Справа № 295/478/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Зосименко О.М.
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
26 червня 2025 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Матохнюка Д.Б. Граб Л.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 30 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 звернувся до Богунського районного суду м. Житомира з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови №ПС 000397 від 26.09.2024 року про накладення адміністративного стягнення у розмірі 17 000 гривень та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 132-2 КУпАП.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 30 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Скасовано постанову в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві Кононенко Оленою № 000397 від 26.09.2024 року про накладення адміністративного стягнення, складену на ОСОБА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2ст. 132-2 КУпАП, закривши провадження по даній адміністративній справі.
Стягнуто з Державної служби України з безпеки на транспорті за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 , суму понесених судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн.
Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав, викладених у скарзі.
Сторони в судове засідання не з"явились.
Згідно з частиною 2 статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 20.02.2024 О 16.16 год. інспекторами Відділу державного нагляду (контролю) у м.Києві під час здійснення габаритно-вагового контролю за адресою м.Київ, Кільцева дорога в районі зупинки «Південна Борщагівка» під час зважування транспортного засобу RENAULT номерний знак НОМЕР_1 встановлено, що вантажовідправником Документ сформований в системі «Електронний суд» 12.02.2025 7 ТОВ «АБУ», згідно ТТН №074117 від 20.02.2024 внесено відомості, що не відповідають фактичним, які перевищують нормативно встановлені законодавством вагові параметри понад 10%, але не більше 20% при перевезені подільного вантажу.
Згідно з товарно-транспортною накладною №074117 від 20.02.2024, вантажовідправником є ТОВ «АБУ», керівник якого ОСОБА_1 .
В результаті розгляду справи було прийнято рішення про винесення оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення від 26.09.2024 №000397, за порушення частини 2ст. 132-2 КУпАП.
Звернувшись до суду з даним позовом, позивач зазначив про порушенням строків накладення стягнення та процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності, також вказує, що до адміністративної відповідальності притягнуто особу, яка фактично не вчиняла адміністративного правопорушення та не є суб'єктом правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 132-2 КУпАП. Сама лише спірна постанова про накладення адміністративного стягнення на позивача №ПС 000397 від 26.09.2024 не є доказом вчинення адміністративного правопорушення, а лише рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, а отже спірна постанови має бути скасована як така, що є протиправною.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження того, що позивач порушив вимоги ПДР України.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про обгрунтованість позовних вимог позивача.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційних скаргах, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно зі ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Згідно з ч. 2ст. 29 Закону України «Про дорожній рух», з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 року №30, рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів. Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у п. 22.5 Правил дорожнього руху України на 2% (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.
Згідно з п. п. 1, 7 Положення про Державну службу України з безпеки на наземному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015 року, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра з відновлення України Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури (далі Міністр) і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Укртрансбезпека для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема: використовувати у своїй діяльності транспортні засоби, зокрема спеціалізовані, та засоби вимірювальної техніки; у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред'являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства; користуватися відповідними інформаційними базами даних державних органів, державною системою урядового зв'язку та іншими технічними засобами; використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, зокрема в автоматичному режимі тощо.
Положеннями ч. 2ст. 132-2 КУпАП передбачено, що внесення (зазначення) вантажовідправником відомостей про масу або габарити вантажу до товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж, що не відповідають фактичним даним, які перевищують нормативно встановлені законодавством вагові або габаритні параметри понад 20 відсотків,
Відповідно до ч.1ст. 279-5 КУпАП, у разі якщо адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною другою статті122-2, частинами другою, третьою статті132-1цьогоКодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, або в разі вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтею 132-2 цього Кодексу, уповноважені на те посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а в разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлюють відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-3 цього Кодексу, або вантажовідправника.
Статтею 14-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною другою статті122-2, частинами другою і третьою статті132-1цьогоКодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі (за допомогою комплексу технічних засобів автоматичного визначення вагових, габаритних та інших параметрів транспортного засобу з функціями фотозйомки та/або відеозапису, що функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа-фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу-належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на момент запиту відсутні відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
Таким чином, як вірно звернув увагу суд першої інстанції, у статті 14-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення взагалі мови не йде про правопорушення, адміністративна відповідальність за яке передбачена статтею 132-2 Кодексу та вказана стаття не передбачає адміністративної відповідальності керівника юридичної особи вантажовідправника.
Отже, судом встановлено, що до адміністративної відповідальності притягнуто особу, яка фактично не вчиняла адміністративного правопорушення та не є суб'єктом правопорушення, передбаченого ч.2ст.132-2 КУпАП.
Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченими ст.283і284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою №000397 від 26.09.2024 року, винесеною в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві до адміністративної відповідальності притягнуто особу, яка фактично не вчиняла адміністративного правопорушення та не є суб'єктом правопорушення, передбаченого ч.2 ст.132-2 КУпАП, а також не було наведено доказів, на яких ґрунтується висновок про скоєння останнім адмінправопорушення. При цьому, сама лише постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності серії №000397 від 26.09.2024 року не є доказом вчинення адміністративного правопорушення, а лише рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення.
Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що жодних доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 132-2 КУпАП, відповідачем, під час розгляду справи у суді першої інстанції, не надано.
Варто зазначити, що принцип презумпції невинуватості полягає у тому, що саме інспектор Державної служби України з безпеки на транспорті має довести скоєння адміністративного правопорушення. Водій не зобов'язаний доводити свою невинуватість. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Всі дії працівників служби мають відповідати вимогам законодавства, так як докази, отримані незаконним шляхом, не мають юридичної сили.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем не надано об'єктивних і беззаперечних доказів, які б підтверджували наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 132-2 КУпАП.
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Окрім того, судом встановлено, що на момент прийняття оскаржуваної постанови, закінчилися строки притягнення позивача до адміністративної відповідальності, визначені у частині 1 статті 38 КУпАП, а тому, і з цих підстав відповідачем протиправно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності поза межами встановленого двомісячного строку. Зокрема, факт правопорушення, за яке позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, мав місце 20.02.2024 року, а оскаржувана постанова винесена 26.09.2024 року.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини та приписи чинного законодавства, висновки суду першої інстанції про задоволення позову є правомірними, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанцій, а тому підстави для її задоволення відсутні.
Щодо інших доводів скаржника, зазначених у апеляційній скарзі, колегія суддів, згідно ч. 2 ст. 6 КАС України застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Зокрема, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 30 квітня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Матохнюк Д.Б. Граб Л.С.