Справа №760/29005/23
2/760/4513/25
16 червня 2025 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Козленко Г.О., за участю секретаря судових засідань - Вчерашнюк А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в особі законного представника ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в особі законного представника ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лиюрова Лілія Олександрівна про визнання недійсним договору дарування, визнання протиправним та скасування рішення,-
До Солом'янського районного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , в особі законного представника ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в особі законного представника ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лиюрова Лілія Олександрівна, в якому просив суд:
- визнати недійсним договір дарування гаража серія та номер: ННО 238673, ННО 238674; реєстровий №492, виданий 11.03.2019, видавник: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лиюрова Лілія Олександрівна, яким ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в рівних частинах подаровано гаражний бокс за адресою: м. Київ, «Жуляни» обслуговуючий гаражний кооператив (Солом'янський р-н), гараж НОМЕР_1 , адреса ГК: проспект Повітрофлотський 59;
- визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лиюрової Лілії Олександрівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45889392 від 11.03.2019, яким за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в рівних частинах зареєстровано право власності на гаражний бокс за адресою: м. Київ, «Жуляни» обслуговуючий гаражний кооператив (Солом'янський р-н), гараж НОМЕР_1 , адреса ГК: проспект Повітрофлотський 59 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 94173980000).
В обгрунтування позову зазначено, що у 2018 році позивачу стало відомо про смерть свого батька - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також рідної баби, матері батька - ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Станом на дату смерті батька у 2011 році позивач був малолітньою особою (11 років), тобто відповідно до ч. 4 ст. 1268 ЦК України вважався таким, що спадщину за батьком прийняв, відтак звернувся до Дванадцятої київської державної нотаріальної контори, однак вказаною нотаріальною конторою позивачу було надано довідку №573002/14 від 15.06.2018 про те, що спадкова справа була відкрита 10.01.2012, а 02.07.2013 були видані свідоцтва про право на спадщину на ім'я матері померлого ОСОБА_6 , яка повідомила, що інших спадкоємців першої черги нема. Свідоцтва про право на спадщину були видані на гаражний бокс № НОМЕР_1 в ОАГК «Жуляни» та грошові внески.
Однак, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла та 07.07.2015 Дванадцятою київською державною нотаріальною конторою були видані свідоцтва про право на спадщину за законом.
Згідно з інформаційною довідкою станом на 10.07.2018 право власності на гаражний бокс зареєстровано за ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про спадщину за заповітом НАН №877657 в реєстрі №4-780 від 07.07.2015.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва у справі №760/20533/18 від 02.05.2023 скасовано усі документи та рішення, що зумовлювали право власності ОСОБА_7 на 1/2 гаражного боксу.
02.06.2023 у вказаній справі позивачу було видано виконавчі листи, однак після пред'явлення останніх до виконання було з'ясовано, що 11.03.2019 ОСОБА_7 подарував гаражний бокс в рівних частинах по 1/2 своїм дітям - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 за договором дарування гаража, на підставі якого нотаріусом було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45889392 від 11.03.2019.
Як зазначає позивач, договір дарування гаражного боксу, здійснений в умовах, коли дарувальник був обізнаний про спір щодо його права власності на частину подарованого рухомого майна, а представник обдарованих не могла не знати про існування судового спору, перебуваючи у шлюбі з дарувальником, тобто позивач вважає, що вказані дії були свідомо здійснені з метою перевести право власності на успадкований позивачем об'єкт нерухомості на інших осіб.
Окрім того, позивач зазначає, що станом на дату подання позовної заяви єдиною обставиною, що перешкоджає позивачу у реалізації ним свого права власності є існування незаконного договору дарування, а також рішення про державну реєстрацію, яке ним зумовлене, відтак звертається до суду саме з вказаними позовними вимогами, оскільки вважає, що за таких умов буде відновлено його порушене права.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 15.12.2023 відкрито спрощене позовне провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в особі законного представника ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в особі законного представника ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лиюрова Лілія Олександрівна про визнання недійсним договору дарування, визнання протиправним та скасування рішення.
Витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лиюрової Лілії Олександрівни ( АДРЕСА_1 ):
- копію облікової картки платника податків ОСОБА_2 ;
- копію облікової картки платника податків ОСОБА_4 ;
- копію договору дарування гаражу №492 від 11.03.2019, посвідченого приватним нотаріусом Лиюровою Л.О.;
- копію документу уповноваженого органу про надання дозволу на вчинення договору дарування гаражного боксу за адресою: м. Київ, «Жуляни», обслуговуючий авто гаражний кооператив (Солом'янський р-н), гараж НОМЕР_1 , адреса ГК: проспект Повітрофлотський, 59 в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 13.01.2025 здійснено перехід з розгляду в порядку спрощеного провадження цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в особі законного представника ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в особі законного представника ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лиюрова Лілія Олександрівна про визнання недійсним договору дарування, визнання протиправним та скасування рішення та призначено справу в порядку загального позовного провадження в підготовче засідання.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 19.03.2025 в задоволенні заяви ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в особі законного представника ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в особі законного представника ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лиюрова Лілія Олександрівна про визнання недійсним договору дарування, визнання протиправним та скасування рішення - відмовлено.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 09.05.2025 закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в особі законного представника ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в особі законного представника ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лиюрова Лілія Олександрівна про визнання недійсним договору дарування, визнання протиправним та скасування рішення.
Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили задовольнити у повному обсязі.
Відповідачі правом подати відзив, а третя особа правом на надання пояснень не скористались, однак законний представник відповідачів в судовому засіданні визнала позовну заяву.
Суд, заслухавши думку сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного рішення, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною другою статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві, серії НОМЕР_2 , актовий запис №14668.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві, серії НОМЕР_3 , актовий запис №18090.
Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав Комунального підприємства Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 10.08.2012 №35136344 вбачається, що гаражний бокс № НОМЕР_1 , розташований в Обслуговуючому автогаражному кооперативі «Жуляни», що знаходиться за адресою: м. Київ, Солом'янський р-н, просп. Повітрофлотський, 59 на праві власності належав ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_4 від 05.07.2012.
Відповідно до довідки Дванадцятої київської державної нотаріальної контори від 15.06.2018 №5730-02/14 вбачається, що 10.01.2012 була відкрита спадкова справа після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та мешкав за адресою: АДРЕСА_2 .
02.07.2013 Дванадцятою київською державною нотаріальною конторою видані свідоцтва про право на спадщину на ім'я матері померлого ОСОБА_6 , яка повідомила, що інших спадкоємців першої черги нема. Свідоцтва про право на спадщину були видані на гаражний бокс № НОМЕР_1 в ОАГК «Жуляни» (Солом'янський р-н), що знаходиться за адресою: м Київ, просп. Повітрофлотський, 59 та грошові внески.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6 , яка мешкала за адресою: АДРЕСА_2 .
Свідоцтва про право на спадщину на належне їй майно були видані Дванадцятою київською державною нотаріальною конторою 07.07.2015 спадкоємцю за заповітом.
28.11.2011 ОСОБА_6 склала заповіт, відповідно до якого на випадок її смерті все її майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі, все те майно, що буде їй належати на день смерті та на що матиме право за законом заповіла ОСОБА_7 .
02.07.2013 ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_8 звернулась до Дванадцятої київської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом безпосередньо на гаражний бокс № НОМЕР_1 в ОАГК «Жуляни» (Солом'янський р-н), що знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Повітрофлотський, 59.
02.07.2013 державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Мусієнко К.П. видано ОСОБА_6 свідоцтво про право на спадщину за законом. Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з гаражного боксу номер НОМЕР_5 в ОАГК «Жуляни» (Солом'янський р-н), що знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Повітрофлотський, 59.
07.07.2015 державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Основенко Л.М. видано ОСОБА_7 свідоцтво про право на спадщину за законом. Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з гаражного боксу під № НОМЕР_1 (НОМЕР_1) в ОАГК «Жуляни» (Солом'янський р-н), що знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Повітрофлотський, 59.
Відповідно до інформації від 10.07.2018 №130300353 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, а саме гаражного боксу за адресою: м. Київ, «Жуляни» гаражно-будівельний кооператив (Солом'янський р-н), гараж НОМЕР_1 , адреса ГК: просп. Повітрофлотський, 59 вбачається, що останній на праві власності належав ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, серія та номер: НАН №877657 в реєстрі за №4-780, виданого 07.07.2015 Дванадцятою київською державною нотаріальною конторою.
Відповідно до витягу із розпорядження Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації №126 «Про надання дозволу на укладення договорів» ОСОБА_3 надано дозвіл на укладення від імені малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_4 договору дарування гаражного боксу № НОМЕР_1 , що розташований в Обслуговуючому автогаражному кооперативі «Жуляни», що знаходиться за адресою: м. Київ, Солом'янський р-н, просп. Повітрофлотський, 59.
11.03.2019 між ОСОБА_7 (дарувальник) та ОСОБА_3 , яка діє як законний представник від імені малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (обдаровані) було укладено договір дарування гаража, відповідно до якого дарувальник подарував, а обдаровувані, в особі представника, прийняли у дар у рівних частках гараж (гаражний бокс) № НОМЕР_1 , що розташований в Обслуговуючому автогаражному кооперативі «Жуляни», що знаходиться за адресою: м. Київ, Солом'янський р-н, просп. Повітрофлотський, 59.
Відповідно до інформації від 07.11.2023 №353378647 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, а саме гаражного боксу за адресою: м. Київ, «Жуляни» гаражно-будівельний кооператив (Солом'янський р-н), гараж НОМЕР_1 , адреса ГК: просп. Повітрофлотський, 59 вбачається, що 11.03.2019 зареєстровано право спільної часткової власності (по 1/2 частинах) ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на підставі договору дарування гаража, серія та номер: ННО 238673, ННО 238674, реєстровий номер 492, виданий 11.03.2019, видавник: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лиюрова Л.О.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва у справі №760/20533/18 від 02.05.2023 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_7 , третя особа: Дванадцята київська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання права власності в порядку спадкування та стягнення коштів задоволено частково.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 02 липня 2013 року державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Мусієнко К.П. та зареєстроване в реєстрі за №5-150 в частині спадкування ОСОБА_6 частки гаражного боксу номер НОМЕР_1 , в ОАГК «Жуляни» (Солом'янський район), що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Повітрофлотський 59.
Скасовано рішення державного нотаріуса Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Мусієнко К.П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 3562574 від 02.07.2013 року в частині реєстрації за ОСОБА_6 права власності на частину нерухомого майна - гаражний бокс за адресою: м. Київ, «Жуляни» обслуговуючий автогаражний кооператив (Солом'янський районн), гараж НОМЕР_1 , адреса ГК: проспект Повітрофлотський 59 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 94173980000).
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 07 липня 2015 року державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Основенко Л.М. та зареєстроване в реєстрі за №4-780 в частині спадкування ОСОБА_7 частки гаражного боксу номер НОМЕР_1 , в обслуговуючому автогаражному кооперативі «Жуляни» (Солом'янський район) по проспекту Повітрофлотський 59 в місті Києві.
Скасовано рішення державного нотаріуса Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Основенко Л.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 22660381 від 07.07.2015 року в частині реєстрації за ОСОБА_7 права власності на частину нерухомого майна - гаражний бокс за адресою: м. Київ, «Жуляни» обслуговуючий автогаражний кооператив (Солом'янський район), гараж НОМЕР_1 , адреса ГК: проспект Повітрофлотський 59 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 94173980000).
Визнано за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ) право власності в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 батька ОСОБА_5 , 1956 року народження, на частину нерухомого майна - гаражний бокс номер НОМЕР_1 , в обслуговуючому автогаражному кооперативі «Жуляни» (Солом'янський район) по проспекту Повітрофлотський 59 в місті Києві.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 05 березня 2012 року державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Фещук Н.І. та зареєстроване в реєстрі за №6-539 в частині спадкування ОСОБА_6 частки грошових внесків з відповідними відсотками, що зберігаються у Публічному Акціонерному товаристві «КРЕДОБАНК» Київське відділення Центральної філії на рахунках НОМЕР_13, № НОМЕР_7 , № НОМЕР_8 , № НОМЕР_7 , № НОМЕР_9 , № НОМЕР_10 , № НОМЕР_11 , № НОМЕР_11 .
Стягнуто з ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_12 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ) грошові кошти в сумі 344557 (триста сорок чотири тисячі п'ятсот п'ятдесят сім) гривень 34 коп.
Стягнуто з ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_12 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ) судовий збір у розмірі 7674,37 грн.
В іншій частині позову - відмовлено.
Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
При цьому, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України.
Обов'язковою умовою задоволення позову про визнання правочину недійсним є встановлення судом факту порушення у зв'язку із його вчиненням прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.
Отже, зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися способом захисту свого права, який має відповідати встановленим законом і крім того, забезпечувати ефективний захист порушеного права.
Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Тобто, за змістом ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Закон не обмежує коло осіб, які мають право вимагати визнання недійсним оспорюваного правочину лише сторонами. Ними можуть бути будь-які заінтересовані особи, права або охоронювані інтереси яких порушені таким правочином. За визнанням недійсним правочинів до суду звертаються не тільки сторони, а й інші особи, на стані яких негативно відбивається цей правочин, або які з інших причин зацікавлені в його недійсності.
Позов особи, яка не була учасником правочину, про визнання недійсним оспорюваного правочину може бути задоволений лише в тому разі, якщо таким правочином порушено право цієї особи - не учасника правочину, і воно може бути відновлене шляхом повернення сторін цього правочину до первісного стану.
Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка звертається з позовом про визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала; у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права.
У цій справі судом встановлено, що позивач не був стороною оскаржуваного правочину.
Таким чином, у спірних правовідносинах позивач є заінтересованою особою, яка в силу вимог ч. 3 ст. 215 ЦК України набула право на звернення до суду з цим позовом.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Тлумачення статей 16, 203, 215 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Згідно зі ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном відповідно до статті 317 ЦК України.
За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Верховний Суд у постанові від 10 травня 2023 року по справі № 715/310/22 дійшов висновку, що як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
Як вбачається з матеріалів справи на момент вчинення спірних правочинів, права позивача жодним чином не порушувалися, оскільки останній не був стороною такого правочину та не мав на той період жодних прав та обов'язків відносно нерухомого майна, що було предметом укладеного правочину.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Кінцеві набувачі майна жодним чином не порушували права позивача, оскільки право власності на гаражний бокс набули правомірно, на підставі договору дарування.
Разом з тим, рішенням Солом'янського районного суду м. Києва у справі №760/20533/18 від 02.05.2023 визнано за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ) право власності в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 батька ОСОБА_9 , 1956 року народження, на 1/2 частину нерухомого майна - гаражний бокс номер НОМЕР_1 , в обслуговуючому автогаражному кооперативі «Жуляни» (Солом'янський район) по проспекту Повітрофлотський 59 в місті Києві.
Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 року у справі № 331/6927/16-ц.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 397 ЦК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення з чужого незаконного володіння.
Отже, правочин може бути визнано недійсним лише у разі доведення позивачем у справі наявності відповідних умов (обставин), з якими закон пов'язує недійсність правочину.
Факт заволодіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку. Це фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові незалежно від того, є він фактичним володільцем майна. Інакше кажучи, заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув права власності на це майно. Власник, якого незаконно позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), але не набуває права володіння на відповідне майно, оскільки воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.
Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває на нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати ВС від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц).
Відповідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконного позбавлений. Тобто зміст такого позову полягає не у визнанні недійсним договору, про що просив позивач, а у внесені до відповідного державного реєстру запису (відомостей) про право власності на це нерухоме майно.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).
Таким чином, суд приходить до висновку, що заявлені позивачем вимоги є неналежним способом захисту своїх прав, а тому вимоги позивача не можуть бути задоволені.
Оскільки позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лиюрової Лілії Олександрівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45889392 від 11.03.2019, яким за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є похідною від вимоги про визнання недійсним договору дарування гаража серія та номер: ННО 238673, ННО 238674; реєстровий №492, виданий 11.03.2019, з огляду на відмову у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору дарування гаража задоволенню не підлягає.
Окремо суд звертає увагу, що хоча відповідачем і було в судовому засіданні визнано позов, однак відповідач є юридично не обізнаною особою, на уточнюючі питання суду щодо визнання позову відповіді були мінливими, в повному обсязі не розуміє наслідки визнання позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року в справі № 572/2515/15-ц (провадження № 61-1051св17) вказано, що «відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову».
З огляду на вказані обставини, суд не приймає визнання позову відповідачем.
Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВС №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Враховуючи вище зазначене, суд вважає, вимоги позивача не обґрунтованими і такими, що не підлягають до задоволення, оскільки до спірних правовідносин слід застосувати інститут витребування майна з чужого незаконного володіння.
Керуючись ст.ст. 6, 12, 13, 17, 18, 263, 265, 265 ЦПК України, ст.ст. 16, 203, 215, 236, 321, 328, 387, 391, 655, 717 ЦК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в особі законного представника ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в особі законного представника ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лиюрова Лілія Олександрівна про визнання недійсним договору дарування, визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г.О. Козленко