Справа № 120/3850/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Яремчук Костянтин Олександрович
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
26 червня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Граб Л.С. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ 001748 від 18 березня 2024 року.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є власником транспортного засобу Mercedes-Benz Sprinter 413 CDI, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
23 січня 2024 року посадовими особами відділу державного нагляду (контролю) в Хмельницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті в рамках проведення заходів державного контролю додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт на автомобільній дорозі М-30 (32 кілометр) проведено рейдову перевірку належного ОСОБА_2 транспортного засобу марки Mercedes-Benz Sprinter 413 CDI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 .
Під час перевірки встановлено здійснення внутрішніх перевезень вантажу за відсутності визначених у статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, а саме: у водія відсутня товарно-транспортна накладна або інший документ, визначений законом на походження вантажу, а також автомобіль обладнано аналоговим тахографом, проте у водія відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа.
За результатами перевірки складено акт № 052162 від 23 січня 2024 року.
При цьому в акті перевірки зазначено інформацію про водія транспортного засобу ( ОСОБА_3 ) та про власника транспортного засобу ( ОСОБА_2 ). Акт не містить інформацію про ОСОБА_1 .
На підставі вказаного акту перевірки начальником відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області 18 березня 2024 року винесено постанову № ПШ001748, якою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000 гривень за порушення статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.
Статтею 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" №2344-ІІІ передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.
Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567.
Згідно з абзацом 1 пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Відповідно до частини 2 статті 48 Закону № 2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
До інших документів передбачених законодавством слід віднести і ті, обов'язковість яких визначена Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженим наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07 червня 2010 року № 340, та Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженою наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24 червня 2010 року № 385 (далі Інструкція № 385).
Зокрема, згідно з пунктом 6.1 Положення №340, підпунктами 3.3, 3.6 Інструкції № 385 вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. А водій транспортного засобу обладнаного тахографом зобов'язаний мати при собі зокрема картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа.
Абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ передбачена відповідальність автомобільних перевізників за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Водночас визначальним в межах розгляду цієї справи є встановлення факту того, чи є позивач автомобільним перевізником в розумінні положень Закону № 2344-III, адже основні доводи позивача полягають саме в тому, що відповідач протиправно застосував адміністративно-господарський штраф до нього як до неналежного суб'єкта правопорушення.
Згідно зі статтею 33 Закону № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.
Отже, суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, у тому числі за надання послуг з перевезення вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтею 48 Закону №2344-III, є автомобільний перевізник, який здійснює за власний кошт перевезення вантажів.
Згідно з положеннями статей 908-909 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до частини 1 статті 50 Закону № 2344-III договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).
Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі Правила № 363), згідно з якими товарно-транспортна накладна єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Додатком 7 до Правил № 363 затверджена форма товарно-транспортної накладної, в якій обов'язковою до заповнення графою визначено автомобільного перевізника.
Відтак відомості щодо перевізника зазначаються в товарно-транспортній накладній, яка надається працівникам Укртрансбезпеки для перевірки; під час руху основним документом, який надає відомості про автомобільного перевізника і про перевезення вантажу, є товарно-транспортна накладна, яка використовується для внутрішніх перевезень в межах України.
Отже, підтвердженням того, що особа є перевізником може слугувати товарно-транспортна накладна, договір про перевезення вантажу (договір, накладна, квитанція тощо).
Так, судом першої інстанції встановлено, що на момент проведення рейдової перевірки 23 січня 2024 року перевезення вантажу здійснювалось водієм ОСОБА_3 , який керував транспортним засобом марки Mercedes-Benz Sprinter 413 CDI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 .
Саме про цих осіб міститься згадка і в акті перевірки, на підставі якого прийнято оскаржувану постанову.
Водночас відповідальність за порушення статті 48 Закону № 2344-III застосовано до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , про якого у акті проведення перевірки взагалі не згадується.
Тобто, за результатами проведеної контролюючим органом перевірки встановлено, що перевізником є власник транспортного засобу ОСОБА_2 , а тому в акті перевірки міститься згадка саме про нього.
При цьому, відповідачем в підтвердження того, що саме позивач в даному випадку є перевізником в розумінні Закону № 2344-III надано єдиний доказ - видаткову накладну № 1 від 23 січня 2024 року, відповідно до якої товариство з обмеженою відповідальністю "Ліпак" придбало у постачальника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 товар "Гриби свіжі печериці" вагою 2413 кілограм на загальну суму 168910 гривень.
Водночас, суд вірно відхилив такі доводи відповідача, адже видаткова накладна є документом, який лише підтверджує те, що постачальник передав товар покупцю, а не встановлює особу перевізника. Наведене свідчить, що під час перевірки 23 січня 2024 року посадовими особами відповідача не встановлено дійсного перевізника вантажу, а тому покладення відповідальності на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 за незабезпечення водія документами, передбаченими статтею 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" лише з тих підстав, що позивача зазначено у видатковій накладній як постачальника товару, є безпідставними.
Таким чином, позивач не може виступати суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт з огляду на невстановлення посадовими особами відповідача дійсного суб'єкта відповідальності під час проведеної перевірки.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що винесена відповідачем постанова про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу №ПШ 001748 від 18 березня 2024 року є протиправною та підлягає скасуванню.
Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. При вирішенні даного публічно-правового спору, суд правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Щодо інших доводів скаржників, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року, в межах доводів апеляційної скарги відповідача відповідає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що Вінницький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Граб Л.С. Матохнюк Д.Б.