26 червня 2025 року № 320/9147/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа Департаменту міської мобільності та інфраструктури Львівської міської ради
про визнання протиправними дій та скасування постанови,
I. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом(з урахуванням уточнення позовних вимог) до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа Департаменту міської мобільності та інфраструктури Львівської міської ради, якому просить суд:
- визнати дії державним виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Яковенко Тетяни Ігорівни щодо відкриття виконавчого провадження від 10.01.2024 №73777342 протиправними;
- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Яковенко Тетяни Ігорівни про відкриття виконавчого провадження від 10.01.2024 №73777342;
- стягнути з Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) сплачених на виконання виконавчого провадження від 10.01.2024 р. № 73777342 грошові кошти в розмірі 969,00 грн.
II. Позиція позивача та заперечення відповідача
Позивач стверджує, що постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження № ВП 73777342 є протиправною, оскільки виконавчий документ було подано до виконання з пропуском тримісячного строку, встановленого статтею 303 КУпАП. На цій підставі позивач просить скасувати відповідну постанову та повернути стягнуті в межах провадження кошти в сумі 969,00 грн.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, надав суду матеріали виконавчого провадження.
III. Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 26.02.2024 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 26.06.2025.
26.06.2025 р. у судове засідання сторони не прибули, явку своїх представників не забезпечив, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Будь яких клопотань суду не направляли.
Згідно з ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно з ч. 4 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.
Враховуючи строки розгляду справи, передбачені ч. 4 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд на місці ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження за наявними матеріалами у справі.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
31 серпня 2022 року Департамент міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради виніс постанову № РАП 752094626 про накладення адміністративного стягнення за порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортного засобу, зафіксоване в автоматичному режимі.
10 січня 2024 року головний державний виконавець Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві відкрив виконавче провадження № ВП 73777342 на підставі зазначеної постанови. У межах цього провадження винесено також постанову про стягнення витрат виконавчого провадження у розмірі 369,00 грн.
Постанова про адміністративне стягнення була винесена 31 серпня 2022 року, а виконавче провадження відкрито лише 10 січня 2024 року, тобто після спливу тримісячного строку, встановленого статтею 303 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Відомостей про звернення постанови до виконання у межах цього строку не зафіксовано.
Позивач сплатила 969,00 грн., у межах провадження № ВП 73777342, про що надано відповідні платіжні документи (ВП № 73777342 від 15.01.2024)
17 квітня 2024 року через мобільний застосунок «Дія» позивач отримала інформацію про відкриття виконавчого провадження та постанову про стягнення виконавчого збору.
Вважаючи, що провадження відкрито з порушенням вимог закону, а стягнення коштів здійснено безпідставно, позивач звернулася до адміністративного суду з відповідним позовом.
V. Норми права, які застосував суд
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 55 Конституції України передбачає, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно стаття 129-1 суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (Далі - Закон № 1404-VIII) та Інструкція з примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція).
У відповідності до вимог ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно зі статтею 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюється Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно ч. 1 ст. 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За правилами ч. 1ст. 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа.
Статтями 63, 75 Закону № 1404-VIII встановлено порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. Так, у відповідності до вимог даних статей Закону, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин, виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Згідно ч. 1 ст. 75 Закону № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, на боржника- юридичну особу- 300 неоподаткованих мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У відповідності до ч. 2 ст. 75 Закону № 1404-VIII у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів.
Згідно з частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Пунктом 16 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII передбачено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
VI. Оцінка суду
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини третьої статті 2 цього Кодексу, суд при розгляді справ перевіряє, чи діяли суб'єкти владних повноважень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою його надано, та чи дотримано ними принципів обґрунтованості, пропорційності, добросовісності, розсудливості й справедливості.
Суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доказування покладено на кожну сторону - в межах її позовних вимог або заперечень.
Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог з урахуванням наведених положень законодавства, суд виходить з такого.
Щодо дотримання строку звернення постанови до виконання.
Із матеріалів справи вбачається, що спір стосується законності відкриття виконавчого провадження на підставі постанови № РАП 752094626 про накладення адміністративного стягнення у сфері зупинки, стоянки та паркування транспортних засобів, винесеної 31 серпня 2022 року. Позивач вважає, що відповідний виконавчий документ було пред'явлено до виконання з порушенням установленого законом строку, у зв'язку з чим виконавче провадження не могло бути відкрито, а сама постанова не підлягала виконанню.
Відповідно до частини першої статті 303 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), постанова про накладення адміністративного стягнення не підлягає виконанню, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. Зазначений строк є преклюзивним, тобто таким, що не підлягає поновленню.
Як установлено судом, постанова № РАП 752094626 винесена 31.08.2022 року Департаментом міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради. Виконавче провадження на її підставі відкрито 10.01.2024 року постановою державного виконавця Голосіївського відділу ДВС Яковенко Т.І. - тобто через понад рік і чотири місяці після винесення постанови. У матеріалах справи відсутні будь-які дані, що підтверджували б пред'явлення виконавчого документа до виконання у межах строку, визначеного ст. 303 КУпАП, зокрема - до 30.11.2022 включно.
Аналогічну правову позицію неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема в постановах від 10.02.2022 у справі № 520/11712/21, від 23.01.2020 у справі № 640/17050/19, де наголошено, що пропуск тримісячного строку на звернення до виконання тягне неможливість примусового виконання постанови.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що постанова № РАП 752094626 була звернута до виконання з порушенням вимог статті 303 КУпАП, а отже - не могла бути правомірною підставою для відкриття виконавчого провадження.
Щодо повноважень державного виконавця у разі пропуску строку пред'явлення постанови до виконання.
Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби без прийняття до виконання, якщо пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Зазначена норма є імперативною та не допускає жодних виключень щодо рішень про адміністративне стягнення. Тобто, якщо строк пред'явлення документа сплив, державний виконавець зобов'язаний не відкривати провадження, а повернути документ стягувачу.
Крім того, згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Відкриття виконавчого провадження на підставі документа, що не може бути прийнятий до виконання через пропуск строку, виходить за межі законних повноважень державного виконавця.
Аналогічний підхід застосовано в постанові Верховного Суду від 22.12.2020 у справі № 320/7133/20, де суд дійшов висновку, що у разі пропуску преклюзивного строку орган ДВС повинен відмовити у відкритті виконавчого провадження, інакше такі дії є протиправними.
Таким чином, суд вважає за необхідне визнати, що у разі надходження постанови про адміністративне стягнення після спливу строку, визначеного ст. 303 КУпАП, державний виконавець не має правових підстав для відкриття виконавчого провадження, а тому відповідні дії підлягають кваліфікації як протиправні.
Після з'ясування обставин щодо пропуску строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, суд розглядає питання правомірності дій державного виконавця та юридичної чинності постанови про відкриття виконавчого провадження.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом розгляду в адміністративних справах є, зокрема, спори щодо правомірності рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, правомірним вважається таке рішення чи дія, що вчинене відповідно до норм матеріального та процесуального права у межах компетенції та з дотриманням належної процедури зокрема, постанову ВС від 03.11.2021 у справі № 500/2045/20.
Як уже встановлено вище, державний виконавець був зобов'язаний повернути виконавчий документ без прийняття до виконання на підставі п. 2 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження». Водночас, усупереч цій вимозі, постановою від 10.01.2024 року № ВП 73777342 було відкрито виконавче провадження, що свідчить про порушення вимог законодавства та вихід виконавця за межі повноважень.
Суд звертає увагу, що у разі відкриття виконавчого провадження на підставі документа, який не підлягає виконанню, таке рішення позбавлене правової підстави, а тому є протиправним у розумінні статей 2 та 19 КАС України. Крім того, відкриття провадження спричинило виникнення обов'язку у позивача сплатити грошові кошти на виконання цієї постанови, що безпосередньо зачіпає її майнові права.
З урахуванням викладеного, суд констатує, що постанова державного виконавця від 10.01.2024 № ВП 73777342 про відкриття виконавчого провадження підлягає скасуванню, як така, що винесена з порушенням вимог законодавства та без належної правової підстави.
Щодо повернення грошових коштів, стягнутих у межах виконавчого провадження.
Позивач просить суд стягнути з органу державної виконавчої служби грошові кошти в розмірі 969,00 грн., які були сплачені або списані в межах виконавчого провадження № ВП 73777342. У зв'язку з цим суд оцінює підстави та допустимість такої вимоги в контексті визнання дій державного виконавця протиправними.
Як встановлено вище, виконавче провадження було відкрито з порушенням вимог законодавства, а саме - з ігноруванням преклюзивного строку, передбаченого ст. 303 КУпАП, та без правових підстав, визначених Законом України «Про виконавче провадження». Відповідно, усі дії, вчинені у межах цього провадження, не мають юридичної сили та не можуть створювати жодних негативних наслідків для боржника.
Суд враховує, що відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчі дії не можуть здійснюватися з порушенням вимог закону, а їх результатом не може бути неправомірне обмеження прав і свобод учасників виконавчого провадження. У свою чергу, частина п'ята статті 13 цього ж Закону визначає, що порушення строків або порядку вчинення виконавчих дій є підставою для їх скасування, якщо це вплинуло на законність відповідного рішення або призвело до негативних наслідків.
Верховний Суд у постанові від 07.12.2021 у справі № 520/9275/21 підтвердив, що у разі скасування постанови про відкриття виконавчого провадження як незаконної, коштам, списаним у межах такого провадження, не може надаватися статус правомірно стягнутих, отже - вони підлягають поверненню особі, з рахунків якої були стягнуті.
Оскільки відкриття виконавчого провадження відбулося з порушенням закону, а відповідна постанова втрачає юридичну силу як незаконна, стягнуті в межах цього провадження кошти не можуть вважатися правомірними.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне визнати вимогу про стягнення з Голосіївського відділу державної виконавчої служби 969,00 грн. обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Таким чином, постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження підлягає скасуванню як така, що винесена з порушенням вимог чинного законодавства. Оскільки на її підставі з позивача були стягнуті грошові кошти, які не мали правової підстави, ці кошти підлягають поверненню як безпідставно стягнуті в межах протиправного виконавчого провадження.
З огляду на викладене, заявлені адміністративним позовом вимоги є обґрунтованими.
VІI. Висновок суду
Оцінивши обставини справи, докази, що містяться в матеріалах адміністративного провадження, а також норми матеріального та процесуального права, суд доходить таких висновків.
Постанова № РАП 752094626 про накладення адміністративного стягнення була звернута до виконання з порушенням преклюзивного строку, встановленого частиною першою статті 303 КУпАП, що в свою чергу унеможливлювало відкриття виконавчого провадження, а отже, державний виконавець не мав повноважень приймати цю постанову до виконання.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
VIІI. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач не заявляв клопотань щодо стягнення таких витрат.
Керуючись статтями 72-77, 241-246, 262,287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати дії державним виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Яковенко Тетяни Ігорівни щодо відкриття виконавчого провадження від 10.01.2024 №73777342 протиправними.
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Яковенко Тетяни Ігорівни про відкриття виконавчого провадження від 10.01.2024 №73777342.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) витрати сплачених на виконання виконавчого провадження від 10.01.2024р. № 73777342 у розмірі 969,00 грн. (дев'ятсот шістдесят дев'ять гривень, 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 34999976; місцезнаходження: 03127, м. Київ, вул. Юлії Здановської, 22/15).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя Леонтович А.М.