25 червня 2025 року м. Житомир справа № 240/13897/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Майстренко Н.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки всіх сум, належних йому у день звільнення, а саме індексації грошового забезпечення в загальній сумі 83 625,23 грн. за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме:
за період з 20.04.2020 року до 19.07.2022 року, визначений відповідно до норм "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100, шляхом добутку середньоденного розміру заробітної плати, обчисленого виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна дата (жовтень та листопад 2018 року) на істотність частки суми затримки виплати індексації грошового забезпечення порівняно із середнім заробітком, та на кількість календарних днів затримки виплати (820 календарних днів);
за період з 19.07.2022 по 28.06.2024 року, визначений відповідно до норм "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100, шляхом добутку середньоденного розміру заробітної плати, обчисленого виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна дата (жовтень та листопад 2018 року) на 185 календарних днів (6 місяців).
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , проте його було звільнено з військової служби та виключено із списків особового складу та усіх видів забезпечення з 27.12.2018 року. Як вказує позивач, відповідач протиправно не виплатив позивачу при звільненні індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 27.12.2018 року, в зв'язку з чим останній звернувся за захистом свого порушеного права до суду.
Позивач стверджує, що на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.09.2022 року у справі № 620/4652/22 відповідач сплатив належну позивачу індексацію грошового забезпечення 02.05.2024 року в сумі 84 638,92 грн. та 28.06.2024 року в сумі 37 271,17 грн.
Тому позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за період затримки розрахунку індексації грошового забезпечення при звільненні по день повного розрахунку.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 12.08.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду з постановленням здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні.
Вважає, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати, а з прийняттям судових рішень статті 116, 117 КЗпП України не застосовуються, зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до Витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 27.12.2018 року № 354 позивача виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення з 27.12.2018 року.
При цьому звільнення позивача зі служби відбулося без проведення з ним остаточного розрахунку.
Так, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.09.2022 року у справі № 620/4652/22, яке набрало законної сили 06.09.2023 року, було задоволено позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 та зобов'язано останню нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, а також здійснити перерахунок та доплату з урахуванням раніше виплачених сум індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.03.2018 по 27.12.2018 у відповідності до вимог пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Сторонами у справі не спростовується, що на виконання зазначеного судового рішення 02.05.2024 року відповідачем було виплачено позивачу 84 638,92 грн., а 28.06.2024 року - 37 271,17 грн., загалом - 121 910,09 грн.
Отже, повідомленням про надходження коштів підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні, що, в свою чергу, стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.
При цьому, позивач визначив періодом затримки розрахунків, за який він просить стягнути з відповідача середній заробіток за невчасну виплату відповідачем індексації грошового забезпечення, період з 20.04.2020 по 28.06.2024 року.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 1-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" тощо.
Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Згідно з частиною 1 статті 47 КЗпП України в редакції, чинній на час звільнення позивача, роботодавець зобов'язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
У силу вимог статті 116 КЗпП України в редакції, чинній на час виключення позивача із списків особового складу відповідача, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною 1 статті 117 КЗпП України в редакції, чинній на день звільнення позивача, встановлено: в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно з частиною 2 цієї норми при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", який набрав чинності з 19.07.2022 року) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 Кодексу законів про працю України у цій справі, є 27.12.2018 року - дата звільнення позивача.
За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Однак, період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку при звільненні (тобто до 28.06.2024 року) регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Тому визначений позивачем спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі з 20.04.2020 до 28.06.2024 року, умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.
Період з 20.04.2020 до 19.07.2022 регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.
Проте період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 06.12.2024 року у справі № 440/6856/22.
Обраховуючи розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, яке підлягає виплаті на користь позивача, суд бере до уваги наведені вище правові висновки Верховного Суду та зазначає таке.
Згідно з статтею 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 100).
Згідно з абз.1 п.2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до пункту 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Застосовуючи вищенаведені висновки Верховного Суду до обставин цієї справи, а також положення Порядку № 100, суд зазначає, що з наявної в матеріалах справи довідки про доходи позивача встановлено, що розмір його грошового забезпечення за два останніх повних місяці перед звільненням становив, відповідно, 13 190,10 грн. за жовтень 2018 року та 12 933,53 грн. - за листопад 2018 року. Виходячи з цього, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становив 428,26 грн. ((131 910,10 + 12 933,53) грн. / 61 день), а не 218,07 грн, як зазначено у довідці Військової частини НОМЕР_1 від 13.05.2025 року.
Здійснюючи диференційований підхід до розрахунку суми середнього заробітку, суд дійшов висновку, що за період з 20.04.2020 по 18.07.2022 сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 351 173,20 грн. (820 календарних дні х 428,26 грн. (середньоденне грошове забезпечення)).
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 вказала, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Водночас, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19.
Так у цій постанові Верховний Суд зазначив, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 121 910,09 / 351 173,20 грн. (сума виплати /середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,35.
З урахуванням зазначеного, середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні та з врахуванням принципу співмірності за період з 20.04.2020 до 19.07.2022 року становить 122 910,62 грн. (428,26 грн. х 820 календарних днів х 0,35).
Визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає відшкодуванню за період з 19.07.2022 по 28.06.2024 року, суд виходить з такого.
Оскільки період затримки розрахунку при звільненні, за який може бути визначено відшкодування (з урахуванням чинної редакції ст. 117 КЗпП), становить 185 днів (6 місяців) - з 19.07.2022 по 19.01.2023 року, з урахуванням середньоденного заробітку позивача сума відшкодування за шість місяців становить 79 228,10 грн. (185 х 428,26 грн.) та така сума не підлягає зменшенню.
Отже, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку в загальному розмірі 202 138,72 грн. (122 910,62 + 79 228,10).
Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено належними та допустимими доказами правомірності непроведення виплати середнього заробітку та компенсації втрати частини доходів, а тому позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до частин 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, слід стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені останнім судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 гривень.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними, зобов'язати вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення у день звільнення у належному розмірі.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.04.2020 до 19.07.2022 року в сумі 122 910,62 грн. та за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 року, у межах шестимісячного строку, в сумі 79 228,10 грн., а всього 202 138,72грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Майстренко
25.06.25