Справа № 120/8858/22
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Мультян М.Б.
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
26 червня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Смілянця Е. С. Сторчака В. Ю. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22.02.2023 року у даній справі зокрема зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 як собі з інвалідністю ІIІ групи внаслідок війни недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту" у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Позивач подав до суду заяву про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, в якій просив встановити судовий контроль за виконанням рішення у цій справі з огляду на те, що після набрання рішенням законної сили, останнє залишається не виконаним. На численні звернення позивача та державного виконавця Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області не реагує та не виконує рішення суду, мотивуючи свою бездіяльність відсутністю бюджетних асигнувань.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року в задоволенні заяви відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм процесуального права.
Справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви, оскільки рішення суду не виконано через обставини, що не залежать від відповідача.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно із ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Так, Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), №2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення «Ліпісвіцька проти України» №11944/05 від 12.05.2011 року).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Ромашов проти України» від 27.07.2004 року, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 року зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26.04.2005 року, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19.02.2009 року).
За змістом частин 1,2 ст.381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Положеннями ст. 382 КАС України передбачено, що суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 382-2 КАС України суд розглядає звіт суб'єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду питання, не перешкоджає судовому розгляду.
За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За приписами ч. 3 ст. 382-1 КАС України встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб'єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
Суд може зобов'язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення особисто керівника суб'єкта владних повноважень (ч. 4 ст. 382-1 КАС України).
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами ч.5 ст. 382-1 цього Кодексу (ч.1 ст. 382-3 КАС України).
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що КАС України встановлено право суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В той же час, правовою підставою для зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
У постанові Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі № 802/357/17-а зазначено, що звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов'язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача ухилитися від виконання судового рішення.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 11.06.2020 року у справі № 640/13988/19 висловлено позицію, відповідно до якої адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження. Встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду.
Отже, необхідно встановити наявність підстав для покладення на відповідача як суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, обов'язку подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення у цій справі.
При цьому, правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований, у тому числі і приписами статей 382, 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача.
З матеріалів з'ясовано, що на виконання рішення суду відповідачем нараховано позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту" у розмірі семи мінімальних пенсій за віком. Сума доплати склала 10147,00 грн. Проте у зв'язку із відсутністю відповідного бюджетного призначення нараховані кошти в сумі 10147,00 грн не виплачено та включено до Реєстру судових рішень. У листі Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №14290-12657/О-02/8-0200/23 від 11.08.2023 зазначено, що кошти будуть виплачені за наявності відповідного бюджетного призначення.
Відтак, враховуючи наведене вище, суд першої інстанції вірно констатував, що відповідач не відмовляв позивачу у виконанні рішення суду та ним вживаються всі необхідні дії щодо належного його виконання.
Водночас, судом першої інстанції вірно звернуто увагу на те, що відповідно до постанови КМ України від 16.12.2020 № 1279, з наступними змінами, до 1 квітня 2021 року Пенсійному фонду України встановлено провести підготовчі технічні заходи для забезпечення переходу до централізованого фінансування виплати пенсій.
Вищевказаною постановою затверджено Порядок виплати і доставки пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання одержувачів у межах України організаціями, що здійснюють їх виплату і доставку та внесено до постанов Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 р. № 1596, від 23 липня 2014 р. № 280 та від 11 травня 2017 р. № 312 відповідні зміни.
Відповідно до пункту 4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280 (в редакції Постанови №1279) Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань забезпечує своєчасне та у повному обсязі фінансування виплати пенсій.
Отже, з 01 квітня 2021 року повноваження щодо здійснення фінансування виплати нарахованої пенсії перейшли від головних управлінь до Пенсійного фонду України.
Згідно зі статтями 23, 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що виплата нарахованих позивачу на виконання рішення суду коштів залежить не від дій чи рішень ГУ ПФУ у Вінницькій області, а від фінансування відповідними органами для її здійснення. Інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення виплат Управління не має.
Варто також звернути увагу і на те, що виконання рішення суду забезпечується через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII (далі - Закон 1404-VIII).
Виконавче провадження, в силу приписів ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» є завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону № 1404-VIII врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Однак, позивачем не підтверджено, що органом ДВС вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом 1404-VIII, внаслідок невиконання рішення в добровільному порядку. Доказів того, що загальний порядок виконання рішення суду не дав очікуваного результату суду також не надано.
Враховуючи наведені вище норми законодавства та встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що подана заява про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду задоволенню не підлягає, оскільки судом не встановлено того факту, що відповідач, маючи можливість здійснити виплату коштів позивачу, створює перешкоди для виконання рішення суду.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329, 370, 382, 382-1 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Смілянець Е. С. Сторчак В. Ю.