04 червня 2025 року
м. Київ
справа № 760/19793/17
провадження № 61 -4923св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Київська міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , від імені яких діє адвокат Лещенко Юрій Володимирович, на рішення Солом'янського районного суду міста Києва у складі судді Коробенка С. В. від 18 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А., від 17 березня 2025 року, і ухвалив таку постанову.
Короткий зміст заявлених позовних вимог та заперечень на них
1. У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Київської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування та витребування майна з чужого незаконного володіння.
2. Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що він та його покійний батько ОСОБА_4 отримали в рівних частках згідно із заповітом від 24 вересня 2003 року все майно, зокрема і спірний будинок АДРЕСА_1 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 баби позивача ОСОБА_5 . Враховуючи, що батько позивача ОСОБА_4 на день смерті ОСОБА_5 постійно проживав з нею, він вважається таким, що прийняв спадщину згідно із заповітом. Він же не відмовлявся від прийняття спадщини і на день смерті ОСОБА_5 був неповнолітнім, а тому він вважається таким, що прийняв спадщину за заповітом від 24 вересня 2003 року.
3. Позивач вказував, що він є єдиним спадкоємцем після смерті його батька ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . 02 жовтня 2017 року він звернувся до Дев'ятої державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті свого батька, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину йому було відмовлено у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів. Крім цього, він дізнався, що будинок було незаконно відчужено на користь інших осіб.
4. Позивач вказував, що будинок за вказаною адресою вперше було відчужено 31 липня 2013 року ОСОБА_6 на підставі договору купівлі- продажу на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Відповідно до витягу з реєстру речових прав спірний будинок належав ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 15 травня 1994 року, проте згідно з відповіддю КП «Житло-Сервіс» від 02 січня 2023 року, Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації свідоцтво про право власності з такими реквізитами не видавалося. Згідно з відповіддю КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 30 листопада 2022 року, реєстрація права власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , відсутня. Вказане підтверджується і матеріалами кримінального провадження Солом'янського УП ГУНП у м. Києві № 12017100090010126 від 06 вересня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України, в якому йому надано статус потерпілого.
5. Вважав, що спірний будинок було відчужено поза його волею та волею його померлого батька, після смерті якого він є єдиним спадкоємцем, а тому він має право звернутися до суду з позовом про відновлення свого права на будинок шляхом витребування його з чужого незаконного володіння. Враховуючи, що вказана обставина також перешкодила йому належним чином реалізувати своє право власності, позивач вважав, що підлягає задоволенню вимога про визнання за ним права власності на 1/2 частину будинку в порядку спадкування за заповітом та 1/2 частину будинку в порядку спадкування за законом.
6. Посилаючись на вказані обставини та уточнивши у вересні 2023 року позовні вимоги, ОСОБА_1 просив: визнати за ним право власності на будинок АДРЕСА_1 : на 1/2 частину в порядку спадкування за заповітом та на 1/2 частину в порядку спадкування за законом; витребувати житловий будинок за вказаною адресою з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
7. Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 18 липня 2024 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на будинок АДРЕСА_1 : на 1/2 частину в порядку спадкування за заповітом, на 1/2 частину в порядку спадкування за законом, витребувано житловий будинок АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
8. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджується набуття ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 , та в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 1/2 частини цього будинку. Оскільки оформлення ним права на спадкове майно у встановленому порядку неможливо, вимоги про визнання за ним права власності підлягають задоволенню. Також матеріалами справи підтверджується, що будинок АДРЕСА_1 , який на момент укладення договору купівлі-продажу від 24 грудня 2013 року і наступних договорів, перебував у власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , вибув з їхнього володіння поза їх волею, тому позивач, як спадкоємець, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_5 за заповітом та батька ОСОБА_4 за законом, має право витребувати це майно від недобросовісних набувачів з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
9. Постановою Київського апеляційного суду від 17 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 18 липня 2024 року залишено без змін.
10. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки спадкодавець ОСОБА_5 набула право власності на вказаний будинок, однак не зареєструвала це право в бюро технічної інвентаризації. ОСОБА_4 та ОСОБА_1 прийняли спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 . У подальшому ОСОБА_1 прийняв спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_4 .
11. Встановивши, що спірний житловий будинок вибув з володіння власників будинку ОСОБА_4 та ОСОБА_1 поза їх волею, а в подальшому незаконно був відчужений на користь інших осіб, з урахуванням того, що позивач прийняв спадщину після батька ОСОБА_4 в установлений законом строк, обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для його витребування на користь ОСОБА_1 майна від кінцевих набувачів.
12. Суд апеляційної інстанції зазначив, що придбавши спірне нерухоме майно, яке було відчужене двічі за день, відповідачі не проявили розумну обачність, ознайомившись зі змістом документів, що підтверджують право власності на це майно, підстави його набуття, залишили поза увагою швидкі перепродажі житлового будинку, мали б зважити на такі обставини при укладенні правочину купівлі-продажу, а тому не можна вважати, що витребування житлового будинку може кваліфікуватися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Узагальнені доводи касаційної скарги
13. 16 квітня 2025 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , від імені яких діє адвокат Лещенко Ю. В., звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просять скасувати рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 18 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 березня 2025 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
14. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявники зазначають неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 306/2000/16-ц, від 08 вересня 2021 року у справі № 158/3576/19, від 11 серпня 2022 року у справі № 199/8478/21, від 11 січня 2023 року у справі № 127/27446/20, від 10 травня 2023 року у справі № 522/1884/18, від 14 червня 2023 року у справі № 487/8897/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також зазначають, що суди не дослідили зібрані у справі докази, не надали їм належної правової оцінки та встановили обставини на підставі неналежних доказів. Вказують, що суд апеляційної інстанції не врахував пропуск позивачем позовної давності (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
15. Заявники стверджують, що суд апеляційної інстанції не виконав свого обов'язку та не задовольнив подане клопотання щодо витребування з нотаріальної контори спадкової справи після смерті батька позивача ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Судами попередніх інстанцій не визначено коло спадкоємців та не встановлено чи має право позивач на спадкування спірного майна. Позивач вже звертався до нотаріуса і йому було відмовлено у зв'язку з відсутністю правоустановчого документу на спадкове майно. Ця відмова у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті батька позивача жодним чином не була досліджена судами попередніх інстанцій.
16. Згідно з доводами касаційної скарги, апеляційним судом належним чином не було досліджено витребувані матеріали спадкової справи після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема копію заповіту від 22 березня 1999 року, яким вона на випадок своєї смерті все своє майно заповіла ОСОБА_9 та ОСОБА_4 . До матеріалів справи було долучено копію іншого заповіту (поганої якості, чітко незрозумілий номер в реєстрі) від 24 вересня 2003 року. Матеріалами справи не підтверджується складення заповіту від 24 вересня 2003 року, не було допитано державного нотаріуса, який посвідчив вказаний заповіт.
17. Заявники вважають, що посилання позивача на те, що прізвище ОСОБА_10 - це дівоче прізвище ОСОБА_10 , яке вона взяла після розлучення з чоловіком ОСОБА_12 , є припущенням та не підтверджується матеріалами справи. Позивачем не підтверджено родинних зв'язків із спадкодавцем, що є важливим фактором, оскільки спадкування здійснювалося не лише за заповітом, але і за законом. Суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи.
18. Згідно з доводами касаційної скарги, твердження позивача про те, що договори купівлі-продажу були штучно складені з метою незаконного заволодіння будинком спростовуються матеріалами справи, оскільки на виконання договору купівлі-продажу спірного будинку ОСОБА_4 отримав готівкою 255 125, 50 грн, що підтверджується заявою про видачу готівки від 22 квітня 2022 року № 9663.
19. Заявники стверджують, що є підстави для застосування до спірних правовідносин позовної давності, оскільки за життя батько позивача ОСОБА_4 не оспорював договори, а отже його право не було порушено.
20. Судами безпідставно було відмовлено у задоволенні клопотання про витребування копій матеріалів кримінального провадження № 12017100090010126 від 06 вересня 2017 року, що має важливе значення для вирішення справи. Жодної підозри у кримінальному провадженні № 12017100090010126 від 06 вересня 2017 року не висунуто, тим більше відповідачам у цій справі, а слідством не наведено жодних даних про будь-які шахрайські дії. Разом з тим існують підстави для зупинення провадження у цій справі до розгляду кримінального провадження № 12017100090010126.
21. У касаційній скарзі містяться доводи про те, що позов був заявлений як віндикаційний, про що свідчать зміст позовних вимог. Однак позивачем не доведено, що він дійсно є власником спірного майна, а відповідачі заволоділи таким майном незаконно. Заявники вказують, що вони є добросовісними набувачами спірного майна, на законних підставах набули право власності. Вважають втручання у їхнє право на мирне володіння майном непропорційним.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
22. Ухвалою Верховного Суду від 01 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 760/19793/17.
23. Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Основні доводи відзиву на касаційну скаргу
24. У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 посилається на те, що доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті судових рішень, а тому касаційна скарга до задоволення не підлягає. Судами попередніх інстанцій було встановлені усі обставини, які необхідні для її правильного вирішення, перевірено доводи сторін, забезпечено повний та всебічний розгляд справи. Судами належним чином встановлено коло спадкоємців спірного майна, встановлено спадкові права спадкоємця на успадковане майно, які були порушені у зв'язку з незаконним вибуттям спірного майна з його володіння. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі. Відповідачі намагалися долучити докази на стадії апеляційного розгляду справи, що суперечить процесуальному закону. Позивач вказує на те, що про порушення своїх прав він дізнався у серпні 2017 року, а тому при зверненні до суду з цим позовом не пропустив строк позовної давності.
25. У відзиві на касаційну скаргу містяться посилання на те, що встановлені у справі обставини свідчать про те, що право власності на спірне майно було набуто відповідачами внаслідок протиправних дій групи осіб. До того ж добросовісний набувач перед тим як придбати майно має ретельно вивчити його історію (взяти розширений витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) та не купувати будинок, який було відчужено декілька разів на день.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26. 24 вересня 2003 року ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 4-3767, яким все своє майно заповіла ОСОБА_4 та ОСОБА_1 в рівних частках. Місцем проживання ОСОБА_5 зазначено: АДРЕСА_1 .
27. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину, виданого 28 листопада 1980 року державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори, спадкоємцем майна ОСОБА_13 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , є його дочка ОСОБА_5 , яка проживає в АДРЕСА_1 . Спадкове майно, на яке видане свідоцтво, складається з житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 , належного ОСОБА_13 на підставі довідки, виданої виконавчим комітетом Жулянської ради народних депутатів 19 листопада 1980 року за № 1311 та зареєстрованої в погосподарській книзі виконавчого комітету під № 904. Зареєстровано свідоцтво в реєстрі за № 5567. Зазначено, що свідоцтво підлягає реєстрації у виконавчому комітеті Жулянської сільської ради народних депутатів.
28. 07 квітня 2000 року на замовлення ОСОБА_5 виготовлено технічний паспорт на будинок по АДРЕСА_1 , в якому зазначено, що документи в БТІ не зареєстровані; рік будівництва - 1977.
29. Листом КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 30 листопада 2022 року повідомлено, що за даними реєстрових книг реєстрація права власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , відсутня.
30. Згідно з свідоцтвом про народження НОМЕР_2 , батьками позивача ОСОБА_1 є ОСОБА_4 та ОСОБА_14 .
31. ОСОБА_4 перебував з ОСОБА_14 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 15 лютого 2002 року.
32. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_15 померла.
33. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 .
34. 02 жовтня 2017 року державним нотаріусом Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори прийнято постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою державний нотаріус, дослідивши: свідоцтво про смерть ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , заяву ОСОБА_1 від 02 жовтня 2017 року про прийняття спадщини після смерті батька, інформаційну довідку, видану КП КМБТІ від 12 вересня 2017 року про те, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , на праві власності не зареєстрований, свідоцтво про смерть 28 березня 2007 року ОСОБА_5 , заповіт ОСОБА_5 , посвідчений Дев'ятою Київською державною нотаріальною конторою 24 вересня 2003 року № 4-3767, дійшов висновку, що видати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 на житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 , який померлий ОСОБА_4 та ОСОБА_1 фактично прийняли після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , та юридично не оформили своїх спадкових прав (після смерті ОСОБА_5 в нотаріальній конторі заведена спадкова справа № 1033/2007), неможливо, оскільки згідно з пунктом 4.15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання спадкоємцями документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна, а у спадкоємця відсутній правовстановлюючий документ на спадкове майно. Вирішено відмовити ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 , який померлий ОСОБА_4 та ОСОБА_1 фактично прийняли після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , та юридично не оформили своїх спадкових прав.
35. Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання особи, наданої ЦНАП Солом'янської РДА 06 вересня 2017 року, позивач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 16 січня 1996 року на час видачі довідки.
36. Згідно з листом органу самоорганізації населення «Комітет мікрорайону Жуляни» від 06 вересня 2017 року на запит представника позивача, ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 і з дитинства проживав разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 . Цей будинок належав ОСОБА_5 . А ОСОБА_1 (син) з народження проживав разом з батьками по АДРЕСА_1 . Після розлучення ОСОБА_4 та ОСОБА_14 з 2002 року син проживає з матір'ю. На цей час за вищевказаною адресою проживають невідомі особи.
37. Листом Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 14 серпня 2017 року повідомлено, що згідно з даними міського земельного кадастру земельна ділянка площею 0,1689 га по АДРЕСА_1 обліковується за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . На підставі витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22 квітня 2014 року житловий будинок перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
38. Листом слідчого СВ Солом'янського УП ГУНП у м. Києві від 06 вересня 2017 року повідомлено ОСОБА_1 , що його заява про вчинене кримінальне правопорушення від 05 вересня 2017 року розглянута, відомості про кримінальне правопорушення відповідно до вимог частин першої, четвертої статті 214 КПК України внесено слідчим СВ Солом'янського УП ГУНП в м. Києві до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12 вересня 2017 року за № 12017100090010126 за ознаками складу злочину, передбаченого частиною першою статті 190 КК України. У цьому кримінальному провадженні ОСОБА_1 надано статус потерпілого.
39. Згідно з інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, 31 липня 2013 року зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер НОМЕР_1 , виданого 15 травня 1994 року Головним управлінням житлового забезпечення КМДА.
40. Листами Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» від 29 листопада 2018 року, від 02 січня 2023 року повідомлено, що Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) свідоцтво про право власності серії СБ № 6124 від 15 травня 1994 року ОСОБА_6 не видавалось.
41. 31 липня 2013 року ОСОБА_6 укладено договори купівлі- продажу, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойком О. В. та зареєстровані за № 1655,1659, на підставі яких будинок відчужено на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в рівних частках.
42. В подальшому 24 грудня 2013 року ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_16 було укладено договори про розірвання договорів купівлі- продажу нерухомого майна, і того ж дня ОСОБА_6 укладено договори купівлі-продажу, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойком О. В. та зареєстровані за № 2720, 2724, на підставі яких будинок відчужено на користь ОСОБА_17 і ОСОБА_18 .
43. 22 квітня 2014 року ОСОБА_17 і ОСОБА_18 уклали договори дарування, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойком О. В. та зареєстровані за № 959, 960, на підставі яких відчужили будинок на користь ОСОБА_19 та ОСОБА_4 .
44. Того ж дня, 22 квітня 2014 року ОСОБА_19 та ОСОБА_4 укладено договори купівлі-продажу, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойком О. В. та зареєстровані за № 963, 966, на підставі яких будинок перейшов у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
45. Копії зазначених договорів, направлених на запит суду приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойком О. В., знаходяться в матеріалах справи.
46. Згідно з довідкою Центру обслуговування споживачів № 1 за квітень 2014 року, ОСОБА_18 є власником особового рахунку за адресою: АДРЕСА_1 ; в будинку зареєстровані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , - з 1996 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , - з 1987 року.
47. Згідно з довідкою слідчого Солом'янського ВП ГУНП у м. Києві, у провадженні слідчого відділу знаходяться матеріали кримінального провадження за № 12017100090010126 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України. У кримінальному провадженні ОСОБА_1 визнано потерпілим.
48. Крім того, виконуючи процесуальний обов'язок суду щодо сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України, з метою всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи, за клопотанням представника відповідачів апеляційний суд ухвалою від 29 січня 2025 року витребував у Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори копію спадкової справи після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
49. У матеріалах спадкової справи наявна копія заповіту, складеного ОСОБА_20 22 березня 1999 року на користь ОСОБА_9 та ОСОБА_4 , заяви ОСОБА_9 від 27 вересня 2007 року про прийняття спадщини, а також копія витягу зі спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори), згідно з яким 24 вересня 2003 року Дев'ятою Київською державною нотаріальною конторою посвідчено заповіт, складений ОСОБА_5 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
50. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
51. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
52. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
53. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
54. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
55. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
56. Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.
57. Особливості державної реєстрації прав на об'єкти нерухомого майна, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, визначено статтею 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
58. Частиною другою статті 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, проведення технічної інвентаризації щодо зазначених об'єктів нерухомості, є необов'язковим.
59. Виходячи з наведеного, на час закінчення будівництва спірного домоволодіння підтвердженням належності житлового будинку (його частини) певній особі був запис в погосподарських книгах, ведення яких передбачалося наказами Центрального статистичного управління СРСР і було обов'язковим. Виникнення права власності на житлові будинки не залежало від державної реєстрації цього права чи від отримання документів про прийняття об'єкта до експлуатації.
60. Подібні висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 460/3702/17 (провадження № 61-19602св21).
61. Судами встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 28 листопада 1980 року державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори, власником спірного будинку, 1977 року будівництва, була ОСОБА_5 .
62. 24 вересня 2003 року ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 4-3767, яким все своє майно заповіла ОСОБА_4 та ОСОБА_1 в рівних частках.
63. Відповідно до статті 544 ЦК України РСР (у редакції чинній на момент складення заповіту) заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт. Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить.
64. Склавши 24 вересня 2003 року на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_4 новий заповіт, заповідач ОСОБА_5 змінила коло спадкодавців, замінивши попередньо визначених спадкоємців ОСОБА_9 на ОСОБА_1 . Вказаний заповіт є чинним та ніким не оспорювався.
65. Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
66. Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
67. Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
68. Відповідно до частин першої-четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти ЇЇ. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу.
69. Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
70. Частиною п'ятою статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
71. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності (частина перша статті 386 ЦК України).
72. Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).
73. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
74. Ефективним способом захисту прав спадкоємця, що прийняв спадщину, може бути визнання права власності на спадкове майно за відсутності правовстановлюючих документів на нього.
75. Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 23 липня 2024 року в справі № 204/8935/22 (провадження № 61-7194св24), від 25 вересня 2024 року в справі № 707/2877/22 (провадження № 61-2621 св24), від 03 січня 2025 року в справі № 754/7860/22 (провадження № 61-13339св24), 11 лютого 2025 року у справі № 751/2484/22 (провадження № 61 -9282св24).
76. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
77. За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
78. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
79. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів про те, що обраний позивачем спосіб захисту права шляхом визнання права власності на спадкове майно призведе до належного захисту порушеного та оспорюваного права спадкоємця ОСОБА_1 .
80. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, обґрунтовано виходив з того, що наявні у матеріалах справи докази підтверджують, що ОСОБА_1 його батько ОСОБА_4 належним чином прийняли спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_7 року по 1/2 частині спірного будинку в силу статті 1268 ЦК України, оскільки не заявили про відмову від спадщини за заповітом, були зареєстровані та фактично проживали із спадкодавцем на момент прийняття спадщини. На момент прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 позивач був неповнолітнім.
81. Факт прийняття спадщини шляхом фактично проживання також підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи, наданою ЦНАП Солом'янської РДА 06 вересня 2017 року, листом органу самоорганізації населення «Комітет мікрорайону Жуляни» від 06 вересня 2017 року, а також постановою державного нотаріуса Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори від 02 жовтня 2017 року, про відмову ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії.
82. Після смерті батька ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 прийняв спадщину за законом відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України.
83. Вказаних обставин не спростовано відповідачами. Відповідачами не повідомлено про наявність інших спадкоємців, які б прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , та права яких могли бути порушені.
Щодо витребування майна у кінцевих набувачів
84. Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
85. Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
86. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України).
87. Якщо нерухоме майно, що вибуло з фактичного володіння його власника за неукладеним договором купівлі-продажу, було зареєстровано за іншою особою без відповідної на те правової підстави, власник такого майна може витребувати його із чужого незаконного володіння у всіх випадках відповідно до статті 387 ЦК України. Відсутністю правової підстави в цьому випадку потрібно розуміти: реєстрацію спірного нерухомого майна за стороною неукладеного правочину; реєстрацію спірного майна за третьою особою на підставі правочину, укладеного всупереч нормам чинного законодавства.
88. У разі, якщо спірне нерухоме майно надалі відчужене за відплатним договором, і сторона цього договору не знала і не могла знати про відсутність у продавця права його відчужувати, у зв'язку з чим така особа є добросовісним набувачем, спірне нерухоме майно також може бути витребуване його власником відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України або на підставі частина третя статті 388 ЦК України, оскільки таке майно вибуло з володіння власника (законного володільця) не з його волі (за неукладеним правочином).
89. Крім цього, необхідно враховувати, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.
90. Власник, майно якого вибуло з його законного володіння за неукладеним договором, може захистити своє майнове право шляхом пред'явлення віндикаційного позову (про витребування майна з чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 ЦК України)) без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами).
91. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23).
92. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18).
93. Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для реєстрації права власності на спірний будинок 31 липня 2013 року стало свідоцтво про право власності серії СБ № 6124 від 15 травня 1994 року на ім'я ОСОБА_6 , яке фактично не видавалося, що підтверджується листами Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло- Сервіс» від 29 листопада 2018 року, від 02 січня 2023 року (т. 1 а. с. 228, т. 3 а. с. 47), та договори купівлі-продажу, нібито укладені ОСОБА_6 31 липня 2013 року з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , а після розірвання договорів з цими особами 24 грудня 2013 року, - договори купівлі-продажу із ОСОБА_17 і ОСОБА_18 , які в свою чергу 22 квітня 2014 року нібито уклали договори дарування, посвідчені приватним нотаріусом КМНО Бойком О. В. та зареєстровані за № 959, 960, на підставі яких нібито відчужили будинок на користь ОСОБА_19 та ОСОБА_4 , і того ж дня, 22 квітня 2014 року, ОСОБА_19 та ОСОБА_4 нібито укладено договори купівлі-продажу, посвідчені приватним нотаріусом КМНО Бойком О. В. та зареєстровані за № 963, 966, на підставі яких будинок перейшов у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 26, 205 - 215).
94. Враховуючи у сукупності встановлені у справі обставини, зокрема те, що свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 15 травня 1994 року на ім'я ОСОБА_6 , на підставі якого було здійснено першу реєстрацію права власності на спірний будинок у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, фактично не видавалося, що підтверджується листами Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» від 29 листопада 2018 року, від 02 січня 2023 року, а також відсутність волі ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на вибуття з їхнього володіння спірного будинку на користь ОСОБА_6 , суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для його витребування на користь позивача від кінцевих набувачів спірного будинку.
95. В контексті оцінки добросовісності набувачів спірного майна ОСОБА_2 , ОСОБА_3 колегія суддів враховує наступне.
96. Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), розглядаючи справи щодо застосування статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягарю, покладеному на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.
97. При вирішенні питання про витребування майна здійснюється перевірка добросовісності набувача цього майна, утому числі з'ясуванню підлягає й те, чи знав або чи міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця. Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі №914/2618/16, пункт 52).
98. Враховуючи встановлені у справі обставини, а саме набуття права власності ОСОБА_6 та відчуження спірного майна з порушеннями вимог закону, витребування такого майна на користь законного власника від останніх набувачів, переслідує легітимну мету захисту права власності та є необхідним у демократичному суспільстві.
99. Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав, а також наявних у матеріалах справи договорів розірвання договорів купівлі- продажу нерухомого майна від 24 грудня 2013 року, договорів дарування № № 959, 960 та договорів купівлі-продажу № № 963, 966, укладених в один день - 22 квітня 2014 року, спірний будинок був відчужений протягом короткого строку декілька разів. У день його придбання 22 квітня 2014 року відповідачами будинок спочатку був набутий його продавцями на підставі договорів дарування.
100. Слід врахувати, що добросовісний набувач перед тим як придбати нерухоме майно, має ретельно вивчити його історію (здобути витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) та пильно ставитися до купівлі нерухомого майна, відчуженого протягом короткого строку декілька разів, зокрема в один день, що може викликати розумні сумніви у законності таких дій.
101. Оцінивши всі ризики, пов'язані з придбанням спірного будинку, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , набуваючи у власність спірне майно, мали можливість проявити розумну обачність при укладенні договорів купівлі- продажу спірного будинку та володіти повною інформацію щодо будинку та прав на нього.
102. Водночас, відповідачі не заявляли про те, що вони проживають у спірному будинку, несуть витрати на його утримання, спірний будинок є єдиним їхнім житлом, беззаперечних доказів на підтвердження вказаних обставин суду не надали. Місце проживання відповідачів зареєстровано за іншою адресою.
103. Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій надали належну оцінку добросовісності дій учасників спірних правовідносин, дотрималися балансу прав й інтересів сторін спору.
104. Слід також звернути увагу, що відсутні правові підстави для зупинення провадження у цивільній справі на підставі пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України до набрання законної сили судовим рішенням у кримінальному провадженні, яке перебуває на стадії досудового розслідування. Положення пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України закріплюють обов'язок суду зупинити провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається іншим судом, зокрема у порядку кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. Таким чином підстави для зупинення провадження у цій цивільній справі відсутні.
105. Також суд апеляційної інстанції дійшов мотивованого висновку, вказавши, що відповідачі брали участь в розгляді справи в суді першої інстанції, який тривав з 2017 року, і не скористалися правом подання заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, відповідно судом першої інстанції така заява не вирішувалася. Доводи відповідачів про неможливість подати заяву про застосування наслідків спливу позовної давності з посиланням на відсутність в матеріалах справи копії спадкової справи є необґрунтованими.
106. Також суд апеляційної інстанції врахував, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).
107. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
108. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів касаційної скарги по суті спору та їх відображення в оскаржених рішенні суду першої інстанції та постанові апеляційного суду (з урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, судами сторонам спору надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.
109. За встановлених у цій справі обставин суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли цілком обґрунтованих висновків про задоволення позовних вимог.
110. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального чи порушенням норм процесуального права.
111. Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які заявники послалися в обґрунтування доводів касаційної скарги.
112. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
113. З урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , від імені яких діє адвокат Лещенко Юрій Володимирович, залишити без задоволення.
2. Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 18 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович