26 червня 2025 року Справа № 160/9129/25 ЗП/280/1082/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Татаринова Д.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (49089, м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, -
22 квітня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (далі - відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Дніпропетровського адміністративного суду від 01 січня 2025 року №7-к “Про встановлення надбавки за вислугу років ОСОБА_2 » у частині встановленого розміру надбавки за вислугу років державної служби начальнику відділу з організаційного забезпечення розгляду адміністративних справ управління з організаційного забезпечення суду ОСОБА_1 з 01 січня 2025 року на рівні 14% посадового окладу;
- зобов'язати Дніпропетровський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату начальнику відділу з організаційного забезпечення розгляду адміністративних справ управління з організаційного забезпечення суду ОСОБА_1 надбавки за вислугу років державної служби з 01 січня 2025 року відповідно до вимог частини 1 статті 52 Закону України “Про державну службу», а саме, на рівні 3% посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50% посадового окладу.
На обґрунтування позовних вимог посилається на приписи статей 19, 43, 92 Конституції України, статей 3, 5, 7, 46, 50, 52 Закону України “Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII, п. 3, 4, 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року № 229, та зазначає, що відповідачем протиправно під час обрахунку розміру її надбавки за вислугу років застосовано приписи абзацу 2 пункту 13 розділу “Прикінцеві положення» Закону України “Про державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року № 4059-ІХ, оскільки жодних змін до Закону №889-VIII в частині визначення розміру надбавки за вислугу років внесено не було, частина 1 статті 52 вказаного є чинною та пріоритетною для врегулювання питання визначення розміру надбавки за вислугу років державної служби. Водночас, Закон України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» фактично змінив розмір надбавки за вислугу років на державній службі та встановив його у розмірі, відмінному (меншому), ніж передбачає стаття 52 Закону № 889-VIII. Зауважує, що Закон України “Про Державний бюджет України» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Підсумовуючи викладене, стверджує, що відповідач протиправно під час винесення спірного наказу від 01 січня 2025 року № 7-к «Про встановлення надбавки за вислугу років ОСОБА_2 » , надав перевагу положенням абзацу 2 пункту 13 розділу "Прикінцеві положення" Закону України “Про державний бюджет України на 2025 рік», замість частини 1 статті 52 Закону №889-VIII, у зв'язку із чим позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою судді від 28 квітня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Також, вказаною ухвалою судді у Дніпропетровського окружного адміністративного суду витребувано докази проведення класифікації посад, штатний розпис на 2025 рік з зазначенням посадового окладу та місячного фонду заробітної плати позивача, довідку про розмір заробітної плати позивача з грудня 2024 року з відображенням усіх складових заробітної плати помісячно, а також копії кошторису та щомісячного розпису видатків на 2025 рік разом з інформацією про фінансування Дніпропетровського окружного адміністративного суду (кошторис за наявності).
05 травня 2025 року предстанвиком відповідача до суду через особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» подано відзив на позов, в якому із посиланням на приписи статей 2, 23, 47, 48, 51, 115, 119, 121 Бюджетного кодексу України, статей 148, 149 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» зазначає, що з системного аналізу норм бюджетного законодавства вбачається, що розпорядник бюджетних коштів має право здійснювати відповідні видатки, у тому числі пов'язані з виплатою заробітної плати, виключно в межах бюджетних асигнувань. Зазначає, що п. 13 та 14 “Прикінцевих положень» Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що у 2025 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України. При цьому, абзацом 2 пункту 13 розділу “Прикінцеві положення» вказаного Закону визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. Реалізовуючи свої повноваження розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня у спірних правовідносинах, відповідач позбавлений можливості надавати оцінку будь-якому закону на предмет його якості та/або конституційності, а отже позбавлений і можливості на свій розсуд обирати для застосування той чи інший закон, яким визначається розмір надбавки за вислугу років на державній службі, а зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі й Законом України “Про Державний бюджет України на 2025 рік», тому у суду були відсутні будь-які правові підстави не виконувати вказані вимоги чинних законів України. Відтак, вважає, що при нарахуванні та виплаті позивачу розміру надбавки за вислугу років на державній службі, ДОАС діяв на підставі та в межах, передбачених Конституцією України, Бюджетним кодексом України та законами України, а тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з частиною 4 статті 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 07 вересня 2023 року працює у Дніпропетровському окружному адміністративному суді на посаді начальнику відділу з організаційного забезпечення розгляду адміністративних справ управління з організаційного забезпечення суду, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці позивача Серії НОМЕР_2 від 19 вересня 2016 року, копія якої міститься в мтареріалах справи, а аткож довідкою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року № 167.
Наказом в.о. керівника апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 січня 2025 року № 7-к «Про встановлення надбавки за вислугу років ОСОБА_2 » на підставі абзацу 2 пункту 13 розділу “Прикінцеві положення» Закону України “Про державний бюджет України на 2025 рік» ОСОБА_1 , начальнику відділу з організаційного забезпечення розгляду адміністративних справ управління з організаційного забезпечення суду, у період з 01 січня 2025 року встановлено надбавку за вислугу років від посадового окладу відповідно до схеми посадових окладів на посадах державної служби на основі класифікації посад у розмірі 14% (стаж роботи, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років на 01 січня 2025 року складає 07 років 06 місяців 28 днів) (а.с.15).
Не погодившись з наказом відповідача від 01 січня 2025 року № 7-к щодо встановленого їй розміру надбавки за вислугу років на 2025 рік на рівні 14% місячного посадового окладу, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними мотивами.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до своєї преамбули Закон України “Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Згідно зі ст. 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів».
Статтею 155 Закону № 1402-VIII визначено, що організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату. Правовий статус працівників апарату суду визначається Законом України “Про державну службу» з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до частини 4 статті 150 Закону № 1402-VIII, розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до найнижчої за умовами оплати праці посади державної служби, установлюється в розмірі, встановленому законодавством про державну службу.
Розмір посадових окладів інших працівників апарату суду збільшується на відповідний коефіцієнт пропорційно посадовим окладам працівників, посади яких віднесені до попередньої за умовами оплати праці посади державної служби в такому суді з урахуванням юрисдикцій державних органів.
Схема посадових окладів із визначенням коефіцієнтів для державних службовців судів, органів та установ системи правосуддя затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Державної судової адміністрації України.
Закон України “Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі - Закон №889-VIII) визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Статтею 3 Закону № 889-VIII передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема інших державних органів.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 7 Закону № 889-VIII державний службовець має право, в тому числі на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).
Згідно з частиною 1 статті 46 Закону № 889-VIII стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років.
За приписами частин 1-2, 4-5, 8 статті 50 Закону № 889-VIII, держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов'язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи. Заробітна плата державного службовця складається з: посадового окладу; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; премії (у разі встановлення). Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет. Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України. Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них. Особливості оплати праці державних службовців в апаратах (секретаріатах) судів та інших органах системи правосуддя визначаються Законом України “Про судоустрій і статус суддів».
Частиною 1 ст. 52 Закону № 889-VIII передбачено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
Однак, 01 січня 2025 року набрав чинності Закон України “Про державний бюджет України на 2025 рік» № 4059-ІХ від 19 листопада 2024 року, абзацом 2 підпункту 2 пункту 13 розділу “Прикінцеві положення» якого визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.
Таким чином, Законом України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» запроваджено норму, яка суперечить нормі частини 1 статті 52 Закону України “Про державну службу», а саме зменшує максимальну межу розміру надбавки за вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.
Поряд із цим, слід відмітити, до Закону № 889-VIII будь-яких змін щодо зменшення щорічного та граничного відсотку набавки за вислугу років, у тому числі, у зв'язку із проведенням класифікації посад не вносилось.
Зважаючи на викладене, вирішуючи спір, суд вважає за необхідне наголосити, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання, в теорії права відомі як колізія норм права.
Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68 Конституції України).
Отже, для безумовного дотримання конституційних імперативних норм щодо обов'язку кожного неухильно додержуватися Конституції та законів України надважливо, щоб система законодавства відповідала усім критеріям "якості закону", зокрема, правове регулювання було чітким та послідовним, не допускало неоднозначного тлумачення правових норм, а також існування суперечливих або конфліктуючих між собою положень. Пояснення полягає в тому, що якщо норми, які регулюють співіснування людей, мають забезпечувати чіткі орієнтири правомірності поведінки і правовий порядок, то вони не повинні суперечити одна одній, мають взаємно узгоджуватись; позначаючи сукупність узгоджених між собою елементів як "систему"; норми права повинні створювати здатний належним чином функціонувати порядок людського співіснування.
Водночас, відходження від цього критерію призводить до виникнення колізій у законодавстві, що зумовлює настання негативних наслідків, зокрема, появу значної кількості юридичних спорів; перешкоду для формування єдиної та сталої судової практики; необхідність відступу від раніше сформульованих правових висновків Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду; врешті це стає однією з вагомих причин зниження довіри до суб'єктів владних повноважень, судів та держави в цілому.
Крім того, поява колізій у законодавстві створює для особи ситуацію правової невизначеності, при якій виникають справедливі запитання: чи потрібно знати і дотримуватися всіх (без винятку) законів; якщо знати і дотримуватися одного чинного закону або норми закону, чи це означає презумпцію правомірності поведінки особи та неможливість її притягнення до відповідальності або настання інших негативних наслідків.
Вирішення колізій у законодавстві, якщо суб'єкти нормотворення тривалий час не вживають заходів для їх усунення, стає завданням суду. Виконання цього завдання вимагає від суду: 1) встановлення факту існування правової колізії (ситуація, за якої два або більше нормативних акти або норми одного акта регулюють по різному одні і ті ж суспільно-управлінські відносини) та 2) надання пріоритету одному із нормативних актів або норм одного акта.
Загальні підходи до вирішення колізій у законодавстві визначені у положеннях Конституції України, зокрема: Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії (частини 1-3 статті 8); чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ВРУ), є частиною національного законодавства України; укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (статті 9); закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Разом з тим, положення КАС України містить такі норми, які визначають підходи до вирішення колізій у законодавстві: суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) (частини 1-2 статті 6); у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана ВРУ, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України та ін.
У рішенні від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 Конституційний Суд України в вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частини 2 статті 19, статті 130 Конституції України.
Виходячи з того, що предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини 2 статті 92 Конституції України, Конституційний Суд України в рішенні від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзацу 8 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що в спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме частина 1 статті 52 Закону №889-VIII, а не пункту 13 розділу “Прикінцеві положення» Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік», яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством.
При цьому також слід урахувати, що роз'яснення НАДС, інших міністерств та центральних органів виконавчої влади щодо розрахунку заробітної плати мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм, а тому не можуть покладатися в основу видання наказів щодо встановлення складових заробітної плати державних службовців.
Таким чином, суд дійшов висновку, що наказ відповідача від 01 січня 2025 року № 7-к, яким позивачу встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 14 відсотків посадового окладу є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо обраного способу захисту порушеного права.
Відповідно до частини 3 статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід врахувати положень ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Зважаючи на природу та підстави даного спору та, оскільки спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення, - суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача з 01 січня 2025 року здійснити ОСОБА_1 начальнику відділу з організаційного забезпечення розгляду адміністративних справ управління з організаційного забезпечення суду перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) надбавки за вислугу років на державній службі відповідно до частини 1 статті 52 Закону №889-VIII (на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу).
Частиною 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України). Оскільки, позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір», розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Дніпропетровського адміністративного суду від 01 січня 2025 року №7-к «Про встановлення надбавки за вислугу років ОСОБА_2 » у частині встановленого розміру надбавки за вислугу років державної служби начальнику відділу з організаційного забезпечення розгляду адміністративних справ управління з організаційного забезпечення суду ОСОБА_1 з 01 січня 2025 року на рівні 14% посадового окладу.
Зобов'язати Дніпропетровський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) начальнику відділу з організаційного забезпечення розгляду адміністративних справ управління з організаційного забезпечення суду ОСОБА_1 надбавки за вислугу років державної служби з 01 січня 2025 року відповідно до вимог частини 1 статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме, на рівні 3% посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50% посадового окладу. Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 26 червня 2025 року.
Суддя Д.В. Татаринов