Справа № 750/3478/25 Суддя (судді) першої інстанції: Маринченко О.А.
26 червня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий суддя Парінов А.Б.
судді: Беспалов О.О.
Грибан І.О.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 в якому просив скасувати постанову №142 від 06.02.2025 року по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн та закрити провадження по справі.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 травня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення відмовлено повністю.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 травня 2025 року. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що в результаті призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2025 року та 17 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення та призначено справу до апеляційного розгляду у судовому засіданні, продовживши строк розгляду справи на підставі ч. 2 ст.309 КАС України.
До Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явились, у зв'язку із чим, судом апеляційної інстанції постановлено про перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 25 жовтня 2024 року (дата накладення кваліфікованого електронного підпису) керівником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 сформовано повістку № 815488 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно з якою йому необхідно з'явитися за адресою: АДРЕСА_1 , 07 листопада 2024 року об 11 год. 00 хв. для уточнення даних при ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вказана повістка має QR-код для перевірки чинності повістки.
Відповідно до копії конверта «Укрпошта» повістка надсилалася позивачу ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_2 . Однак, згідно з довідкою про причини повернення/досилання повернулася, оскільки адресат відсутній за вказаною адресою.
10 лютого 2025 року черговим ІНФОРМАЦІЯ_4 солдатом ОСОБА_3 складено протокол № 142 про адміністративне правопорушення, згідно з яким 02 лютого 2025 року о 12 год. 10 хв. було встановлено, що громадянин України ОСОБА_1 порушив Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: абзац 1 частини першої статті 22 (не з'явився за викликом згідно повістки № 815488 від 25 жовтня 2024 року, на прибуття об 11 год. 00 хв. 07 листопада 2024 року) до ІНФОРМАЦІЯ_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП.
Також, ОСОБА_1 повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться об 11 год. 00 хв. 06 лютого 2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 , вул. Захисників України, 14-а, кабінет № 29.
У графі «підпис особи, що притягається до адміністративної відповідальності» наявний підпис позивача.
Також, у графі «Пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу особою, яка притягається до адміністративної відповідальності», зокрема, зазначено, «Я, ОСОБА_1 дану повістку не отримував, оскільки про неї не знав».
Крім того, до протоколу додано повістку № 815488 від 25 жовтня 2024 року.
06 лютого 2025 року начальником територіального центру комплектування та соціальної підтримки ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 було винесено постанову № 142 по справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладено штраф у розмірі 17000 грн. (а.с. 19).
Зі змісту вказаної постанови слідує, що 07 листопада 2024 року об 11 год. 00 хв. громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 , для визначення призначення в особливий період, уточнення даних (повістка за № 815488 від 25 жовтня 2024 року), чим порушив абзац 2 частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП.
Оскаржувана постанова не містить підпису позивача.
Копію постанови від 06 лютого 2025 року № 142 про притягнення до адміністративної відповідальності направлено позивачу засобами поштового зв'язку 21 лютого 2025 року.
Зазначена постанова є предметом розгляду цієї справи, оскільки позивач вважає її протиправною.
Суд першої інстанції оцінюючи обставини події дійшов висновку, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України було доведено наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, за яке встановлена адміністративна відповідальність за частиною третьою статті 2101 КУпАП, а також правомірність і обґрунтованість постанови в справі про адміністративне правопорушення, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача було притягнуто за правопорушення передбачені ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Відповідно до ч. 1 ст. 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відтак, диспозиція ч. 3 ст. 210-1 КУпАП передбачає відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, в Україні введено воєнний стан, який триває на теперішній час.
Відповідно Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан. З цієї дати діє воєнний стан, а тому, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію є підставою для притягнення до відповідальності, зокрема, за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. (ст. 235 КУпАП)
Відповідно до частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема:
- прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів;
- проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;
- виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Зі змісту ч. 1 та ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Як було встановлено судом, адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП, тобто порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, за яке позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, у спірному випадку полягає у неявці за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, це правопорушення є одноактним, вичерпується фактом неприбуття до певного місця у визначені дату та час.
З аналізу вищезазначених правових норм у контексті спірних правовідносин слідує, що для висновку щодо правомірності оскаржуваної постанови необхідно встановити ряд обставин:
- факт отримання позивачем повістки для необхідності з'явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки;
- факт відповідності змісту повістки вимогам законодавства;
- наявність поважних причин неприбуття позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк, визначений у повістці;
- факт відповідності постанови вимогам законодавства та
- дотримання відповідної процедури,
- наявність складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до підпункту 2) пункту 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560:
«Належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
2)у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку:
день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання».
Змінами, внесеними постановою уряду від 08 жовтня 2024р. №1147 до Правил надання послуг поштового зв'язку передбачено, що рекомендовані листи з позначкою «Повістка ТЦК» під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). Рекомендовані листи з позначками «Повістка ТЦК», «Вручити особисто» підлягають врученню особисто адресатам.
У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК».
Якщо ж протягом 3 робочих днів після інформування відділенням поштового зв'язку адресат (одержувач) не з'явився для одержання рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК», працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника.
Для притягнення особи до адміністративної відповідальності за неявку до ТЦК в контексті спірних правовідносин, що розглядаються колегією суддів, необхідна сукупність обставин: 1) направлення судової повістки за адресою, повідомленою військовозобов'язаним під час оновлення даних чи адресою реєстрації військовозобов'язаного, та 2) відомості про спробу вручити таку повістку особі, що матиме наслідком або вручення повістки без подальшої явки, або не вручення з причин відмови отримати повістку, або з причин відсутності адресата за такою адресою, 3) дотримання передбаченої процедури оповіщення адресата.
У конкретній справі судова повістка позивачу вручена не була, втім, працівниками пошти проставлено відмітку «відсутність адресата за вказаною адресою».
Як наголошував позивач, він не отримував повістку про виклик, оскільки не знав про її існування.
В контексті цього, суд встановив, що в матеріалах справи міститься роздруківка з сайту «Укрпашта» ( а.с. 46) за пошуковим запитом тренінга ( 0610200321378) направленого позивачу листа з повісткою про виклик № 815488 від 25 жовтня 2024 року, неотримання якої стало наслідком неприбуття до ІНФОРМАЦІЯ_5 та, відповідно, винесення постанови від 06 лютого 2025 року № 142 про притягнення до адміністративної відповідальності.
Проаналізувавши надані Відповідачем до суду данні, судом встановлено, що процедура вручення повістки не було дотримано, оскільки перша невдала спроба вручення рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК» відбулась 31.10.2024 (чт), конверт же повертався відправнику з позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою» вже 02.11.2024 (сб), відтак після інформування адресата (у випадку інформування) не було дотримано процедури встановленої змінами, внесеними постановою уряду від 08 жовтня 2024р. №1147 до Правил надання послуг поштового зв'язку, тобто повістка не зберігалась 3 робочі дні у відділені поштового зв'язку.
Також суд звертає увагу на те, що докази повідомлення позивача за наявним номером телефону в матеріалах справи відсутні.
Сам позивач наголошує на тому, що жодних сповіщень від працівників пошти про необхідність отримання зазначеного листа не отримував.
Наведені обставини дозволяють дійти висновку, що поштовим відділення не дотримано Правил надання послуг поштового зв'язку. Вказана обставина є суттєвою, оскільки відсутність обізнаності особи про виникнення певного обов'язку не може свідчити про умисне невиконання такого обов'язку.
Згідно ст. 62 Конституції України вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що повістку про виклик було направлено 29.10.2024 (а.с. 46), в той час як кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи датуєтеся 25.10.2024 (а.с. 45).
Суд зазначає, що відповідно до Постанови Кабміну № 560 від 16.05.2024 року, виклик громадян до ТЦК під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки.
Відповідно до пункту 30, повістка формується за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі називатиму Єдиний держреєстр призовників), що містить персональні дані чоловіків від 17 до 60 років, яка актуалізується з іншими реєстрами та базами даних.
Тобто, у Єдиному держреєстрі призовників вже містяться відомості про зареєстроване місце проживання особи, за якою і надсилатиметься повістка поштою.
Відповідно до пункту 34 Повістка про виклик резервіста або військовозобов'язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ надсилається адресату протягом 48 годин після підпису повістки відповідним керівником.
Крім того, суд враховує те, що, що відповідно примітки до ст.210 КУпАП положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Тобто, якщо Міністерство оборони України як держатель такого реєстру може отримати відомості про особу шляхом синхронізації з іншими державними електронними реєстрами, то особу не може бути притягнуто до відповідальності за неповідомлення таких відомостей.
Встановлені колегією суддів під час розгляду справи обставини є підставою для висновку про відсутність складу адміністративного правопорушення в діях ОСОБА_1 .
Встановлені судом під вас розгляду справи процесуальні (процедурні) порушення є безумовними підставами для скасування постанови про притягнення такої особи до відповідальності.
З огляду на викладене, судова колегія прийшла до висновку, що справа про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП розглянута з порушенням положень КУпАП.
Відповідно до статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно частини 1, 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина 1 статті 75 КАС України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 76 КАС України).
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
За таких обставин, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на відсутність достатніх доказів правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності та наявність процесуальних порушень, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права.
У відповідності із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до ст. 315 за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін;
2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення;
3) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;
4) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у визначених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині;
5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Суд доходить до висновку, що доводи апелянта знайшли підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскільки містить посилання на обставини, передбачені статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Підставою скасування рішення першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.
При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень ч.3 ст.272 КАС України, судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтею 286 цього Кодексу(особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності), набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Апеляційний суд встановив, що позивач мав сплатити за подання позову 605,60 грн. (3028*0,2), а за подання апеляційної скарги 908,40 грн (3028*0,2*150%). Відтак, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 1514,00 грн судового збору.
Керуючись ст.ст. 77, 139, 242, 250, 272, 286, 308, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 травня 2025 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати Постанову № 142 від 06 лютого 2025 року винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_6 полковником ОСОБА_2 , по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, про накладення стагнення на громадянина ОСОБА_1 стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 грн. 00 коп.
Закрити провадження у справі за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 1514,00 грн. (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять гривень 00 копійок).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А. Б. Парінов
Судді О.О. Беспалов
І.О. Грибан
(Повний текст судового рішення виготовлено 26 червня 2025 року)