Справа № 676/4695/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Блонський В.К.
Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.
26 червня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Граб Л.С. Сторчака В. Ю. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Кам'янець-Подільської міської ради про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
у липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Кам'янець-Подільської міської ради в якому просив:
-визнати протиправною відмову Департаменту соціального захисту населення Кам'янець-Подільської міської ради у продовженні позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та продовжити термін дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.;
- зобов'язати Департамент соціального захисту населення Кам'янець-Подільської міської ради встановити позивачу статус особи з інвалідністю наслідок війни та продовжити термін дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні Державної служби з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області та звільнений 01.07.2019 за станом здоров'я.
Так, позивачу було встановлено інвалідність 2 групи та 01.11.2022 року видано посвідчення, в якому зазначено, що пред'явник цього посвідчення має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни. Посвідчення дійсне до 01.11.2022.
Внаслідок переогляду з 01.11.2022 позивачу встановлено 2 групу інвалідності у зв'язку із травмою та її наслідками, що пов'язані з виконанням службових обов'язків.
У травні 2024 року позивач звернувся до Департаменту соціального захисту населення Кам'янець-Подільської міської ради із заявою щодо продовження терміну дії пільгового посвідчення "Особи з інвалідністю внаслідок війни".
Листом від 08.05.2024 №3733/07-20 відповідач повідомив про те, що згідно з рішенням комісії по наданню статусу особи з інвалідністю внаслідок війни № 12 від 06.05.2024 позивачу відмовлено у продовженні терміну пільгового посвідчення «Особи з інвалідністю внаслідок війни», так як травму позивач отримав на території, яка не відноситься до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окуповані.
Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо необґрунтованості позовних вимог.
Надаючи оцінку вимогам апеляційної скарги та спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Так, спеціальним законом, який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них є Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22.10.1993 (Закон № 3551-XII).
Згідно ст. 4 Закону № 3551 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Статтею 7 Закону № 3551 визначено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551 до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 18.11.2020 у справі № 1140/2362/18 зазначив, що визначення права на встановлення статусу "інвалід війни" підлягає встановленню те, що по-перше: особа, яка претендує на встановлення такого статусу, є особою з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань. По-друге, те що такій особі встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
В свою чергу, Верховний Суд у у постанові від 02.04.2021 у справі № 0540/9350/18 дійшов висновку, що визначальною ознакою категорії осіб, які відносяться до "осіб з інвалідністю внаслідок війни", є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
При цьому, Судом касаційної інстанції акцентовано увагу на тому, що отримання ушкодження здоров'я під час проходження військової служби (пов'язаного з проходженням служби) та подальше встановлення інвалідності внаслідок такого ушкодження, не є достатньою підставою для надання статусу "особи з інвалідністю внаслідок війни". Визначальним є те, що таке ушкодження повинно бути пов'язане із безпосередньою участю у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Таким чином, як вірно вказано судом першої інстанції, визначальним при розгляді справи є встановлення того, чи пов'язана інвалідність позивача з виконанням обов'язків військової служби поєднаним із безпосередньою участю у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав, адже в іншому випадку особа не може вважатись інвалідом війни.
Разом з тим, у ч.1 ст.7 Закону № 3551-XII законодавцем вжито формулювання "до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання,... одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті,... або з участю в бойових діях у мирний час".
Як вбачається із витягу наказу ГУ ДСНС у Хмельницькій області від 01.07.2019 №318 позивач проходив службу цивільного захисту.
Проте, проходження служби цивільного захисту в ГУ ДСНС у Хмельницькій області, не є тотожним участі в бойових діях та захисту Батьківщини в розумінні ст. 4 та 7 Закону № 3551.
Також, із довідки Хмельницької обласної МСЕК №939060 від 19.03.2024 встановлено, що інвалідність позивача «так пов'язана з виконанням службових обов'язків», тобто під час проходження позивачем служби цивільного захисту, що виключає можливість надання останньому статусу інваліда війни.
Будь-які відомості на підтвердження того, що ОСОБА_1 отримав поранення під час виконання обов'язків військової служби у зв'язку із захистом Батьківщини, перебуванням на фронті або участю в бойових діях у мирний час у матеріалах справи відсутні, тоді як докази які знаходяться у справі підтверджують лише те, що інвалідність останнього "пов'язана із виконанням службових обов'язків", що є недостатньою умовою для надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.
Як вірно зауважено судом першої інстанції, поняття "виконання службових обов'язків" та «обов'язків із захисту Батьківщини чи участі в бойових діях на території інших держав" не є тотожними. Перша сфера обов'язків за своїм змістом є значно ширшою, а тому отримання поранення чи іншого ушкодження здоров'я навіть пов'язаного із виконанням службових обов'язків не у кожному випадку є підставою для надання статусу "особи з інвалідністю внаслідок війни". Натомість визначальної умовою для отримання такого статусу є пов'язаність причини інвалідності із захистом Батьківщини чи участю в бойових діях на території інших держав.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що позивач не відноситься до осіб, які зазначені у пп. 1,2, 11 ч. 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII, відтак відсутні правові підстави для підтвердження йому статусу "Особи з інвалідністю внаслідок війни" та продовження терміну дії посвідчення.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Граб Л.С. Сторчак В. Ю.