Справа № 532/2081/24 Номер провадження 22-ц/814/2280/25Головуючий у 1-й інстанції Тесленко Т. В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
25 червня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Лобов О.А.
судді: Дорош А.І., Триголов В.М.
розглянув в порядку письмового провадження без виклику учасників в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» на рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 10 березня 2025 року (час ухвалення судового рішення не зазначений; дата складання повного текста судового рішення - 10 березня 2025 року) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд
У вересні 2024 року ТОВ «Алекскредит» звернулось до суду з вказаним позовом, просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором № 6587829 від 08 липня 2023 року в сумі 68 370 грн, що складається з: тіла кредиту в розмірі 10 000,00 грн та заборгованості з відсотків за користування кредитом - 58 370,00 грн.
В обґрунтування позову посилалось на невиконання відповідачкою умов кредитного договору.
Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 10 березня 2025 року позов ТОВ «Алекскредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом задоволено частково.
Стягнуто на користь ТОВ «Алекскредит» з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 6587829 від 08 липня 2023 року в сумі 20 000,00 грн, що складається з: тіла кредиту в розмірі 10 000,00 грн і заборгованості з відсотків за користування кредитом - 10 000,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Алекскредит» сплачений за подання позовної заяви судовий збір в розмірі 3 028,00 грн.
В апеляційній скарзі ТОВ «Алекскредит», посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що, виходячи з мети законодавчого захисту прав споживача як більш вразливої та незахищеної сторони у договорі (в якому одна сторона є фахівець, а інша - ні), закон має на меті захистити право споживача бути обізнаним з умовами договору, що укладається, на зрозумілій для нього мові, коротко і прозоро, без прихованих невигідних для нього наслідків та умов, з метою уникнення ситуації, коли для належного розуміння договору та його умов споживач мав би детально аналізувати об'ємний матеріал, і з метою уникнення викривлення дійсного волевиявлення позичальника-споживача.
Водночас, дані вимоги закону не мали на меті надати споживачу формальні підстави для подальшого невиконання умов договору або визнання укладеного договору недійсним. Споживач (позичальник) не звільнений від обов'язку бути добросовісним при укладенні договору, що означає повне з'ясування позичальником умов договору (тобто умов, на яких йому кредитор видасть кредитні кошти, і які наслідки він матиме для себе) до підписання договору і відповідно до отримання позичальником на підставі підписаного договору кредитних коштів, а не навпаки.
Заявлені позивачем до стягнення проценти у розмірі 58 370,00 грн є процентами у розумінні частини першої статті 1048 ЦК України та не є платежами, які підлягають стягненню за порушення виконання зобов'язання у розумінні частини 2 статті 21 Закону України «Про споживче кредитування».
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що 08.07.2023 між ТОВ «Алекскредит» і ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту № 6587829, за яким кредитор 08.07.2023 перерахував на картковий рахунок позичальника кредитні кошти в розмірі 10 000,00 грн, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним до 03.02.2024 включно (а.с.7-17).
Умовами договору сторони також передбачили наступне: строк кредитування 210 днів, з них: базовий період - 30 днів, у який знижена ставка 1,49% в день, спеціальний період - 180 днів зі стандартною ставкою 3,0 % в день (а.с.18-20).
Згідно детального (щоденного) розрахунку заборгованості за станом на 30.08.2024 банком визначена заборгованість в розмірі 68 370, 00 грн, з яких:
- сума кредиту - 10 000,00 грн;
- заборгованість із виплати процентів за користування кредитом - 58 370,00 грн.
На підтвердження позовних вимог позивачем надано, зокрема,
- таблицю обчислення орієнтовної загальної вартості кредиту та процентної ставки, де у графі “усього» вказана сума 14 478,40 грн, а не 58 370,00 грн, (як у детальному (щоденному) розрахунку заборгованості) (а.с.16 на звороті);
- графік платежів, де у графі “абсолютне значення подорожчання кредиту» вказана сума 14 478,40 грн, а не 58 370,00 грн (як у детальному (щоденному) розрахунку заборгованості);
- паспорт споживчого кредиту (не містить підпису Лишко);
- оферта щодо надання кредиту (не містить підпису Лишко);
- детальний (щоденний) розрахунок заборгованості;
- правила надання кредиту, які не вказують на погодження сторонами істотних умов кредитного договору, які було запропоновано позичальниці при підписанні кредитного договору, а лише відображають актуальні Умови надання позивачем банківських послуг.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності та обгрунтованості позовних вимог, однак, враховуючи правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), де зазначено про право суду зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання у випадку зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановлення її в розмірі, який в два та більше разів перевищує відсотки, які передбачені в рамках первісного строку договору, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, вирішив зменшити розмір відсотків з 58 370,00 грн до розміру заборгованості по кредиту в сумі 10 000,00 грн.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до частини 3 статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторонни є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
За змістом положень статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі-Закон) цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. При цьому, частина 4 статті 18 Закону не містить застереження щодо незастосування зазначених положень пункту 5 частини 3 цієї статті до умови договорів про надання споживчого кредиту.
Частинами 5 та 7 статті 18 Закону передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10.11.2011 №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.13 №7-рп/2013).
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками фізичними особами.
При цьому, суд вважає релевантним посилання на вказане рішення Конституційного суду при вирішенні питання про розмір відсотків за порушення відповідачем грошового зобов'язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19) вказано: «Суди попередніх інстанцій встановили, що умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також пунктом 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та дев'яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів.
Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги таке.
«Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання».
Таким чином апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за нарахованими процентами з огляду на те, що, укладаючи кредитний договір, кредитодавець погодив із споживачем, що загальна вартість кредиту з урахуванням сплати процентів за користування кредитними коштами складає 14 475,40 грн, тобто подорожчання кредиту становить 4 475,40 коп., що підтверджується додатком №1 до кредитного договору, який є його невід?ємною частиною (а.с.16 зворот і 17). Отже, споживач як слабка сторона цієї угоди розраховувала саме на такі умови повернення коштів, розраховуючи на добросовісність кредитодавця. Ні у позові, ні в апеляційній скарзі не наведено обгрунтованих доводів про те, чому, пропонуючи споживачу у доступній формі (додаток №1 до договору) певні умови кредитування, позивач обрахував заборгованість зі сплати процентів, яка майже у шість разів перевищує розмір заборгованості за кредитом (тілом кредиту). Тобто є підстави для висновку про те, що нарахована позивачем заборгованість за процентами є санкцією за прострочення виконання зобов?язання.
Проаналізувавши питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, наведені апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Враховуючи встановлене, конкретні обставини справи і характер спірних правовідносин, апеляційний суд вважає, що інші доводи апеляційної скарги не є істотними та такими, що потребують детального аналізу задля забезпечення вимог п.1 ст.6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
В апеляційній скарзі відсутні посилання на нові істотні обставини та відповідні докази, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість скасування чи зміни судового рішення.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» залишити без задоволення.
Рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 10 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови виготовлено 25 червня 2025 року.
Головуючий суддя О.А. Лобов
Судді: А.І.Дорош
В.М.Триголов