ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"26" червня 2025 р. справа № 300/2871/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Дворський Віталій Михайлович, до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу,-
ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Дворський Віталій Михайлович, звернувся в суд із позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови від 15.04.2025 №094798 про застосування адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 не є суб'єктом господарювання чи підприємницької діяльності, отже положення Закону України «Про автомобільний транспорт» до нього не можуть бути застосовані. Звернув увагу суду, що ОСОБА_1 не є автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», тому до нього така санкція застосована безпідставно. Крім того, стверджує, що відповідачем порушено строк розгляду справи, який передбачений п.25 Порядку №1567 від 08.11.2006, оскільки рейдова перевірка на дорозі і складання акта перевірки №060482 мали місце 06.02.2025, однак фактично відповідачем справу розглянуто лише 15.04.2025. Як наслідок, оскаржена постанова є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що під час рейдової перевірки 06.02.2025 було встановлено порушення законодавства про автомобільний транспорт автомобільним перевізником ОСОБА_1 , зокрема відсутність: товарно-транспортної накладної; реєстраційних листів обліку робочого часу (тахокарти) за період роботи 28 днів+1 або бланку підтвердження діяльності водія; протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу. Відтак, під час перевірки виявлені порушення, відповідальність за які передбачена в абзаці 3 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Враховуючи зафіксовані порушення законодавства відповідачем 15.04.2025 винесено постанову №094798 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу в сумі 17000 грн., відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» як до автомобільного перевізника за перевезення вантажів за відсутності документів, визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт». Вказав, що прийняття постанови після спливу двох місяців визначених пунктом 25 Порядку №1567, не є порушенням норм законодавства, оскільки щодо позивача застосовано адміністративно-господарський штраф, який по своїй правовій природі є адміністративно-господарською санкцією. Крім цього, такий термін розгляду справи був зумовлений поданими позивачем клопотаннями. Звернув увагу, що відсутність у позивача статусу фізичної особи-підприємця не може бути підставою для не застосування до нього штрафу на підставі статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки вказаний закон не ставить у залежність можливість застосування відповідальності від наявності чи відсутності в особи - порушника статусу підприємця. Просив суд у задоволенні позову відмовити.
У відповіді на відзив представник позивач вказав, що відповідачем помилково ототожнено власника автомобіля з автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт». Зазначив, що позивач не є суб'єктом господарювання, тому до нього, як фізичної особи не можуть бути застосовані норми ст.250 Господарського кодексу України. Просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи, дослідивши письмові докази, встановив наступне.
Згідно з актом проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №060482 від 06.02.2025 посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області проведено перевірку транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 (водій ОСОБА_2 ), за результатами якої встановлено порушення ст.ст. 34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», наказів Міністерства транспорту і зв'язку України №340 від 07.06.2010, №385 від 24.06.2010. Так перевіркою встановлено, що під час здійснення перевезення вантажу (міні-екскаватор гусеничний) у водія відсутні: тахокарти за попередні 28+1 день, протокол перевірки та адаптації тахографа (аналоговий), товарно-транспортні накладні на вантаж, бланк підтвердження діяльності водія. За вказані порушення відповідальність передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» - перевезення вантажу за відсутності на момент перевірки документів визначених ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме тахокарти за 28+1 день, товарно-транспортних накладних на вантаж, протоколу перевірки та адаптації тахографа, бланка підтвердження діяльності водія (а.с.8).
Відділ державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області Державної служби України з безпеки на транспорті листом від 21.02.2025 №17475/29/24-25 повідомив позивача про розгляд 01.04.2025 справи щодо порушення абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», виявленого під час проведення рейдової перевірки згідно з актом проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 06.02.2025 №060482 (а.с.9).
Позивачем 01.04.2025 подано відповідачу клопотання про відкладення розгляду справи (а.с.10).
Представником позивача 14.04.2025 подано письмові заперечення, у яких просив закрити провадження відносно ОСОБА_1 у справі щодо розгляду акту від 06.02.2025 №060482 за закінченням строку давності (а.с.11-13).
Крім цього, представником позивача 14.04.2025 подано клопотання про закриття провадження/припинення розгляду справи відносно ОСОБА_1 по справі за актом №060482 від 06.02.2025 у зв'язку із застосуванням спеціального 2-х місячного строку давності розгляду справи, який визначений пунктом 25 «Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі)», затвердженого Постановою КМУ №1567 від 08.11.2006 (а.с.14-15).
В.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області Державної служби України з безпеки на транспорті розглянувши справу про порушення законодавства про автомобільний транспорт ОСОБА_1 , ураховуючи те, що ним 06.02.2025 допущено відсутність на момент проведення перевірки документів, визначених ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: товарно-транспортної накладної; щоденних реєстраційних листів режиму праці та відпочинку водія ОСОБА_2 за період визначений законодавством (акт №060482), відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», прийнято постанову №094798 про стягнення з позивача адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000 грн. (а.с.17).
Позивач, вважаючи протиправною вказану постанову відповідача, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року № 2344-ІІІ (надалі Закон № 2344-ІІІ).
Частиною 14 статті 6 Закону № 2344-ІІІ встановлено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
За змістом частини 17 статті 6 Закону № 2344-ІІІ рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Статтею 48 Закону № 2344-ІІІ встановлено перелік документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення.
Так, частинами 1-2 статті 48 Закону № 2344-ІІІ визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт встановлена статтею 60 Закону № 2344-ІІІ, абзацом третім частини першої якої встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Представник позивача вважає, що однією із підстав для визнання протиправною постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу є те, що позивач не є суб'єктом відповідальності, оскільки не був автомобільним перевізником.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 2344-ІІІ, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-IIІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У постанові від 22 лютого 2023 року у справі № 240/22448/20 Верховний Суд, вирішуючи питання щодо визначення належного суб'єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.
У постанові від 07 грудня 2023 року в справі № 620/18215/21 Верховний Суд вказав, що положення статті 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт.
При цьому на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб'єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб'єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.
У постанові від 23 серпня 2023 року у справі № 600/1407/22-а Верховний Суд сформулював висновок, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першої статті 60 Закону № 2344-III.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, позивач є власником транспортного засобу марки МERCEDES-BENZ, номерний знак НОМЕР_1 , який у спірному випадку підлягав перевірці. При цьому, ОСОБА_1 не зареєстрований як фізична особа-підприємець.
В акті перевірки автомобільним перевізником уповноваженими особами Укртрансбезпеки на підставі реєстраційного документу визначено саме ОСОБА_1 .
Отже, автомобільного перевізника під час розгляду справи органом контролю встановлено виключно на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб.
Посадова особа контролюючого органу, застосовуючи до позивача адміністративно-господарський штраф за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, не встановила у спірних правовідносинах правовий статус власника транспортного засобу ОСОБА_1 та водія ОСОБА_2 .
Таким чином, Відділом державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області Державної служби України з безпеки на транспорті оскаржувану постанову прийнято необґрунтовано та без врахування всіх обставин у справі.
Крім того, згідно зі статтею 33 Закону №2344-ІІІ автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За положеннями частин 1-4 статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.
Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Частиною 1 статті 218 ГК України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до частин 1-2 статті 238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Частиною 1 статті 239 ГК України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції, зокрема адміністративно-господарський штраф.
Згідно з частинами 1-2 статті 241 ГК України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.
Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.
З системного аналізу наведених норм слідує, що адміністративно-господарські санкції за своєю суттю є заходом організаційно-правового або майнового характеру, який спрямованим на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, а адміністративно-господарський штраф, як один з видів таких заходів - грошовою сумою, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.
Отже, застосування відповідним органом державної влади адміністративно-господарського штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт відповідно до статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» можливе лише до суб'єкта господарювання, а саме до фізичної особи-підприємця або юридичної особи.
Оскільки, позивач не є суб'єктом господарювання, до нього як до фізичної особи не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції.
З урахуванням наведеного суд відхиляє як безпідставні доводи відповідача про те, що факт відсутності реєстрації фізичною особою-підприємцем не позбавляє особу можливості здійснювати автомобільні перевезення вантажів, а дія закону поширюється на фізичних осіб чи юридичних осіб-автомобільних перевізників, які в процесі здійснення підприємницької діяльності перевозять вантаж.
За приписами ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що Відділом державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області Державної служби України з безпеки на транспорті постанову від 15.04.2025 №094798 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000 грн. прийнято необґрунтовано та без врахування всіх обставин у справі, а тому вона підлягає скасуванню.
Решта аргументів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні по справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (від 9 грудня 1994 року №18390/91) вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
В рішенні «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто, мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Підсумовуючи все вищенаведене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Дворський В.М., до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу підлягає задоволенню.
Враховуючи приписи ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 1211,20 грн. сплаченого судового збору.
Що стосується витрат на професійну правничу допомогу, то представником позивача повідомлено про те, що ОСОБА_1 понесено такі витрати в розмірі 5000 грн., однак документального підтвердження понесених витрат на правову допомогу не надано.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 15.04.2025 №094798 про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) в особі Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області (вул.Тополина, 3, с.Угорники, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.