04 червня 2025 року
м. Київ
справа № 752/4160/13-ц
провадження № 61-436св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,
суб'єкт оскарження - Голосіївський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
заінтересована особа (стягувач)- Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Лукашевичем Сергієм Миколайовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Немировської О. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст вимог скарги
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), заінтересована особа - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» (далі - ПрАТ «СК «АРКС»).
Скарга мотивована тим, що заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17 липня 2014 року справі № 752/4160/13-ц стягнуто з неї на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (далі - ПрАТ «СК «АХА Страхування») шкоду, пов'язану з виплатою страхового відшкодування у розмірі 241 292 грн. На виконання вказаного заочного рішення суду Голосіївським районним судом м. Києва 27 березня 2015 року видано виконавчий лист № 752/4160/13-ц.
Зазначала, що 16 серпня 2016 року головним державним виконавцем Голосіївського районного управління державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Шевченком М. Р. у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, відкритого з примусового виконання виконавчого листа № 752/4160/13-ц, виданого Голосіївським районним судом м. Києва 27 березня 2015 року, винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
16 червня 2017 року старшим державним виконавцем Голосіївського районного управління державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Пацуріною О. В. в ході здійснення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 було встановлено, що транспортні засоби за боржником не зареєстровані, належного їй майна не виявлено, ОСОБА_1 не працевлаштована, рахунки у банківських та фінансових установах не обліковуються, на пенсійному обліку не перебуває, що свідчить про відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, у зв'язку із чим виконавчий документ повернуто стягувачу з правом останнього на повторне пред'явлення виконавчого документа до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження».
Посилалася на те, що стягувач повторно не пред'являв виконавчий лист до виконання, а матеріали виконавчого провадження було знищено. Крім того, трирічний строк на повторне пред'явлення виконавчого документа до виконання закінчився 27 березня 2018 року, а із заявою про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання стягувач до суду не звертався.
27 вересня 2023 року вона звернулася до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою про зняття арешту з її майна, у задоволенні якої було відмовлено, про що повідомлено листом від 05 жовтня 2023 року.
На думку заявника, наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати неправомірною бездіяльність начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), яка полягає у відмові провести виконавчі дії по зняттю арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 , який був накладений на підставі постанови головного державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16 серпня 2016 року відповідно до виконавчого листа № 752/4160/13-ц, виданого 27 березня 2015 року Голосіївським районним судом м. Києва;
- зобов'язати Голосіївський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва провести виконавчі дії по зняттю арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 , який був накладений на підставі постанови головного державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16 серпня 2016 року відповідно до виконавчого листа № 752/4160/13-ц, виданого 27 березня 2015 року Голосіївським районним судом м. Києва.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 16 вересня 2024 року у складі судді Мазура Ю. Ю. скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Визнано неправомірною бездіяльність начальника Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), яка полягає у відмові провести виконавчі дії по зняттю арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 , який був накладений на підставі постанови головного державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16 серпня 2016 року відповідно до виконавчого листа № 752/4160/13-ц, виданого 27 березня 2015 року Голосіївським районним судом м. Києва.
Зобов'язано Голосіївський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ провести виконавчі дії по зняттю арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 , який був накладений на підставі постанови головного державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16 серпня 2016 року відповідно до виконавчого листа № 752/4160/13-ц, виданого 27 березня 2015 року Голосіївським районним судом м. Києва.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що приймаючи постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, старшим державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Пацуріною О. В. у порушення вимог частини 1 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» пункту 15 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, що затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція), не було скасовано арешт, на майно ОСОБА_1 , накладений згідно з постановою головного державного виконавця Головного районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Шевченка М. Р. від 16 серпня 2016 року у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1. Отже, районний суд дійшов висновку про задоволення скарги ОСОБА_1 та визнання неправомірної бездіяльності виконавчої служби щодо не зняття арешту з нерухомого майна заявниці.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2024 року апеляційну скаргу ПрАТ «СК «АРКС» задоволено.
Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 16 вересня 2024 року скасовано.
Скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 пропустила встановлений частиною першою статті 449 ЦПК України строк на звернення до суду зі скаргою. Судом ураховано, що заявниця поважних причин пропуску строку на оскарження рішення державного виконавця не зазначила, із заявою про поновлення пропущеного строку до суду не зверталася.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Лукашевич С. М., посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2024 року скасувати та залишити в силі ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 16 вересня 2024 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У січні 2025 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Лукашевичем С. М., залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 лютого 2025 року заявнику поновлено строк на касаційне оскарження судового рішення, відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції та роз'яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу.
У квітні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2025 року справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Лукашевичем С. М., мотивована тим, що апеляційний суд неповно з'ясував фактичні обставини справи, неповно дослідив та надав правову оцінку наявним у справі доказам, висновки суду не відповідають обставинам справи.
На думку заявника, суд апеляційної інстанції не дослідив апеляційну скаргу в частині наявності у юридичної особи процесуального права на апеляційне оскарження судового рішення, оскільки ПрАТ «СК «АРКС» не навело обґрунтування як саме заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 липня 2014 року у справі № 752/4160/13-ц впливає на права та обов'язки особи, яка не брала участі у справі.
Вказує, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання її представника про відкладення розгляду справи, чим порушив її право на користування правничою допомогою.
Відзив на касаційну скаргу не подано.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17 липня 2014 року у справі № 752/4160/13-ц позов ПрАТ «СК «АХА Страхування» до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою страхового відшкодування задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «СК «АХА Страхування» шкоду, пов'язану з виплатою страхового відшкодування у розмірі 241 292 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
На підставі вказаного заочного рішення суду Голосіївським районним судом м. Києва 27 березня 2015 рокувидано виконавчий лист № 752/4160/13-ц.
На виконанні у Голосіївському районному відділі державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1, відкрите з примусового виконання виконавчого листа № 752/4160/13-ц, виданого Голосіївським районним судом м. Києва 27 березня 2015 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «СК «АХА Страхування» грошових коштів у розмірі 244 124,92 грн.
16 серпня 2016 року головним державним виконавцем Голосіївського районного управління державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Шевченком М. Р. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Постановою старшого державного виконавця Голосіївського районного управління державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Пацуріної О. В. від 16 червня 2017 року виконавчий лист № 752/4160/13-ц, виданий Голосіївським районним судом м. Києва 27 березня 2015 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «СК «АХА Страхування» грошових коштів у розмірі 244 124,92 грн повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку із відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення за виконавчим документом та виявлення безрезультатними здійснених державним виконавцем заходів щодо розшуку такого майна.
27 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою про зняття арешту з належного їй майна.
За змістом листа Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 05 жовтня 2023 року для зняття арешту з майна ОСОБА_1 рекомендовано сплатити борг у розмірі 268 906,41 грн, з яких: 244 124,92 грн - заборгованість відповідно до виконавчого листа; 24 412,49 грн - виконавчий збір та 369 грн - витрати виконавчого провадження.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Лукашевичем С. М., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Принцип обов'язковості судових рішень конкретизовано у статті 18 ЦПК України: судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є обов'язковою для застосування судами відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України і Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Рішення ECHR у справі «Хорнсбі проти Греції» («Hornsby v. Greece») від 19 березня 1997 року (п. 40)). У Рішенні ECHR у справі «Войтенко проти України» («Voytenko v. Ukraine») від 29 червня 2004 року Європейський суд з прав людини нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1.
Виконання судового рішення є також сферою регулювання статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
Відповідно до статті 447 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду скарги) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Статтею 449 ЦПК України встановлено строк для звернення зі скаргою, зокрема, скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Частиною п'ятою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 920/149/18 надано роз'яснення щодо співвідношення загальної та спеціальної норми, згідно з якими норми, передбачені законом про виконавче провадження, є загальними, а норми, передбачені процесуальним кодексом, є спеціальними, тому строк на оскарження необхідно обраховувати в календарних днях. Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 361/1335/20 (провадження № 61-15507св20), від 02 листопада 2021 року у справі № 753/3465/20 (провадження № 61-12002св20).
Зміст наведених норм, за порівняльного аналізу змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться у положеннях статті 449 ЦПК України, дає підстави для висновку про презумпцію обов'язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо.
Під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб'єкта, закріпленого у частині першій статті 449 ЦПК України та частині п'ятій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», необхідно враховувати поведінку скаржника, чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з'ясування стану виконавчого провадження, тощо.
Висновки щодо презумпції обов'язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду: від 14 серпня 2019 року у справі № 910/7221/17; від 12 січня 2021 року у справі № 910/8794/17; від 12 жовтня 2021 року у справі № 918/333/13-г.
За змістом статті 81 ЦПК України обов'язок доказування поважності причин пропуску процесуальних строків та подача заяви про їх поновлення покладається на зацікавлену сторону.
При зверненні до суду зі скаргою на дії державного виконавця, саме на скаржника покладається обов'язок доведення наявності обставин, які унеможливили його звернення з такою скаргою у строк, встановлений законом.
Системний аналіз вказаних процесуальних норм разом із положеннями пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов'язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод.
Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року в справі № 143/950/19 (провадження№ 61-21057св19), від 28 грудня 2020 року в справі № 501/3532/18 (провадження № 61-14723св19), від 03 лютого 2021 року в справі № 2-1441/10 (провадження № 61-17257св20).
У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 466/948/19 вказано, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. Водночас заявникові може бути роз'яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З'ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.
Право на справедливий судовий розгляд передбачає право на отримання належного повідомлення про судові рішення, особливо у випадках, коли скарга може бути подана протягом визначеного строку. Водночас зацікавлена сторона зобов'язана проявляти особливу старанність у захисті своїх інтересів і вживати необхідних заходів для ознайомлення з розвитком провадження.
Апеляційний суд установив, що у скарзі ОСОБА_1 посилалася на те, що про відмову у знятті арешту вона дізналася 05 жовтня 2023 року з листа Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Відповідно до статті 122 ЦПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Згідно зі статтею 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Отже, останнім днем для подачі скарги було 16 жовтня 2023 року.
Разом з тим, скарга була подана ОСОБА_1 18 грудня 2023 року, тобто після сплину встановленого пунктом «а» частини першої статті 449 ЦПК України десятиденного строку.
У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України)
Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Установивши, що скарга подана ОСОБА_1 з пропуском встановленного пунктом «а» частини першої статті 449 ЦПК України десятиденного строку, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про залишення скарги без розгляду.
Частиною першою статті 127 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
При цьому, апеляційним судом обґрунтовано враховано, що у поданій скарзі ОСОБА_1 не було порушено питання про поновлення пропущеного строку для подачі скарги та не надано доказів на підтвердження причин поважності пропуску такого строку.
Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення Європейського суду з прав людини «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року, «Перетяка та Шереметьев проти України» від 21 грудня 2010 року).
Отже, висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону та узгоджуються з нормами права, які судом правильно застосовані.
Колегія суддів Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані та такі, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки наявності у ПрАТ «СК «АРКС» права на апеляційне оскарження судового рішення, оскільки особа, яка подавала апеляційну скаргу, не навела обґрунтування, як саме заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 липня 2014 року у справі № 752/4160/13-ц впливає на права та обов'язки особи, яка не брала участі у справі.
У справі, яка переглядається, ПрАТ «СК «АРКС» звернулося до суду з апеляційною скаргою на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 16 вересня 2024 року, постановлену за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 на бездіяльність Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Колегія суддів Верховного Суду враховує, що у поданій до суду першої інстанції скарзі ОСОБА_1 вказувала ПрАТ «СК «АРКС» як заінтересовану особу. Відзиву на апеляційну скаргу ПрАТ «СК «АРКС» із запереченнями щодо його права оскаржувати судове рішення ОСОБА_1 не подала.
Посилання касаційної скарги на те, що суд апеляційної інстанціїбезпідставно відмовив у задоволенні клопотання її представника про відкладення розгляду справи, чим порушив її право на користування правничою допомогою також не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
26 листопада 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лукашевич С. М. подавав клопотання про відкладення розгляду справи, призначеної у апеляційному суді на 26 листопада 2024 року, у зв'язку необхідністю його участі у судовому засіданні у Солом'янському районному суді м. Києва у справі № 760/33621/18. Апеляційний суд відмовив у задоволенні зазначеного клопотання, оскільки доказів поважності причин неявки до суду на обґрунтування клопотання представником ОСОБА_1 не надано.
Частиною першої статті 368 ЦПК України визначено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно зі статтею 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Отже, процесуальний закон надає право суду апеляційної інстанції розглянути справу за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи, якщо суд визнає неповажними повідомлені учасником справи причини неявки в судове засідання.
Суд апеляційної інстанції не знайшов поважних причин для відкладення розгляду справи, це є його дискрецією, із чим Верховний Суд погоджується.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки апеляційним судом не порушено норм процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Лукашевичем Сергієм Миколайовичем, залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець