Іменем України
26 червня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/855/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Качанок О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Михальчука Миколи Івановича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Михальчука Миколи Івановича в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач 1), військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 2), в якому позивач просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення (наказ) ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) про призов на військову службу за мобілізацією ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ військової частини НОМЕР_1 про зарахування на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період до списків особового складу в частині, що стосується ОСОБА_1 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що 29.05.2019 ОСОБА_1 був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.
Відомості про непридатність та виключення з військового обліку були внесені до паперового військово-облікового документа ОСОБА_1 .
Позивач був впевненим у тому, що після внесення інформації про виключення його з військового обліку за станом здоров'я до свого військово-облікового документа, він не має статусу військовозобов'язаного та/або резервіста.
В подальшому позивачу була встановлена інвалідність внаслідок захворювання строком на один рік. Також, у зв'язку з даними обставинами ОСОБА_1 був звільнений за станом здоров'я з правоохоронних органів.
З урахуванням викладених обставин позивач перебував на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 , потім був виключений з військового обліку, отже ОСОБА_1 не є військовозобов'язаним та виключений за станом здоров'я з військового обліку.
Жодним нормативно-правовим актом, зокрема і нормами наказу Міністерства оборони № 402 не зобов'язано позивача повторно проходити ВЛК та визначати ступінь придатності, оскільки позивач був та є на даний час виключеним з військового обліку.
01.04.2025 позивач, перебуваючи у відрядженні, був зупинений у м. Хмельницький працівниками Національної поліції та співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_5 , як повідомили останні, для перевірки військово-облікових документів. В подальшому позивачу було запропоновано працівниками поліції прослідувати до найближчого ТЦК та СП для з'ясування всіх обставин. Позивач прослідував спочатку до ІНФОРМАЦІЯ_6 , після чого був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_7 (Дунаївці), де його під дією психологічного примусу було направлено на ВЛК, яке він пройшов за 15 хвилин, та врешті позивача було мобілізовано до військової частини НОМЕР_1 .
Позивач пред'являв свій військово-обліковий документ з відміткою про виключення з військового обліку та наголошував уповноваженим особам відповідача 1, що він не бажає повторно проходити ВЛК, бути мобілізованим чи укладати контракт, на що отримав відповідь, що на сьогодні змінилися норми законодавства і він підлягає повторному проходженні ВЛК та мобілізації.
На думку позивача, з огляду на той факт, що він на момент призову на військову службу з 2019 року був виключений з військового обліку за станом здоров'я, а чинне законодавство України не передбачає поновлення на військовому обліку виключених осіб, то законних підстав для взяття останнього на військовий облік та в подальшому мобілізації у відповідача 1 не було.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.
Відповідач 2 заперечував проти задоволення позовних вимог, про що 08.05.2025 надав відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого вказав таке.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.04.2025 № 101 солдата ОСОБА_1 , військовослужбовця призваного під час мобілізації, який прибув 02 квітня 2025 року для проходження перепідготовки за новою військово-обліковою спеціальністю, з 02 квітня 2025 року зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення та призначено на посаду курсант.
Підставою для зарахування солдата ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення став поіменний список першого відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) від 02 квітня 2025 року № 5/2984, з якого вбачається, що військовозобов'язаний солдат ОСОБА_1 призваний першим відділом ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), отже є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Відповідач 2 вказує, що з 02.04.2025, з дня відправлення у військову частину НОМЕР_1 з ІНФОРМАЦІЯ_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), солдат ОСОБА_1 набув статусу військовослужбовця Збройних Сил України і на нього розповсюджуються всі права та обов'язки військовослужбовця.
Таким чином, виходячи з викладеного вище, наказ командира військової частини від 02.04.2025 № 101 (по стройовій частині), в частині зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення, і призначення солдата ОСОБА_1 на посаду курсанта, є правомірним та законним, виданим в межах повноважень, а тому не може бути визнаним протиправним та скасованим з підстав, викладених позивачем у позовній заяві.
Після видання спірного наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 02.04.2025 № 101 виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом № 2232-ХІІ та Положенням № 1153/2008.
Оскаржуваний наказ, як акт індивідуальної дії вже реалізований, а тому його скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача.
На підставі викладеного, відповідач 2 просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
08.05.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що визнання протиправним та скасування наказу про призов громадянина України на військову службу під час мобілізації буде мати свої правові наслідки: зміну правового статусу з військовослужбовця на військовозобов'язаного, протиправність решти актів індивідуальної дії (наказів), які пов'язані з проходженням ним військової служби, оскільки вони є похідними від відповідного наказу про призов.
Зазначений підхід передбачає автоматичну оцінку наступних рішень суб'єктів по всьому ланцюгу правовідносин безпосередньо пов'язаних між собою, як похідних від первинного рішення, з якого слідують всі наступні, незважаючи навіть на правомірну поведінку учасників відносин, залучених на реалізацію такого протиправного рішення.
Юридичні наслідки порушень прав позивача, допущені внаслідок протиправності рішення та дій суб'єкта владних повноважень, породжує необхідність виправлення таких помилок як необхідний захід, який поверне сторін в правовий стан, що мав місце до моменту порушення.
Позивач був виключений з військового обліку за станом здоров'я, це свідчить про те, що держава в особі компетентного органу прийняла рішення про визнання особи непридатною до проходження військової служби та на підставі Закону № 2232-ХІІ звільнила цю особу від виконання військового обов'язку.
На думку позивача, в даному випадку, з огляду на очевидну незаконність оскаржуваного позивачем акта індивідуальної дії, прийнятого відповідачем 2, який хоч і вичерпав свою дію фактом виконання, його скасування не порушить стабільності публічно-правових відносин та принцип правової визначеності, а навпаки вказуватиме на неприпустимість допущення неправомірних дій центром комплектування при проведенні мобілізації.
На підставі викладеного, просить задовольнити позовні вимоги.
09.05.2025 від відповідача 2 надійшли заперечення проти відповіді на відзив, в яких зазначено, що після видання спірного наказу виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом № 2232-ХІІ та Положенням № 1153/2008. Цей наказ вже реалізований, а тому його скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача.
Військова служба з моменту її початку покладає на її учасників (військовослужбовця та держави) велике коло взаємних прав та обов'язків матеріального, та фінансового забезпечення військовослужбовця, його соціального захисту, виконання ним безпосередньо покладених на нього службових обов'язків та інше.
На підставі викладеного, просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
12.05.2025 від представника позивача надійшли додаткові пояснення, в обґрунтування яких вказано, що чинним законодавством не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби, як визнання неправомірним призову та наказу про зарахування до особового складу.
Разом з тим, наслідком оскарження зазначених рішень має бути увільнення позивача від військової служби.
Скасування наказу про зарахування до особового складу особи має наслідком скасування і статусу військовослужбовця, що звільняє позивача від обов'язку перебування на військовій службі.
Ухвалою суду від 29.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також цією ухвалою, серед іншого, запропоновано відповідачу 1 протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі надіслати суду відзив на позовну заяву (відзив) та витребувано у останнього докази, необхідні для розгляду справи.
Відповідач 1 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Ухвалою суду від 30.05.2025 повторно витребувано у відповідача 1 докази, необхідні для розгляду справи.
Ухвалою суду від 23.06.2025 долучено до матеріалів справи подані відповідачем 1 докази.
Також ухвалою суду від 23.06.2025 витребувано у відповідачів додаткові докази у справі.
Ухвалою суду від 25.06.2025 долучено до матеріалів справи подані відповідачами докази.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується паспортом громадянина України, карткою платника податків, довідкою про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру від 08.06.2019 № 198196-2019, посвідченням серії НОМЕР_3 .
Згідно з тимчасовим посвідченням військовозобов'язаного від 15.07.2020 № 4/1672, виданим військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , військове звання - рядовий, склад - рядовий, військово-облікова спеціальність 662997А, категорія - 1, непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку, ст. 78 «а» гр. ІІ наказу МО України від 14.08.2008 № 402, повторному медичному огляду не підлягає.
Також згідно з наданим представником позивача електронним військово-обліковим документом, сформованим 05.04.2025, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , знятий з військового обліку, категорія обліку - «не військовозобов'язаний», підстава зняття/виключення - «військовослужбовці», дата уточнення даних - 01.04.2025. Також у графі «ТЦК та СП» вказано - ІНФОРМАЦІЯ_7 (Дунаївці).
З матеріалів справи також вбачається, що військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_5 було проведено відносно позивача медичний огляд, за наслідками якого позивача визнано придатним до військової служби, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії № 2025-0401-1121-3375-0.
Згідно з наданим відповідачем 1 витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з основної діяльності) «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації на особливий період» від 03.04.2025 № 93, солдата запасу - ОСОБА_1 призвано по мобілізації у військову частину НОМЕР_1 .
Слід вказати, що в матеріалах справи також міститься вищевказаний витяг з наказу «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації на особливий період» з датою його видання 03.04.2024.
Однак враховуючи, що така дата не відповідала обставинам справи, суд своєю ухвалою витребував у відповідача 1, зокрема, письмові відомості (пояснення) щодо дати, з якої ОСОБА_1 призвано на військову службу, а також пояснення, в яких вказати підстави зазначення в наказі начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з основної діяльності) «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації» № 93, дати його винесення 03.04.2024.
25.06.2025 від представника відповідача 1 надійшла заява, в якій останній просив вважати направлений витяг з наказу про призов ОСОБА_1 від 03.04.2024 № 93 таким, що виданий з помилкою у даті його видачі, оскільки вірна дата видачі 03.04.2025. До цієї заяви долучено витяг з вищеназваного наказу № 93 з правильною датою, який долучений судом до матеріалів справи.
Відповідно до поіменного списку солдат ОСОБА_1 «висновок військово-лікарської комісії - 01.04.2025, Придатний» рекомендується до проходження військової служби. Судом встановлено, що цей список підписано тимчасово виконуючим обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 - 02.04.2025.
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.04.2025 № 101, ОСОБА_1 , призваного під час мобілізації, який прибув 02.04.2025 для проходження перепідготовки за новою військово-обліковою спеціальністю, з 02.04.2025 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення, а на котлове забезпечення з обіду 03.04.2025, призначено на посаду курсанта, у Збройних Силах не служив.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.06.2025 № 178, ОСОБА_3 вважати таким, що 16.06.2025 вибув до військової частини НОМЕР_4 після проходження підготовки (перепідготовки) за новою військово-обліковою спеціальністю, з 16 червня 2025 року виключено зі всіх видів забезпечення, а з котлового забезпечення з 17 червня 2025 року.
Позивач, вважаючи протиправними накази відповідачів про призов його на військову службу та про зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Згідно з частинами першою, третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;
призовники - особи, які взяті на військовий облік;
військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період (частина 9 статті 1 Закону № 2232-ХІІ).
Частинами 1 та 2 статті 2 Закону № 2232-ХІІ визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.
Згідно з частиною 14 статті 2 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до пунктів 1, 4 статті 24 Закону № 2232-ХІІ початком проходження військової служби вважається: день відправлення у навчальну частину (центр) з територіального центру комплектування та соціальної підтримки (збірного пункту) - для громадян, направлених для проходження базової військової служби; день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Згідно з частиною 1 статті 39 Закону № 2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.
Громадяни України, призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які раніше не проходили військову службу в Збройних Силах України, інших військових формуваннях, проходять курс базової загальновійськової підготовки тривалістю не менше ніж один місяць.
Згідно з частиною 6 статті 37 Закону № 2232-ХІІ виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які, зокрема визнані непридатними до військової служби.
У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII).
Відповідно до статті 1 Закону № 3543-XII у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій (абзац п'ятий вказаної статті).
Частиною другою статті 4 Закону № 3543-XII визначено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по теперішній час.
Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено проведення загальної мобілізації, яка діє по теперішній час.
Відповідно до пункту 2 частини 31 статті 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я на термін 6-12 місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії).
Аналіз наведених положень законодавства свідчить про те, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України в добровільному порядку або за призовом. Військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, належить до військової служби за призовом.
При цьому, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які відповідно до висновку військово-лікарської комісії визнані непридатними до військової служби за станом здоров'я.
Так, згідно з наданим позивачем тимчасовим посвідченням військовозобов'язаного від 15.07.2020 № 4/1672, виданим військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_9 , він був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що 01.04.2025 позивач повторно пройшов військово-лікарську комісію, за наслідками якої позивача визнано придатним до військової служби.
На підставі вказаного висновку військово-лікарської комісії, позивача призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період, на підставі відповідного наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з основної діяльності) від 03.04.2025 № 93 та направлено на перепідготовку за новою військово-обліковою спеціальністю до військової частини НОМЕР_1 , наказом командира якої, позивача зараховано до списків особового складу цієї частини.
Суд зазначає, що доказів оскарження вищевказаного висновку військово-лікарської комісії та порядку (процедури) проведення відносно позивача медичного огляду військово-лікарською комісією, позивачем до матеріалів справи не додано та судом таких обставин не встановлено.
Тож, у суду відсутні правові підстави для неврахування чинного висновку військово-лікарської комісії щодо придатності позивача до військової служби.
Крім того, з наведеного вбачається, що у зв'язку з придатністю позивача до військової служби, відповідачами було вчинено ряд дій щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації на особливий період, направлення його на перепідготовку за новою військово-обліковою спеціальністю та здійснення такої підготовки.
Більш того, з 16.06.2025 після проходження підготовки (перепідготовки) за новою військово-обліковою спеціальністю позивач вибув до військової частини НОМЕР_4 для подальшого проходження служби.
Тобто, позивач після видання відповідного наказу про призов його на військову службу та до теперішнього часу є військовослужбовцем, тому в даному випадку виникають нові правовідносини щодо проходження військової служби, особливості яких визначаються, зокрема Законом № 2232-ХІІ та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.
Суд вважає слушними доводи відповідача 2, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.04.2025 № 101 про зарахування позивача до списків особового складу цієї військової частини вже реалізований, оскільки позивач був зарахований до військової частини та приступив до виконання службових обов'язків за посадою, а тому його скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби з підстав, що визначені законом, не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові.
Наведені висновки також є застосовними й до наказу відповідача 1 про призов позивача на військову службу.
До того ж, як вже вказувалось вище, позивач вибув з 16.06.2025 з військової частини НОМЕР_1 для подальшого проходження служби в іншій військовій частині, що додаткового підтверджує факт неможливості відновлення початкового стану позивача, шляхом скасування спірних у цій справі наказів.
При цьому, підстави для звільнення військовослужбовця з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232-ХІІ, а тому після набуття позивачем статусу військовослужбовця, його може бути звільнено зі служби виключно за підстав, що встановлені наведеною нормою законодавства.
До того ж, Верховний Суд у постанові від 05.02.2025 у справі № 160/2592/23 сформував правовий висновок, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Вказані висновки Верховного Суду є релевантними до цієї справи, оскільки сформовані за схожих обставин та відповідних їм правовідносин.
Посилання позивача, що йому було встановлено інвалідність є незмістовними, оскільки відповідно до наданої до позову довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ № 142274, позивачу встановлено 3 групу інвалідності з 18.06.2019 на строк до 01.07.2020, з переоглядом 10.06.2020.
Однак, доказів проходження позивачем переогляду та продовження йому встановленого строку інвалідності, в тому числі, й станом на момент призову його на військову службу, до матеріалів справи не надано.
Окремо слід зазначити, що позивача призвано на військову службу згідно з наказом відповідача 1 від 03.04.2025. Водночас, позивача зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , на підставі відповідного наказу командира цієї частини, що виданий 02.04.2025.
Тобто, з наведеного вбачається, що наказ про призов на військову службу прийнятий пізніше, ніж наказ про зарахування позивача до списків особового складу військової частини.
Проте суд зауважує, що самі по собі певні можливі формальні неточності процедури прийняття акта не повинні породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Фундаментальне порушення - це таке порушення суб'єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення.
Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини, який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу.
Означеної позиції дотримується й Верховний Суд у постанові від 31.10.2019 у справі № 826/9858/18.
При цьому, суд наголошує на необхідності дотримання встановленої законом процедури прийняття відповідного акту, проте, звертає увагу, що саме по собі порушення такої процедури може бути підставою для скасування рішення суб'єкта владних повноважень лише за тієї умови, що таке порушення вплинуло або могло вплинути на правильність оскаржуваного рішення.
Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).
У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».
Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Проаналізувавши вищевикладене, суд не вбачає підстав для скасування спірних наказів через вищенаведені судом обставини щодо них.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що законні підстави для скасування спірних наказів відповідачів відсутні, тому позовні вимоги є необґрунтованими.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивачем в ході судового розгляду справи не доведено неправомірність рішень відповідачів.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В той же час, згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту частини 1 статті 77 та частини 2 статті 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 520/2261/19, що визначений у статті 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити.
Щодо судових витрат в цій справі суд зазначає, що за правилами статті 139 КАС України у випадку відмови в задоволенні позову понесені позивачем судові витрати, пов'язані з розглядом цієї справи, покладаються на позивача та відшкодуванню не підлягають.
Відповідачами вимог щодо відшкодування їм судових витрат, пов'язаних з розглядом цієї справи не заявлено.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову адвоката Михальчука Миколи Івановича в інтересах ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ), військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення суду складено 26.06.2025.
Суддя О.М. Качанок