Справа № 545/1864/23 Номер провадження 22-ц/814/330/25Головуючий у 1-й інстанції Стрюк Л.І. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
16 червня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючий суддя: Триголов В.М.
Судді: Дорош А.І., Лобов О.А.
Секретар: Грицак А.Я.
Розглянувши у відкритому судовому зсіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 12 липня 2024 року по справі за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» до ОСОБА_1 , Приватного нотаріуса Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Веселовського Анатолія Григоровича, ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння,-
У травні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив витребувати з чужого незаконного володіння відповідача майно - кордон в урочищі «Рудне», гараж з майстернею, колодязь та насіннєсховище, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що перебуває на балансі філії «Миргородське лісове господарство» ДП «Ліси України», обґрунтовуючи тим, що зазначене майно перебуває на балансі позивача. Для виготовлення технічної документації на нерухоме майно та реєстрації права власності ДП «Миргородський лісгосп» звернувся до Новоселівської сільської ради з заявою про отримання довідки про адресу нерухомого майна, з якої стало відомо, що зазначеному об'єкту присвоєна адреса: АДРЕСА_1 . Надалі позивач отримав інформацію з реєстру прав власності, з якої дізнався, що право власності на спірне майно зареєстровано за фізичною особою ОСОБА_1 . Зважаючи на те, що спірне майно не відчужувалося позивачем, вважає, що спірне майно вибуло з володіння власника держави Україна в особі Державного агентства лісових ресурсів України поза волею самого власника, отже, є майном ДП «Ліси України» і перебуває на балансі філії «Миргородське лісове господарство». Зазначив, що згідно з п.8 наказу Держлісагенства від 28.10.2022 №917 ДП «Ліси України» є правонаступником майна, прав та обов'язків ДП «Миргородський лісгосп». Тому відповідно до передавального акту все наявне в ДП «Миргородський лісгосп» майно, права та обов'язки були передані ДП «Ліси України».
14.08.2023 позивач подав заяву про зміну предмету позову, у якій просив витребувати з чужого незаконного володіння відповідачів майно, а саме: кордон в урочищі «Рудне», гараж з майстернею, колодязь та насіннєсховище, розташовані за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , що перебувають на балансі філії «Миргородське лісове господарство» ДП України».
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 12 липня 2024 року у задоволенні позову Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» до ОСОБА_1 , Приватного нотаріуса Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Веселовського Анатолія Григоровича, ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено.
В апеляційному порядку рішення оскаржив позивач ДП «Ліси України» . Скарга мотивована тим , що спірне майно вибуло з володіння власника - держави Україна в особі Державного агентства лісових ресурсів України - поза волею самого власника, що суперечить правовим основам управління об'єктами державної власності.
Зазначене спірне майно є майном державного комерційного підприємства - наразі це майно ДП «Ліси України» та закріплене й перебуває на балансі філії «Миргородське лісове господарство». До позовної заяви було долучено бухгалтерську довідкою від 03.03.2023 №308, де зазначено, що кордон в урочищі «Рудне» перебуває на балансі філії, рік введення в експлуатацію 1986; гараж з майстернею, рік введення в експлуатацію 2006; колодязь, рік введення в експлуатацію 1986; насіннєсховище, рік введення в експлуатацію 2007.
Одночасно, до позовної зави додані передавальні акти державних підприємств правонаступником котрих є ДП «Ліси України», а саме: 1. передавальний акт ДП «Миргородське лісове господарство» від 03.01.2023 року (копія додана до позовної заяви), складений та затверджений наказом Держлісагентства від 04.01.2023р. № 19 (копія додана до позовної заяви) на виконання наказу Держлісагентства від 28.10.2022 року № 917 «Про припинення ДП «Миргородський лісгосп» та затвердження складу Комісії з припинення» (копія додана до позовної заяви) котрим вирішено припинити ДП «Миргородський лісгосп» (код ЄДРПОУ 00992697) шляхом реорганізації, а саме - приєднання до ДП «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034). Серед майна, переданого за передавальним актом, значиться також гараж з майстернею, колодязь, кордон в урочищі «Рудне», насіннєсховище (позиції 9, 18, 20, 22 відповідно в передавальному акті, що був доданий до позовної заяви). Одночасно, наказом ДП «Ліси України» № 204 від 04.01.2023 року (копія додана до позовної заяви) майно, права та обов'язки, які передані за вищезазначеним передавальним актом, закріплені за філією «Миргородське лісове господарство» ДП «Ліси України» (ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 45123957);
Наказом Держлісагентства від 28.04.2016 № 216 припинено ДП «Лубенське військове лісництво», правонаступником його прав і обов'язків визначено державне підприємство «Лубенське лісове господарство». Припинення ДП «Лубенське військове лісництво» відбулося шляхом приєднання до державного підприємства «Лубенське лісове господарство», про що складено акт від 01.11.2016, згідно з яким до правонаступника перейшло все майно (права та обов'язки реорганізованого підприємства). Таким чином, зазначене державне майно, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 було передано в 2016 році з ДП «Лубенське військове лісництво» до державного підприємства «Лубенське лісове господарство», далі - до державного підприємства «Миргородське лісове господарство» та до ДП «Ліси України», де наразі обліковується на балансі філії «Миргородське лісове господарство».
Згідно інформації Державного реєстратора прав на нерухоме майно, майно за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна: 2717360653080; адреса: АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , країна громадянства: Україна), а майно за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна: 2709289253080; адреса: АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 .
Вищезазначені обставини справи судом першої інстанції не були досліджені взагалі.
Відповідно до листа виконавчого комітету Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 24.07.2023 №02.7.1-29/984 , виконавчий комітет повідомив, що майно державної форми власності в погосподарському обліку не обліковувалося. Громадяни ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 внесені в книгу по господарського обліку згідно реєстрації місця проживання, яку здійснив СГІРФО Полтавського РВ УМВС України в Полтавській області 19.05.2009.
Скаржник вказує, що дія законодавства у сфері реєстрації місця проживання фізичних осіб не поширюється на відносини, пов'язані з виникненням, переходом та припиненням права власності на житло та права користування житлом.
Реєстрація місця проживання особи у будинку, який не належать цій особі на праві приватної власності, не може бути підставою для набуття права володіння, користування чи розпорядження цим об'єктом нерухомості, не є підставою для вселення чи визнання за особою будь-яких інших майнових прав, а є лише фактом, підтверджуючим місцезнаходження особи і жодним чином не може вплинути на володіння нерухомістю. Судом першої інстанції не досліджено підставу набуття права власності на спірне майно ОСОБА_3 та не досліджено механізм та способи відчуження об'єктів державної власності визначені Порядком відчуження об'єктів державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 року №803, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.10.2019 року № 884 .
Суд зробив висновок, що відповідачі є добросовісними набувачами , проте при купівлі ОСОБА_1 спірного майна він особисто перевіряв документи набуття права власності ОСОБА_3 та досліджував зокрема і виписку з погосподарської книги котра і стала основою для набуття права власності. Відповідач в відзиві на позовну заяву зазначає про передачу житлового фонду державного підприємства у комунальну власність та цитує ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду». Якщо б відбувалася приватизація, то як підстава виникнення права власності у ОСОБА_3 в реєстрі значився б ордер, рішення органу приватизації або свідоцтво про право власності але не виписка з погосподарської книги. Дані обставини надають підстави вважати, що відповідачі не є добросовісними набувачами.
Апелянтом надано витяг з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна від 14.08.2023 №10-15-20447, котрий не був досліджений в суді першої інстанції.
Згідно даного витягу, суб'єкт управління, який здійснює управління майном - Державне агентство лісових ресурсів ДП «Ліси України», - філія «Миргородське лісове господарство». Даний витяг свідчить про те, що спірне майно є державною власністю.
В матеріалах справи відсутні докази які б свідчили про надання дозволу (погодження) на відчуження спірного державного майна.
У зв'язку із вказаним , апелянт просить скасувати рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 12.07.2024 у справі № 545/1864/23 і ухвалити нове рішення котрим задовольнити позовні вимоги Держаного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в повному обсязі. Витребувати з чужого незаконного володіння відповідачів майно, а саме: кордон в урочищі «Рудне», гараж з майстернею, колодязь та насіннєсховище, розташоване за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , що перебуває на балансі філії «Миргородське лісове господарство» ДП «Ліси України».
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13.09.2019 за № 180957292, власником нерухомого майна: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що складається з житлового будинку «А-1», гаража «Б», гаража «В», гаража «Г», сараю «Д», що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_3 ; підстава виникнення права власності виписка з погосподарської книги, серія та номер: 1-491,1-19, виданий 28.09.2019, видавник - Новоселівська сільська рада Полтавського району Полтавської області; підстава Реєстрації права власності: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень(з відкриттям розділу) індексний номер: 48671616 від 13.09.2019, ОСОБА_6 , Виконавчий комітет Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області, форма власності: приватна.
Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами від 15.06.2021, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Веселовським А.Г., зареєстрованого в реєстрі за №1763, ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_1 купив житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що в цілому складається з житлового будинку «А-1», гаража «Б», гаража «В», гаража «Г», сараю «Д», що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 315260935 від 16.11.2022, право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, об'єкт житлової нерухомості, який складається з: житлового будинку «А-1», загальною площею 150,9 кв.м, житловою площею 72,6 кв.м, гаража «Б», гаражу «В», гаражу «Г», сараю «Д», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 .
Відповідно додоговору даруванняжитлового будинку з господарськими будівлями та спорудами від 13.04.2023, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Марченко Н.А., зареєстрованого в реєстрі за №652, ОСОБА_1 передав безоплатно у власність обдаровуваної ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що в цілому складається з житлового будинку «А, а, аг», гаража «Г», сараю «Д», що розташовані на земельній ділянці комунальною власності за адресою: АДРЕСА_1 .
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18).
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).
Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).
Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п'ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) зазначено, що:
«43. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України).
44. На час виникнення спірних правовідносин умови і порядок виконання рішень судів, які підлягали примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, були визначені у Законі України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (далі - Закон № 606-XIV) у відповідній редакції.
45. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації (частина перша статті 52 Закону № 606-XIV).
46. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення (частина п'ята зазначеної статті).
47. Відповідно до частини першої статті 62 Закону № 606-XIV реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.
48. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що частина друга статті 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.
Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини першої статті 81 ЦПК України).
Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження» державний реєстратор:
1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав;
2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав;
3) відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи;
4) веде реєстраційні справи щодо об'єктів нерухомого майна;
5) присвоює реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації;
6) видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;
7) надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених цим Законом;
8) у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, їх обтяжень;
8-1) під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та оформлені в установленому порядку до 1 січня 2013 року запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про право набувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов'язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема, щодо оформлених речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки;
9) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.
Статтею 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження» визначено порядок державної реєстрації.
Так, державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:
1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;
2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;
3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;
4) внесення записів до Державного реєстру прав;
5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;
6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
Відповідно до пункту 4 частини першої та частини другої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо, зокрема, подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
У справі що переглядається, суд дійшов правильного висновку про те, що неправомірність набуття парва власності на спірне майно позивачем не доведена належними доказами .
Так, на переконання позивача, суд першої інстанції під час вирішення справи не врахував, що реєстрація спірного будинковолодіння проведена на підставі заяви , а не виписки із погосподарської книги, що суперечить положенням статті 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження».
Особливості державної реєстрації прав на об'єкти нерухомого майна, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку урегульовані статтею 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження».
Відповідно до частини першої статті 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження» для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об'єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються:
1) виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою;
2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об'єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав.
Записи у погосподарських книгах визнаються актами органів влади, що підтверджують право приватної власності, хоча самі погосподарські книги та виписки з них не є правовстановлюючими документами на об'єкти нерухомого майна. Водночас записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.
Відтак , позивачем не спростовано висновків суду пешої інстанції та не доведено неправомірності набуття відповідачами у власність спірного майна. Колегія суддів зауважує, що до матеріалів справи не долучено рішень компетентних органів які б свідчили про надання земельної ділянки до складу якої входить спірне майно позивачу чи лісництву яке в подальшому увійшло до складу позивача. Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 02 липня 2019 року у спрві №910/2876/18 в підтвердження своїх аргументів про належність йому спірного майна , не знаходять свого підтвердження в матеріалах справи. Із доказів наданих позивачем не вбачається, що майно яке ДП «Ліси України» просить витребувати у відповідачів , та майно яке наразі перебуває у власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є одними і тими самими об'єктами нерухомості, так як відповідно до доказів наданих сторонами майно яке вимагає витребувати позивач це - кордон в урочищі «Рудне», гараж з майстернею, колодязь і насіннєсховище, а майно що зареєстроване на праві власності за відповідачами це - житловий будинок «А-1», гараж «Б», гараж «В» гараж «Г», сарай «Д». Також, варто зауважити , що скаржником не визначено , які саме об'єкти нерухомості, що незаконно вибули з володіння позивача, на його думку перебувають у незаконному володінні кожного з відповідачів.
Окрім того, апеляційний суд враховує те, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог є законними і обгрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Наведене свідчить, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦІК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 12 липня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий суддя: В. М. Триголов
Судді: А.І. Дорош
О.А. Лобов