м. Вінниця
24 червня 2025 р. Справа № 120/2408/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Центр - Скло" до Вінницької митниці про визнання протиправним та скасування рішення, картки відмови
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Приватного підприємства "ЦЕНТР-СКЛО" (далі - ПП "ЦЕНТР-СКЛО", позивач) до Вінницької митниці (далі - Вінницька митниця, відповідач), в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати рішення Вінницької митниці про коригування митної вартості товарів № UA401000/2024/000282/1 від 19.09.2024р.;
- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA401020/2024/001182.
В обґрунтування вимог підприємство зазначило, що з метою здійснення митного оформлення товару митному органу подана митна декларація, в якій митна вартість придбаного товару була визначена за основним методом - за ціною договору. В підтвердження заявленої вартості позивач надав низку необхідних та достатніх документів. Однак за наслідком розгляду поданої митної декларації відповідач прийняв спірне рішення і картку, що і стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою суду від 10.03.2025 р. прийнято позову до провадження , відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
25.03.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позову та вказав, що з метою митного оформлення товару, що надійшов на адресу ПП «Центр-Скло», до митного оформлення подано митну декларацію №24UA401020047262U5 та товаросупровідні документи, зазначені у графі 44.
За результатами виконання митних формальностей за митною декларацією встановлено, що надані документи, які відповідно до ч.2 ст.53 МКУ підтверджують заявлену митну вартість товарів, містять розбіжності, а саме, згідно п.3. зовнішньоекономічного Договору № 13/06/23 від 13.06.2023 зазначено, що «у платіжному дорученні Покупець вказує назву Покупця і номер рахунку/рахунку-проформи, на підставі яких здійснюється оплата», при цьому, у призначенні платежу поданих до митного оформлення платіжних інструкцій № 17 від 12.04.2024 зазначено посилання виключно на зовнішньоекономічний Договір № 13/06/23 від 13.06.2023. Загальна сплачена сума за платіжними інструкціями № 17 від 12.04.2024 та № 76 від 09.09.2024 становить 25055,84 USD, при тому, що фактурна вартість задекларованого за даною МД товару складає 16698,42 USD. Відповідно, неможливо однозначно ідентифікувати дані платіжні інструкції як такі, що стосуються цієї партії товару. Також відсутня одна з складових митної вартості - вантажно-розвантажувальні роботи, при цьому довідка про вартість вантажно-розвантажувальні робіт до митного оформлення не надавалась, відповідно, ці витрати не включено до митної вартості. Окрім того, відповідно заяви про купівлю іноземної валюти від 13.09.2024 №89 та №19 від 12.04.2024, валюту було куплено на товар - "скло", натомість, декларування здійснюється товару - «Дзеркала скляні у листах»
Відповідач вказує, що з огляду на виявлені розбіжності та невідповідності декларанту направлені електронні повідомлення щодо витребування додаткових документів, однак своїм листом декларант повідомив, що будь-які інші додаткові документи надавати не буде. Відтак, спірні рішення є правомірними та не підлягають скасуванню. Також відповідач заперечив проти стягнення витрат на правничу допомогу.
Ухвалою від 24.06.2025 р. відмовлено в задоволенні клопотання про розгляд справи з викликом учасників.
26.04.2025 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що митний орган не спростував аргументів позову. Більш того, відповідач не надав чітких вказівок щодо того, які саме документи необхідно було подати для підтвердження митної вартості та не спростував наданий позивачем висновок ДП "Держзовнішінформ", що підтверджує заявлену ціну товару. Окрім того, позивач зауважує, що товар, митна вартість якого була взята митницею за основу для порівняння, не є ідентичним або подібним, оскільки має інші характеристики, виробника та торговельну марку.
Ознайомившись із матеріалами справи, оцінивши докази, суд встановив наступне.
13.06.2023 між ПП "ЦЕНТР-СКЛО" (далі - Покупець) та "Q-Glasstech Sp. Z o.o." (Польща) (далі - Продавець) було укладено контракт № 13/06/23, згідно якого Продавець здійснив продаж листового скла та дзеркала, яке виготовляється методом флотації на загальну суму 500 000 доларів США або 500 000 євро. Одиницею продажу є квадратний метр.
Згідно з п. 2 контракту ціни на окремі товари включені у рахунки-проформи.
Відповідно до пункту 6 контракту умови поставки окремих партій товарів вказані у рахунках і транспортних документах.
На виконання контракту виставлено рахунок-проформу № 9/MC/04/2024 від 08.04.2024, відповідно до якого підтверджено замовлення товару на суму 16 698, 42 доларів США, а саме, дзеркал скляних у листах, без оптичної обробки, без рам.
Згідно проформи товар сплачується 30% передоплати та 70 % післясплати протягом 20 днів після відвантаження товару.
Платіжною інструкцією в іноземній валюті № 17 від 12.04.2024 підтверджується факт переказу коштів Покупцем на рахунок Продавця в сумі 12 771, 70 доларів США як оплату за товар, до якої включено 30 % сплати згідно рахунку-проформи № 9/MC/04/2024 від 08.04.2024.
Продавець відвантажив товар, надавши інвойс № FS 2/MC/09/2024 від 11.09.2024 на товар на суму 16 698, 42 доларів США та зазначив, що сплаті підлягає 12 284, 14 дол.США.
Платіжною інструкцією в іноземній валюті № 76 від 13.09.2024 підтверджується факт переказу коштів Покупцем на рахунок Продавця в сумі 12 284, 14 дол.США як оплату за товар.
Для митного оформлення товару до Вінницької митниці подана митна декларація № №24UA401020047262U5 до якої долучено контракт; рахунок-проформа; платіжні інструкції про оплату товару; рахунок-фактура (інвойс), пакувальний лист; документ, що підтверджує вартість перевезення товару; копія митної декларації країни відправлення. Також була подана цінова експертиза ДП "Держзовнішінформ" № 3-3/946 від 30.09.2024, яка підтвердила ціну товару, зазначену у контракті та інвойсах.
За результатом розгляду митної декларації та поданих документів прийнято рішення № UA401000/2024/000282/1 від 19.09.2024р. про коригування митної вартості товарів та винесено картку відмову у митному оформленні товарів у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
У рішенні митний орган вказав, що надані документи, які відповідно до ч.2 ст.53 МКУ підтверджують заявлену митну вартість товарів, містять розбіжності, а саме: згідно п.3. зовнішньоекономічного Договору № 13/06/23 від 13.06.2023 зазначено, що «у платіжному дорученні Покупець вказує назву Покупця і номер рахунку/рахунку-проформи, на підставі яких здійснюється оплата», при цьому, у призначенні платежу поданих до митного оформлення платіжних інструкцій № 17 від 12.04.2024 зазначено посилання виключно на зовнішньоекономічний Договір № 13/06/23 від 13.06.2023. Загальна сплачена сума за платіжними інструкціями № 17 від 12.04.2024 та № 76 від 09.09.2024 становить 25055,84 USD, при тому що фактурна вартість задекларованого за даною МД товару складає 16698,42 USD, відповідно неможливо однозначно ідентифікувати дані платіжні інструкції як такі, що стосуються даної партії товару. Також відсутня одна з складових митної вартості - вантажно-розвантажувальні роботи, при цьому довідка про вартість вантажно-розвантажувальні робіт до митного оформлення не надавалась, відповідно дані витрати не включено до митної вартості. Окрім того, відповідно заяви про купівлю іноземної валюти від 13.09.2024 №89 та №19 від 12.04.2024, валюту було куплено на товар - "скло", натомість, декларування здійснюється товару «Дзеркала скляні у листах».
Подані підприємством документи не дозволили застосувати перший метод визначення митної вартості відповідно до статті 57 МКУ, а через відсутність необхідної інформації застосування другорядних методів також виявилось неможливим. У зв'язку з цим митна вартість була визначена митницею за резервним методом відповідно до статті 64 МКУ, із використанням митної вартості ідентичного товару, раніше задекларованого тим самим суб'єктом.
Також митним органом оформлено картку відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA401020/2024/001182.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтями 246, 248 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Порядок виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію
Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (частина перша статті 257 Митного кодексу України).
Відповідно до положень статті 49 МК України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною 1 статті 51 МК України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно з положеннями статті 52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані:
1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом;
2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;
3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
У випадках, визначених цим Кодексом, для заявлення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, митному органу, який проводить митне оформлення цих товарів, разом з митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості .
У декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, числове значення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене. Відомості, зазначені у частині восьмій цієї статті, є відомостями, необхідними для митних цілей .
Відповідно до частини 1 статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Частиною 2 статті 53 МК України передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до частини 3 статті 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Положення статті 57 МК України визначають, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Частинами 1, 2 та 3 статті 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Положеннями частини 5 статті 54 МК України передбачено, що митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.
Відповідно до частини 6 статті 54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Статтею 57 МК України передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за основним методом (тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) та другорядними: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); за резервним. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Із процитованих вище норм випливає, що декларант при митному оформленні товарів зобов'язаний подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Митний орган має повноваження здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості у спосіб, визначений законом, але при цьому, зобов'язаний належним чином обґрунтувати наявність підстав та належним чином обґрунтувати причини, з яких заявлена декларантом митна вартість не може бути перевірена на підставі документів, наданих разом із митною декларацією.
Вказана позиція також викладена Верховним Судом у постанові від 08.06.2022року у справі № 380/1197/20.
Суд також зазначає, що митний орган не повинен витребовувати усі документи, визначені ст. 53 МК України, а лише ті, що дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості. І вже ненадання декларантом повного переліку правомірно витребуваних документів може бути підставою для прийняття митним органом рішення про коригування митної вартості та застосування другорядного методу визначення митної вартості та відмови в митному оформленні випуску чи пропуску товарів через митний кордон.
Надаючи оцінку оскаржуваним рішенням , суд зазначає наступне.
Стосовно посилань відповідача на розбіжності щодо вартості товару, які містяться у рахунку-проформі (16 698, 42 дол.) та платіжних інструкціях (25 055, 84 дол.), то суд зазначає наступне.
Як встановлено, на виконання контракту було виставлено рахунок-проформу № 9/MC/04/2024 від 08.04.2024, відповідно до якого підтверджено замовлення товару на суму 16 698, 42 доларів США, а саме, дзеркал скляних у листах, без оптичної обробки, без рам.
Згідно проформи товар сплачується на умовах 30% передоплати та 70 % післясплати протягом 20 днів після відвантаження товару.
Платіжною інструкцією в іноземній валюті № 17 від 12.04.2024 підтверджується факт переказу коштів Покупцем на рахунок Продавця в сумі 12 771, 70 доларів США як попередня оплата за товар, до якої включено 30 % (4 414, 28 дол. США ) сплати згідно рахунку-проформи № 9/MC/04/2024 від 08.04.2024.
Продавець відвантажив товар, надавши інвойс № FS 2/MC/09/2024 від 11.09.2024 на товар на суму 16 698, 42 доларів США та зазначив, що сплаті підлягає 12 284, 14 дол.США.
Платіжною інструкцією в іноземній валюті № 76 від 13.09.2024 підтверджується факт переказу коштів Покупцем на рахунок Продавця в сумі 12 284, 14 дол.США як оплату за товар.
Суд також вказує, що до митної декларації додано лист продавця датований 18.09.2024 р., в якому останній підтверджує факт сплати 30 % попередньої оплати за товар згідно рахунку-проформи № 9/MC/04/2024 від 08.04.2024 р. по платіжній інструкції № 17 від 12.04.2024 р. в сумі 4 414, 28 дол. США та 70 % післясплати, що складає 12 284, 14 дол.США згідно інструкції № 76 від 13.09.2024 р.
Митним органом оцінку даному листу не надано, хоча декларант в своїх поясненнях додатково послався на цей лист продавця.
Суд зауважує, що надані документи повною мірою містять усі необхідні відомості для визначення митної вартості товару, зокрема:
- зовнішньоекономічний контракт;
- рахунок-проформа та рахунок-фактура (інвойс), в яких вказано кількість, найменування, характеристику та вартість товару;
- платіжний документ, що підтверджує фактичну оплату товару у повному обсязі;
- пакувальний лист, що деталізує відвантажений товар;
- документ про вартість перевезення;
- лист продавця.
- копія митної декларації країни відправлення;
- цінова експертиза ДП "Держзовнішінформ", яка підтверджує заявлену митну вартість.
На думку суду, відсутні підстави вважати, що надані відомості є неповними або недостовірними, а твердження про розбіжності не підтверджуються фактичними даними щодо обставин постачання товару і документального супроводу.
Стосовно аргументів відповідача , що існує невідповідність між зазначенням у заявці на купівлю валюти назви товару як "скло" і фактично задекларованим товаром "дзеркала", суд вказує на те, що заявка на купівлю валюти не є первинним або визначальним документом для митного оформлення та підтвердження митної вартості. Цей документ має виключно банківсько-фінансове призначення та оформлюється в узагальненій формі для цілей здійснення валютної операції, без необхідності вказувати повне або технічне найменування товару згідно з контрактом чи митною декларацією.
Окремо суд вказує й на те, що поняття "скло" у контексті заявки на валюту не суперечить фактичному опису задекларованого товару, оскільки дзеркала, зазначені у митній декларації, є виробами зі скла і класифікуються за кодом товарної позиції УКТ ЗЕД 7009 - "дзеркала скляні". Відповідно, термін "скло" в заявці узагальнює характер матеріалу, з якого виготовлений товар і жодним чином не впливає на ідентифікацію товару для митних цілей.
Більш того, всі первинні документи, подані для митного оформлення, а саме, контракт, рахунок-проформа, інвойс, пакувальний лист, а також висновок експерта - чітко й однозначно описують товар як "дзеркала скляні" із зазначенням точних технічних характеристик, розмірів, призначення та торговельної марки. Жодних розбіжностей у цих документах щодо найменування товару не встановлено.
Формальне ж посилання відповідача на різницю у формулюваннях між заявкою на валюту і митною декларацією не може свідчити про недостовірність заявленої митної вартості та не є правовою підставою для її коригування.
Оцінюючи аргументи наведені в спірному рішенні стосовно того, що в "призначені платежу" має надаватись інформація про платіж та документи на підставі яких здійснюється перерахунок, однак до митного оформлення не надана довідка про вартість вантажно-розвантажувальних робіт , які не включені до митної вартості, то суд зазначає наступне.
Згідно п. 15 розділу 2 Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 № 216 визначено, що платник заповнює реквізит “Призначення платежу» платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіжну операцію та документи, на підставі яких вона здійснюється. Повноту інформації забезпечує платник з урахуванням вимог законодавства України.
Отже, в призначенні платежу має бути зазначено про документи на підставі яких здійснюється операція, таким, серед іншого, є контракт.
Суд зауважує, що в платіжних інструкціях наданих позивачем відображено в графі «призначення платежу» «контракт 13.06.2023 », що, на думку суду, свідчить про зазначення в призначенні платежу інформації про платіжну операцію та документи, на підставі яких вона здійснюється
Також суд вказує, що довідка про вартість вантажно-розвантажувальні робіт не є документом, що підтверджує митну вартість товару, відтак, в досліджуваній частині позиція митного органу не знайшла своє підтвердження.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що подані декларантом документи не давали підстав для сумнівів у правильності визначення митної вартості товарів. Водночас підстави для коригування митної вартості, на які зіслався відповідач в оскаржуваному рішенні, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.
За таких обставин, суд доходить висновку, що спірне рішення і картка відмови є протиправними та підлягають скасуванню.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити повністю .
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, на користь позивача слід стягнути сплачений ним при поданні позовної заяви до суду судовий збір в розмірі 6056 грн.
Окремо щодо поданої заяви про стягнення судових витрат, докази чого, як зазначає позивач в позовній заяві, будуть надані протягом 5 днів з дня ухвалення рішення, суд вказує наступне.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За текстом пункту 1 частини першої статті 132 КАС України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За частиною четвертою статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Разом з тим, за приписами частини 3 статті 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У цьому випадку суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу (частина 5 цієї статті).
З аналізу наведених норм процесуального закону вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов'язкову наявність у кожній справі.
За загальним правилом, питання про стягнення таких витрат має вирішуватися судом одночасно із задоволенням позову такої сторони у рішенні, постанові або ухвалі. Разом з тим, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин з подачею відповідної заяви “про це» до закінчення судових дебатів.
Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже, така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами).
Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, колегія суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №340/2823/21 зауважила, що вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.
Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов'язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.
Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п'яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.
Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.
Судом встановлено, що заява про вирішення питання щодо відшкодування витрат, які позивач поніс у зв'язку з розглядом справи, а також докази на їх підтвердження не були подані в межах строку, встановленого частиною сьомою статті 139 КАС України.
Зазначення ж у мотивувальній частині адміністративного позову узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами вирішення спору не може розцінюватись як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу мотивувальної частини, без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення та розмір.
При цьому, не приймаються до уваги мотиви стосовно не можливості визначення суми судових витрат з підстав ймовірності доплати судового збору чи оплати послуг експерта, оскільки дані витрати не віднесено до витрат на правничу допомогу.
Відповідну правову позицію викладено в постанові ВС від 26.07.2023 р. у справі 160/16902/20.
Як було зазначено вище, відповідно до позиції об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №340/2823/21 саме своєчасне звернення сторони із заявою про стягнення судових витрат є передумовою розгляду судом питання про розподіл судових витрат. Відповідного звернення/заяви зі сторонипозивача подано не було. Відтак, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу під час та після прийняття рішення.
Керуючись ст.ст. 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Вінницької митниці про коригування митної вартості товарів № UA401000/2024/000282/1 від 19.09.2024р..
Визнати протиправною та скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за № UA401020/2024/001182.
Стягнути на користь приватного підприємства "ЦЕНТР-СКЛО" судовий збір в сумі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість гривень) 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької митниці.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: Приватне підприємство "Центр - Скло" (вул. Незалежності, 67, м.Калинівка, Вінницька область, 2394916373)
Відповідач: Вінницька митниця (вул. Лебединського, 17, м. Вінниця, код ЄДРПОу 08362793)
Повний текст рішення сфлрмовано 24.06.25 р.
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна