Україна
Донецький окружний адміністративний суд
25 червня 2025 року Справа№640/10361/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кошкош О.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю “МАРШАЛЛ ТОБАКО» про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 179 842,28 грн
11 липня 2022 року Київське міське відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (адреса: м. Київ, вул. Велика Васильківська, б. 104, код ЄДРПОУ: 22869098) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “МАРШАЛЛ ТОБАКО» (адреса: м. Київ, вул. Ділова, б. 5Б, прим. 307; код ЄДРПОУ: 43678364), в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “МАРШАЛЛ ТОБАКО» на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції у розмірі 169 534,40 грн та пені у розмірі 10 307,88 грн, що разом складає 179 842,28 грн
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 24.02.2022 до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів від відповідача надійшов Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік за формою №10-ПОІ (річна), затвердженого наказом Мінсоцполітики від 27.08.2020 №591.
Згідно зі Звітом відповідача за 2021 рік середньооблікова кількість штатних працівників у 2021 році становила 189 осіб, з них середньооблікова кількість чисельність фактично працюючих осіб з інвалідністю 6 осіб.
Разом з цим, норматив складав 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, у зв'язку з чим підприємством не виконано норматив 2-х робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2021 році (тобто 8 осіб, замість 6 працевлаштованих).
Згідно з розрахунком середньорічна заробітна плата штатного працівника за 2021 рік складала - 84767,196 грн.
Станом на 30.06.2022 не сплачена відповідачем сума адміністративно-господарських санкцій складає 169534,40 грн (2x 84767,196), де 2 - це кількість робочих місць, не зайнятих особами з інвалідністю, 84767,196 грн. - це середньорічна заробітна плата штатного працівника за 2021 рік; пеня за 76 днів (з 16.04.2022 по 30.06.2022) складає 10307,88 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2022 року (суддя Клименчук Н.М.) відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/105924191)
Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду».
З метою забезпечення розгляду адміністративної справи здійснено автоматизований розподіл судових справ між іншими окружними адміністративними судами України.
Адміністративну справу передано до Донецького окружного адміністративного суду. За результатами автоматизованого розподілу справи головуючим у даній справі призначено суддю Кошкош Олену Олександрівну.
28 березня 2025 року ухвалою Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу прийнято до розгляду, призначено розгляд справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
28 березня 2025 року ухвалою суд позовну заяву залишено без руху у зв'язку із не наданням доказів на підтвердження надіслання позову відповідачу.
19 травня 2025 року ухвалою Донецького окружного адміністративного суду продовжено розгляд справи.
Товариством з обмеженою відповідальністю “МАРШАЛЛ ТОБАКО» подано відзив, в якому зазначено, що притяганню суб'єкта господарювання до відповідальності повинно передувати проведення органом Держпраці перевірки, складання акту. Така перевірка по відношенню до відповідача не проводилась. Щодо працевлаштування осіб з інвалідністю повідомив, що до Центру зайнятості надсилалися звіти за формою 3-ПН, що містили інформацію про наявні вакансії та створені робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, проте вони затребувані не були. Обов'язок суб'єкта господарювання здійснювати самостійний пошук працівників законодавством не передбачений. Просив відмовити у задоволені позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Згідно річного звіту форми 10-ПОІ у Товариства з обмеженою відповідальністю “МАРШАЛЛ ТОБАКО» середньооблікова чисельність штатних працівників в 2021 році на підприємстві становила 189 осіб, а згідно ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» кількість осіб з інвалідністю, які повинні працювати на робочих місцях - 8., при цьому середньооблікова чисельність штатних працівників, яким встановлена інвалідність складала 6 осіб.
Позивач звернувся із позовом щодо стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за незайняті робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю,
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи суд виходить з такого.
Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади соціальної захищеності інвалідів в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, врегульовано Законом України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі по тексту - Закон № 875-ХІІ).
Відповідно до норм ч. 1 ст. 17 Закону № 875-ХІІ з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Статтею 18 Закону № 875-ХІІ встановлено обов'язок для підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 19 Закону № 875-ХІІ визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю.
Згідно з приписами ст. 20 Закону № 875-ХІІ підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Частиною другою ст. 20 Закону № 875-ХІІ передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Відповідно до положень п. п. 2, 4 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 (далі - Порядок № 70), роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за місцем їх реєстрації як юридичних осіб до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки національного банку України за кожний календарний день прострочення.
Згідно з ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України), підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).
Зі змісту ч. 2 ст. 218 ГК України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).
Суд зауважує, що суб'єкт господарювання звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
За приписами п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067 (далі - Закон № 5067) роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
На виконання приписів п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)". Відповідно до цих правових актів, на роботодавців покладено обов'язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.
При цьому, періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку, учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 11.09.2020 у справі № 440/2010/19 та від 03.08.2023 у справі № 120/4975/22.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067 та Наказом № 316; звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ та Порядком № 70; у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
Важливим є те, що закон не покладає обов'язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників з інвалідністю.
Законом № 875-ХІІ також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.
З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
У свою чергу, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013.
Отже, передбачена ч. 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або (1) у разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 18 Закону № 875, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, адже саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або (2) у разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 17, ч. 1 ст. 18, ч. ч. 2, 3, 5 ст.19 Закону № 875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Фонд, центр зайнятості і роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за працевлаштування інвалідів.
Обов'язок працевлаштування інвалідів, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для інвалідів на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення інвалідів до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.
Фонд аналізує отримані звіти, проводить перевірки та застосовує санкції, а також інші заходи впливу передбачені законодавством до суб'єктів господарювання, які не виконують нормативів щодо створення робочих місць для інвалідів, крім того, зокрема, сприяє у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.
До обов'язків роботодавця належить створення робочих місць для інвалідів, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування інвалідів, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.
Додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов'язків, є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.
Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 13.07.2020 у справі № 804/4097/18 від 30.04.2020 у справі № 580/3311/19 та від 03.08.2023 у справі № 120/4975/22.
Судом встановлено, що згідно з поданим до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звітом про наявність та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік (форма № 10-ПОІ) у 2021 році середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві становила 189 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становила 6 осіб, а кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону №875-ХІІ - 8 осіб, фонд оплати праці штатних працівників становив 16021 тис. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника становила 84767 грн.
Сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів обрахована позивачем виходячи з того, що у 2021 році відповідачем не виконано норматив щодо працевлаштування інвалідів у кількості 2 робочих місць.
Разом з цим, під час розгляду справи судом встановлено, що відповідачем у травні, червні, липні, вересні, жовтні, листопаді, грудні 2021 року подавалися «первинні» звіти форми №3-ПН до Центру зайнятості, що підтверджується матеріалами справи. Так, вказаними звітами підприємство інформувало орган державної служби зайнятості про наявність 1 (однієї) вакантної посади («менеджер з питань регіонального розвитку») для можливого працевлаштування особи з інвалідністю. Такі звіти містять відмітку про отримання їх відповідальною особою центру зайнятості.
Отже, за умови працевлаштування 6 осіб з інвалідністю та при визначенні у звіті форми №3-ПН 1 (однієї) вакантної посади для працевлаштування особи з інвалідністю, суд дійшов висновку, що відповідачем не виконано у повній мірі норматив створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (8 місць).
Суд звертає увагу, що зібрані у справі докази свідчать про те, що відповідні звіти за формою № 3-ПН подавались відповідачем до центру зайнятості лише щодо однієї вакантної посади, що не може вважатись виконанням обов'язку та встановленого нормативу у повному обсязі, адже центр зайнятості не мав змоги забезпечити працевлаштування осіб з інвалідність у необхідній кількості (2 особи).
Отже, оскільки відповідачем не дотримано вимог, встановлених ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ в частині виконання нормативу з працевлаштування 1 (однієї) особи з інвалідністю за 2021 рік, він зобов'язаний відповідно до закону сплатити до Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції в розмірі середньорічної заробітної плати за це робоче місце, не зайняте особою з інвалідністю.
Статтею 238 ГК України, передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків (частина перша).
Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами (частина друга).
Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у ч.1 ст. 239 ГК Україні, зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.
Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.
Докази сплати адміністративно-господарських санкцій у матеріалах справи відсутні, тому обґрунтованими є вимоги в частині стягнення з відповідача 89921,05 грн, в т.ч. 84767,20 грн (84767,196 грн х 1 ос.) - сума адміністративно-господарських санкцій; 5153,85 грн (84767,20 х 0,08% х 76 днів)- пеня за період 16.04.2022 - 30.06.2022.
Щодо посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 21.11.2022 по справі № 400/3957/21 як підставу неправомірного застосування штрафних санкцій за відсутності проведеної органами Держпраці перевірки, суд зазначає таке.
Верховний Суд у постанові від 24.04.2025 у справі №280/3642/23 дійшов наступних висновків: «З 06 листопада 2022 року, з набранням чинності Законом України від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю отримав повноваження застосовувати адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю (4 % від середньооблікової чисельності штатних працівників або одне місце для підприємств із 8- 25 працівниками) на основі автоматизованого аналізу даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, без необхідності проведення позапланових перевірок Держпраці, що робить правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 21 листопада 2022 року у справі № 400/3957/21, неактуальною для спірних правовідносин через зміни в правовому регулюванні.»
За таких обставин та сформованої практики Верховного Суду, суд відхиляє доводи відповідача щодо передчасності звернення позивача до суду з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій з підстав не проведення органом Держпраці перевірки.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. ст. ст. 2, 3, 6, 8, 242, 243, 245, 246 КАС України, суд
Адміністративний позов Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю “МАРШАЛЛ ТОБАКО» про стягнення адміністративно-господарських санкцій задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “МАРШАЛЛ ТОБАКО» (адреса: м. Київ, вул. Ділова, б. 5Б, прим. 307; код ЄДРПОУ: 43678364) на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (адреса: м. Київ, вул. Велика Васильківська, б. 104, код ЄДРПОУ: 22869098) 89921 (вісімдесят дев'ять тисяч дев'ятсот двадцять одну) грн 05 коп., з яких 84767,20 грн - адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця особами з інвалідністю, у 2021 році та 5153,85 грн пені за несвоєчасну сплату зазначених санкцій.
В задоволені решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Судом апеляційної інстанції є Шостий апеляційний адміністративний суд у відповідності до вимог пункту 2 розділу II Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду».
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.О. Кошкош