Справа № 946/2652/25
Провадження № 2-а/946/111/25
25 червня 2025 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючого судді - Адамова А.С.,
за участю: секретаря судового засідання - Тюміної О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ізмаїлі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -
14.04.2025 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови №1/3829 від 11.04.2025 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що 11.04.2025 ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 було винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення за №1/3829, в рамках якої до позивача було застосоване адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн., за нібито скоєне правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 3 статті 210-1 КУпАП. Копія постанови позивачем отримана 11.04.2025. Вважає вказану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Мотивуючи постанову, відповідач зазначив, що ОСОБА_1 нібито порушено вимоги п.п. 10 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (Додаток 2 організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ № 1487 від 30.12.2022. При цьому Позивач звертає увагу на те, що з моменту набуття чинності вказаним нормативно-правовим актом ще не пройшло 5 років, а його дія не має зворотної сили, оскільки згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, кили вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. При цьому, з часу останнього звірення військово-облікових даних з Відповідачем, у позивача не змінювалися жодні дані окрім того, що його мати отримала другу групу інвалідності, що обумовило виникнення у позивача права на відстрочку від призову на військову службу. Намірів ухилятися від мобілізації у нього ніколи не було. Крім того, у протоколі № 1086 від 08.04.2025 про адміністративне правопорушення, на підставі якого було винесено оскаржувану постанову, вказано, що позивач скоїв правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 210 КУпАП, а в оскаржуваній постанові зазначено, що скоїв правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, тому не зрозуміло де саме встановлено вірну кваліфікацію правопорушення, вчиненого ним. Позивач звертає увагу на те, що до протоколу про адміністративне правопорушення, а також до оскаржуваної постанови не долучено первинних документів обліку, які б свідчили про невиконання позивачем правил військового обліку, а також інших доказів, зокрема відомостей щодо здійснення перевірки функціонування системи військового обліку громадян України в органах державної влади, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях з приводу відсутності у таких інформації щодо позивача, як такого, що не перебуває на військовому обліку у відповідному ТЦК та не виконує правила військового обліку. Будь-які належні та допустимі докази стороною відповідача в обґрунтування правомірності винесення оскаржуваної постанови не надано. Крім того, стан здоров'я позивача виключає військову службу.
Ухвалою судді від 16.4.2025 відкрито спрощене провадження у справі.
Ухвалою суду від 23 квітня 2025 року витребувано докази у справі.
Згідно відзиву ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15.05.2025 року на адміністративний позов ОСОБА_1 , відповідач позов не визнає, вважає заявлені вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Так, спірні відносини виникли в період дії воєнного стану. ОСОБА_1 у визначений законом строк не оновив (уточнив) свої облікові (персональні) дані, чим порушив вимоги абзацу 2 частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», від 21.10.1993 №3543-ХІІ. 08 квітня 2025 року під час дії особливого періоду, військового стану та мобілізації, до ІНФОРМАЦІЯ_2 прибув громадянин ОСОБА_1 , під час оновлення облікових даних встановлено, що ОСОБА_1 в порушення вимог статті 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», абз. 3 пп. 1-1 Додаток 2 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою КМУ №1487 від 30 грудня 2022р. в особливий період, що діє в Україні з 17 березня 2017 року, у період з 18.05.2024 року по 16.07.2024 року, перебуваючи на військовому обліку не уточнив персональні дані. Останнім днем, в якому громадянин ОСОБА_1 повинен був уточнити персональні данні є 16.07.2024 року. Поважних причин неуточнення персональних даних є встановлений Законом шестидесяти денний строк, ОСОБА_1 не повідомив (уточнив персональні данні) і своїми діями вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП. Про що начальником групи психологічної підтримки персоналу ІНФОРМАЦІЯ_2 старшим лейтенантом ОСОБА_3 було складено протокол №1086 від 08 квітня 2025 року. Позивач був належним чином повідомлений про час та дату розгляду справи, але на її розгляд не з'явився і не подав клопотання про відкладення розгляду справи на інший час, тому справу правомірно розглянуто за його відсутності. 11.04.2025 року під час розгляду адміністративної справи було досліджено докази вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, а саме встановлено, що до ІНФОРМАЦІЯ_2 08.04.2025 р., під час дії особливого періоду, військового стану та мобілізації, прибув військовозобов'язаний громадянин України, ОСОБА_1 . Останнім днем, в який громадянин ОСОБА_1 повинен був уточнити адресу проживання, номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні данні (далі «уточнити персональні данні») є 16.07.2024 року. Поважними причинами неуточнення у встановлений законом строк персональних даних ОСОБА_1 не вказав. Тобто ОСОБА_1 у будь-який із передбачених законом способів, у встановлений законом строк 60 днів, в період з 18.05.2024 року по 16.07.2024 року включно, безпідставно не уточнив адресу проживання, номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні данні, чим порушив вимоги чинного законодавства. Під час складання протоколу про адміністративне правопорушення та на момент розгляду адміністративної справи, позивачем не надавалась інформація (докази), щодо оновлення (уточнення) свої облікових (персональних) даних. 08 квітня 2025 року, було виявлено, що ОСОБА_1 у визначений законом строк не оновив (уточнив) свої облікові (персональні) дані, чим порушив вимоги абзацу 2 частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», від 21.10.1993 №3543- XII. На підставі поданих документів і матеріалів та заслухавши осіб, які брали участь у розгляді справи, приймаючи до уваги викладене, було зроблено висновок про доведеність вини правопорушника у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. ОСОБА_1 був правомірно притягнутий до адміністративної відповідальності, за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, Порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а постанова по справі про адміністративне правопорушення №1/3829 від 11.04.2025 року винесена в межах повноважень та відповідно до норм чинного законодавства. Вважають, що оскарження позивачем постанови по справі про адміністративне правопорушення, направлене на уникнення відповідальності за порушення законодавства «Про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час дії особливого періоду, військового стану та мобілізації.
У письмових поясненнях позивача від 25.06.2025 на відзив відповідача, позивач зазначив, що у відзиві відповідача вказано, що ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку, а саме перебуваючи на військовому обліку не уточнив персональні дані, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. При цьому у відзиві вказано, що своєю бездіяльністю Позивач порушив абз. 3 пп. 10-1 Додаток 2 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою КМУ № 1487 від 30.12.2022. Отже суть правопорушення Позивача, на думку Відповідача, полягає саме у порушенні правил військового обліку. Проте, ст. 210-1 КУпАП встановлює відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. У той же час ч. 3 ст. 210 КУпАП встановлює відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, що вчинене в особливий період. Отже склад адміністративного правопорушення в оскаржуваній постанові було кваліфіковано не вірно, що робить постанову незаконною та обумовлює необхідність її скасування. У протоколі № 1086 від 08.04.2025 про адміністративне правопорушення, на підставі якого було винесено оскаржувану постанову, вказано, що ОСОБА_1 скоїв правопорушення, відповідальність за яке передбачена саме ч. 3 ст. 210 КУпАП, а в оскаржуваній постанові зазначено, що скоїв правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, тому не зрозуміло де саме встановлено вірну кваліфікацію правопорушення.
В судове засідання позивач не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, проте надав суду заяву, якою просив справу розглянути без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав суду відзив на позовну заяву, яким просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 08.04.2025 начальником групи психологічної підтримки персоналу ІНФОРМАЦІЯ_2 старшим лейтенантом ОСОБА_3 складено протокол №1086 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , з якого вбачається, що 08 квітня 2025 року під час дії особливого періоду, мобілізації та військового стану до ІНФОРМАЦІЯ_2 прибув громадянин ОСОБА_1 . Перевіркою було встановлено, що громадянин України ОСОБА_1 , в порушення вимог п.п. 10 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (Додаток 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ №1487 від 30.12.2022 року (з наступними змінами), не звіряв один раз на п'ять років власні персональні дані з обліковими даними ІНФОРМАЦІЯ_3 . Своїми діями останній вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210 КУпАП Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
11.04.2025 року тимчасово виконуючим обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_4 відносно ОСОБА_1 складена постанова про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення за №1/3829 та він визнаний винний у здійсненні правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП України.
В оскаржуваній постанові №1/3829 від 11.04.2025 року по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП відносно ОСОБА_1 зазначено, що 08 квітня 2025 року під час дії особливого періоду, мобілізації та військового стану до ІНФОРМАЦІЯ_2 прибув громадянин ОСОБА_1 . Перевіркою було встановлено, що громадянин України ОСОБА_1 в порушення вимог п.п. 10 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (Додаток 2 Поряд організації та ведення військового обліку призовників. військовозобов'язаних та резервіст затвердженого постановою КМУ № 1487 від 30.12.2022 року (з наступними змінами), не звіряв один і на п'ять років власні персональні дані з обліковими даними ІНФОРМАЦІЯ_3 Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210 КУпАП Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Далі по тексту робиться висновок, що ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 268 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ст. 283 КУпАП постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Частиною 3 ст. 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті (порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію), в особливий період.
За змістом оскаржуваної постанови кваліфікуючою ознакою вчиненого адміністративного правопорушення є порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
За визначенням у Законі України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває на теперішній час.
Працівники ТЦК та СП є державними службовцями і на них поширюється дія Закону «Про державну службу». Стаття 8, ч. 1 Закону України «Про державну службу» визначає основні обов'язки державного службовця, зокрема: 1) дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 3) поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина.
Відповідно до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Правила військового обліку визначені у Додатку № 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022. (далі - Правила) на виконання вимог ч. 5 ст. 33 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно з ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, серед іншого, прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Службі зовнішньої розвідки України; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до частин першої, третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов'язані: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період .
Під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки)? або у строки, визначені командирами військових частин .
Згідно частини десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
В оскаржуваній постанові №1/3829 від 11.04.2025 року відповідачем зроблено висновок, що ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210 КУпАП, Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, в той час як в назві постанови, мотивувальній частині постанови та у протоколі №1086 від 08.04.2025 року мова йде про ч. 3 ст. 210 КУпАП. В той час, як далі по тексту робиться висновок, що ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП, що робить оскаржену постанову суперечливою. Отже незрозуміло, яка саме стаття КУпАП містить відповідальність за правопорушення, вчинене, на думку відповідача, позивачем.
18.05.2024 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» № 3633 ІХ від 11.04.2024. Вказаним законом положення ч.10 ст.1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" викладено в новій редакції.
Відповідно до п.п. 10 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (Додаток 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ №1487 від 30.12.2022 року), призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні звіряти не рідше одного разу на п'ять років власні персональні дані з обліковими даними районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів.
Вказані Правила були затверджені постановою КМУ №1487 від 30.12.2022 року, отже з моменту їх затвердження та відповідно, виникнення обов'язку звіряти дані ще не пройшло 5 років, а отже й висновок про його порушення є передчасним та таким, що здійснений наперед і не відповідає дійсності.
Статтею 210 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку. 19.05.2024 набув чинності Закон №3696-ІХ «Про внесення змін до КУпАП щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яким ст.210 КУпАП доповнено частиною 3, а саме: щодо порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період.
Суд звертає увагу, що до 19.05.2024 норми ч.3 ст.210 КУпАП не існувало.
Отже, частина 3 статті 210 КУпАП набрала чинності та почала діяти з 19.05.2024 року, а отже з моменту впровадження відповідальності за таке порушення не минуло, 5 років за які щонайменше один раз позивач повинен був звіряти дані.
При цьому, не може бути особа притягнута до відповідальності за невчинення певних дій протягом періоду, в який такого виду відповідальності ще не існувало.
Крім того, в поданому відповідачем відзиві зазначено, що 08.04.2025 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 для оновлення персональних даних, тобто підтверджено, що позивач звернувся для звірки даних до закінчення визначеного п'ятирічного терміну.
Оцінюючи оскаржене рішення на відповідність вимогам ст. 2 КАС України, суд вважає, що відповідач прийшов передчасного висновку щодо визнання винуватості позивача у вчинені адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210/210-1 КУпАП, не враховано об'єктивні обставин по справі.
Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Вказаним вище спростовується факт порушення позивачем вимог законодавства та наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210/210-1 КУпАП.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до практики ЄСПЛ, справи про адміністративні правопорушення є кримінальними для цілей застосування Конвенції. Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Відповідач у справі зобов'язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, довести факт вчинення позивачем порушення вимог п.п. 10 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (Додаток 2 Поряд організації та ведення військового обліку призовників. військовозобов'язаних та резервіст затвердженого постановою КМУ № 1487 від 30.12.2022 року) відповідними доказами.
Положеннями ст. 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Обов'язок доказування в адміністративному судочинстві розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.
Аналогічна правова позиція викладена Верховим Судом у постанові від 14.03.2018 р. у справі № 760/2846/17.
Висновки Верховного Суду є обов'язковими для застосування, а причини відступу від вказаних вище висновків судом не встановлені.
Отже, відповідачем в даному випадку не надано належних доказів на підтвердження наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.210/210-1 КУпАП.
Аналізуючи всі доводи учасників справи, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосудця, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення; з тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, на вирішення спірних правовідносин не впливають, не мають значення для правильного вирішення спору, а тому судом до уваги не приймаються.
Частиною 2 статті 58 Конституції України передбачено, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Згідно ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Враховуючи, що відповідачем не було надано допустимих, достовірних та достатніх доказів, які могли би підтвердити правомірність оскаржуваного позивачем рішення, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 72, 75, 76, 77, 241, 252, 268, 269, 286 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Скасувати постанову № 1/3829 від 11.04.2025 року по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП, складену ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_4 , про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , за ч. 3 ст. 210/210-1 КУпАП і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до адміністративного суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: А.С.Адамов