26 червня 2025 року
м. Київ
справа № 496/3658/16-ц
провадження № 61-4126св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач - прокурор Одеської області в інтересах держави в особі Троїцької сільської ради Біляївського району Одеської області,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Держгеокадастру в Одеській області,
особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_6 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 , від імені якого діє адвокат Каракаш Іван Петрович, на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 22 червня 2018 року у складі судді Трушиної О. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Черевка П. М., Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М., і ухвалив таку постанову.
Зміст заявлених позовних вимог
1. У жовтні 2016 року прокурор Одеської області в інтересах держави в особі Троїцької сільської ради, Біляївського району, Одеської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ГУ Держгеокадастру в Одеській області, про визнання недійсним державного акту, витребування земельних ділянок.
2. На обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор зазначав, що відділ Держкомзему у Біляївському районі Одеської області 20 квітня 2010 року на ім'я ОСОБА_1 видав державний акт серії ЯИ № 627557 на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,25 га, яка розташована за адресою:
АДРЕСА_1 , Троїцька сільська рада, кадастровий номер 5121084800:02:002:0321. У цьому державному акті вказано, що він виданий на підставі витягу з рішення Троїцької сільської ради Біляївського району Одеської області від 17 вересня 1996 року № 8. Однак у цьому рішенні сільської ради питання про передання ОСОБА_1 у власність зазначеної земельної ділянки не вирішувалося, земельна ділянка їй у власність не передавалася, а тому державний акт виданий незаконно, є недійсним та підлягає скасуванню. Зазначена інформація також підтверджується листом архівного відділу Біляївської районної державної адміністрації Одеської області від 13 січня
2016 року № 4.
3. Крім того, в технічній документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки, є виписка з рішення Троїцької сільської ради від 17 вересня 1996 року № 8 про передання безкоштовно ОСОБА_1 земельної ділянки загальною площею 0,25 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , яку підписав голова Троїцької сільської ради Комаров М. С. Однак у
1996 році Комаров М. С. не обіймав цю посаду, а отже не мав повноважень підписувати рішення сільської ради.
4. Водночас з листа Троїцької сільської ради відомо, що у 1995 та 1996 роках цю посаду обіймав ОСОБА_8 . Наведене вказує на факти підроблення вказаної виписки з рішення, на підставі чого прокурором 17 лютого 2016 року внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
5. Надалі спірна земельна ділянка була відчужена на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого приватним нотаріусом Біляївського районного нотаріального округу Одеської області Зезик В. А. 18 травня 2010 року за № 787, на користь ОСОБА_9 , а потім на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Біляївського районного округу Одеської області Куліш С. М. 05 грудня 2012 року за № 520, відчужена на користь ОСОБА_2 . У подальшому спірна земельна ділянка була розділена на п'ять окремих земельних ділянок, які були відчужені на підставі договорів купівлі-продажу таким чином: земельні ділянки 3м/1 і 3м/3 - на користь ОСОБА_4 , земельна ділянка 3м/4 - на користь ОСОБА_5 , земельна ділянка 3м/5 - на користь ОСОБА_3 земельна ділянка 3м/2 зареєстрована за ОСОБА_2 .
6. Оскільки Троїцька сільська рада 17 вересня 1996 року у рішенні № 8 питання про передання безкоштовно ОСОБА_1 земельної ділянки загальною площею 0,25 га не приймала, то державний акт від 20 квітня 2010 року, серії ЯИ № 627557 необхідно визнати недійсним та скасувати, а вказану земельну ділянку, розділену згодом на п'ять окремих земельних ділянок, - витребувати, у зв'язку з чим прокурор звернувся до суду з цим позовом.
7. З огляду на наведене та враховуючи уточнення позовних вимог, прокурор просив суд: визнати недійсним та скасувати державний акт від 20 квітня
2010 року серії ЯИ № 627557 на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,25 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий
№ 5121084800:02:002:0321, виданий на ім'я ОСОБА_1 ; витребувати у ОСОБА_4 на користь Троїцької сільської ради Біляївського району Одеської області земельну ділянку, загальною площею 0,0592 га, яка розташована у АДРЕСА_2 , кадастровий № 5121084800:01:001:0181; витребувати у ОСОБА_2 на користь Троїцької сільської ради земельну ділянку загальною площею 0,033 га, яка розташована у АДРЕСА_3 , кадастровий № 5121084800:01:001:0182; витребувати у ОСОБА_4 на користь Троїцької сільської ради земельну ділянку загальною площею 0,0585 га, яка розташована у АДРЕСА_4 , кадастровий № 5121084800:01:001:0183; витребувати у ОСОБА_5 на користь Троїцької сільської ради земельну ділянку загальною площею 0,04 га, яка розташована в АДРЕСА_5 , кадастровий № 5121084800:01:001:0184; витребувати у ОСОБА_3 на користь Троїцької сільської ради земельну ділянку загальною площею 0,0593 га, яка розташована у АДРЕСА_5 , кадастровий № 5121084800:01:001:0185.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
8. Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 22 червня
2018 року позов прокурора Одеської області задоволено.
9. Визнано недійсним та скасовано державний акт серії ЯИ № 627557
від 20 квітня 2010 року на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,25 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий
№ 5121084800:02:002:0321, виданий на ім'я ОСОБА_1 .
10. Витребувано у ОСОБА_4 на користь Троїцької сільської ради Біляївського району Одеської області земельну ділянку загальною площею 0,0592 га, яка розташована у
АДРЕСА_2 , кадастровий № 5121084800:01:001:0181.
11. Витребувано у ОСОБА_2 на користь Троїцької сільської ради Біляївського району Одеської області земельну ділянку загальною площею
0,033 га, яка розташована у АДРЕСА_3 , кадастровий № 5121084800:01:001:0182.
12. Витребувано у ОСОБА_4 на користь Троїцької сільської ради Біляївського району Одеської області земельну ділянку загальною площею
0,0585 га, яка розташована у АДРЕСА_4 , кадастровий № 5121084800:01:001:0183.
13. Витребувано у ОСОБА_5 на користь Троїцької сільської ради Біляївського району Одеської області земельну ділянку загальною
площею 0,04 га, яка розташована у АДРЕСА_5 , кадастровий № 5121084800:01:001:0184.
14. Витребувано у ОСОБА_3 на користь Троїцької сільської ради Біляївського району Одеської області земельну ділянку загальною
площею 0,0593 га, яка розташована у АДРЕСА_5 , кадастровий № 5121084800:01:001:0185. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
15. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_1 земельна ділянка по АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в приватну власність ані згідно з рішенням Троїцької сільської ради Біляївського району Одеської області від 17 вересня 1996 року за № 8, ані згідно з випискою з рішення Троїцької сільської ради Біляївського району Одеської області № 494 від 18 червня
2009 року ХХХХ VIII-V не надавалася, є підстави для визнання недійсним та скасування виданого на підставі вказаних рішень органу місцевого самоврядування державного акту на право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_1 . Враховуючи, що ОСОБА_1 , як набувач спірної земельної ділянки, знала або, проявивши розумну обачність, могла знати про те, що ділянка вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки у користування під обґрунтований сумнів, суд вважав законними та обґрунтованими позовні вимоги прокурора про витребування у відповідачів земельних ділянок, які були отримані в результаті поділу земельної ділянки, що незаконно вибула з володіння територіальної громади.
16. Постановою Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 22 червня 2018 року залишено без змін.
17. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову. Доводи відповідача щодо пропуску прокурором позовної давності суд вважав безпідставними, оскільки про порушення вимог земельного законодавства прокурор дізнався лише у березні 2016 року, після отримання копій рішень Троїцької сільської ради та відповідної інформації з Управління Держгеокадастру у Біляївському районі Одеської області.
18. Постановою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 22 червня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року залишено без змін.
19. Верховний Суд вважав законними та о бґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанції, оскільки спірне нерухоме майно вибуло з володіння територіальної громади не з її волі, а тому його власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача на підставі пункту 3 частини першої статті 388 Цивільного кодексу України. Повернення у комунальну власність земельної ділянки, відчуженої фізичній особі незаконно, на підставі неіснуючого рішення органу місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна в інтересах територіальної громади, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для застосування наслідків спливу позовної давності Верховний Суд вважав обґрунтованими.
20. Постановою Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 22 червня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Троїцької сільської ради Біляївського району Одеської області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ГУ Держгеокадастру в Одеській області, про визнання недійсним державного акту, витребування земельних ділянок відмовлено.
21. Постановою Верховного Суду від 17 травня 2023 року касаційну скаргу заступника керівника Одеської області прокуратури задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
22. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 22 червня 2018 року.
Узагальнені доводи касаційної скарги
23. 17 березня 2025 року ОСОБА_5 , від імені якого діє адвокат
Каракаш І. П., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області
від 22 червня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
24. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 23 грудня 2014 року у справі № 3-194гс14, від 01 липня 2015 року у справі № 6-178гс15, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі
№ 359/2012/15-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, у постановах Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 914/801/17, від 15 травня
2018 року у справі № 922/2058/17, від 16 грудня 2020 року у справі № 496/3663/16, від 31 серпня 2022 року у справі № 372/1710/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили зібрані у справі докази, не надали їм належної правової оцінки та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Також зазначає, що справу розглянуто за відсутності ОСОБА_5 , належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
25. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що позов у цій справі подано через 6 років після видачі державного акту про право власності на землю, що свідчить про пропуск прокурором позовної давності. Апеляційний суд не звернув уваги на те, що прокурор дізнався про порушення права або про особу, яка його порушила, пізніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Акцентує увагу на тому, що Троїцька сільська рада Біляївського району зобов'язана була та мала реальну можливість отримати інформацію про порушення прав на земельну ділянку не пізніше дати її формування та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру відділом Держкомзему у Біляївському районі Одеської області при видачі державного акту на право власності на земельну ділянку, тобто не пізніше
20 квітня 2010 року. Вважає, що ризик бездіяльності або помилки відповідного органу повинен покладатися на такий орган або державу.
26. Посилається заявник і на відсутність підстав у прокурора для подання позову від імені держави в особі саме Троїцької сільської ради Біляївського району Одеської області, з урахування наявності в останньої повноважень на самостійний захист її інтересів.
27. Також вважає, що судами попередніх інстанцій не враховано те, що він є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, придбав її за значну суму коштів, провів до неї водогін. Витребування у нього такої земельної ділянки призводить до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Крім того, на його думку, в матеріалах справи відсутні належні, допустимі і достатні докази для висновку, що належна йому земельна ділянка сформувалася в результаті поділу земельної ділянки кадастровий № 5121084800:02:002:0321.
28. Додатково зауважує про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме розгляд справи за його відсутності та неналежного повідомлення про дату, час і місце судового засідання. Зазначає про відсутність у матеріалах справи доказів направлення йому та отримання ним позовної заяви, ухвали про відкриття провадження та судових повісток. Вважає зворотнє повідомлення про вручення 16 листопада 2016 року особисто йому поштового відправлення підробленим, оскільки з 18 жовтня 2016 року по 30 січня 2017 року він перебував у рейсі за кордоном.
29. Відсутність у нього можливості реалізувати свої процесуальні права позбавило його також можливості заявити вимогу про застосування наслідків спливу позовної давності.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
30. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 березня 2025 року справу призначено судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
31. 16 квітня 2025 року судді Верховного Суду Гулейков І. Ю., Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д. заявили самовідвід у справі з тих підстав, що вони вже приймали участь у розгляді цивільної справи № 496/3658/16-ц.
32. Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2025 року заяви суддів Верховного Суду Гулейкова І. Ю., Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д. про самовідвід задоволено. Відведено суддів Гулейкова І. Ю., Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д. за їх заявами від участі у розгляді вищевказаної справи. Касаційну скаргу передано на повторний автоматизований розподіл.
33. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2025 року касаційну скаргу передано судді-доповідачу Коломієць Г. В., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Білоконь О. В.
34. 17 квітня 2025 року судді Верховного Суду Коломієць Г. В., Гулько Б. І. заявили самовідвід у справі з тих підстав, що вони вже приймали участь у розгляді цивільної справи № 496/3658/16-ц.
35. Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2025 року заяви суддів Верховного Суду Коломієць Г. В., Гулька Б. І. про самовідвід задоволено. Відведено суддів Коломієць Г. В., Гулька Б. І. за їх заявами від участі у розгляді вищевказаної справи. Касаційну скаргу передано на повторний автоматизований розподіл.
36. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 квітня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_5 , від імені якого діє адвоката Каракаш І. П., розподілено судді-доповідачу Синельникову Є. В., судді, які входять до складу колегії: Білоконь О. В., Осіян О. М.
37. Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
38. Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2025 року поновлено ОСОБА_5 строк на касаційне оскарження рішення Біляївського районного суду Одеської області від 22 червня 2018 року та постанови Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року, відкрито касаційне провадження у справі № 496/3658/16-ц, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
39. 13 березня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
40. 10 червня 2025 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні. Відзив обґрунтований посиланням на те, що суди попередніх інстанцій правильно встановили право держави витребувати земельні ділянки з огляду на доведену незаконність і безпідставність їх відчуження на користь фізичних осіб. Вважає, що доводи касаційної скарги щодо пропуску прокурором позовної давності для звернення до суду з позовом зводяться до незгоди із судовими рішеннями у справі та необхідністю переоцінки доказів. Водночас, згідно з принципом юридичної визначеності жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного і обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та ухвалення нового рішення у справі.
41. 10 червня 2025 року ГУ Держгеокадастру в Одеській області через підсистему «Електронний суд» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначає про законність та обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій. Вважає, що ОСОБА_1 , як власник земельної ділянки кадастровий № 5121084800:02:002:0321, знала, або проявивши розумну обачність, могла знати про те, що така ділянка вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки у користування під обґрунтований сумнів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
42. 20 квітня 2010 року відділ Держкомзему у Біляївському районі Одеської області видав на ім'я ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 627557, площею 0,2500 гектарів, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий № 5121084800:02:002:0321.
43. Підставою для видачі зазначено витяг з рішення Троїцької сільської ради Біляївського району Одеської області від 17 вересня 1996 року за № 8, що підтверджується записом у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.
44. З рішення Троїцької сільської ради народних депутатів Біляївського району Одеської області шостої сесії ХХІІ-го скликання від 17 вересня 1996 року № 8 «Різне» вбачається, що у переліку осіб, яким на підставі Постанови Верховної Ради України «Про прискорення земельної реформи і приватизації землі»
від 24 березня 1992 року, Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 року, статті 67 Кодексу України про землю і заяв громадян передано в особисту власність присадибні земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства, громадянка ОСОБА_1 відсутня.
45. Згідно з листом архівного відділу Біляївської районної державної адміністрації Одеської області від 13 січня 2016 року № 4, в рішенні шостої сесії ХХІІ-го скликання Троїцької сільської ради Біляївського району Одеської області с. Троїцьке від 17 вересня 1996 року № 8 «Різне», інформація стосовно ОСОБА_10 та ОСОБА_1 відсутня.
46. Відповідно до виписки з рішення Троїцької сільської ради Біляївського району Одеської області № 494 від 18 червня 2009 року ХХХХ VIII-V «Про безоплатну передачу в приватну власність раніше наданих у постійне користування земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських будівель і споруд ведення особистого селянського господарства (присадибна ділянка)» ОСОБА_1 отримала у власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 0,25 га. Пунктом 2 вказаного рішення вирішено видати громадянам, у тому числі ОСОБА_1 акти на право приватної власності на земельні ділянки.
47. Згідно з листом Троїцької сільської ради Біляївського району Одеської області № 16 від 01 лютого 2016 року Комаров М. С. обіймає посаду Троїцького сільського голови з 17 березня 2008 року, в 1995 та 1996 роках зазначену посаду займав ОСОБА_8
48. 18 травня 2010 року приватний нотаріус Біляївського районного нотаріального округу Одеської області Зезик В. А. за реєстровим № 787 посвідчив договір купівлі-продажу, який зареєстровано 05 червня 2012 року у відділі Держкомзему у Біляївському районі Одеської області в Поземельній книзі за реєстровим № 5121084800020020321:3:01, на підставі якого право власності на земельну ділянку загальною площею 0,2500 га, розташовану по АДРЕСА_1 на території Троїцької сільської ради Біляївського району Одеської області, кадастровий № 5121084800:02:002:0321, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) перейшло від ОСОБА_1 до ОСОБА_9 .
49. Відповідно до договору дарування від 25 грудня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Біляївського районного нотаріального округу Одеської області Кушпиль С. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 520, ОСОБА_9 безоплатно передав у власність, а ОСОБА_2 прийняла у дар земельну ділянку площею 0,2500 га (площі с/г угідь - 0,2500 га, в тому числі по угіддям: 0,2500 га - рілля, кадастровий № 5121084800:02:002:0321, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)).
50. Рішенням виконавчого комітету Троїцької сільської ради Біляївського району Одеської області № 31 від 26 квітня 2013 року «Про надання адреси земельній ділянці по АДРЕСА_1 » присвоєно адресу земельним ділянкам в
АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_2 , а саме: земельна ділянка 0,0592 га АДРЕСА_2 , земельна ділянка 0,0330 га АДРЕСА_3 , земельна ділянка 0,0585 га АДРЕСА_6 , земельна ділянка 0,0400 га АДРЕСА_5 , земельна ділянка 0,0593 га АДРЕСА_7 .
51. 21 червня 2013 року ОСОБА_2 , як власник вищевказаної земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий № 5121084800:02:002:0321, звернулася до приватного нотаріуса з заявою, в якій просила розділити вказану земельну ділянку на п'ять окремих ділянок згідно з планом розподілу та видати окремі правовстановлюючі документи на сформовані нові земельні ділянки: ділянка
№ НОМЕР_1 - площею 0,0592 га, ділянка АДРЕСА_8 - площею 0,0330 га, ділянка АДРЕСА_9 - площею 0,0585 га, ділянка АДРЕСА_10 - площею 0,0400 га, ділянка АДРЕСА_11 - площею 0,0593 га. Заяву посвідчено приватним нотаріусом Біляївського районного нотаріального округу Одеської області Сурженко І. І. та зареєстровано в реєстрі за № 1067.
52. На замовлення ОСОБА_2 ТОВ «Річленд» виготовило технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована по АДРЕСА_1 .
53. У подальшому спірна земельна ділянка була розділена на п'ять окремих земельних ділянок, які були відчужені ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , а саме:
- земельна ділянка АДРЕСА_7 , кадастровий № 5121084800:01:001:0185, площею 0,0593 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), відчужена на ім'я ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 14 серпня 2014 року;
- земельна ділянка АДРЕСА_4 кадастровий № 5121084800:01:001:0183, площею 0,0585 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), відчужена на ім'я ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 02 вересня 2015 року;
- земельна ділянка АДРЕСА_2 кадастровий № 5121084800:01:001:0181, площею 0,0592 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), відчужена на ім'я ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 02 жовтня 2014 року;
- земельна ділянка АДРЕСА_3 кадастровий № 5121084800:01:001:0182, площею 0,033 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 10 липня 2013 року в результаті поділу об'єкта нерухомого майна;
- земельна ділянка АДРЕСА_5 кадастровий № 5121084800:01:001:0184, площею 0,04 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), відчужена на ім'я ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 29 травня 2014 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
54. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
55. Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
56. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
57. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
58. Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
59. Земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства.
60. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
61. Верховний Суд зазначає, що на будь-якому етапі надання земельної ділянки у власність чи користування сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.
62. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).
63. Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю (частина перша статті 152 ЗК України).
64. Згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
65. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).
66. Суди попередніх інстанцій встановили, що спірна земельна ділянка вибула з володіння територіальної громади без її волі, на підставі неіснуючого рішення Троїцької сільської ради від 17 вересня 1996 року № 8 та підробної виписки з рішення Троїцької сільської ради від 18 червня 2009 року № 494. Згодом зазначена земельна ділянка була поділена на 5 окремих земельних ділянок, набувачами яких є відповідачі.
67. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року).
68. Відповідно до частин першої, третьої статті 388 ЦК України, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
69. Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України в поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи виснувати про наявність підстав для втручання в мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20).
70. Колегія суддів зауважує, що висновки судів попередніх інстанцій щодо правомірності набуття права власності на спірну земельну ділянку, яка вибула з володіння територіальної громади без її волі, а також на утворені в результаті її поділу 5 окремих земельних ділянок, були вже предметом перегляду Верховного Суду за касаційною скаргою ОСОБА_4 - набувача двох земельних ділянок, утворених в результаті поділу спірної земельної ділянки.
71. Верховним Судом у постанові від 16 вересня 2020 року у цій справі було перевірено дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, як в частині встановлення фактичних обставин справи щодо поділу спірної земельної ділянки та набуття відповідачами права власності на утворені в результаті поділу окремі земельні ділянки, так і в частині наявності у позивача права на подачу заявленого позову та дотримання позовної давності. Крім того, Верховним Судом було надано оцінку пропорційності втручання у право мирного володіння майном, констатовано, що повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів, зокрема у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням.
72. Доводи касаційної скарги ОСОБА_5 не спростовують висновків судів попередніх інстанцій в цій частині.
73. Колегія суддів зауважує, що фактично доводи касаційної скарги
ОСОБА_5 зводяться до неврахування судами попередніх інстанцій пропуску прокурором позовної давності при зверненні до суду з цим позовом та позбавлення його права на подання відповідної заяви про застосування наслідків спливу позовної давності.
74. Водночас, як судом апеляційної інстанції, так і Верховним Судом було перевірено заявлене іншим відповідачем у справі ОСОБА_4 клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності при зверненні прокурора у жовтні 2016 року до суду з позовом у справі, що переглядається. Доводи касаційної скарги ОСОБА_5 в частині пропуску прокурором строку позовної давності є по своїй суті аналогічними доводам ОСОБА_4 щодо обов'язку органів, які мали повноваження на розпорядження спірною земельною ділянкою, знати про порушення права територіальної громади з часу вчинення такого порушення.
75. Суди попередніх інстанцій надали обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам того, коли орган місцевого самоврядування та прокуратури дізналися про порушення права територіальної громади на спірну земельну ділянку. Верховним Судом було вже перевірено правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права в цій частині та констатовано відсутність доказів наявності у відповідного органу місцевого самоврядування і у прокурора можливості дізнатися про порушення права територіальної громади на землю до березня 2016 року.
76. З урахуванням вибуття з володіння територіальної громади спірної земельної ділянки на підставі неіснуючого рішення сільської ради, підробленої виписки з такого рішення, а також подальшого перепродажу земельної ділянки на підставі цивільно-правових угод та зміни її кадастрового номеру, площі у зв'язку з поділом, висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для застосування наслідків спливу позовної давності до заявлених прокурором вимог слід визнати мотивованими.
77. Доводи касаційної скарги ОСОБА_5 у цій частині ґрунтуються на припущеннях, що суперечить положенням частини шостої статті 81 ЦПК України.
78. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
79. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
80. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
81. Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
82. Суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, встановили фактичні обставини справи, надали обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності та дійшли загалом обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.
83. Посилання касаційної скарги на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема в частині розгляду справи без участі та належного повідомлення ОСОБА_5 , як обов'язкової підстави для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів відхиляє.
84. Згідно з пунктами 1, 7 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, розумні строки розгляду справи судом.
85. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
86. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
87. Європейський суд з прав людини зауважував, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню. Проте, суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту першого статті 6, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою (рішення від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини», заява № 42527/98, пункт 44).
88. Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
89. У контексті перевірки дотримання судами попередніх інстанцій наданих ОСОБА_5 , як відповідачу у справі, що переглядається, гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зауважує наступне.
90. Справа, що переглядається в касаційному порядку, перебувала у провадженні судів з жовтня 2016 року. Предметом позову є захист прав територіальної громади на земельну ділянку, яка вибула з комунальної власності без законних підстав. Відповідачами у справі є 5 фізичних осіб, які були володільцями спірного нерухомого майна. Як судом першої, так і судом апеляційної інстанції неодноразово здійснювалися запити до адресно-довідкового бюро з метою встановлення місця реєстрації та проживання кожного з відповідачів. Щодо відповідача ОСОБА_5 відповідним відділом ГУ ДМС України у 2018 році та 2021 році було надано відомості щодо адреси місця його реєстрації, за якою судами всіх інстанцій було здійснено судові виклики та повідомлення. У матеріалах справи є зворотнє повідомлення про вручення поштового відправлення особисто відповідачу ОСОБА_5 16 листопада 2016 року (т. 1, а.с. 65). Жодних відомостей від ОСОБА_5 про зміну місця проживання з 2016 року по дату подання останнім касаційної скарги (2025 рік) не надходило.
91. Доводи ОСОБА_5 щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права були предметом оцінки суду апеляційної інстанції, який на підставі частини п'ятої статті 370 ЦПК України відмовив у відкритті апеляційного провадження. ОСОБА_5 не оскаржував зазначену ухвалу суду апеляційної інстанції.
92. Враховуючи процесуальну поведінку відповідача ОСОБА_5 , а також строки розгляду справи в судах різних інстанцій та здійснення належних дій щодо повідомлення відповідача про дату, час та місце судового розгляду, колегія суддів не знаходить правових підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
93. Крім того, з огляду на доводи касаційної скарги, якими ОСОБА_5 обґрунтовує підстави для скасування оскаржених судових рішень по суті вирішення спору, які були вже предметом перегляду як суду апеляційної, так і суду касаційної інстанції, скасування оскаржених судових рішень з формальних підстав призведе до порушення принципу правової визначеності.
94. Європейський суд з прав людини зауважував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності,який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ Brumarescu v. Romania,
№ 28342/95, § 61, 28 листопада 1999 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення ЄСПЛ S. W. v. тне United Kingdom, № 20166/92, § 36, 22 листопада 1995 року). Стабільність судової практики є важливим аспектом верховенства права (справа Unedic v. France, № 20153/04, 2008 року).
95. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
96. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у справі обставин, наявних у матеріалах справи доказів та наданої судами попередніх інстанцій правової оцінки таким доказам у їх сукупності, не суперечать висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
97. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
98. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_5 , від імені якого діє адвокат Каракаш І. П., які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_5 , від імені якого діє адвокат Каракаш Іван Петрович, залишити без задоволення.
2. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 22 червня
2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Синельников
О. В. Білоконь
О. М. Осіян