СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/11284/24
пр. № 1-кп/759/540/25
25 червня 2025 року року Святошинський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді; ОСОБА_1
при секретарі: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) кримінальне провадження за № 42015150410000097 від 09.01.2015 за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Васильківка Васильківського району Дніпропетровської області, українця, громадянина України, освіта вища, одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , який на момент вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу за контрактом на посаді офіцера-психолога гаубичного самохідно - артелерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «капітан», раніше не судимий,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 408 КК України,
сторони кримінального провадження:
прокурор: ОСОБА_4
захисник: ОСОБА_5
ОСОБА_3 будучи відповідно до положень ст. 13 Закону України «Про громадянство України» громадянином України, військовослужбовцем та проходячи військову службу за контрактом на посаді офіцера-психолога гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , яка дислокувалась по АДРЕСА_2 , в порушення вимог ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. ст. 11, 16, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України ст. ст. 1, 6, 23, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, знаходячись на території військової частини НОМЕР_1 , яка дислокувалась по АДРЕСА_2 , в один із днів весни 2014 року, але не пізніше 06.05.2014 року (точний час в ході досудового розслідування не встановлено), вчинив державну зраду, тобто діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, що виразилося:
- у відмові в один із днів весни 2014 року, але не пізніше 06.05.2014 року (точний час в ході досудового розслідування не встановлено), на загальному шикуванні особового складу військової частини НОМЕР_1 виконувати обов'язки несення військової служби у Збройних Силах України та заяві про намір проходити службу в збройних силах російської федерації;
- в укладанні контракту про проходження військової служби та зарахування в списки особового складу збройних сил російської федерації та проходженні військової служби у військовій частині НОМЕР_2 збройних сил російської федерації, яка з березня 2014 року дислокується за адресою: АДРЕСА_2 ,тобто у вчиненні державної зради, діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту.
Крім того, капітан ОСОБА_3 будучи військовослужбовцем та проходячи військову службу за контрактом на посаді офіцера-психолога гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), діючи умисно, в порушення вимог ст. ст. 17, 65, 68 Конституції України, ст. ст. 1, 17 Закону України «Про оборону України», ст. ст. 9, 11, 14, 16, 37, 40 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України ст. ст. 1, 2, З, 6, 8, 23, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», 13 травня 2014 року, не маючи будь-яких поважних причин для звільнення від обов'язків військової служби, діючи умисно, з метою ухилитися від несення обов'язків військової служби назавжди, без дозволу командування частини, не з'явився на службу у визначений наказом від 12.05.2014 року №01 Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України, директивою МО України та Генерального штабу ЗС України від 30.04.2014 року №Д-322\1\05 «Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя», спільною Директивою Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 06.05.2014 №Д-1 час до військової частини НОМЕР_3 та ухиляється від військової служби, слідства та суду, приховуючи свою належність до Збройних Сил України, не повідомляючи про себе органам військового управління та правоохоронним органам як про військовослужбовця, який не з'явився на службу,тобто у вчиненні у вчиненні дезертирства, тобто нез'явленні, з метою ухилитися від військової служби, на службу у разі переведення.
Вказані злочини вчинено за наступних обставин.
Так, ОСОБА_3 проходив військову службу за контрактом на посаді офіцера-психолога гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , яка дислокувалась за адресою: АДРЕСА_2 .
За час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_3 був зарахований до списків особового складу частини, поставлений на всі види забезпечення.
Будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, капітан ОСОБА_3 , відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 14, 16, 37, 40 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. ст. 1, 3, 6, 8, 23, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» був зобов'язаний:
-свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок;
-беззастережно виконувати накази командирів (начальників);
-виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни;
-виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положення і інструкціями;
-неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін та про виконання наказу доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому начальникові;
-сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки, засвоювати все, чого навчають командири (начальники), та бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України;
-вважатися таким, що виконує обов'язок з військової служби знаходячись на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);
-дорожити бойовою славою Збройних Сил України, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України.
З 26.02.2014 Автономна Республіка Крим та місто Севастополь фактично знаходились під окупацією військових підрозділів збройних сил російської федерації.
06.03.2014 Верховна Рада Автономної Республіки Крим ухвалила Постанову «Про проведення загальнокримського референдуму» від 06.03.2014 №1702-6/14, чим порушила конституційний принцип територіальної цілісності України та вийшла за межі своїх повноважень, встановлених Конституцією України, Конституцією Автономної Республіки Крим, іншими нормативно - правовими актами.
Факт порушення був встановлений Конституційним Судом України, який у Рішенні від 14.03.2014 №2-рп/2014 визнав зазначену Постанову такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), внаслідок чого вона втратила чинність. З огляду на це Верховна Рада України 15.03.2014 ухвалила Постанову «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим», внаслідок якої парламент Автономної Республіки Крим втратив будь - яку легітимність.
Так, у березні 2014 року невстановленими на теперішній час озброєними особами у військовій формі одягу без розпізнавальних знаків було здійснено незаконне захоплення зброї та боєприпасів військової частини НОМЕР_1 , яка дислокувалась за адресою: АДРЕСА_2 , у зв'язку з чим бойова та мобілізаційна готовність військової частини НОМЕР_1 була підірвана.
За таких обставин статус території АР Крим, визначено як тимчасово окуповану територію внаслідок збройної агресії російської федерації, та встановлено особливий правовий режим на цій території, визначено особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій у умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, і також прав і законних інтересів юридичних осіб.
У відповідності до вимог Указу Президента України від 24.03.2014 №339 «Про рішення ради національної безпеки і оборони України від 23.03.2014 «Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України», рішення ради національної безпеки і оборони України від 23.03.2014 «Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України», розпорядження Міністра оборони України та Командувача Військово - Морських Сил Збройних Сил України, наказу командуючого Військово - Морських Сил Збройних Сил України №01 від 12.05.2014 - командиру військової частини НОМЕР_1 наказувалось передислокувати особовий склад з АДРЕСА_2 з терміном прибуття до 31.05.2014.
Крім того, пунктами 2, 3 спільної Директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 06.05.2014 №Д-1 визначено строк з 6 травня 2014 року по 12 травня 2014 року прибуття військовослужбовців Збройних Сил України до визначених пунктів із тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополь.
Згідно з переліком місць знаходження військових частин ВМС ЗС України визначених телеграмою Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України №159-11/-1-659 від 22.04.2014 місцем дислокації військової частини НОМЕР_1 визначено АДРЕСА_3 .
Згідно довідки №61/14 від 2014 року, виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 , військову частину НОМЕР_1 перейменовано у військову частину НОМЕР_3 та визначено її новим місцем дислокації АДРЕСА_3 .
Крім того, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.09.2014 №99 анульовано умовне найменування військова частина НОМЕР_1 та надано умовне найменування військова частина НОМЕР_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 , та того ж дня введено його в дію.
Відповідно до наказу Командувача Військово - Морських Сил Збройних Сил України від 27.05.2014 №61, капітана ОСОБА_3 звільнено від займаної посади та зараховано в розпорядження Командувача Військово - Морських Сил Збройних Сил України з 13.05.2014 року.
Так, в один із днів весни 2014 року, але не пізніше 06.05.2014 року (точний час в ході досудового розслідування не встановлено) на загальному шикуванні особового складу військової частини НОМЕР_1 командуванням частини було усно доведено до всього особового складу, в тому числі до капітана ОСОБА_3 , вищезазначені обставини ситуації в АР Крим та необхідність прийняття рішення кожним військовослужбовцем щодо дотримання Військової присяги на вірність Українському народові та необхідність передислокації особового складу частини на материкову частину України для подальшого проходження військової служби у Збройних Силах України.
Проте, капітан ОСОБА_3 , будучи в силу ст. 13 Закону України «Про громадянство України» громадянином України та маючи паспорт громадянина України НОМЕР_5 , виданого 12.02.2004 Васильківським РВ УМВС України в Дніпропетровській області, в один із днів весни 2014 року, але не пізніше 06.05.2014 року (точний час в ході досудового розслідування не встановлено), знаходячись на території військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, вчинив державну зраду, тобто діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, що виразилося:
- у відмові в один із днів весни 2014 року, але не пізніше 06.05.2014 року (точний час в ході досудового розслідування не встановлено) на загальному шикуванні особового складу військової частини НОМЕР_1 виконувати обов'язки несення військової служби у Збройних Силах України та заяві про намір проходити службу в збройних силах російської федерації;
- в укладанні контракту про проходження військової служби та зарахування в списки особового складу збройних сил російської федерації та проходженні військової служби у військовій частині НОМЕР_2 збройних сил російської федерації, яка з березня 2014 року дислокується за адресою: АДРЕСА_2 .
Крім цього, в один із днів весни 2014 року, але не пізніше 06.05.2014 року (точний час в ході досудового розслідування не встановлено) до особового складу військової частини НОМЕР_1 у місці її дислокації за адресою: АДРЕСА_2 , в тому числі до капітана ОСОБА_3 , доведені вимоги ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо дотримання Військової присяги на вірність Українському народові та необхідність передислокації особового складу частини на материкову частину України для подальшого проходження військової служби у Збройних Силах України.
Проте, капітан ОСОБА_3 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, продовжив виконувати обов'язки військовослужбовця у складі військової частини НОМЕР_2 збройних сил російської федерації.
Наказом командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 12.05.2014 №01 - командиру військової частини НОМЕР_1 наказувалось здійснити марш особового складу військової частини з місця дислокації військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) до нового місця дислокації ( АДРЕСА_3 ) з терміном прибуття до 13.05.2014. У подальшому, постійним місцем дислокації колишньої військової частини НОМЕР_1 визначено за адресою: АДРЕСА_3 , а військовій частині НОМЕР_1 надано нове найменування - військова частина НОМЕР_3 .
Крім того, пунктами 2, 3 спільної Директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 06.05.2014 №Д-1 визначено строк з 6 травня 2014 року по 12 травня 2014 року прибуття військовослужбовців Збройних Сил України до визначених пунктів із тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополь.
Проте, 13.05.2014, капітан ОСОБА_3 відповідно до вимог наказу від 12.05.2014 №01 Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України та директиви Міністра оборони України та Генерального штабу ЗС України від 30.04.2014 року №Д-322\1\05 «Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя», спільної Директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 06.05.2014 №Д-1, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою ухилитися від військової служби у Збройних Силах України назавжди, не з'явився на службу до військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_3 , яку у подальшому перейменовано у військову частину НОМЕР_3 та визначено постійним місцем дислокації адресу АДРЕСА_3 , та не маючи будь-яких поважних причин для звільнення від обов'язків несення військової служби, продовжував ухилятися від військової служби, слідства та суду, приховуючи свою належність до Збройних Сил України, не повідомляючи про себе органам військового управління та правоохоронним органам, як про військовослужбовця, що не з'явився вчасно на службу, проводячи час не пов'язуючи його з проходженням військової служби у Збройних силах України - проходив військову службу на різних посадах військової частини НОМЕР_2 збройних сил російської федерації.
Застосована судом правова процедура.
Так, на підставі ухвали слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 22.05.2024 у межах даного провадження проводилось спеціальне досудове розслідування (т. 2 а.с. 39).
Встановлено, що повідомлення про підозру ОСОБА_3 , а також повістки про виклик до слідчого неодноразово у встановлений законом спосіб шляхом публікації в засобах масової інформації загальнодержавної сфери були направлені ОСОБА_3 .
Постановами старшого слідчого в особливо важливих справах Першого слідчого відділу (з дислокацією в м. Миколаїв) Територіального управління Державного бюро розслідувань від 08.05.2024, старшого слідчого військової прокуратури Миколаївського гарнізону Південного регіону України від 15.01.2015 року підозрюваного ОСОБА_3 оголошено у розшук (т. 2 а.с. 36, т.1 а.с.207).
Відповідно до ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 06.02.2025 вказане кримінальне провадження призначено до судового розгляду та постановлено здійснювати спеціальне судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111 КК України ч. 1 ст. 408 КК України (т.1 а.пр. 82-85).
Інформація про виклик обвинуваченого ОСОБА_3 , а також інформація про процесуальні документи надсилались та публікувались відповідно до вимог ст. 323 КПК України.
Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого, останній показань суду не надавав, при цьому заяв, заперечень чи клопотань на адресу суду також не подавав.
Дане кримінальне провадження здійснювалось з обов'язковою участю захисника, який був забезпечений державою.
Аналіз наявних в матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_3 до слідчого (прокурора) та суду, направлених йому повідомлень з приводу його прав та обов'язків, оголошеної підозри, висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження свідчить про те, що він мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, він отримав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред'явлене обвинувачення, мав можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самому захисника; в) бути судженим в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безоплатно.
Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов'язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_3 , який повинен знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права постати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою він не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри ухилитися від правосуддя держави Україна. Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд оцінює як реалізацію останнім його невід'ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
Окремо суд звертає увагу, що дослідження відеозаписів, допитів свідків у судовому засіданні, проводилося в умовах воєнного стану за правилами ч. 11 ст. 615 КК України, згідно якої показання, отримані під час допиту свідків, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді виключно у випадку, якщо хід і результати такого допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації (в редакції Закону № 2111-IX від 03.03.2022; із змінами, внесеними згідно із Законом № 2137-IX від 15.03.2022; в редакції Закону № 2201-IX від 14.04.2022.
Позиція сторони захисту.
Захисник не мав можливості зв'язатися з обвинуваченим ОСОБА_3 і з'ясувати в нього правову позицію щодо висунутого обвинувачення.
На думку захисту, винуватість ОСОБА_3 у вчиненні поставленого у провину злочину має бути ретельно перевірена судом, а всі сумніви з цього приводу розтлумачені на його користь та відповідно прийняте законне та справедливе рішення.
Фактичні обставини, які суд визнає загальновідомими і такими, що не потребуються доказування в межах даного провадження.
Тимчасова окупація з боку РФ частини території України - АР Крим, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року, а також анексія з боку РФ цієї частини території України є загально відомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб'єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення злочинів, внаслідок яких були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доведення.
Так, Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів РФ «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення Президента РФ, виходячи з інтересів безпеки життя громадян РФ, особового складу військового контингенту ЗС РФ, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту РФ на використання ЗС РФ на території України.
06 березня 2014 року Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07 березня 2014 року дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2014 від 14 березня 2014 року визнана неконституційною.
11 березня 2014 року Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14 березня 2014 року № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2014 від 20 березня 2014 року визнана неконституційною.
Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VII Верховна Рада АР Крим була розпущена.
17 березня 2014 року представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».
18 березня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між РФ та «Республікою Крим» про прийняття до РФ «Республіки Крим» та утворення у складі РФ нових суб'єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду РФ визнаний таким, що відповідає Конституції РФ, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів Держдума РФ, а 21 березня 2014 року - Рада Федерації Федеральних Зборів РФ, відтак цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014 року.
21 березня 2014 року прийнятий Закон РФ № 6-ФКЗ (т. 4 а. 175-214), яким прийнято до РФ «Республіку Крим» та утворені в складі РФ нові суб'єкти. «Республіка Крим» вважається прийнятою до РФ з дати підписання «Договору» (ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ).
11 квітня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб'єкта РФ.
Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.
Крім того, Верховною Радою України 21 квітня 2015 року прийнято Постанову № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України (т. 4 а. 168-174).
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.
Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.
Вказані та інші аналогічні за оцінками вказаних подій резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Закон України №1207-VII, постанови Верховної Ради України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України, на підставі якого суд приймає рішення у справі.
Судом в інтересах даного кримінального провадження ретельно досліджені подані стороною обвинувачення докази з тим, щоб дослідити зв'язок між цими подіями та діями обвинуваченого безпосередньо в контексті висунутого йому обвинувачення.
Докази на підтвердження встановлених судом обставин.
Так, статус ОСОБА_3 на час вчинення злочинів як військовослужбовця в/ч НОМЕР_3 підтверджено дослідженими судом матеріалами особової справи і тим фактом, що на момент притягнення до кримінальної відповідальності він перебуває на тимчасово окупованій території АР Крим, так і зокрема:
31.07.2008 ОСОБА_3 закінчив військово-юридичний факультет Національної юридичної академії України імені ОСОБА_6 і зарахований на службу у Збройних Силах України згідно наказу МО України № 457 від 13.06.2009 року.
13.06.2013 наказом КВМС України № 115 ОСОБА_3 присвоєно військове звання "капітан».
12.12.2013 наказом КВМС України № 247 ОСОБА_3 призначено на посаду офіцера психолога гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону НОМЕР_6 окремої бригади берегової оборони ВМС (військова частина НОМЕР_1 ) ( а.с. 191, т.1)
- листом-повідомленням Департаменту військової контррозвідки СБУ № 16-04-21088-23 від 10.07.2023 встановлено, що в період з 08.11.2017 по 11.07.2023 року щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованими територіями гр. ОСОБА_3 01.01.1987 року в базі даних не виявлено. ( т. 1 а.с. 179).
Докази стосовно того, що була вимога про передислокацію військових частин з АР Крим до материкової частин України:
- протокол огляду від 23.05.2022, яким оглянуто Рішення Ради Національної безпеки і оборони України від 23 березня 2014 року про визнання доцільним передислокацію військових частин, установ та організацій ЗСУ, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території АРК та міста Севастополя в інші регіони України, Указ Президента України від 24 березня 2014 року про введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 березня 2014 року «Про передислокацію військових частин, установ та організацій ЗСУ, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території АРК та міста Севастополя в інші регіони України» .
- директива Міністерства оборони і Генерального Штабу Збройних сил України від 06.05.2014 в якій зазначено місця передислокації військових частин і строк прибуття.
- згідно телеграми та Переліку визначених місць знаходження військових частин ВМС ЗС України визначено місце дислокації військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_3 , строк прибуття до 12.05.2014 ( а.с. 40, 70)
- матеріали стосовно військовослужбовців, які не прибули з АР Крим до визначених пунктів у визначені строки ( А1100, А2292, А2505, А2320, А2708, А2272) відповідно до директив МО України та ГШ України ( т.2, а.с. 52);
- лист Департаменту військової контррозвідки СБУ від 20.06.2023 № 17/7/4-1668, з усіма НПА щодо передислокації (т. 2 а. с. 61).
Докази на підтвердження встановлених під час судового розгляду обставин вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111, ч. 1 ст. 408 КК України.
- п. 2.216 наказу командира військової частини від 23.03.2015 № 57 (т. 1 а.пр. 191), де ОСОБА_3 виключений із списків особового складу ЗС України з 21.03.2015, який не прибув до місця дислокації і звільнений у запас;
- запис в особовій справі від 06.04.02015, наказ №37 від 06.04.2015, а саме, що він був звільнений з військової служби у запас відповідно до ч. 6 ст. 26 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу" (у дисциплінарному порядку).
- відеозаписи протоколів допитів свідка ОСОБА_7 від 17.08.2023 (т. 1 а.пр. 145-150, 151), свідка ОСОБА_8 від 27.07.2023 року (т.1, а. пр. 152-156,157), ОСОБА_9 від 09.08.2023 року ( т.1, а пр. 159-164,165), та безпосередньо допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , які зазначили, що проходили військову службу з ОСОБА_10 і знають його особисто.
У своїх показах підтвердили, що була директива МО України про передислокацію військової частини НОМЕР_1 з АДРЕСА_2 .
Під час загального шикування всього особистого складу було розділено військових на 2 групи, одна з який вирішила повернутись на материкову Україну, а інші залишились проходити службу у зс рф, в тому числі і капітан ОСОБА_3 .
Також вони повідомили, що ОСОБА_3 продовжив військову службу у зс рф.
Протокол пред'явлення особи для впізнання від 02.08.2023 року ( т.1 а.пр. 142) де на фото під №1 свідок ОСОБА_8 впізнав ОСОБА_3 .
Протокол пред'явлення особи для впізнання від 17.08.2023 року ( т.1 а.пр. 131) де на фото під №1 свідок ОСОБА_7 впізнав ОСОБА_3 .
Протокол пред'явлення особи для впізнання від 02.08.2023 року ( т.1 а.пр. 127), де на фото під №1 свідок ОСОБА_9 впізнав ОСОБА_3
- лист-повідомлення Департаменту контррозвідки СБУ від 10.08.2023, 16.02.2024 №17/7/4-528 (т. 1 а.с. 141) із зібраними матеріалами, які підтверджують факт вчинення злочину.
Копія акта про проведення службового розслідування від 17.03.2015 зі списком офіцерів ВМС зС України, які не прибули з тимчасово окупованої території АР Крим та міста Севастополь до визначених пунктів у визначені строки, до якого входить ОСОБА_3 .
Протоколом огляду від 02.08.2023 року під час якого оглянуто інформаційні та інші ресурси мережі Інтернет, в ході яких виявлено сторінку користувача « ОСОБА_11 », де серед його анкетних даних вказано дату народження « ІНФОРМАЦІЯ_4 » виявлені фото ОСОБА_3 у формі зс рф у складі прапороносної групи у парадній військовій формі зс рф. ( т.1 а. пр. 114-144);
Окремо, суд звертає увагу, з огляду на особливості даного кримінального провадження, на правову оцінку питання громадянства ОСОБА_3
ОСОБА_3 є громадянином України, паспортні дані: НОМЕР_5 , виданий 12.02.2004 року Васильківським РВ УМВС України в Дніпропетровській області (т. 1, а.с. 168).
Відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.
Згідно з положеннями Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-ІЙ, який визначає підстави і порядок набуття та припинення громадянства України, законодавство у цій сфері ґрунтується на принципах: єдиного громадянства, якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання (ст. 2). Громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави (ст. ст. 17, 18 та 19). При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України, а не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України (ст. ст. 18 та 19). Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України несе всі обов'язки громадянина України (ст. 20).
Згідно Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII (ч. 4 ст. 5), примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.
Згідно з листом державної міграційної служби від 18.07.2023 № 6.5-9805/6-23 підготовка подань про втрати ним громадянства відсутня (т. 2 а. с. 175).
Відповідно до листа МЗС відсутня інформація про звернення з клопотання про вихід чи припинення громадянства України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 2 а.с. 176).
Таким чином, з урахуванням раніше встановлених фактичних обставин, вірним є висновок про те, що ОСОБА_3 на момент вчинення кримінальних правопорушень і по теперішній час залишається громадянином України незалежно від місця його проживання. Примусове автоматичне набуття ним як громадянином України, який проживає на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною, відтак не може бути підставою для втрати ним громадянства України. Фактичне набуття ОСОБА_3 громадянства РФ не впливає на зміст його правових відносин з Україною, за якими він визнається лише громадянином України.
Усі перелічені джерела інформації суд оцінює за правилами документа згідно ст.99 КПК України, з врахуванням специфіки дослідження відеозаписів допитів свідків в умовах воєнного стану на підставі ч. 11 ст. 615 КК України, а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими. Враховуючи узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв'язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані вище задокументовані дані про дії ОСОБА_3 , як військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , достовірними доказами обвинувачення, а тому кладе в основу свого вироку.
Більш того, всі вказані дані узгоджуються між собою та відомостями, які суд вважає загальновідомими.
Подання окремих протоколів огляду в копіях пояснюється процесуально, оскільки є наслідком виділення шляхом копіювання матеріалів даного провадження з інших кримінальних проваджень, про що прокурором подано відповідні достовірні докази у вигляді прийнятих та належно оформлених процесуальних рішень. Більш того, це не вплинуло на зміст самих доказів.
Отже, аналізуючи всі зібрані по справі докази у їхній сукупності, взаємозв'язку та співставленні, й оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності, суд приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень доведена повністю.
Дії обвинуваченого ОСОБА_3 суд кваліфікує за ч.1 ст.111 КК України (в редакції закону від 08.04.2014, ч.1 ст. 408 КК України (в редакції закону від 05.04.2001 №2341-ІІІ), оскільки він, будучи громадянином України, вчинив державну зраду, тобто умисне вчинення громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній та інформаційній безпеці України та перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, а також вчинив дезертирство, тобто нез'явлення на службу з метою ухилитися від військової служби у разі переведення до нового місця служби.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд, згідно з вимогами ст. 65 КК України, враховує характер та ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які є особливо тяжким злочином та нетяжким злочином відповідно, наслідки вчиненого, які в подальшому призвели до незаконної анексії іноземною державою Автономної Республіки Крим, як території України, особу обвинуваченого, який раніше не судимий.
Обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання ОСОБА_3 судом не встановлено.
На підставі наведеного, суд вважає необхідним призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавленні волі без конфіскації майна в межах санкцій ч.1 ст.111 КК України (в редакції закону від 08.04.2014 та ч. 1 ст. 408 КК України(в редакції закону від 05.04.2001 №2341-ІІІ), оскільки саме таке покарання, на думку суду, є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Згідно із ст. 54 КК України засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, тому суд вважає, що на підставі ст. 54 КК України ОСОБА_3 необхідно позбавити військового звання "капітан".
Керуючись ст. ст. 368-371, 373- 376, ч.15 ст.615 КПК України, ст. 212-3 Закону України «Про правовий режим військового стану», суд,-
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111 КК України та ч. 1 ст. 408 КК України і призначити йому покарання:
- за ч.1 ст.111 КК України у виді позбавлення волі на строк 12 (дванадцять) років.
- за ч. 1 ст. 408 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.
Відповідно до ст. 54 КК України ОСОБА_3 позбавити військового звання «капітан».
Згідно ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточне покарання ОСОБА_3 призначити у виді позбавлення волі на строк 12 (дванадцять) років, з позбавленням на підставі ст. 54 КК України військового звання "капітан".
Строк відбування покарання ОСОБА_3 рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
Речові докази: матеріали особової справи №4608 ОСОБА_3 , СД - диски з відеозаписами слідчих дій - зберігати при матеріалах кримінального провадження.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
СУДДЯ: ОСОБА_1