Справа № 718/995/25
Головуючий у 1-й інстанції: Нагорний В.В.
Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю.
26 червня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Граб Л.С. Матохнюка Д.Б.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 06 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Чернівецькій області про визнання незаконною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 звернувся до Кіцманського районного суду Чернівецької області з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Чернівецькій області про визнання незаконною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення.
Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 06 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Зокрема апелянт, посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
Сторони в судове засідання не з"явились.
Згідно з частиною 2 статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, 01.04.2025 поліцейський 2 взводу 1 роти 1 батальйону БПП з обслуговування Чернівецького району УПП в Чернівецькій області ДПП рядовий поліції Когут О.І. склав постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА №4399379, відповідно до якої ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП та на якого накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн.
Відповідно до змісту вищевказаної постанови, 01.04.2025 о 09:30:25 в с.Оршівці, траса Н-10204 км водій керував транспортним засобом без чинного страхового поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або без чинного внутрішнього електронного договору обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, чим порушив п.2.1.ґ. ПДР: відсутність у водія поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
За захистом свого порушеного права позивач звернувся з даним позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувана постанова від 01.04.2025 про накладення на позивача адміністративного стягнення за порушення правил дорожнього руху та притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП є законною, правомірною, винесеною у відповідності до норм чинного законодавства та не підлягає скасуванню.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірно висновку про необгрунтованість позовних вимог позивача.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скаргзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до пунктів 2.1 «г» Правил дорожнього руху, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтверджуючі документи (посвідчення).
Відповідальність за ч. 1 ст. 126 КУпАП наступає за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена доказами.
Згідно з п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах по деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Крім того, аналізуючи вищенаведене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений.
Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
В контексті наведеного слід відмітити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.05.2018 року у справі №337/3389/16-а (2-а/337/154/2016).
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно частини 1, 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина 1 статті 75 КАС України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 76 КАС України).
Варто зазначити, що в матеріалах справи міститься копія оскаржуваної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, в якій вказано посилання відеодоказ 476988 (а.с.8). Однак, в матеріалах справи відсутні такі докази, як відеофіксація події, так і будь які інші докази на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, як це закріплено статтею 251 КУпАП.
Колегія суддів зазначає, що сама по собі постанова, не може бути достатнім доказом на підтвердження факту порушення позивачем вимог ПДР.
Окрім того, відповідач не скористався правом подачі відзиву як на позовну заяву, так і на апеляційну скаргу.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції зроблено передчасний висновок щодо необхідності відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки в порушення вимог ст. 77 КАС України, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Згідно зі ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 315 за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін;
2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення;
3) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;
4) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у визначених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині;
5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Суд доходить до висновку, що доводи апелянта знайшли підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскільки містить посилання на обставини, передбачені статтею 317 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Проте належним способом захисту порушеним прав позивача є уточнення даних Постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.
Підставою скасування рішення першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.
При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень ч.3 ст.272 КАС України, судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтею 286 цього Кодексу (особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності), набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Відповідно до статті 139 КАС України, оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає частковому задоволенню то на користь позивача підлягає поверненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень 1/2 судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
Апеляційний суд встановив, що позивач мав сплатити за подання позову 605,60 грн. а за подання апеляційної скарги 908,40 грн . Відтак, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 757 грн судового збору.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 06 травня 2025 року скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково.
Скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА №4399379 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн.
Справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 направити на новий розгляд до Управління патрульної поліції в Чернівецькій області.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 757 грн.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Граб Л.С. Матохнюк Д.Б.