Іменем України
26 червня 2025 року
м.Харків
справа № 638/19484/24
провадження № 22-ц/818/3518/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
Суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.
розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої майну фізичної особи,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 адвоката Лихачова Романа Борисовича на рішення Шевченківського районного суду м.Харкова від 02 травня 2025 року, постановлене суддею Агаповим Р.О.
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь 25 450 грн. матеріальної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири, також витрати за проведення будівельно-технічного дослідження у розмірі 5792 грн. 88 коп., судовий збір у розмірі 968 грн. 96 коп., витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 5120 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Харкова від 02 травня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , 25 450 грн. матеріальної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати за проведення будівельно-технічного дослідження у розмірі 5792 грн. 88 коп., витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 5120 грн., а також судовий збір у розмірі 968 грн. 96 коп.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представника ОСОБА_2 адвокат Лихачов Роман Борисович подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове, про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, постановлене без повного з'ясування всіх обставин справи, а висновки суду не стосуються справи. Звертає увагу, що в акті про аварію не зазначено, з якого місця відбулося затоплення квартири та, що саме стало причиною залиття. Наголошує, що його квартира не оглядалась. Тому підстав вважати, що саме з його вини відбулося залиття, відсутні.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що обов'язок утримання в належному технічному стані санітарного обладнання квартири покладається на власника квартири, а відтак відповідати за наслідки залиття квартири позивача у справі, що мало місце з квартири відповідачів, розташованої поверхом вище, має власник квартири, який не забезпечив належного утримання санітарно-технічного обладнання, що призвело до залиття квартири позивача.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Позивач є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 22.05.1998 року та свідоцтва про право на спадщину за законом № 705 від 29.12.2020 року.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 ., загальною площею 60,7 кв.м., житловою площею - 39,4 кв.м.
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 ., загальною площею 59,7 кв.м., житловою площею 39,5 кв.м.
Відповідно до Акту про залиття, аварію, що трапилась в системі центрального опалення, гарячого водопостачання (або холодного водопостачання), складеного працівниками ЖЕО № 7, 18 серпня 2023 року, в будинку АДРЕСА_3 , трапилось залиття. При огляді кв. АДРЕСА_4 видно сліди потоків по стелі, відшарування стельових шпалер в коридорі, пошкодження паркету в коридорі. При огляді встановлено, що залиття відбулось з верхньої квартири АДРЕСА_5 . Залиття носить недбалий характер, оскільки під час огляду кв. АДРЕСА_4 течій не було. Залиття сталося приблизно 14-15 серпня 2023 року.
Згідно з висновком експерта № 22577 від 04.10.2023, за результатами проведення будівельно-технічного дослідження за листом ОСОБА_1 , розмір матеріальної шкоди, спричиненої власникам квартири АДРЕСА_1 в зв?язку із залиттям приміщень цієї квартири, станом на жовтень 2023 року складає 25 450 грн. (двадцять п?ять тисяч чотириста п'ятдесят гривень). Також до вказаного висновку додано зведений кошторисний рахунок вартості об'єкта будівництва, а також локальний кошторис на будівельні роботи № 02-001.
Позивачем направлено претензію про відшкодування збитків, завданих внаслідок залиття квартири відповідачу, що підтверджується поштовим відправленням від 16.11.2023.
Відповідно до ч.1 та п. 1 ч. 2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною 2ст. 1166 ЦК України передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до п. 2Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, вина.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.
Згідно ч.2ст.1192ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до ч. 3ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 3 ст.12, ч 1,5,6ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достовірність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно дост.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому так і кожному доказу(групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Дослідивши надані позивачем письмові докази (акт про залиття, фотокартки, висновок експерта), колегія суддів вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми фактичними даними, якими встановлений факт залиття відповідачем квартири, що належить позивачу, розмір майнової шкоди.
Доказів відсутності вини відповідача у залитті квартири позивача, що сталася внаслідок витіку води у квартирі відповідача, матеріали справи не містять.
Доводи апеляційної скарги про те, що не встановлено причину залиття, суперечать наявним у справі доказам. Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, на спростування висновків зазначених у акті про залиття та доказів, що шкоду завдано позивачу не відповідачем, а іншою особою.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що акт про залиття не є належним та допустимим доказом, оскільки не відповідає вимогам закону, колегія суддів не приймає з огляду на таке.
Даний акт був складений членами комісії майстра дільниці КП «Харківводоканал» та слюсара - сантехніка дільниці. Суб'єктний склад комісії відповідає вимогам п. 2.3.6 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 75.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду першої інстанції не впливають.
За таких обставин, суд першої інстанції, встановивши факт залиття квартири відповідачем, причину та розмір завданої шкоди, врахувавши, що відповідач не довів відсутність своєї вини у спричиненні шкоди, зробив обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог, стягнувши розмір майнової шкоди та витрати, пов'язані із проведенням оцінки.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до п.п. в п. 4 ч. 1ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст.367,368,369, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382-384,389,390 ЦПК України, суд, -
Апеляційні скарги представника ОСОБА_2 адвоката Лихачова Романа Борисовича залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м.Харкова від 02 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю Тичкова