Справа № 552/9058/24 Номер провадження 22-ц/814/2197/25Головуючий у 1-й інстанції Кузіна Ж. В. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
25 червня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А. І.
Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.
при секретарі: Коротун І. В.
переглянув у судовому засіданні в м. Полтава за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 03 березня 2025 року, постановлену суддею Кузіною Ж. В., повний текст ухвали складено - дата не вказана
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, -
19.12.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, в якому просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення повноліття.
Позовна заява мотивована тим, що 24.11.2007 між позивачем та відповідачем укладено шлюб, який розірвано 17.02.2018 рішенням Київського районного суду м. Полтави. Від даного шлюбу мають неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Оскільки дитині виповнилося 14 років, вона у відповідності до норм Сімейного кодексу України самостійно обрала місце свого проживання з одним із батьків. На реалізацію свого права донька ОСОБА_4 , починаючи з 01.02.2023 і по сьогоднішній день, фактично проживає разом із ОСОБА_1 в Республіці Польща та перебуває на повному його утриманні. Відповідач досить тривалий час матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, хоча має таку можливість. Донька росте і розвивається, з огляду на що потребує відповідного матеріального забезпечення своєї життєдіяльності. Так, загально відомою обставиною є те, що для дітей потрібно сезонно та відповідно до віку і розвитку одягати, забезпечувати належним харчуванням та навчанням, проводити необхідне профілактично-оздоровче лікування. Відповідач працевлаштована, має відмінний стан здоров'я, хронічними захворюваннями не страждає, інших утриманців не має, може і зобов'язана надавати матеріальну допомогу дитині у розмірі частини з усіх видів доходів, але уникає від добровільного виконання свого материнського обов'язку.
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 03 березня 2025 року закрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у справі №552/9058/24 та у справі №552/6850/23 позивачем визначено відповідача ОСОБА_2 . Предмет позовів: стягнення аліментів на утримання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Підстави позовів: проживання неповнолітньої дитини з батьком на території Республіки Польща, не надання відповідачем матеріальної допомоги на утримання неповнолітньої дитини. Таким чином, суб'єктний склад учасників правовідносин у справах №552/6850/23 та №552/9058/24, як і предмет та підстави позову, матеріально-правові вимоги та обставини, що обґрунтовують звернення до суду, є тотожними. Зазначення аліментів в іншому розмірі не може трактуватися судом як інший позов, що не є тотожним з позовом, який розглянутий Київським районним судом м. Полтави в рамках цивільної справи №552/6850/23. Позивач у своєму позові зазначив, що у суді відсутнє провадження з тих самих підстав по даному предмету спору, проте це не відповідає дійсності, оскільки Київським районним судом м. Полтави вже розглянуто спір між цими сторонами, про той самий предмет, з тих же самих підстав.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати і направити справу для продовження розгляду по суті.
Апеляційна скарга мотивована тим, що,так як спір Київським районним судом м. Полтави раніше вирішений не був, а відбулось механічне ухвалення рішення з підстав, що на період розгляду справи існував спір щодо можливого незаконного утримання одним з батьків неповнолітньої дитини на території іншої країни. У свою чергу, звертає увагу, що на сьогоднішній момент мається законне рішення Регіонального суду Лодзя від 11.07.2024 про відмову у поверненні дитини, який відповідно до договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, ратифікованого ВР України від 24.058.1994 №3941-ХІІ, повністю визнається на території України, таким чином обгрунтовано вважає, що суттєво змінилися обставини та зникли будь-які спори, які б унеможливлювали або перешкоджали б у розгляді справи щодо стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини. З огляду на те, що подана позовна заява про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини не може розглядатися як тотожна до раніше поданого ОСОБА_1 позову, оскільки предмет спору існував на момент звернення до суду з позовом та продовжує існувати, між сторонами і на сьогоднішній день, то він вимагає відповідного повноцінного розгляду справи по суті та ухвалення справедливого рішення для забезпечення якнайкращих інтересів дитини. Закриття провадження у справі, в першу чергу, порушує та позбавляє саме дитину можливості отримати судовий захист у питанні її матеріального утримання, що є неприйнятним у демократичному суспільстві.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Іванова О.І. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
У судове засідання апеляційного суду 25.06.2025 не з'явилися учасники процесу, вони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення 12.05.2025 судових повісток про виклик до суду у цивільній справі на електронні адреси та поштовим з'язком у порядку ч. 6 ст. 128 ЦПК України (а.с. 117-120), які були доставлені до електронних кабінетів та поштою. Представники сторін надали апеляційному суду заяви з проханням справу слухати у їх відсутність. При цьому, колегія суддів враховує, що електронний варіант ухвали Полтавського апеляційного суду від 14.04.2025 (про призначення справи до апеляційного розгляду на 25.06.2025 о 10-00 год) розміщено в мережі Інтернет за адресою: https://reyestr.court.gov.ua/ та відповідно оприлюднено. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що рішенням Київського районного суду у цивільній справі №552/6850/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини у задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с. 62-63).
Рішення набрало законної сили.
Цим рішенням суду встановлено, що позивач ОСОБА_1 , 09.11.2023 звернувся в Київський районний суд м. Полтави з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини. Позовна заява обґрунтована тим, що сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано, мають доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач зазначав, що, починаючи з 01.02.2023 донька ОСОБА_4 фактично проживає з ним в Республіці Польща, відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини не надає. У поданій до суду позовній заяві ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісячно до досягнення повноліття.
Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.
Підстави для закриття провадження у справі передбачені статтею 255 ЦПК України.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 25.07.2002 у справі за заявою №48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також у рішенні від 28.10.1999 у справі за заявою №28342/95 «Брумареску проти Румунії» зазначив, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає, серед іншого, і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Закриття провадження у справі можливе лише за умови, якщо рішення, що набрало законної сили, є тотожним до позову, який розглядається, тобто співпадають сторони, предмет і підстави позовів.
Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення, а підстава - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При визначенні підстави позову як елементу його змісту суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і закону, позивач просить про захист свого права.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.
Закриття провадження у справі - це одна з форм закінчення розгляду цивільної справи без винесення рішення суду у зв'язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість подальшого судового розгляду справи.
У постанові від 12.06.2019 у справі №320/9224/17 (провадження №14-225цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі.
У постанові від 20.06.2018 у справі №761/7978/15-ц (провадження №14-58цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.
У постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 (провадження №12-161гс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
У постанові від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 (провадження №12-15гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.
Відповідно до наведеної норми права позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
За змістом норм ЦПК України предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого у справі між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №640/9380/19 (провадження №61-6741св21), від 15.11.2021 у справі №428/9280/20 (провадження №61-12194св21), від 21.12.2021 у справі №295/983/21 (провадження №61-13906св21), від 19.01.2022 у справі №766/4505/20 (провадження №61-14440св21), від 23.01.2025 у справі №362/8003/23 (провадження №61-16933св24), від 10.02.2025 у справі №607/15087/24 (провадження №61-17532св24), від 18.03.2025 у справі №317/3775/24 (провадження №61-541св25), від 06.05.2025 у справі №644/5778/23 (провадження №61-17345св24).
Отже, суд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядалися судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
У справі №552/6850/23 ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини (а.с. 62-63).
У справі, що переглядається в апеляційному порядку, сторонами є позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення аліментів з відповідача на утримання неповнолітньої дитини.
Підставою позову, тобто підставою стягнення аліментів є те, що дитині виповнилося 14 років, вона у відповідності до норм Сімейного Кодексу України самостійно обрала місце свого проживання з одним із батьків. На реалізацію свого права донька ОСОБА_4 , починаючи з 01.02.2023 і по сьогоднішній день, фактично проживає разом із ОСОБА_1 у Республіці Польці.
Зважаючи на те, що підстави позовів у справі, що переглядається в апеляційному порядку, та у справі №552/6850/23, рішення суду в якій набрало законної сили, є тотожними, суд першої інстанції, дійшов правильгого висновку про закриття провадження у справі №552/9058/24 на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, так як суб'єктний склад учасників правовідносин у справах №552/6850/23 та №552/9058/24, як і предмет та підстави позову, матеріально-правові вимоги та обставини, що обґрунтовують звернення до суду, є тотожними.
Тому наявність рішення суду першої інстанції у справі №552/6850/23, яке набрало законної сили, є підставою закриття провадження у справі №552/9058/24.
Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Отже, доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavinandothersv. Ukraine, №4909/04, § 58).
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 03 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Якщо розгляд справи здійснювався у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, то касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 25 червня 2025 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов