Справа № 536/1302/24 Номер провадження 22-ц/814/1298/25Головуючий у 1-й інстанції Колотієвський О. О. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
25 червня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Лобов О.А.
судді: Дорош А.І., Триголов В.М.
за участю секретаря судового засідання Грицак А.Я.
розглянув у режимі відеоконференції в м.Полтаві справу за апеляційною скаргою адвокатки Гузь Тетяни Олегівни, представниці ОСОБА_1 , на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 20 листопада 2024 року (час ухвалення судового рішення з 09:26:55 год до час не вказаний; дата виготовлення повного текста судового рішення не зазначена) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав, третя особа без самостійних вимог - орган опіки та піклування виконавчого комітету Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд
У травні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, просила ухвалити рішення, яким
позбавити ОСОБА_1 батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви про позбавлення батьківських прав у розмірі 2 422 грн 40 коп, а також витрати на правову допомогу, що складаються з підготовки та складання позовної заяви про позбавлення батьківських прав у розмірі 9 689 грн 40 коп., участі у призначених судом судових засіданнях з розрахунку 1 000 грн 00 коп. за одне судове засідання.
В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що 05 вересня 2014 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_1 , у якому народилися діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заочним рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 08 липня 2019 року у справі № 536/2057/18 шлюб, укладений між сторонами, що зареєстрований 05 вересня 2014 року у Центральному відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кременчуцького МУЮ у Полтавській області, за актовим записом № 889, розірваний; місце проживання дітей визначено з матір'ю.
З моменту народження дітей відповідач умисно і свідомо ухилявся та продовжує ухилятися від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей, не бере участі в їх утриманні, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей, не піклується про їх фізичний і духовний розвиток, не цікавиться їх вихованням та розвитком. Пішов з сім'ї коли дітям було 1 рік та 2 місяці.
До початку широкомасштабних бойових дій на території України та введення воєнного стану відповідач виїхав до Польщі, де і продовжує перебувати до цього часу.
З того часу відповідач жодного разу не приїздив на територію України, а також не намагався не тільки зустрітися з дітьми, а і навіть формально поцікавитися ними, при цьому він усвідомлює, що внаслідок бойових дій на території України, зокрема періодичних обстрілів Кременчуцького району Полтавської області, життю та здоров'ю дітей може загрожувати реальна небезпека.
25 січня 2024 року набрало законної сили рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 20 грудня 2023 року у справі № 536/1326/21, яким визначений спосіб участі відповідача у вихованні та спілкуванні з його дітьми.
Однак, незважаючи на це, з того часу відповідач жодного разу не спілкувався та не зустрічався з дітьми, що зайвий раз підтверджує факт того, що діти йому не потрібні,
Не дивлячись на те, що діти за станом здоров'я потребують постійного медичного нагляду та лікування, проходження процедур, прийняття ліків, відповідач має значну заборгованість зі сплати аліментів на утримання дітей, яка відповідно до розрахунку державного виконавця за станом на 01 січня 2024 року становить 83 027 грн 10 коп.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 20 листопада 2024 року позов ОСОБА_2 задоволений.
Позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. і витрати на професійну правничу допомогу, що складаються з підготовки та складання позовної заяви про позбавлення батьківських прав у розмірі 9 689 грн 40 коп., а також участі у призначених судом судових засіданнях в розмірі 5 000 гривень, з розрахунку 1 000 (одна тисяча) грн. 00 коп. за одне судове засідання.
В апеляційній скарзі адвокатка Гузь Т.О., представниця ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджується, що згідно діючого законодавства позбавлення батьківських прав можливе лише у разі встановлення винної поведінки батьків.
За встановлених у справі обставин відповідача, який перебуває за кордоном об'єктивно має обмежені можливості спілкування з дітьми та участі у їхньому утриманні і вихованні.
Судом не враховано, що саме жінка як мати формує у дітей ставлення до їхнього батька.
Суд проігнорував факти, які свідчать про зацікавленість батька своїми дітьми, зокрема його участь у роботі органу опіки та піклування під час складання висновку щодо доцільності позбавлення його батьківських прав, його заперечення проти позову і намагання змінити ситуацію на краще.
Матеріали справи не містять переконливих доказів того, що позбавлення відповідача батьківських прав буде відповідати інтересам дітей.
У відзиві адвокат Дашко М.В., представник ОСОБА_2 , посилаючись на необгрунтованість доводів апеляційної скарги, просить залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Звертається увага, що матеріали справи не містять доказів проте, що відповідач з часу народження дітей мав певні об'єктивні перешкоди для спілкування з дітьми, для виконання ним своїх батьківських обов'язків.
Наголошується, що після ухвалення судом рішення, яким визначений порядок участі відповідача у вихованні і спілкуванні з дітьми останній не вчинив жодних дій, які б свідчили про його бажання спілкуватися з дітьми, піклуватися про них, про що переконливо свідчить встановлений судом факт - опитані діти не пізнали відповідача на фотознімках.
Проживання відповідача за кордоном не звільняє його від виконання батьківських обов'язків.
Суд обгрунтовано звернув увагу на те, що за станом здоров'я діти потребують більшої уваги, проте відповідач як батько такої турботи не виявляє, хоча мав можливість робити це як до виїзду за кордон, так і зараз.
Турботливий батько, яким себе позиціонує відповідач, не вправі спокійно перебувати за кордоном, тоді як його діти постійно перебувають у небезпеці з огляду на війну у країні.
Суд першої інстанції, детально проаналізувавши обставини справи, дійшов обгрунтованого висновку, що відповідач свідомо і добровільно вибув із життя своїх дітей.
Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав:
Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що 05 вересня 2014 року між сторонами зареєстровано шлюб, у якому у сторін по справі народилися діти:
- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заочним рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 08 липня 2019 року у справі № 536/2057/18 шлюб, укладений між позивачем та відповідачем, розірваний.
Місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначено разом з позивачкою.
Згідно судового наказу Кременчуцького районного суду по справі № 536/1047/21 від 29.07.2021 ОСОБА_1 має сплачувати аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_2 з моменту видачі судового наказу про стягнення аліментів на дітей, тобто з 29.07.2021 року, тривалий час не подавала його на виконання до державної виконавчої служби. ОСОБА_2 подала вказаний судовий наказ на виконання тільки у травні 2023 року, що призвело до нарахування державним виконавцем значної суми заборгованості (з липня 2021 року по травень 2023 року).
17.04.2021 року позивачка вийшла заміж за ОСОБА_5 та вони разом з дітьми проживають однією сім'єю.
29.07.2021 року відповідач подав до Кременчуцького районного суду Полтавської області позовну заяву до позивачки про встановлення часу, способів участі у спілкуванні з малолітніми дітьми.
20.12.2023 року судом ухвалено рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково - визначено наступний спосіб участі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вихованні та спілкуванні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме:
- кожної першої та третьої суботи місяця з 16.00 год. до 18.00 год., в присутності матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;
- кожної другої та четвертої неділі місяця з 09.00 до 11.00 год., в присутності матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Вказане рішення набрало законної сили 25.01.2024 року.
ОСОБА_1 у зв'язку із роботою знаходиться у Польщі, м. Вроцлав, де постійно працює за договором про надання послуг, укладеним із ТОВ «SAMI GROUP» від 29.11.2021 року: надає послуги з перевезення осіб легковим автомобілем.
Діти ОСОБА_6 і ОСОБА_4 за станом здоров'я потребують медичного нагляду та лікування, проходження процедур, прийняття ліків, що встановлено рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 20 грудня 2023 року у справі № 536/1326/21 (провадження № 2/536/18/23) (набрало законної сили 25 січня 2024 року) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення часу, способів участі у спілкуванні з неповнолітніми дітьми.
Діти з часу народження по теперішній час спостерігаються дитячими лікарями-неврологами.
До початку широкомасштабних бойових дій на території України та введення воєнного стану відповідач виїхав за межі території держави, а саме до Польщі, де і продовжує перебувати до цього часу.
З того часу ОСОБА_1 жодного разу не приїздив на територію України, що не ним заперечується.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що під час встановлення спеціалістами проблем зі здоров'ям дітей (13.04.2018 року) сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, тому відповідач не міг знати про такі проблеми, відповідач не заперечував обізнаність про стан здоров'я дітей, але з того часу і по день розгляду справи не вжив жодних дій для демонстрації занепокоєності та бажання вирішувати та допомагати позивачці з такими проблемами
Як встановлено з наданих самим відповідачем скріншотів з додатку Viber, позивач для відправки коштів відповідачу використовував банківські картки, тобто електронні платежі, а тому інформація про рух коштів на банківському рахунку фіксується у відповідних електронних системах банку, отже у відповідача відсутні перешкоди для отримання таких доказів, але суду таких доказів не надано, що також свідчить про те, що відповідач здійснював платежі не кожен місяць, та не при необхідності, а на власний розсуд.
Вказані повідомлення скріншотів з додатку Viber точно не показують заінтересованість батька в житті дітей. Інші скріншоти містять з'ясування стосунків між сторонами, привітання із святами, та номера банківських рахунків для перерахування коштів для сплати аліментів.
Окрім подачі позову про встановлення способу участі у вихованні дітей, відповідачем не вчинено жодних дій для того, щоб налагодити (створити) умови для спілкування з дітьми.
Відповідачем не підтверджено факт перешкоджання йому у спілкуванні з дітьми.
Відповідач під час судового розгляду справи за його позовом про визначення способу спілкування з дітьми знав про існування обставин, які ускладнюють його перебування в Україні, але з урахуванням цього, не змінив предмет позову, не висунув інші вимоги для приймання участі у вихованні дітей з огляду на реалії тогодення, зокрема не висував вимог про спілкування за допомогою телекомунікаційних мереж, або про побачення на свята на території іншої держави, тощо. Відповідач повинен був розуміти, що заявлені ним вимоги в умовах сьогодення не будуть ним реалізовані, що і не було реалізовано з часу ухвалення рішення. Більш того, за встановлених обставин, перебування відповідача за кордоном, це його вибір, і в умовах, які він сам обрав, він повинен був вживати відповідних заходів, оскільки такий тягар лежить саме на ньому.
Опитані судом діти сторін повідомили, що проживають разом з мамою, батьком, якого зовуть «Олексій», на пред'явлених фотознімках відповідача не пізнали, повідомили, що не знають, хто це.
Психолог в судовому засіданні підтвердила свою упевненість, що тиску на дітей зі сторони позивачки не було, що дітей не готували, що їм казати в суді, і свідчення дітей є об'єктивними.
Зі спливом часу потенційний зв'язок між батьком та дітьми втрачається, і чим більше відповідач не вчиняє дій щодо відновлення взаємостосунків з дітьми, тим більше інтерес дітей в такому зв'язку втрачається, втім такого зв'язку з батьком в них немає взагалі.
Судом не встановлено дій з боку відповідача направлених, на виховання дитини, піклування про їх здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, не створює належні умови для розвитку її природних здібностей, не проявляє повагу до гідності дитини.
Судом не встановлено будь-якої участі у житті дітей, що на переконання суду є нічим іншим як байдужість до дітей.
Відповідач, який перебуває за кордоном і не має наміру повертатися, так і не пояснив, яким чином має намір відновити свою участь як батько у житті дітей.
Відповідач добровільно вибув із життя дітей, обравши в пріоритеті власне життя. Дітям на час розгляду справи виповнилось 7 років, але відповідач не мав жодного контакту з ними впродовж їх свідомого життя.
Саме власна бездіяльність відповідача призвела до втрати зв'язків між ним та дітьми.
Крім того, з встановлених обставин справи вбачається, що діти були добре інтегровані в нову родину, мають міцний, сталий зв'язок зі своєю матір'ю та новим чоловіком матері (їх вітчимом), з якими вони фактично проживають родиною протягом їх свідомого життя. Зокрема, вітчим повною мірою взяв на себе роль батька.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21, 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23, від 20 березня 2024 року у справі № 405/5236/20)
Судова практика у спорах такої категорії є сталою.
Як слідує з матеріалів справи, позивачка вважає підставою для позбавлення відповідача батьківських прав його самоусунення від виконання батьківських обов?язків.
З приводу наведених обставин і доводів Верховний Суд у постанові від 04 квітня 2024 року (справа № 553/449/20) виклав такі висновки.
«Простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав…
За вісім років відсутності спілкування з батьком дитина дійсно встановила міцні родинні зв'язки зі своєю матір'ю, вітчимом. Для дитини це є її сім'я, і вона не пам'ятає батька. Однак у цих відносинах не було нічого, що могло б виправдати позбавлення її можливості відновити зв'язок зі своїм біологічним батьком. З метою захисту найкращих інтересів дитини очевидно, що дитині краще залишатися в сім'ї, з якою у неї вже склався відповідний зв'язок. Втім цього недостатньо, щоб виправдати позбавлення батька будь-якого спілкування з дитиною і можливості такого спілкування в майбутньому.».
У постанові Верховного Суду від 01 листопада 2023 року (справа №522/9895/22) зазначено, що «доводи касаційної скарги про ненадання відповідачем, який перебуває за кордоном, матеріальної допомоги на утримання дитини, колегія суддів не приймає, оскільки вказана обставина в силу положень статті 164 СК України не є підставою для позбавлення особи батьківських прав, адже сама по собі не свідчить про ухилення відповідачем від виконання обов'язків із виховання дитини».
Верховний Суд у своїх рішеннях наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (див. постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року (справа № 320/5094/19); від 07 березня 2024 року (справа № 947/7448/22), від 01 серпня 2024 року (справа № 366/52/21)).
Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23).
Враховуючи доводи сторін і докази, надані у справу, слід визнати, що позивачкою не доведено існування обставин, які є підставою для ухвалення судом рішення про позбавлення особи батьківських прав, зокрема умисне і свідоме нехтування обов'язками батька.
Враховуючи наведене, апеляційний суд визнає обґрунтованими доводи апеляційної скарги, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову за недоведеністю.
Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу адвокатки Гузь Тетяни Олегівни, представниці ОСОБА_1 , задовольнити.
Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 20 листопада 2024 року скасувати, ухвалити нове рішення по суті заявлених вимог.
ОСОБА_2 відмовити за недоведеністю у задоволенні позову до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 25 червня 2025 року.
Головуючий суддя О.А. Лобов
Судді: А.І.Дорош
В.М.Триголов