Україна
Донецький окружний адміністративний суд
25 червня 2025 року Справа№200/2308/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кошкош О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
01.04.2025 через систему "Електронний суд" до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 10.01.2025 № 046850017073 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років, відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до спеціального стажу періоди роботи з 15.08.1987 по 20.08.1999, з 01.09.1999 по 01.07.2000, з 01.09.2000 по 01.07.2001, з 04.09.2001 по 01.07.2003, 26.08.2003 по 30.12.2024 та здійснити призначення та виплату пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 06.01.2025.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що в 06.01.2025 звернулася із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII.
За принципом екстериторіального прийняття рішень заява була передана для розгляду та ухвалення відповідного рішення до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 10.01.2025 № 046850017073 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку із відсутністю необхідного спеціального стажу.
Позивач з рішенням пенсійного органу не погоджується та вказує на те, що в неї наявний необхідний спеціальний стаж для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, а тому відмова у призначенні пенсії є протиправною.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2025, зазначена вище справа була розподілена та передана судді Ушенко С.В.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10.04.2025 відкрито провадження у справі та вирішено її розглядати в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні. Витребувано у відповідачів протокол зарахування періодів роботи до страхового та пільгового стажу позивача, довідку за формою ОК-5 та належним чином засвідчені копії пенсійної справи позивача і документів, які стали підставою для відмови у призначенні пенсії.
22.04.2025 на адресу суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач-1), у якому відповідач-1 заперечує щодо задоволення позовних вимог повністю. Також надано витребувані ухвалою від 10.04.2025 документи.
Обґрунтовуючи відзив, відповідач-1 зазначає, що 06.01.2025 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення».
За принципом екстериторіального прийняття рішень заява була передана для розгляду та ухвалення відповідного рішення до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 10.01.2025 № 046850017073 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку із відсутністю необхідного спеціального стажу. Страховий стаж становить 28 років 05 місяців 19 днів, стаж за вислугу років станом не підтверджений в установленому порядку.
Відповідач-1 вказав, що до страхового стажу не враховано згідно із трудовою книжкою від 17.08.1984 серії НОМЕР_1 : період роботи з 15.08.1987 по 31.12.1998, оскільки при зарахуванні на роботу зазначено два накази на прийняття (які написані іншими чорнилами), в наказі на звільнення дата містить виправлення не завірене в установленому порядку; періоди роботи з 01.09.1999, з 01.09.2000, з 04.09.2001, з 02.09.2002, з 26.08.2003, оскільки зазначено дати прийняття на роботу, дати звільнення відсутні.
До спеціального стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років не зараховано періоди роботи: з 15.08.1987 по 20.08.1999, з 01.09.1999 по 01.07.2000, з 01.09.2000 по 01.07.2001, з 04.09.2001 по 01.07.2003, з 26.08.2003 по 10.10.2017, оскільки відсутня уточнююча довідка про періоди роботи та періоди перебування у відпустках без збереження заробітної плати. Для підтвердження звільнення з роботи надано копію наказу про звільнення від 30.12.2024 № 1.
Згідно розпорядження Донецького окружного адміністративного суду від 16.05.2025 року № 229 «Щодо повторного автоматичного розподілу справи» на підставі підпункту 2.3.44 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 11.11.2024 № 39 зі змінами та доповненнями, керуючись частиною 9 статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 200/2308/25.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.05.2025, зазначена вище справа була розподілена та передана судді Кошкош О.О.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20.05.2025 прийнято до провадження адміністративну справу № 200/2308/25.
Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач-2) своїм правом подати відзив на позовну заяву не скористалося.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відтак, враховуючи, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, без поважних причин не подав відзиву на позовну заяву, виходячи із обставин справи, зважаючи на положення ч. 6 ст. 162 КАС України, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
06.01.2025 позивач звернулася із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII.
За принципом екстериторіального прийняття рішень заява була передана для розгляду та ухвалення відповідного рішення до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 10.01.2025 № 046850017073 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку із відсутністю необхідного спеціального стажу. Страховий стаж становить 28 років 05 місяців 19 днів, стаж за вислугу років станом не підтверджений в установленому порядку.
Також зазначено, що до страхового стажу не враховано згідно із трудовою книжкою від 17.08.1984 серії НОМЕР_1 : період роботи з 15.08.1987 по 31.12.1998, оскільки при зарахуванні на роботу зазначено два накази на прийняття (які написані іншими чорнилами), в наказі на звільнення дата містить виправлення не завірене в установленому порядку; періоди роботи з 01.09.1999, з 01.09.2000, з 04.09.2001, з 02.09.2002, з 26.08.2003, оскільки зазначено дати прийняття на роботу, дати звільнення відсутні.
Стаж роботи, який дає право на пенсію за вислугу років відсутній, оскільки відсутня уточнююча довідка про періоди роботи та періоди перебування у відпустках без збереження заробітної плати. Для підтвердження звільнення з роботи надано копію наказу про звільнення від 30.12.2024 № 1.
Рішення від 10.01.2025 № 046850017073 позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому з метою захисту своїх прав та законних інтересів, звернулася з цим адміністративним позовом до суду.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У спірних правовідносинах із 01.01.2004 таким законом є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Отже, страховий стаж здобутий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону № 1058-IV.
До набрання чинності Законом № 1058-IV порядок обчислення страхового стажу для призначення пенсій унормовувався Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).
Згідно положень ст. 51 Закону № 1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Положеннями ст. 52 Закону № 1788-XII визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.
Пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-XII (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Проте, Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", який набув чинності з 01.04.2015 пункт "е" статті 55 Закону № 1788-XII було викладено в іншій редакції, згідно якої право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати:
з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;
з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;
з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;
з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;
з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;
з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;
з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;
з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;
з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
У подальшому, згідно із Законом України від 24.12.2015 N 911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" до статті 55 Закону № 1788-XII з 01.01.2016 було внесено зміни, відповідно до якого пункт "е" вказаної статті має наступний зміст:
Право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Отже, Закон № 911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - при наявному спеціальному стажі діяльності не менше 25 років.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами України № 213-VIII та № 911-VIII.
Конституційний Суд України приймаючи вказане рішення, виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону № 1788-XII, 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Крім того, на думку Конституційного Суду України, положення Закону № 1788-XII щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Таким чином, стаття 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами України № 213-VIII та № 911-VIII втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04.06.2019.
Отже, з 04.06.2019 при визначенні права на отримання пенсії за вислугу років незалежно від віку необхідно виходити з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років на посадах зазначених у переліку, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 27.07.2022 по справі № 440/1286/20.
За вищенаведеного правового аналізу, для призначення позивачу пенсії за вислугу років необхідна наявність у позивача спеціального стажу роботи від 25 до 30 років на посадах, визначених у Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909.
Судом встановлено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області 10.01.2025 прийнято рішення № 046850017073 про відмову позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, у зв'язку із відсутністю необхідного спеціального стажу. Страховий стаж становить 28 років 05 місяців 19 днів, стаж за вислугу років станом не підтверджений в установленому порядку.
До страхового стажу не враховано згідно із трудовою книжкою від 17.08.1984 серії НОМЕР_1 : період роботи з 15.08.1987 по 31.12.1998, оскільки при зарахуванні на роботу зазначено два накази на прийняття (які написані іншими чорнилами), в наказі на звільнення дата містить виправлення не завірене в установленому порядку; періоди роботи з 01.09.1999, з 01.09.2000, з 04.09.2001, з 02.09.2002, з 26.08.2003, оскільки зазначено дати прийняття на роботу, дати звільнення відсутні.
Стаж роботи, який дає право на пенсію за вислугу років відсутній, оскільки відсутня уточнююча довідка про періоди роботи та періоди перебування у відпустках без збереження заробітної плати. Для підтвердження звільнення з роботи надано копію наказу про звільнення від 30.12.2024 № 1.
Визначаючись щодо правомірності такої відмови, суд враховує наступне.
Згідно вимог ст. 62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Норма про пріоритетність трудової книжки як документу, що підтверджує стаж роботи міститься й у Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 (далі - Порядок № 637 від 12.08.93).
І лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відтак, за чинними на момент розгляду заяви позивача нормами законодавства про пенсійне забезпечення, саме трудова книжка вважається основним документом, що підтверджує стаж роботи працівника.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16.
Як слідує із записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 17.08.1984, позивач у період з 15.08.1987 по 31.08.1997 працювала вихователем групи продовженого дня Хлібодарівської середньої школи; з 01.09.1997 по 20.08.1999 працювала петагог-організатором Хлібодарівської середньої школи; з 01.09.1999 по 01.07.2000 працювала тимчасово на посаді учителя (запис № 8 від 01.09.1999); з 01.09.2000 по 01.07.2001 працювала тимчасово на посаді керівника гурткової роботи з педагогічним навантаженням 6 годин (запис № 9 від 01.09.2000); з 03.09.2001 по 01.07.2002 працювала тимчасово на посаді учителя, що обслуговує працю (запис № 10 від 04.09.2001); з 02.09.2002 по 01.07.2003 працювала тимчасово на посаді учителя співу (запис № 11 від 02.09.2002); з 26.08.2003 по 31.08.2010 працювала на посаді учителя музики та співу; з 01.09.2010 по 05.06.2016 працювала на посаді музичного керівника; з 06.06.2016 працювала на посаді вихователя дошкільного підрозділу.
Також відповідно до довідки ОК-5 ОСОБА_1 судом встановлено, що позивач з 06.06.2016 по 30.12.2024 продовжувала працювати в Хлібодарівському навчально-виховному комплексі Хлібодарівської сільської територіальної громади (в подальшому перейменовано в Хлібодарівську територіальну громаду) та була звільнення із займаної посади 30.12.2024, що підтверджується наказом Хлібодарівського навчально-виховного комплексу Хлібодарівської сільської територіальної громади від 30.12.2024 № 1.
Станом на час оформлення трудової книжки позивача (17.08.1984), діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.74 № 162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі - Інструкція № 162).
Пунктом 1.4 Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС віл 06.09.73 № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" та цією Інструкцією.
Відповідно до п. 2.3 Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу.
Записи виконуються акуратно, пір'яною або кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.
Відповідно до п. 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
29.07.1993 наказом Міністерства праці України № 58 затверджено Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Суд зазначає, що запис наказів про прийняття на роботу у період з 15.08.1987 по 31.12.1998 чорнилами різного кольору, виправлення в наказі про звільнення дати, на що посилається відповідач-2, не є тим недоліком, який може мати наслідком порушення конституційного права позивача на пенсійне забезпечення, тому спірний період роботи з 15.08.1987 по 31.12.1998 має бути зарахований позивачу до загального страхового стажу.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 року по справі № 490/12392/16-а.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Щодо твердження відповідача-1 про те, що до спеціального стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років не зараховано періоди роботи: з 15.08.1987 по 20.08.1999, з 01.09.1999 по 01.07.2000, з 01.09.2000 по 01.07.2001, з 04.09.2001 по 01.07.2003, з 26.08.2003 по 10.10.2017, оскільки відсутня уточнююча довідка про періоди роботи та періоди перебування у відпустках без збереження заробітної плати, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Крім того, відповідно ст. 101 Закону № 1788-XII, органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Суд наголошує, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його документах, та їх ведення. Вказані відповідачем-1 обставини, не можу бути підставою для неврахування спірних періодів та виключення їх з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства (установи) не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Крім того, Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 за №1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).
Згідно п. 1.8 Порядку № 22-1, у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія.
Відповідно до п. 3.3 Порядку № 22-1, орган, що призначає пенсію, надає: роз'яснення підприємствам, установам, організаціям та особам з питань призначення та виплати пенсій; у разі необхідності - бланки документів; допомогу особам щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії; у разі необхідності - допомогу щодо визначення права на пенсію до звільнення особи з посади, яка дає право на її призначення.
Відповідно до п. 4.3 Порядку № 22-1, рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.
Тобто, територіальний орган Пенсійного фонду України, до прийняття рішення про відмову, мав можливість витребувати у позивача додаткові докази що підтверджують стаж та витребувати необхідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб для оформлення пенсії, однак суду не надано інформації щодо витребування таких доказів, чим, на думку суду, відповідач порушив права позивача на належне підтвердження стажу для отримання пенсії.
Щодо твердження відповідача-2 про те, що періоди роботи з 01.09.1999, з 01.09.2000, з 04.09.2001, з 02.09.2002, з 26.08.2003 не містять дати звільнення, суд оцінює критично, оскільки як вбачається із записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 17.08.1984, записи про роботу у вищезазначені періоди містяться в розділі «відомості про прийом на роботу, про переведення на іншу роботу та про звільнення», в яких зазначено конкретні період виконуваної роботи.
Щодо твердження відповідача-2 про те, що для підтвердження звільнення з роботи надано копію наказу про звільнення від 30.12.2024 № 1, то суд зазначає, що вказана копія наказу містить підпис начальника відділу освіти та завірена мокрою печаткою.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов до висновку, що відповідачем-2 протиправно не зараховано до спеціального страхового стажу позивача період роботи з 15.08.1987 по 20.08.1999, з 01.09.1999 по 01.07.2000, з 01.09.2000 по 01.07.2001, з 03.09.2001 по 01.07.2002 (а не як помилково просить позивач з 04.09.2001 по 01.07.2003), з 02.09.2002 по 01.07.2003, з 26.08.2003 по 30.12.2024, що в своїй сукупності становить 36 років 8 місяців 12 днів.
Щодо вимоги про зобов'язання призначити пенсію пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 06.01.2025, суд зазначає наступне.
Як вже зазначалося судом, для призначення позивачу пенсії за вислугу років необхідна наявність у позивача спеціального стажу роботи від 25 до 30 років на посадах, визначених у Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909.
Суд зазначає, що посади на яких працювала позивач «вихователь», «петагог-організатор», «учитель», «керівник гуртка» є в переліку посад, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909.
Враховуючи, що спеціальний стаж позивача, який встановлений при розгляді цієї справи становить більше 36 років (з необхідних від 25 до 30 років), а також віднесення посад на яких працювала позивач до переліку, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909, суд дійшов висновку що позивач має право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення».
Щодо дати, з якої необхідно призначити пенсію, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 83 Закону № 1788-XII пенсії призначаються з дня звернення за пенсією.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Оскільки, позивач звернулася до Пенсійного органу із заявою про призначення пенсії 06.01.2025, то саме з цієї дати має право на призначення пенсії відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення».
Перевіривши доводи позивача, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд доходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 10.01.2025 № 046850017073 про відмову позивачу в призначенні пенсії за вислугу років, відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області з 06.01.2025 призначити та виплачувати позивачу пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», із зарахуванням до спеціального страхового стажу періодів роботи з 15.08.1987 по 20.08.1999, з 01.09.1999 по 01.07.2000, з 01.09.2000 по 01.07.2001, з 03.09.2001 по 01.07.2002, з 02.09.2002 по 01.07.2003, з 26.08.2003 по 30.12.2024.
Аналогічного висновку щодо «призначити та виплачувати пенсію» дійшов Верховний Суд в постановах від 05.03.2025 по справі № 280/5256/22, від 18.09.2024 по справі № 240/6201/23, від 09.07.2024 по справі № 240/16372/23, від 24.05.2024 по справі № 460/17257/23, від 07.05.2024 по справі № 460/38580/22.
При цьому, суд вважає, вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини по справі.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до спеціального стажу періоди роботи з 15.08.1987 по 20.08.1999, з 01.09.1999 по 01.07.2000, з 01.09.2000 по 01.07.2001, з 04.09.2001 по 01.07.2003, 26.08.2003 по 30.12.2024 та здійснити призначення та виплату пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 06.01.2025, то така не підлягає задоволенню, оскільки як встановлено судом, заяву позивача від 06.01.2025 було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області та на підставі якої ним прийнято оскаржуване рішення.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що фактично позовні вимоги задоволені, оскільки дії відповідача визнано протиправними, а зобов'язання вчинити певні дії є похідною вимогою, суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Керуючись ст. 2, 77, 78, 94, 139, 241-246, 257-258, 262 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010), Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (адреса: 40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, 43, код ЄДРПОУ 21108013) про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 10.01.2025 № 046850017073 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років, відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області з 06.01.2025 призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», із зарахуванням до спеціального страхового стажу періодів роботи з 15.08.1987 по 20.08.1999, з 01.09.1999 по 01.07.2000, з 01.09.2000 по 01.07.2001, з 03.09.2001 по 01.07.2002, з 02.09.2002 по 01.07.2003, з 26.08.2003 по 30.12.2024.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 968,96 гривень (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Повний текст рішення складено та підписано 25 червня 2025 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя О.О. Кошкош