Справа № 638/4228/25 Головуючий І-ї інстанції - Цвіра Д.М.
Провадження № 33/818/701/25 Суддя доповідач - Гєрцик Р.В.
Категорія: ч.3 ст.172-20 КУпАП
18 червня 2025 року Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Гєрцика Р.В.
секретаря судового засідання Костенко Ю.С.,
за участю захисника Летючого В.П.
особи, яка притягається до
адміністративної відповідальності ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу захисника Летючого В.П. на постанову судді Дзержинського районного суду м.Харкова від 11 березня 2025 року у справі у справі про адміністративне правопорушення, передбачене за ч.3 ст.172-20 КУпАП, щодо ОСОБА_1 ,-
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини
Судом першої інстанції встановлено, що01.03.2025 року близько 13 год. 50 хв. військовослужбовець ОСОБА_1 виявлений на території тимчасового розташування військової частини за адресою: АДРЕСА_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння, під час виконання ним обов'язків військової служби в умовах особливого періоду. В подальшому капітана ОСОБА_1 було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 для проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння. У результаті проведеного огляду на стан сп'яніння встановлено алкогольне сп'яніння (0,93 проміле).
Постановою судді Дзержинського районного суду м.Харкова від 11 березня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.172-20 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі захисник Летючий В.П. просить постанову судді, як незаконну та необґрунтовану, скасувати та постановити нову, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
В обґрунтування заявлених апеляційних вимог посилається на те, що ОСОБА_2 , всупереч даним, зазначеним в оскаржуваній постанові, заяви про визнання вини не надавав та згоду на розгляд справи без його участі не підписував. Більш того, протокол про адміністративне правопорушення він також не підписував, наданий йому на підпис примірник, як зазначає апелянт, ОСОБА_1 порвав. Вказує, що про час та місце розгляду справи повідомлений не був, внаслідок чого не зміг подати до суду докази, які мають значення для повного та всебічного розгляду справи.
Крім того, ОСОБА_1 перебуває на військовій службі з травня 2022 року. Згідно довідки військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_1 №1996 від 04.07.2023 року, ОСОБА_1 має ряд захворювань, серед яких ППР (психічні та поведінкові розлади) внаслідок алкоголю; синдром залежності, стадія утримання; пониження гостроти зору обох очей. ОСОБА_1 визнано обмежено дієздатним до військової служби.
Відповідно до довідки військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_2 №3492/1 від 24.10.2024 року ОСОБА_1 серед інших встановлений діагноз: психічні та поведінкові порушення внаслідок вживання алкоголю, стан постійного вживання; визнаний придатним до військової служби.
Як зазначає захисник, усі вищенаведені діагнози, встановлені правопорушнику, свідчать про хронічний алкоголізм останнього - захворювання, яке потребує лікування, і яке сам хворий не в змозі подолати. Вказані обставини добре відомі його військовому керівництву, разом із тим, це не стало перешкодою для його подальшого проходження служби, а самим керівництвом не вжито жодних заходів для його лікування.
За таких обставин, на думку захисника, перебування ОСОБА_1 на території тимчасового розташування ВЧ у стані алкогольного сп'яніння не може бути кваліфіковано як навмисне вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, так як вживання ОСОБА_1 алкогольних напоїв відбулось внаслідок непереборної сили - стану хворобливої залежності від вживання алкоголю, тобто, у стані неосудності, що виключає склад правопорушення.
Мотиви суду
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника та ОСОБА_1 на підтримання вимог апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до вимог ст.268 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце та час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Відповідно до ст.277-2 КУпАП повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.
Разом з тим, з матеріалів справи встановлено, що суд розглянув справу без участі ОСОБА_1 , в матеріалах справи не міститься жодних відомостей про будь-яке його повідомлення про час та місце розгляду справи щодо нього.
З матеріалів справи, а саме тексту оскаржуваної постанови суду першої інстанції вбачається, що приймаючи рішення про можливість розгляду справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, районний суд виходив із того, що ОСОБА_1 було подано заяву, відповідно до якої останній вину у вчиненні адміністративного правопорушення визнає у повному обсязі та просить розглянути справу без його участі.
Водночас, матеріали справи про адміністративне правопорушення такої заяви не містять, на що слушно наголошує в своїй апеляційній скарзі і захисник.
Таким чином, суд першої інстанції в порушення зазначених вимог закону не забезпечив право ОСОБА_1 скористатися своїми процесуальними та конституційними правами .
На думку суду апеляційної інстанції, вищенаведене є порушенням не тільки процесуального закону, а й вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щодо забезпечення рівності та змагальності сторін, що випливає із практики Європейського Суду з прав людини ( Рішення у справах «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року (заява № 7460/03),«Гурепка проти України» від 08 липня2010 року (заява № 38789/04) «Лучанінова проти України» від 09 вересня 2011 року (заява №16347/02) та ін.) Зокрема, у справі «Гурепка проти України», заявник за аналогічних обставин стверджував, що його було позбавлено можливості особисто брати участь у розгляді своєї справи. Суд у цій справі нагадував, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
З урахуванням цього слід визнати, що ОСОБА_1 був позбавлений можливості реалізувати в суді свої права, передбачені ст.268 КУпАП, якими наділена особа, що притягається до адміністративної відповідальності, й зокрема права давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, користуватися юридичною допомогою тощо, тобто фактично був позбавлений права на захист, а в решті й на справедливий суд, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги в цій частині про скасування постанови судді в наслідок істотного порушення процесуальних прав ОСОБА_1 слід визнати слушними та такими, що підлягають задоволенню.
Разом з тим, розглядаючи справу стосовно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.172-20 КУпАП, апеляційний суд дійшов висновку, що в його діях наявний склад адміністративного правопорушення.
Згідно зі ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до вимог ст.294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст.9 КУпАП адміністративне правопорушення (проступок) - це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення, окрім іншого, зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності. Тобто підставою для притягнення особи до відповідальності за вчинення адміністративного проступку є наявність об'єктивних і суб'єктивних ознак, тобто об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта та суб'єктивної сторони.
Відповідно до диспозиції ч.3 ст.172-20 КУпАП, адміністративним правопорушенням вважається розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів на території військових частин, військових об'єктів, або поява таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, або виконання ними обов'язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, а також відмова таких осіб від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення, або в умовах особливого періоду.
Таким чином, нормами законодавства передбачено, що адміністративна відповідальність за ч.3 ст.172-20 КУпАП настає за перебування військовослужбовцями у стані наркотичного чи іншого сп'яніння на території військової частини.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022р. № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
Разом з цим, наказом Міністерства оборони України від 10.10.2016 року №515 затверджено Інструкцію про організацію патрульно-постової служби Військовою службою правопорядку у Збройних Силах України.
У пункті 3 підпункт 7 розділу VІІІ Інструкції визначено процедуру огляду військовослужбовця на стан сп'яніння, зокрема: За наявності ознак алкогольного сп'яніння у затриманої особи, установлених Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України від 09 листопада 2015 року № 1452/735, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 року за № 1413/27858, уповноважена посадова особа органу управління Служби правопорядку (підрозділу Служби правопорядку в гарнізоні) у присутності двох свідків пропонує затриманій особі, з метою встановлення стану алкогольного сп'яніння, пройти добровільно тест з використанням спеціальних технічних засобів в органі управління Служби правопорядку (підрозділі Служби правопорядку в гарнізоні).
Так, згідно протоколу про військове адміністративне правопорушення серії ДНХІ-2 №1010, 01.03.2025 року близько 13 год. 50 хв. ОСОБА_1 виявлений на території тимчасового розташування військової частини за адресою: АДРЕСА_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння, під час виконання ним обов'язків військової служби в умовах особливого періоду. В подальшому капітана ОСОБА_1 було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 для проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння. У результаті проведеного огляду на стан сп'яніння встановлено алкогольне сп'яніння (0,93 проміле). Таким чином, капітан ОСОБА_1 01 березня 2025 року вчинив військове адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 172-20 КУпАП.
Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 173-20 КУпАП, а саме перебуванні на території тимчасового розташування військової частини в нетверезому стані в умовах військового стану,повністю підтверджується зібраними по справі доказами, зокрема:
- відомостями протоколу про адміністративне правопорушення серіїДНХІ-2 №1010 від 01.03.2025 року, який складений стосовно ОСОБА_1 ;
- результатом тестування ОСОБА_1 на алкоголь до протоколу серіїДНХІ-2 №1010 від 01.03.2025 року, результат 0,93 проміле;
- актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів №156 від 01.03.2025 року, згідно якого ОСОБА_1 перебуває у стані алкогольного сп'яніння -0.93 проміле.
Згідно ст.18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.
Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам.
Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи, тобто відноситься до дискреційних повноважень. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте визначальним має бути об'єктивний критерій.
Суд критично відноситься до доводів захисника про те, що ОСОБА_1 діяв в стані крайньої необхідності, так як стороною захисту не надано медичної документації щодо встановленої терапії та необхідності вживання алкоголю кожного дня.
Таким чином, зазначені у апеляційній скарзі обставини не можуть вважатись такими, що є підставою для закриття справи у зв'язку з вчиненням дій особою в стані крайньої необхідності.
Також, перевіряючи доводи апеляційної скарги захисника про те, що ОСОБА_1 під час вчинення інкримінованого йому правопорушення перебував у стані неосудності, є безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.
Згідно ст. 20 КУпАП не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.
КК України визначає поняття осудності як психічний стан людини, який передбачає, що під час вчинення злочину людина може усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними (стаття 19).
В Україні діє презумпція психічного здоров'я, відповідно до якої кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених законодавством. Психічні розлади - це розлади психічної діяльності, визнані такими згідно з чинною в Україні Міжнародною статистичною класифікацією хвороб, травм і причин смерті; тяжкий психічний розлад - розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам'яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати навколишню дійсність, свій психічний стан і поведінку. Отже, психічнохворий (душевнохворий) - людина, яка страждає від психічного розладу. Це узагальнена назва розладів психічної діяльності людини; вона й з'ясовується у законодавстві як медико-біологічний критерій неосудності.
Осудність є обов'язковою ознакою суб'єкта адміністративного правопорушення. Між осудністю й виною є тісний взаємозв'язок. Осудність, як і вина, - невід'ємний елемент складу адміністративного правопорушення. Осудність - ознака складу адміністративного правопорушення, що характеризує його суб'єкт; вина - ознака складу, який характеризує суб'єктивну сторону. Осудність, як і вина, характеризується певними ознаками: інтелектуальними й вольовими. Вольова ознака юридичного критерію неосудності - нездатність особи під час вчинення адміністративного правопорушення керувати своїми діями (бездіяльністю) - означає нездатність людини діяти з своєї волі, відповідно до своїх уявлень, переконань, нездатність утриматися від імпульсивних, мимовільних й інших подібних діянь. Інтелектуальна ознака юридичного критерію неосудності означає нездатність особи під час адміністративного правопорушення усвідомлювати фактичний характер і суспільну шкідливість вчинюваних діянь (бездіяльності) та їх наслідків.
Якщо під час провадження адміністративних справ виникає питання з приводу психічного стану особи, за відповідним рішенням суду призначається судово-психіатрична експертиза, яка проводиться в Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, центрах судово-психіатричних експертиз, відділеннях (амбулаторних, стаціонарних експертиз), які є структурними підрозділами психоневрологічних (психіатричних) лікарень, психоневрологічних диспансерів. Зазначені заклади охорони здоров'я виконують функції судово-експертних установ або підрозділів.
Отже, з наведеного випливає, що для встановлення факту неосудності особи, необхідно провести судово-психіатричну експертизу, висновок якої і буде підставою для визнання особи неосудної, тобто такої, яка не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд відхиляє твердження захисника про те, що під час вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 173-20 КУпАП, ОСОБА_1 перебував у стані неосудності, оскільки, питання щодо проведення зазначеної експертизи ОСОБА_1 чи його захисником не вирішувалося, останні не надали суду будь-яких доказів, які б прямо вказували на те, що під час подій, описаних у протоколі серії ДНХІ-2 №1010, а саме, 01.03.2025 року, ОСОБА_1 перебував у стані неосудності.
Наявність діагнозів, встановлених правопорушнику, на яких акцентує увагу апелянт, не свідчать самі по собі про перебування ОСОБА_1 у стані неосудності та відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 173-20 КУпАП, як й не виправдовують вживання алкоголю останнім, перебуваючи у зазначеному правовому статусі.
Доводи ОСОБА_1 , надані ним у судовому засіданні суду апеляційної інстанції щодо того, що у день події він не знаходився на території міста, а перебував у н.п. Морозівка, спав, де його і виявили та вже потім відвезли до м. Ізюм, не є слушними, та спростовуються зібраними матеріалами справи.
Так, як убачається з протоколу про адміністративне правопорушення, в якому зазначено, що 01.03.2025 року близько 13 год. 50 хв. ОСОБА_1 був виявлений на території тимчасового розташування військової частини за адресою: АДРЕСА_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння, останній своїм правом на надання зауважень щодо змісту протоколу не скористався, від підпису протоколу відмовився, будь-яких зауважень та клопотань не заявляв. При цьому, факт перебування у стані алкогольного сп'яніння ОСОБА_1 не заперечується, з результатами проведеного огляду останній також погодився, про що свідчить власноруч поставлений підпис у тестуванні на алкоголь до протоколу та акті огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів №156, провину визнав повністю.
Будь-яких даних, які б спростовували зміст протоколу про адміністративне правопорушення, матеріали справи не містять, не надано їх і до суду апеляційної інстанції
Враховуючи викладене, зібрані у справі докази є належними та допустимими, відповідають фактичним обставинам справи, встановленим у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, і повністю підтверджують вину ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення.
Разом з тим, положеннями ч.2 ст.38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а відповідно до п.7 ч.1 ст.247 КУпАП провадження по справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строку, передбаченого ст. 38 КУпАП.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ДНХІ-2 №1010 від 01.03.2025року подія правопорушення мала місце 01.03.2025 року. На момент розгляду справи судом апеляційної інстанції закінчилися передбачені ч.2 ст.38 КУпАП строки накладення адміністративного стягнення, тому провадження у справі щодо ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставі п.7 ст. 247 КУпАП.
Враховуючи вищевикладене, постанова підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції допустив неправильне застосування норми процесуального права, а провадження у справі - закриттю на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст.38 цього Кодексу.
На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,-
Апеляційну скаргу захисника Летючого В.П. задовольнити частково.
Постанову судді Дзержинського районного суду м.Харкова від 11 березня 2025 року щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.172-20 КУпАП скасувати та постановити нову.
Визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.172-20 КУпАП.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.172-20 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрити на підставі п.7 ст. 247 КупАП у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строку, передбаченого ст.38 КУпАП.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Р.В. Гєрцик