26 червня 2025 року
м. Київ
справа №420/20768/24
адміністративне провадження № К/990/21176/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Ханової Р. Ф.,
суддів - Бившевої Л. І., Олендера І. Я.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Селянського (фермерського) господарства «СТАН»
на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2025 року
у справі №420/20768/24
за позовом Селянського (фермерського) господарства «СТАН»
до Головного управління ДПС в Одеській області, Державної податкової служби України
про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,-
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 27 листопада 2024 року адміністративний позов задовольнив: визнав протиправними дії Державної податкової служби України щодо відмови у прийнятті до реєстрації податкових накладних № 1 від 15 січня 2023 року та № 2 від 18 січня 2023 року в Єдиному державному реєстрі податкових накладних (ЄРПН), направлених селянським (фермерським) господарством (СФГ) «СТАН»; зобов'язав Державну податкову службу України прийняти зазначені податкові накладні датою їх подання для подальшого здійснення процедур щодо їх реєстрації в Єдиному державному реєстрі податкових накладних; здійснено розподіл судових витрат.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що податковий орган безпідставно відхилив спірні податкові накладні, оскільки платником податків було здійснено всі необхідні та належні заходи з метою реєстрації податкових накладних в ЄРПН.
П'ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 07 травня 2025 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове - про відмову в задоволенні позовних вимог. Суд дійшов висновку, що контролюючий орган правомірно відмовив у реєстрації податкових накладних, оскільки не було дотримано вимог щодо наявності у підписанта повноважень на дату складання електронного документа.
Суть спору полягала у правомірності відмови в реєстрації податкової накладної в ЄРПН, складеної до державної реєстрації зміни керівника, але підписаної новопризначеним директором. Відмову мотивовано тим, що на момент складання податкової накладної у підписанта були відсутні підтверджені повноваження, про що платника було поінформовано у квитанції в електронній формі з відповідним роз'ясненням: «Порушено вимоги статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» - відсутня інформація про право підпису на да ту складання документу особи, що засвідчила податкову накладну (2545201210 Іван Стан).
Позивач (СФГ «СТАН») подав касаційну скаргу на зазначену постанову апеляційного суду.
Верховний Суд ухвалою від 20 травня 2025 року залишив касаційну скаргу без руху як таку, що подана без дотримання вимог пункту 4 частини другої та частини четвертої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України): у скарзі не зазначено підставу (підстави) касаційного оскарження відповідно до вимог статті 328 цього Кодексу; до скарги не додано документа про сплату судового збору у визначеному законом розмірі.
До Верховного Суду надійшли уточнена касаційна скарга позивача та документ про сплату судового збору.
Під час перевірки уточненої касаційної скарги Суд встановив, що недолік щодо належного обґрунтування підстави касаційного оскарження не було усунуто.
Верховний Суд у своїй ухвалі про залишення касаційної скарги без руху вказував, зокрема, що касаційна скарга не відповідає вимогам частини другої статті 330 КАС України, оскільки не містить посилання на жоден із пунктів частини четвертої статті 328 КАС України як підставу для відкриття касаційного провадження.
Суд наголосив, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зобов'язаний навести належне обґрунтування необхідності відступлення від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
В уточненій касаційній скарзі позивач зазначив пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як підставу касаційного оскарження. При цьому скаржник наводить докладне обґрунтування суті спору, аналізує норми податкового законодавства (стаття 187, пункти 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України), посилається на наявність неоднорідної судової практики апеляційних судів у подібних справах з порушеного питання та відсутність усталеної правової позиції Верховного Суду щодо зміни керівника платника податків між датою складання та датою подання податкової накладної для реєстрації, що, на його думку, свідчить про необхідність відступу від правової позиції Верховного Суду та формування нової позиції у справі.
Однак, попри посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник не навів посилання на конкретну постанову Верховного Суду, її реквізити, від висновку в якій просить відступити (або його повної відсутності, тобто що такої позиції немає зовсім), і не обґрунтував, чому цей висновок є помилковим чи незастосовним в аналогічних правовідносинах. Також не сформульовано правову позицію, яку, на думку скаржника, Верховний Суд має сформувати замість наявної.
Посилання на наявність технічного характеру спірного питання (факт підписання податкових накладних новим керівником підприємства, який не обіймав посаду на дату складання накладних, але виконував обов'язки на момент їх подання на реєстрацію в ЄРПН), як підстави для спору, є недостатнім, оскільки, як вже було зазначено, якщо скарга подається за пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України - обов'язково наводиться існуючий висновок Верховного Суду в подібній категорії спорів, обґрунтування необхідності відступлення від такого висновку, наприклад, через зміну обставин, прогалин у попередньому тлумаченні або колізію норм, та направлення з обґрунтуванням на майбутню нову позицію Верховного Суду.
Крім того, у доводах скаржник одночасно заявляє про необхідність відступлення від існуючої позиції Верховного Суду, що відповідає пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України, та вказує на відсутність правової позиції, що характерно для пункту 3 цієї частини, чим демонструє суперечливість і нечіткість визначення підстави касаційного оскарження судових рішень.
Таким чином, наведене у скарзі не відповідає процесуальним вимогам пункту 4 частини другої статті 330 КАС України і не може бути визнано належним обґрунтуванням підстави для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно з пунктом першим частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Враховуючи викладене, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 20 травня 2025 року щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження, у зв'язку з чим касаційна скарга вважається не поданою та підлягає поверненню.
Керуючись статтями 169, 243, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -
Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «СТАН» на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2025 року у справі №420/20768/24 за позовом Селянського (фермерського) господарства «СТАН» до Головного управління ДПС в Одеській області, Державної податкової служби України про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії - повернути скаржнику.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Р.Ф. Ханова
Л.І. Бившева І.Я.Олендер