ЄУН: 336/2346/25
Провадження №: 2-а/336/57/2025
24.06.25
Іменем України
24 червня 2025 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі судді Звєздової Н.С., за участі секретаря судового засідання Іванченко О.С.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності. -
Представник позивача - адвокат Шаповалов А.В., який діє на підставі ордеру серії АР № 1225308 від 27.02.2025, через підсистему (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому просить визнати недійсною та скасувати постанову серії ЕНА №4142155 від 24.02.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340,00 гривень за ч.1 ст.121 КУпАП та справу про адміністративне правопорушення закрити за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 24 лютого 2025 р. поліцейським 1 взводу 1 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції в Запорізькій області було винесено постанову серія ЕНА №4142155 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі. Відповідно до постанови позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. за те, що 24.02.2025 року о 18:12 годині в м. Запоріжжі по вул. Фортечна, буд. 49 водій здійснив зупинку транспортного засобу ближче 30 м від посадкового майданчика для зупинки маршрутних транспортних засобів, чим порушила пункт 15.9.е ПДР.
Постанову було винесено за відсутності позивача та/або водія, у зв'язку з чим її не було отримано.
26 лютого 2025 р. позивачу через застосунок «дія» стало відомо, що Управлінням патрульної поліції в Запорізькій області було складено постанову.
28 лютого 2025 р. адвокатом Шаповаловим А.В., було подано до відповідача адвокатський запит, щодо надання постанови серії ЕНА №4142155 та всіх документів/доказів, що стали підставою для її винесення.
05 березня 2025 р. адвокатом було отримано відповідь №66-су-И1/32/01-2025 р., до якої було долучено завірену належним чином ксерокопію постанови.
06 березня 2025 р. адвокатом було отримано відеодоказ, який додано до вищезазначеної постанови.
Позивач вважає вказану постанову незаконною та клопоче про її скасування.
Ухвалою суду від 24.03.2025 справу було призначено до розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
08.04.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
16.04.2025 від адвоката надішли письмові пояснення в яких останні просить суд задовольнити позов та стягнути витрати на правничу допомогу у сумі 6500грн.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі не викликались.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 КАС України у справах, визначених статтями 263-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що відповідно до постанови серії ЕНА №4142155 від 24 лютого 2025 року, складеного поліцейським 1 взводу 1 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції в Запорізькій області Бур'ян Д.А., було притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. за те, що вона 24.02.2025 року о 18:12 годині в м. Запоріжжі по вул. Фортечна, буд. 49 здійснила зупинку транспортного засобу ближче 30 м від посадкового майданчика для зупинки маршрутних транспортних засобів, чим порушила пункт 15.9.е ПДР.
Частиною 1 статті 122 КУпАП передбачена відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Як передбачено ч.1 ст.3 Закону України «Про Національну поліцію», у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
За змістом п.1-2 ч.1 ст.18 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський зобов'язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з приписами ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення, статтею 7 якого визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності.
Статтею 246 КУпАП передбачено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП, відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У наведених положеннях визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.
Стаття 283 КУпАП зобов'язує співробітника поліції спочатку розглянути адміністративну справу (вивчити докази, свідчення свідків, розглянути пояснення обвинуваченого, документи, позицію адвоката) і тільки після цього винести постанову.
Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Тобто, постанови про адміністративні правопорушення не повинні бути не повні та не об'єктивні.
Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Зі змісту норм статей 251, 252, 280 КУпАП суд приходить до висновку, що правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності, зокрема за частиною 1 статті 122 КУпАП, є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами.
За приписами статті 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Порядок використання фото та відео техніки встановлюється п. 9 ч.1 ст.31 та ст.40 Закону України "Про національну поліцію".
При цьому норма статті 31 Закону України "Про національну поліцію" є загальною нормою, яка безпосередньо не регламентує порядок застосування технічних приладів та технічних засобів.
Статтею 40 Закону України "Про національну поліцію" встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Суд підкреслює, що притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 22.05.2020 у справі №513/899/16-а постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, зокрема, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справи і посилання на норму закону, яка передбачає відповідальність за це адміністративне правопорушення. Дотримання цих вимог має виключне значення для встановлення об'єктивної істини при оскарженні такої постанови в судовому порядку.
Приписами частини 3 статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов'язок відповідача зазначити технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис.
Відповідачем по справі надано відеозапис, з якого судом не встановлено факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом Toyota RAV4, номерний знак НОМЕР_1 . З відеозапису вбачається факт спілкування працівника поліції з позивачкою. Окрім того, судом встановлено, що працівник поліції склав постанову та зачитав права без присутності водія.
Сама постанова не містить пояснень та підпису особи, оскільки працівник поліції склав оспорювану постанову за відсутності водія.
Отже, жодного доказу на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст. 122 КУпАП, суду надано не було.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Статтею 7 КУпАП України визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Інших доказів, передбачених ст. 72 КАС України, які б підтверджували факт порушення позивачем правил дорожнього руху, матеріали адміністративної справи не містять та відповідачем до суду надано не було.
Суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» Європейський суд з прав людини підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: вона обов'язкова не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Сама ж по собі наявність такої постанови не підтверджує факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Справа про адміністративне правопорушення має вирішальне значення для встановлення обставин правопорушення та аналізу правомірності накладення стягнення на правопорушника.
Суду не подано жодного належного та допустимого доказу, на підставі яких можливо достовірно встановити істину по справі.
Відповідно до ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд, враховуючи презумпцію невинуватості, закріплену статтею 62 Конституції України, виходить з того, що допустимих та достатніх доказів наявності складу адміністративного правопорушення у діях позивача суду не подано. Сама ж постанова у справі про адміністративне правопорушення не містить відомостей про докази, на підставі яких встановлена винуватість позивача у порушенні ПДР, а отже підтвердження зазначених фактів матеріали справи не містять.
Враховуючи вище вказане, суд встановив, що у діях позивача відсутня подія і склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 127 КУпАП, що є підставою для задоволення позову.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваної постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення за відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 127 КУпАП.
Положенням частини 1 статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивачки понесені судові витрати, то суд зазначає наступне.
Матеріали справи містять підтвердження про сплату судового збору за подачу позову в розмірі 605 грн. 60 коп.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано наступні докази:
1. Ордер на надання правничої (правової) допомоги;
2. Договір від 27.02.2025р. про надання правової допомоги;
3. Акт виконаних робіт (наданих послуг) від 15.04.2025р.;
Статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що стягнення судових витрат стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 КАС України).
Згідно з ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п.1 ч.3 ст.134 КАС України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).
Відповідно до ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст.134 КАС України).
Слід взяти до уваги, що статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.
Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Таким чином, суд вважає, що до правової допомоги належать консультації та роз'яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
При цьому, суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (в подальшому - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане з суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19.
Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.
При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії:
складність справи та виконаних робіт (наданих послуг);
час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг);
обсяг наданих послуг та виконаних робіт;
ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Крім того, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.
Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.
У зв'язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №200/14113/18-а, від 31.03.2020 у справі №726/549/19, від 21.05.2020 у справі №240/3888/19, від 11.02.2021 у справі №520/9115/19, №640/19536/18 від 03.02.2022.
Також, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Досліджуючи матеріали справи щодо судових витрат, суд встановив, що сума судових витрат за надану правничу допомогу в розмірі 6 500грн. є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи (справа є незначною), витрачений адвокатом час (провадження у справі здійснено в письмовому порядку без виклику сторін), ціна позову (позов є немайнового характеру, при цьому, у даній справі оскаржується постанова відповідача, якою на позивача покладено адміністративне стягнення в розмірі 340,00 грн.)
Аналіз зазначених обставин дає підстави для висновку про не співмірність витрат на правничу допомогу, які позивач просить стягнути з відповідача.
При визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Суд звертає увагу, що предмет спору у даній справі не є складним та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними, судова практика у даній категорії спорів є сталою, а тому складання позовної заяви не потребувало додаткових зусиль, як наслідок - сума витрат на її написання є завищеною.
Вказане стосується акту виконаних робіт від 15.04.2025.
Так, зважаючи на задоволення позовних вимог, предмет спору, заявлені позовні вимоги, зміст позовної заяви, складність справи та обсяг доказів, складність та обсяг наданих адвокатом послуг, час, витрачений на надання послуг, значення справи для сторони, суд зазначає про наявність підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки витрат на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн., що є співмірним зі складністю справи та відповідає принципу справедливості.
Керуючись статтями 6-9, 139, 244-246, 250, 286 КАС України, суд
ухвалив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Скасувати постанову серії ЕНА №4142155 від 24.02.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340,00 гривень за ч.1 ст.121 КУпАП
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції в дохід держави судовий збір у сумі 605,60 грн. на користь ОСОБА_1 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції витрати на правничу допомогу у сумі 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп. на користь ОСОБА_1 .
В іншій частині позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя або безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення.
Реквізити учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання (зареєстроване): АДРЕСА_1 .
Відповідач: Головне управління національної поліції в Запорізькій області, код ЄДРПОУ 40108688, місцезнаходження: 69005, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 96.
Відповідач: Департамент патрульної поліції, ЄДРПОУ 40108688, місцезнаходження: м. Київ, вул. Федора Ернеста, 3.
Суддя: Н.С. Звєздова