19 червня 2025 року м. Київ
справа № 178/1957/22
провадження № 61-2127св25
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із нею.
Заперечуючи проти позову ОСОБА_1 , у січні 2023 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов, у якому просив відібрати малолітнього ОСОБА_3 у ОСОБА_4 та визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із ним.
Рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 02 травня 2024 року первісний позов задоволено.
Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з бабусею - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , по АДРЕСА_1 .
У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2025 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 02 травня 2024 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 19 червня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Серебряковою І. М., задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2025 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.?
Скасовуючи судове рішення апеляційного суду та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд вважав висновки суду апеляційної інстанції щодо відмови у відібранні дитини передчасними та виходив із необхідності безпосередньо заслухати думку дитини з приводу того, з ким вона згодна проживати.
Однак із висновками Верховного Суду погодитися не можу погодитись з таких підстав.
Відповідно до статті 163 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.
Таким чином, закон закріплює переважне право батьків на проживання разом з малолітньою дитиною. Таке переважне право полягає в тому, що таке суб'єктивне право надає його носієві можливість пріоритетно перед іншими особами набути інше або здійснити існуюче суб'єктивне сімейне право. Внаслідок цього переважне право на проживання разом з дитиною (а) спрямовано на набуття (відновлення) немайнового права на сім'ю, (б) виникає разом із певним суб'єктивним правом та перебуває в пасивному стані до настання юридичних фактів передбачених в законі, (в) реалізується, як правило, за участю іншого суб'єкта, внаслідок чого носій переважного права може набути суб'єктивне право, (г) захищається шляхом переведення або відновлення прав та обов'язків, набутих третьої особою всупереч перевагам, які має суб'єкт переважного права, на нього. Законом прямо допускається, що батькам може бути відмовлено в реалізації переважного права, якщо це буде суперечити інтересам дитини.
Оскільки СК України не визначає зміст категорії «інтереси дитини», то розкрити зміст цього поняття можна через підхід, що застосовує Європейський суд з прав людини.
Так, при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: 1) у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо не придатною або явно неблагополучною; 2) у найкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному середовищі, що не є неблагополучним (пункти 78,100 рішення ЄСПЛ у справі «Mamchur v. Ukraine» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09).
Такий алгоритм має бути врахований при вирішенні питання про відібрання дитини, з огляду на норми частини третьої статті 163 СК України, у тому числі у спорі між батьком дитини та бабою, в якої дитина проживала довгий час, оскільки взаємини між дідом/бабою та онуками, які спільно проживають тривалий час, підпадають під дію статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Вирішення питання про відібрання дитини у відповідача (баби малолітнього онука), як і вирішення питання про неможливість відібрання дитини на користь позивача (батька дитини) становить втручання у право кожної із сторін у справі на повагу до їх сімейного життя.
Втручання у право на повагу до сімейного життя не є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно (а) здійснено згідно із законом, (б) відповідає одній чи кільком законним цілям, що визначені пунктом 2 статті 8 Конвенції, (в) є необхідними у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей.
На питання, чи передбачене втручання у право сторін законом, закон (стаття 163 СК України) відповідає ствердно, оскільки закріплює переважне право батьків на проживання разом з малолітньою дитиною, але закон допускає, що батькам може бути відмовлено в цьому, якщо це буде суперечити інтересам дитини.
На питання, чи відповідає втручання у право однієї із сторін цілям, про яке йдеться в пункті 2 статті 8 Конвенції, суд знаходить, що таке втручання спрямоване на захист прав і свобод дитини і відповідно вона має законну мету у значенні пункту 2 статті 8 Конвенції.
Визначаючи, чи був захід із втручання у право однієї із сторін необхідним у демократичному суспільстві, суд, беручи до уваги справу в цілому, має розглядати підстави, наведені для виправдання застосування заходу, на предмет їх відповідності та обґрунтованості відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції.
Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме ретельної оцінки низки факторів, і залежно від обставин справи вони можуть відрізнятися.
Відповідно до пункту 1 статті Конвенції про права дитини дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги як першочергове міркування при прийнятті відносно неї будь-яких дій або рішень як у державній, так і у приватній сфері. Найкраще забезпечення інтересів дитини - це право, принцип і правила процедури, які засновані на оцінці усіх елементів, що відображають інтереси дитини у конкретних обставинах. При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини з метою прийняття рішення про застосування тієї чи іншої конкретної міри належить діяти в наступному порядку: 1) з урахуванням конкретних обставин справи слід визначити, в чому полягають відповідні елементи оцінки найкращих інтересів, наповнити їх конкретним змістом і визначити значимість кожного з них у співвідношенні з іншими; 2) з цією метою необхідно слідувати правилам, що забезпечують юридичні гарантії та належну реалізацію цього права.
При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню наступні базові елементи: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров'я, (е) право дитини на освіту.
Возз'єднання дитини з біологічним батьком є важливим позитивним обов'язком держави, і право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя. Право батька на проживання з його малолітньою дитиною має бути захищене, й у правовідносинах, що складаються між батьком і дитиною, бабою і дитиною, він має переважне право на проживання з дитиною.
Як установили суди попередніх інстанцій, і ОСОБА_1 (баба дитини), і ОСОБА_2 (батько дитини) мають позитивні характеристики, належні умови для проживання дитини та можливість її утримувати. Проте визначальним у цих правовідносинах є те, що відібрання дитини може негативно позначитися на самій дитині, а тому необхідне вжиття попередніх та поступових заходів. Такі ускладнення пов'язані з тим, що малолітня дитина протягом тривалого часу (з моменту народження ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та після смерті матері ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) весь час проживала і на момент розгляду справи проживає у баби, яка займається її вихованням, піклуванням, підтриманням здоров'я та матеріальним забезпеченням. Фактично сім'єю для дитини з моменту її народження були мати, баба і брат, а після смерті матері - баба та брат.
Судами також установлено, що малолітня дитина фактично не знає батька, бо ніколи з ним не проживала та майже не спілкувалась, за життя матері відповідач не приймав участі у вихованні дитини. Відповідно до довідки КЗ «Дніпропетровський центр соціально- психологічної допомоги» ДОР малолітній ОСОБА_3 , зокрема переживає психологічну травму через втрату матері; знаходиться у стресовому стані в зв'язку з тим, що має побоювання втратити стабільність, яку забезпечують йому бабуся та брат; домінуючою особою в житті дитини є бабуся, він має з нею тісний емоційний контакт; брат ОСОБА_5 для хлопчика є опорою та компенсує недостатність уваги з боку батька; дитина на даний час хоче проживати разом із бабусею, де йому комфортно, затишно, спокійно, безпечно та про нього піклуються; раптова зміна місця проживання його може злякати; на даний час, між батьком та дитиною існують деформовані стосунки, примус до спілкування та сумісного проживання з ним може принести негативні наслідки для психологічного здоров'я дитини.
На необхідності залишити малолітню дитину з бабою наголосила і Служба у справах дітей Криничанської селищної ради у своєму висновку від 18 грудня 2024 року. На засіданні комісії з питань захисту прав дітей Криничанської селищної ради малолітній ОСОБА_6 пояснив, що проживати із бабусею та старшим братом йому комфортно, а жити із батьком він не хоче.
Беручи за основу у вирішенні цього спору принцип найкращих інтересів дитини, вважаю, що відібрання малолітньої дитини не буде сприяти забезпеченню спокійного та стійкого середовища для неї, стане емоційним стресом, не буде враховано і її поглядів, що у сукупності охоплює складові елементи вказаного принципу. Проживання малолітнього разом з бабою становить для нього звичну стабільну сімейну середу з народження.
З урахуванням пропорційності втручання у право позивача (за зустрічним позовом) на повагу до його сімейного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції, та норм частини третьої статті 163 СК України, допускаються випадки відмови батьку у негайному відібранні дитини, що є необхідним у цій ситуації.
В інтересах дитини в ситуації, що склалася у цій справі, доцільно спочатку вжити відповідних підготовчих заходів, спрямованих на адаптацію дитини та батька до відновлення стосунків, а також підготовки для проживання дитини разом із батьком, після чого протягом перехідного періоду потрібно вирішити питання про безпосереднє проживання дитини з батьком.
Подібний підхід був застосований у рішенні ЄСПЛ у справі «N.TS. and other v. Georgia» від 02 лютого 2016 року (заява № 71776/12).
Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї.
Тлумачення частини другої статті 171 СК України дає підстави для висновку, що вона закріплює випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов'язково, зокрема, при вирішенні спору між батьками, іншими особами щодо її місця проживання (стаття 161 СК України).
Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з'являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання.
У постанові Верховного Суду від 20 вересня 2021 року в справі № 350/1696/19 (провадження № 61-19589св20) зазначено, що: «Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. При цьому під час визначення місця проживання малолітньої дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків. Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб».
У постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 754/1447/23 (провадження № 61-6119св24) Верховний Суд зазначив, що: « З досягненням віку 10 років у дитини з'являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Проте не може бути передбачено шаблонного підходу до розгляду справи за участю дітей: у кожному конкретному випадку суд має підходити розумно та брати до уваги особливості розвитку кожної дитини.».
На час розгляду справи судами попередніх інстанцій дитина не досягла 10-річного віку, проте суди, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, врахували, що на засіданні комісії з питань захисту прав дітей Криничанської селищної ради малолітній ОСОБА_3 висловив свою думку та пояснив, що йому комфортно проживати, зокрема з бабусею, жити з батьком він не хоче.
Тому підстав для направлення справи в частині позову про відібрання дитини, з огляду на те, що під час розгляду справи в касаційній інстанції вона досягла 10 річного віку, для з'ясування її думки не було.
За обставин цієї справи вважаю висновки судів попередніх інстанцій обґрунтованими та такими, що відповідають наведеним нормам матеріального права, а тому необхідно було залишити без змін рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, якими було відмовлено батькові в задоволенні позову про відібрання дитини.
Суддя:М. Є. Червинська