26 червня 2025 року
м. Рівне
Справа № 562/3902/21
Провадження № 22-ц/4815/577/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Гордійчук С.О.,
суддів: Боймиструка С.В.,Ковальчук Н.М.
секретар судового засідання: Маринич В.В.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Рівненського районного нотаріального округу Бондаренко Олег Володимирович
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 адвоката Мокрицької Л.Я. на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 30 січня 2025 року ухвалене в складі судді Шуляка А.С., дата складання повного тексту рішення 07.02.2025 року, у справі № 562/3902/21
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Рівненського районного нотаріального округу Бондаренко Олег Володимирович про визнання заповіту недійсним.
Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її бабуся - ОСОБА_4 . Зазначає, що вона є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_4 за правом представлення, так як її мама дочка покійної ОСОБА_4 - ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Покійній ОСОБА_4 на час смерті належала частина квартири АДРЕСА_1 . Вказує, що 26 жовтня 2021 року вона в порядку ст.1269 ЦК України подала до приватного нотаріуса Рівненського районного нотаріального округу Бондаренка Олега Володимировича заяву про прийняття спадщини після смерті бабусі.
У подальшому їй стало відомо, що 10 вересня 2018 року ОСОБА_4 склала заповіт на свою частку в квартирі АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 . Вказаний заповіт був складений за місцем проживання бабусі по - АДРЕСА_2 , у присутності двох свідків - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , текст заповіту підписано ОСОБА_8 .
Вважає, що вказаний заповіт є недійсним, оскільки покійна ОСОБА_4 не чула, не бачила, страждала на розлади розумової діяльності у зв'язку із віком, а тому не могла виразити своєї волі щодо розпорядження своїм майном на випадок смерті.
Зазначає, що під час складання заповіту від 10 вересня 2018 року волевиявлення ОСОБА_4 не було вільним та таким, що відповідало її внутрішній волі, оскільки будучи дієздатною фізичною особою вона вчинила заповіт в момент, коли внаслідок віку та стану здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
З урахуванням наведеного просила суд визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений 10 вересня 2018 року приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Бондаренко Олегом Володимировичем, зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за №607, 608 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 30 січня 2025 року ОСОБА_9 в задоволенні позову до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Рівненського районного нотаріального округу Бондаренко Олег Володимирович про визнання заповіту недійсним відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також вважаючи, що рішення прийнято без повного та всебічного з'ясування обставин справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, просить суд оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Суд не надав належної оцінки показам свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 . Вважає, що доказами які є наявними у матеріалах справи підтверджується неспроможність ОСОБА_4 в момент складання заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, оскільки вона не чула та не бачила текст заповіту.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказує, що рішення суду прийняте у відповідності до ст. 263 ЦПК України, є законним та обґрунтованим, а доводи викладені у апеляційній скарзі такими, що не заслуговують на увагу.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду таким вимогам відповідає.
Встановлено, що 10 вересня 2018 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким належну їй на праві власності частину квартири АДРЕСА_1 заповіла ОСОБА_2 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Здолбунівського районного нотаріального округу Бондаренком О.В., зареєстрований у реєстрі за №607, 608. У заповіті зазначено, що у зв'язку з тим, що заповідач ОСОБА_4 не може сама прочитати текст заповіту у зв'язку з хворобою (вади зору), заповіт на її прохання підписав ОСОБА_8 . Заповіт посвідчено в присутності свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Свідки зачитали цей заповіт вголос та поставили свої підписи на ньому. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 29 травня 2021 року, серії НОМЕР_1 .
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статей 1233, 1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб'єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).
Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і покликаний вирішувати важливі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.
Право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування.
Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.
Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання.
Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Загальні вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтями 1247, 1248 ЦК України, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.
Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово виснував, що заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складення заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Згідно із частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, визначенні у статті 225 ЦК України. Частинами першою, другою цієї статті встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.
Такі висновки сформулював Верховний Суд у постановах від 20 червня 2018 року в справі № 161/17119/16- ц, від 12 вересня 2018 року в справі № 522/25597/13-ц, від 18 вересня 2019 року в справі № 311/3823/15, від 23 листопада 2022 року в справі № 368/953/19.
Верховний Суд в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що висновок судово-психіатричної експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду від 19 грудня 2024 року в справі № 344/4122/22).
Таким чином, належним і достовірним доказом у справі, який підтвердив би чи спростував, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі на момент складення заповіту, може бути висновок посмертної судово-психіатричної експертизи (див. постанову Верховного Суду від 10 вересня 2024 року у справі № 295/11526/22 (провадження № 61-9111св24)).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Будь-яких доказів того, що заповідач на час підписання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, її волевиявлення не було вільним та не відповідало її волі, позивачка суду не надала, що є її процесуальним обов'язком (статті 12, 81 ЦПК).
Одночасно суд зауважує, що звернення позивачки до суду з клопотанням про призначення експертизи та у подальшому її неоплата, дає обґрунтовані підстави для висновку про недобросовісність таких дій (див. постанову Верховного Суду від 29 липня 2024 року у справі № 638/17802/17 (провадження № 61-15252св23)).
Отже, апеляційний суд погоджується з висновками суду про те, що відсутні правові підстави для визнання оспорюваного заповіту недійсним, оскільки позивачкою не надано доказів абсолютної неспроможності спадкодавця в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій, так як суд оцінив у сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами, наданим сторонами у справі. висновок експертизи
Наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження суду першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.
Верховний Суд неодноразово наголошував, зокрема у постановах від 09 червня 2022 року в справі № 369/1913/17 (провадження № 61-12004св21), від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21), про те, що свобода заповіту є принципом спадкового права. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, зокрема, повагу до волі заповідача та обов'язковість її виконання.
Інші доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки не знайшли свого підтвердження і зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та до тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене відповідно до ч.13ст.141ЦПК України відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 адвоката Мокрицької Л.Я. залишити без задоволення.
Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 30 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 26 червня 2025 року
Головуючий : Гордійчук С.О.
Судді : Боймиструк С.В.
Ковальчук Н.М.