Іменем України
26 червня 2025 року
м. Харків
справа № 635/7508/23
провадження № 22-ц/818/2652/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Тичкової О.Ю.,
суддів: Маміної О.В., Мальованого Ю.М.
учасники справи:
позивач -Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справив приміщенні суду в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 03 червня 2024 року в складі судді Савченка Д.М., -
В серпні 2023 року до суду звернулося АТ КБ «ПриватБанк» ( надалі Банк) звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованість за кредитним договором від 28.09.2012 року у розмірі 61605,25 грн та судовий збір.
В обґрунтування позовної заяви зазначає, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ "ПРИВАТБАНК" з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 28.09.2012 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який в подальшому було збільшено. Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач, станом на 17.07.2023 року, має заборгованість - 61605,25 грн., яка складається з: 50409,95 грн. заборгованість за тілом кредиту, 11195,30 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 03 червня 2025 року позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк “ПриватБанк»- задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість в розмірі 44037,44 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 1918,61 грн.
Рішення обґрунтовано тим, що, суд першої інстанції, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами. Відповідач звернувся до АТ КБ "ПРИВАТБАНК" з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 28.09.2012 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 300 грн, у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який в подальшому було збільшено до 50000,00 грн. У заяві зазначено, що відповідач ознайомився з "Умовами та правилами надання банківських послуг", Правилами надання послуг та "Тарифами Банку", які надані йому в письмовому вигляді. Відповідач погодився з тим, що заява з пам'яткою клієнта, умовними та правилами надання банківських послуг, а також тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. Відповідачу в подальшому видавались кредитні картки банку в межах підписаного 28.09.2012 договору, останній раз 18.09.2019, зі строком дії до 07.2023. Хоча заява від 28.09.2012 і містить зазначення відповідача про те, що він ознайомився з "Умовами та правилами надання банківських послуг", Правилами надання послуг та "Тарифами Банку", які надані йому в письмовому вигляді, вказані умови не підписані відповідачем, а тому на думку суду позивачем не підтверджено, що саме ці умови розумів відповідач та ознайомилася і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку. Таким чином, нарахування банком відсотків та пені за користування кредитом суд вважає неправомірним. У зв'язку з тим, що нарахування процентів та пені за користування кредитом, які сплатив ОСОБА_1 , здійснено за умовами, з якими останній ознайомлений не був, крім того, позивачем неодноразово збільшувались ставки за кредитом в односторонньому порядку, суд зарахував сплачені на погашення процентів кошти в розмірі 6372,51 грн (250,00 грн - пеня; 4474,22 грн - відсотки; 1648,29 грн. - прострочені відсотки) в рахунок погашення пред'явленої позивачем суми до стягнення та стягнув фактично отримані та неповернуті відповідачем грошові кошти у розмірі 44037,44 грн
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що суд першої інстанції виніс рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не повно встановив обставини у справі та ухвалив рішення що не відповідає дійсним обставинам у справі та вимогам закону. Матеріали справи не містять посилання на докази збільшення кредитного ліміту до 50 000 гри та відсутні докази того, що відповідачу надавалися кредитні кошти саме у зазначеному розмірі. Позивач безпідставно нарахував відсотки під виглядом тіла кредиту. Документи, приєднані до позову, не свідчать про те, що надана Банком редакція Умов та Правил була чинна на момент підписання заяви-приєднання, відсутні докази збільшення кредитного ліміту з ініціативи відповідача, його звернення з письмовими заявами про видачу кредитних карток. В анкеті-заяві та будь-яких інших документах, долучених до позовної заяви, не зазначена погоджена сума/ліміт кредиту, про отримання якого сторони дійшли згоди, відсутні відомості про те, що відповідач отримав платіжну картку, строк дії цієї картки. Матеріали справи також не містять доказів, яке рішення було прийнято Банком за заявою відповідача, яка картка йому була видана, а також доказів про розмір кредитних коштів/встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Кредитна картка є лише платіжним засобом, а не отриманими готівковими коштами. Саме в обов'язок позивача входить довести не лише факт підписання договору, а і факт передачі грошей. Оскільки в Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг № б/н від 28.09.2012 року строки здійснення періодичних платежів за кредитом не встановлені, що є неправомірним та безпідставним списання банком внесених на погашення боржником коштів в рахунок погашення відсотків за користування кредитом, а тому ці кошти підлягають зарахуванню на погашення тіла кредиту.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 375 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 28.09.2021 року ОСОБА_2 підписав кредитний договір «б/н до Істотних Умов кредитування надання банківських послуг у ПриватБанку, за змістом якої відповідач погодився, що підписана ним заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг. Також відповідач зобов'язався зі змінами знайомитися самостійно на офіційному сайті, про що свідчить копія анкети-заяви (а.с. 19-47).
До матеріалів справи надано довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_2 (а.с.16). В даній довідці вказані періоди в яких змінювався кредитний ліміт відповідача. В період з 28.09.2012 року по 22.02.2022 року кредитний ліміт відповідача було збільшено до 47 240, грн. А 26.12.2022 року кредитний ліміт зменшено до 00.00 грн.
Також позивач до позовної заяви надав довідку про оформленні картки за змістом якої на ім'я ОСОБА_2 в період 3 2012 року по 2019 рік у межах вищезазначеного договору кредиту відкриті кредитні картки на останній період припадає відкриття картки «Універсальна GOLD» (а.с.17).
Згідно даних виписки по рахунку ОСОБА_2 останній систематично користувався кредитними коштами, витратив 713 313,09 грн та вніс на рахунок грошові кошти в сумі 651 707,84 грн ( а.с. 58 - 78).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.
Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути також заборгованість за відсотками.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 28.09.2012 року, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк» ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://a-bank.com.ua/terms/як невід'ємні частини спірного договору.
До спірних правовідносин не можна застосувати правила ч. 1 ст. 634 ЦК України , оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами у визначеному розмірі, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
У постанові Великої палати ВС від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), яка є релевантною стосовно порядку укладання договору кредиту було зазначено наступну правову позицію щодо належного стандарту доведення факту узгодження Умов та правил банківських послуг: « З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини другої статті 76 ЦПК України, частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Засобами доказування є письмові, речові і електронні докази; висновки експертів; показання свідків.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи. Обов'язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ "ПриватБанк" дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону "Про захист прав споживачів", про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг банку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником ».
Виходячи з аналізу наданої банком роздруківки Умов та правил надання банківських послуг та ч.1 ст. 1054 ЦК України, за своєю суттю, прострочене тіло кредиту, на яке вказує позивач у своїй позовній заяві, фактично є завуальованими відсотками за користування кредитними коштами, адже до нього, в т.ч. входить і плата за користування кредитом, а не, власне, лише надані позичальнику в користування кошти, хоча анкета-заява від 28.09.2012 не містить даних про процентну ставку, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Через те, що суд достовірно не може встановити, на які саме умови кредитування погоджувався ОСОБА_2 підписуючи анкету-заяву від 28.09.2012 року, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що підстави для стягнення процентів, пені, відсотків, та прострочених відсотків за договором кредиту відсутні.
Згідно зі статтею 41 Закону України «Про Національний банк України» та частинами першою, другою статті 68 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Національний банк України встановлює обов'язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.
Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566, чинного на час виникнення спірних правовідносин, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.
Пунктом 5.1 глави 5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.
Згідно з пунктом 5.4 цього Положення, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.
Пунктом 5.6 вказаного Положення визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 214/1423/15-ц (провадження № 61-8821св24).
Даними виписки із банківського рахунку на ім'я ОСОБА_2 підтверджується, що відповідач користувався карткою, отримуючи від Банка кредитні кошти та з власної ініціативи, частково здійснював погашення заборгованості по кредитному договору.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, слід зробити висновок, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом стягнення з боржника фактично отриманої суми кредитних коштів.
Отже, оскільки, фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Банку не повернуті, виходячи із частини другої статті 530 ЦК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь банку лише заборгованості за кредитом в сумі 44037,44 грн, оскільки позивачем доведено використання позичальником кредитних коштів та невиконання обов'язку щодо їх повернення кредитору.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382-384, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 03 червня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 26.06.2025 року.
Головуючий О.Ю.Тичкова
Судді О.В.Маміна
Ю.М.Мальований