Іменем України
24 червня 2025 року м. Кропивницький
справа № 390/1877/23
провадження № 22-ц/4809/817/25
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О. Л., Чельник О. І.,
за участі секретаря - Бойко В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державне підприємство «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», в особі Інгульської шахти Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат»,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною адвоката Шашликова Дениса Геннадійовича, який представляє інтереси ОСОБА_1 , на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 14 січня 2025 року у складі судді Бойко І. А. і
Короткий зміст вимог позовної заяви
В жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ДП «СхідГЗК), в особі Інгульської шахти ДП «СзідГЗК», та просив стягнути на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної втратою працездатності внаслідок професійного захворювання, в розмірі 350 000 грн, без урахування податку з доходів з фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.
Позовна заява мотивована тим, що з 19.07.2004 по 12.01.2023 позивач працював на шахті «Інгульська» ДП «СхідГЗК на різних посадах у різних структурних підрозділах, у тому числі зі шкідливими умовами праці.
За час роботи на підприємстві ОСОБА_1 отримав хронічне професійне захворювання та надалі йому встановлено третю групу інвалідності.
Позивач зазначав, що у зв'язку з отриманим професійним захворюванням, йому спричинено моральну шкоду, яка полягає у порушенні нормальних життєвих зв'язків, позбавленні можливості реалізовувати свої звички та бажання, тривалому процесі лікування, постійному відчутті фізичного болю та відчутті страждань.
З урахуванням характеру глибини фізичних та душевних його страждань, ОСОБА_1 вважав, що йому спричинено моральну шкоду, яку він оцінював в розмірі 335 000 грн, як наслідок, звернувся до суду з відповідним позовом.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 14 січня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП «СхігГЗК», в особі Інгульської шахти ДП «СхігГЗК», про відшкодування моральної шкоди, заподіяної втратою працездатності внаслідок професійного захворювання, відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що поведінка позивача, який уклав з відповідачем у справі договір про відшкодування завданої йому моральної шкоди, де узгодив форму, розмір та строки виплати відшкодування, а згодом, не дочекавшись спливу визначеного строку виконання відповідачем (боржником) свого обов'язку, пред'явив позов про стягнення відшкодування у більшому розмірі, не оспорюючи сам договір, суперечить його попередній поведінці та є недобросовісною.
З огляду на обставини справи суд першої інстанції вважав, що є підстави для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі.
Оскільки позивачем не спростовані доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, стосовно того, що спірне питання про відшкодування моральної шкоди, заподіяної втратою працездатності внаслідок професійного захворювання, сторони врегулювали в досудовому порядку шляхом укладення відповідного договору в письмовій формі, суд першої інстанції вважав, що у задоволенні позову необхідно відмовити.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі адвокат Шашликов Д. Г., який представляє інтереси ОСОБА_1 , просить скасувати рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 14 січня 2025 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та здійснити розподіл судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Судом першої інстанції не в повному обсязі з'ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення даного спору, та надано неправильну оцінку доказам.
Надані позивачем докази, які були долучені до позовної заяви, повною мірою підтверджують, що ушкодження здоров'я ОСОБА_1 і отримання ним професійного захворювання та інвалідності відбулося при виконанні ним трудових обов'язків у шкідливих умовах, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань.
Посилання суду першої інстанції на укладений між сторонами договір є безпідставними, оскільки відповідач за весь час розгляду справи так і не зміг надати доказів його виконання, а також пояснити причини такої затримки, а сам договір для огляду суду було надано лише в останнє судове засідання, що є порушенням норм чинного законодавства.
Судом першої інстанції не взято до уваги, що договір від 10 липня 2023 року, який наданий ДП «СхідГЗК», не є належним доказом, оскільки відповідачем не було надано доказу того, що другий екземпляр договору існує та його було надано ОСОБА_1 під підпис.
Короткий зміст вимог відзиву на апеляційну скаргу
Від ДП «СхідГЗК» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні його апеляційної скарги, а рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 14 січня 2025 року залишити без змін.
Розгляд справи у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції
В судовому засіданні апеляційного суду, проведеного в режимі відеоконференції, представник позивача адвокат Кобеляцький Д. М. підтримав доводи апеляційної скарги, представник відповідача Плетньов О. С. заперечував проти доводів апеляційної скарги.
Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 19.07.2004 працював на посадах ДП «СхідГЗК» та 12.01.2023 його було звільнено з роботи, у зв'язку з виявленою невідповідністю працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи, на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України.
Відповідно до медичного висновку лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я про наявність (відсутність) хронічного професійного захворювання (отруєння) від 16.05.2023, наданого ДУ «Українська науково-дослідний інститут промислової медицини» Стороженко А.П. встановлено діагноз: радикулопатія попереково-крижова L4, L5, S1 з вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим і м'язово-тонічним синдромами, часто рецидивуючий перебіг з нейродистрофічними проявами у вигляді остеоартрозу у поєднанні з періартрозом колінних суглобів (ПФ другого ступеня). ОСОБА_1 підпадав під вплив шкідливих факторів: тяжкої фізичної праці несприятливого мікроклімату, параметри яких перевищують нормативні значення. Протипоказана робота в умовах тяжкої фізичної праці несприятливого мікроклімату.
17.05.2023 ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» повідомило Інгульську шахту ДП «СхідГЗК» про наявність у ОСОБА_1 професійного захворювання.
Відповідно до акта розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 06.06.2023 професійне захворювання у ОСОБА_1 виникло за обставин тривалого терміну роботи на Інгульській шахті ДП «СхідГЗК» в шкідливих та небезпечних умовах праці, пов'язаних з тяжкою фізичною працею, при виконання функціональних обов'язків, що обумовлені технологічним процесом з використанням засобів індивідуального захисту. Причиною виникнення професійного захворювання слугувало фізичне перевантаження. За показниками напруженості трудового процесу (особистий ризик) та нерегулярна змінність роботи з роботою у нічну зміну ІІІ клас 2 ступінь напруженості трудового процесу.
Ступінь втрати працездатності ОСОБА_1 становить 60 % з 05.07.2023 та є безтерміновою.
Позивачу встановлена третя група інвалідності безтерміново. Причина інвалідності - професійне захворювання.
В договорі № 18/720 від 10.07.2023, укладеному між ДП «СхідГЗК» та ОСОБА_1 , сторони, враховуючи заяву останнього про виплату одноразової грошової компенсації в якості відшкодування моральної шкоди, у зв'язку із профзахворюванням, отриманим за час роботи на ДП «СхідГЗК», з урахуванням медичного висновку лікарсько-експертної комісії ДУ «Українська науково-дослідний інститут промислової медицини» № 538 від 16.05.2023, узгодили, що ДП «СхідГЗК» сплачує одноразову грошову виплату ОСОБА_1 в сумі 6500 грн з врахуванням сплати необхідних податків та обов'язків платежів із вказаної суми, в якості відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок отриманого ним професійного захворювання. Позивач відмовляється від будь-яких намірів стягнення на його користь інших сум в якості відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійних захворювань з відповідачем, а останній зобов'язується в строк до 31.12.2023 сплатити на користь ОСОБА_1 6 500 грн на реквізити, які наведені в угоді.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, щокожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.
Відповідно до вимог статей 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Згідно ст. 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про охорону праці» умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Відповідно до вимог статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Згідно з частинами першою - третьою статті 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.
Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (стаття 237-1 КЗпП України).
Тобто відповідно до вказаної норми за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Оскільки закон покладає обов'язок створення безпечних і нешкідливих умов праці, власник або уповноважений ним орган несе відповідальність за моральну шкоду, заподіяну потерплому внаслідок фізичного чи психічного впливу небезпечних умов праці.
Схожі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 362/5580/15-ц (провадження № 61-8552св18) та від 04 грудня 2019 року у справі № 344/9109/18 (провадження № 61-14480св19).
Конституційний Суд України у пункті 4.1 Рішення від 27 січня 2004 року у справі № 1-9/2004 за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначив, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні і фізичні страждання. Втрата працездатності, яка встановлена висновком медико-соціальною експертною комісією, вже сама по собі свідчить про спричинення моральної шкоди, оскільки стан здоров'я потерпілого погіршено.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , виданої на ім'я ОСОБА_1 , останній з 19.07.2004 працював на посадах ДП «СхідГЗК» та 12.01.2023 його звільнено з роботи у зв'язку з виявленою невідповідністю працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи, на підставі п.2 ст.40 КЗпП України (а. с. 12-14).
Згідно копії довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній № 68 від 20.06.2023 ОСОБА_1 працював електрослюсарем повний робочий день в підземних роботах на Інгульській шахті ДП «СхідГЗК» за періоди: з 10.11.2005 по 04.12.2005, з 17.12.2005 по 04.06.2006, з 17.06.2006 по 17.09.2006, з 23.09.2006 по 03.12.2006, з 16.12.2006 по 03.06.2007, з 16.06.2007 по 02.08.2016, з 03.08.2016 по 12.01.2023 (а. с. 15).
Згідно копій витягів із наказів № 325 від 14.09.2004, № 484 від 28.08.2009, № 841 від 28.08.2014, № 319 від 03.08.2016, № 380 від 27.08.2019 професія підземного електрослюсаря чергового та з ремонту устаткування атестована за списком № 1, розділ І, пр. 1, п. «а», позиція 1.1а (а. с. 24-26).
Відповідно до копії медичного висновку лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я про наявність (відсутність) хронічного професійного захворювання (отруєння), від 16.05.2023, наданого ДУ «Українська науково-дослідний інститут промислової медицини» ОСОБА_1 встановлено діагноз: радикулопатія попереково-крижова L4, L5, S1 з вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим і м'язово-тонічним синдромами, часто рецидивуючий перебіг з нейродистрофічними проявами у вигляді остеоартрозу у поєднанні з періартрозом колінних суглобів (ПФ другого ступеня). ОСОБА_1 підпадав під вплив шкідливих факторів: тяжкої фізичної праці несприятливого мікроклімату, параметри яких перевищують нормативні значення. Протипоказана робота в умовах тяжкої фізичної праці несприятливого мікроклімату (а. с. 16-17).
Копією повідомлення про професійне хронічне захворювання (отруєння) № 08/21-1027 від 17.05.2023 підтверджується, що ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» повідомило Інгульську шахту ДП «СхідГЗК» про наявність у ОСОБА_1 професійного захворювання (а.с.18).
Відповідно до копії акта розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 06.06.2023 професійне захворювання у ОСОБА_1 виникло за обставин тривалого терміну роботи на Інгульській шахті ДП «СхідГЗК» в шкідливих та небезпечних умовах праці, пов'язаних з тяжкою фізичною працею, при виконання функціональних обов'язків, що обумовлені технологічним процесом з використанням засобів індивідуального захисту. Причиною виникнення професійного захворювання слугувало фізичне перевантаження. За показниками напруженості трудового процесу (особистий ризик) та нерегулярна змінність роботи з роботою у нічну зміну ІІІ клас 2 ступінь напруженості трудового процесу (а. с. 19-20).
Згідно з копією довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА № 138100 від 05.07.2023 ступінь втрати працездатності ОСОБА_1 становить 60 % з 05.07.2023 та є безтерміновою (а. с. 22).
Відповідно до копії довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ № 388105 ОСОБА_1 встановлена третя група інвалідності безтерміново. Причина інвалідності - професійне захворювання (а. с. 23).
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (ч. 1 ст. 11 ЦК України).
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти (ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ч. ч. 1 - 3 ст. 6 ЦК України).
Відповідно до статті 6 цього Кодексу (ЦК) сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Згідно з ч. 5 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц сформульовано висновок про те, що тлумачення положень ст. ст. 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.
Отже, заподіювач моральної шкоди і потерпілий мають право на укладення договору про врегулювання своїх відносин з відшкодування завданої шкоди на власний розсуд, що передбачено ч. 5 ст. 23 ЦК України.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Зі змісту ст. 525 та ст. 615 ЦК України вбачається, що одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зокрема через порушення зобов'язання однією зі сторін.
З огляду на те, що договір є універсальним регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків, у договорі про відшкодування шкоди сторони можуть на власний розсуд визначити підстави відшкодування шкоди (факти заподіяння шкоди), спосіб, розмір та строк компенсації тощо.
Такий договір є обов'язковим для сторін і підлягає виконанню.
Якщо такий договір виконується, то підстав для звернення до суду немає.
Заперечуючи проти позовних вимог, ДП «СхідГЗК» посилалось укладений договір з позивачем, яким визначено розмір компенсації за завдану йому моральну шкоду та строку її сплати.
За змістом копії договору № 18/720 від 10.07.2023, укладеного між ДП «СхідГЗК» та ОСОБА_1 , сторони, враховуючи заяву останнього про виплату одноразової грошової компенсації в якості відшкодування моральної шкоди, у зв'язку із профзахворюванням, отриманим за час роботи на ДП «СхідГЗК», з урахуванням медичного висновку лікарсько-експертної комісії ДУ «Українська науково-дослідний інститут промислової медицини» № 538 від 16.05.2023, узгодили, що ДП «СхідГЗК» сплачує одноразову грошову виплату ОСОБА_1 в сумі 6 500 грн з врахуванням сплати необхідних податків та обов'язків платежів із вказаної суми, в якості відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок отриманого ним професійного захворювання. ОСОБА_1 відмовляється від будь-яких намірів стягнення на його користь інших сум в якості відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійних захворювань з ДП «СхідГЗК», а останнє зобов'язується в строк до 31.12.2023 сплатити на користь ОСОБА_1 6 500 грн на реквізити, які наведені в угоді (а. с. 67).
Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що договір про відшкодування моральної шкоди сторони по справі уклали після того, як факт професійного захворювання позивача та відсоток втрати ним професійної працездатності були встановлені згідно із законом, а також встановлено інвалідність.
Отже, на час укладення цього договору сторони володіли усіма даними про обставини, які впливають на відповідальність відповідача за спричинену позивачу шкоду, а тому за спільною домовленістю визначили розмір та порядок відшкодування, уклавши договір.
Згідно з ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює цивільні права вільно, на власний розсуд.
Якщо потерпілий досягнув домовленості з особою, відповідальною за завдану йому шкоду, про відшкодування - це право обох учасників таких правовідносин.
Суд не має повноважень довільно втручатися у договір, крім випадків передбачених законом (наприклад, визнання оспорюваного договору недійсним, ігнорування нікчемного договору, розірвання договору на вимогу однієї зі сторін).
Презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 759/24061/19).
В ЦК України закріплений конструкт, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Звертаючись до суду з позовом до відповідача, ОСОБА_1 вимог визнання недійсним або розірвання договору про відшкодування моральної шкоди від 10.07.2023 № 18/720 не заявив.
Поведінка позивача, який уклав з відповідачем у справі договір про відшкодування завданої йому моральної шкоди де узгодив форму, розмір та строки виплати відшкодування, а згодом, не дочекавшись спливу визначеного строку виконання відповідачем (боржником) свого обов'язку, пред'явив позов про стягнення відшкодування у більшому розмірі, не оспорюючи сам договір, суперечить його попередній поведінці та є недобросовісною.
Отже, з огляду на обставини цієї справи є підстави для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі.
За таких обставин, суд першої інстанції, прийшовши до висновку, що позивачем не спростовані доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, стосовно того, що спірне питання про відшкодування моральної шкоди, заподіяної втратою працездатності внаслідок професійного захворювання, сторони врегулювали в досудовому порядку шляхом укладення відповідного договору в письмовій формі, обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги про те, що надані позивачем докази, які були долучені до позовної заяви, повною мірою підтверджують, що ушкодження здоров'я ОСОБА_1 і отримання ним професійного захворювання та інвалідності відбулося при виконанні ним трудових обов'язків у шкідливих умовах, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань, не заслуговують на увагу суду, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, оскільки сторони в укладеному договорі, враховуючи вказані докази за спільною домовленістю визначили розмір та порядок відшкодування моральної шкоди.
Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що відповідач за весь час розгляду справи так і не зміг надати доказів виконання договору про відшкодування шкоди, не підтверджують необґрунтованість висновків суду першої інстанції по суті спору, при цьому, позивач не позбавлений у встановленому законом порядку звернутись до відповідача з відповідною вимогою про стягнення коштів в порядку виконання укладеного між сторонами договору про відшкодування моральної шкоди.
Безпідставними є також доводи апеляційної скарги про те, що сам договір для огляду суду було надано лише в останнє судове засідання, що є порушенням норм чинного законодавства, оскільки примірник договору було надано ДП «СхідГЗК» до суду першої інстанції разом із відзивом на позовну заяву, та в подальшому надано його оригінал для огляду в судовому засіданні, що відповідає вимогам процесуального законодавства та не є їх порушенням.
Таким, що не заслуговує на увагу суду є твердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що відповідачем не було надано доказу того, що другий екземпляр договору існує та його було надано ОСОБА_1 під підпис, оскільки вказана обставина не свідчить про неналежність вказаного доказу.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів таінших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки, суд першої інстанції ухвалив в судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки, апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Шашликова Дениса Геннадійовича, який представляє інтереси ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 14 січня 2025 року без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 26.06.2025.
Головуючий суддя С. І. Мурашко
Судді О. Л. Карпенко
О. І. Чельник