Справа № 385/914/25
Провадження 2-о/385/50/25
25.06.2025 року м. Гайворон
суддя Гайворонського районного суду Кіровоградської області Венгрин М. В. розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Міністерство оборони України, про встановлення факту, що має юридичне значення,
ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою в порядку окремого провадження, в якій просив встановити факт здійснення ним з 2019 року постійного догляду за членом його сім'ї - бабусею ОСОБА_2 , яка потребує постійного стороннього догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Дослідивши матеріали заяви, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження по справі, з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у частині першій статті 315 ЦПК України, однак не є вичерпним.
Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов:
- згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку їх встановлення;
- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
- встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Схожі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 18 січня 2024 року № 560/17953/21.
Отже, існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.
Якщо факт, що має юридичне значення, підлягає встановленню в позасудовому порядку, особа має використати такий порядок.
Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку адміністративного судочинства (схожі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16-ц, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
Близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 29 травня 2019 року у справі № 398/4017/18.
Таким чином, судовий порядок встановлення факту, що має юридичне значення, використовується лише у випадку, коли чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку його встановлення.
Статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, коли військовозобов'язані не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
Суд вважає, що чинним законодавством передбачено позасудовий порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особами, що його потребують.
Так, порядок вирішення питання можливості оформлення постійного догляду за особами, що потребують постійного стороннього догляду, визначено Законом України «Про соціальні послуги», Порядком підготовки та перепідготовки фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 430, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1040, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859, Порядком організації надання соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 587.
Вказані нормативно-правові акти визначають порядок та підстави отримання статусу фізичної особи, яка надає соціальні послуги з догляду, внесення відомостей про таких осіб до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, порядок отримання витягу з такого Реєстру.
Догляд вдома, денний догляд є базовою соціальною послугою (пункт 1 частини шостої статті 16 Закону України «Про соціальні послуги»).
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 1 Закону України «Про соціальні послуги» соціальні послуги - дії, спрямовані на профілактику складних життєвих обставин, подолання таких обставин або мінімізацію їх негативних наслідків для осіб/сімей, які в них перебувають. Особі/сім'ї можуть надаватися одна або одночасно декілька соціальних послуг. Порядок організації надання соціальних послуг затверджується Кабінетом Міністрів України.
Отримувачі соціальних послуг - особи/сім'ї, які належать до вразливих груп населення та/або перебувають у складних життєвих обставинах, яким надаються соціальні послуги (пункт 10 частини першої статті 1 Закону України «Про соціальні послуги»).
За змістом пунктів 6, 14 частини першої статті 1 Закону України «Про соціальні послуги» надавачами соціальних послуг, зокрема, є фізичні особи, які включені до розділу «Надавачі соціальних послуг» Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг (автоматизованої інформаційно-телекомунікаційна системи, призначеної для збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, використання, знеособлення і знищення визначених цим Законом даних про надавачів та отримувачів соціальних послуг).
Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини шостої статті 13 Закону України «Про соціальні послуги» фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім'ї, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки та є особами з інвалідністю I групи; громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями; невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися.
Фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, виплачується компенсація за догляд (частина сьома статті 13 Закону України «Про соціальні послуги»).
Постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1040 затверджено Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі.
Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про соціальні послуги» до уповноважених органів системи надання соціальних послуг належать:
1) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення;
2)центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства під час надання соціальних послуг і соціальної підтримки;
3) Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації;
4) виконавчі органи міських рад міст обласного значення, рад об'єднаних територіальних громад.
Відповідно до положень частини п'ятої статті 11 Закону України «Про соціальні послуги» до повноважень районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад міст обласного значення, рад об'єднаних територіальних громад належать, серед іншого, визначення потреб населення адміністративно-територіальної одиниці/територіальної громади у соціальних послугах, у тому числі із залученням надавачів соціальних послуг недержавного сектору, оприлюднення відповідних результатів; інформування населення про перелік соціальних послуг, їх зміст і порядок надання у формі, доступній для сприйняття особами з будь-яким видом порушення здоров'я; здійснення заходів для виявлення вразливих груп населення та осіб/сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах; ) забезпечення за результатами оцінювання потреб особи/сім'ї надання базових соціальних послуг особам/сім'ям відповідно до їхніх потреб, вжиття заходів з надання інших соціальних послуг таким особам/сім'ям шляхом створення мережі надавачів соціальних послуг державного/комунального сектору та/або залучення надавачів соціальних послуг недержавного сектору (шляхом соціального замовлення, державно-приватного партнерства, конкурсу соціальних проектів, соціальних програм тощо), та/або на умовах договору з уповноваженими органами, передбаченими пунктами 3 і 4 частини першої цієї статті; забезпечення ведення Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг на місцевому рівні.
Згідно із частиною шостою статті 15 Закону України «Про соціальні послуги» формування Реєстру здійснюється шляхом внесення до нього відповідної інформації уповноваженими органами системи надання соціальних послуг.
Порядок формування, ведення та доступу до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2021 року № 99, згідно з положеннями якого за заявою надавача соціальних послуг у розділі «Надавачі соціальних послуг - фізичні особи» мають бути внесені відомості про надавачів соціальних послуг, які мають право на отримання витягу з цього Реєстру (пункти 32, 35, 36, 41).
Таким чином, для засвідчення відповідного статусу, надавач та отримувач соціальних послуг можуть отримати витяг з Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, який призначений для збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, використання, знеособлення і знищення даних про надавачів та отримувачів соціальних послуг, визначених законодавством.
Догляд вдома, денний догляд є базовою соціальною послугою, для отримання якої особа або її представник має звернутись із заявою про надання соціальної послуги за місцем свого проживання до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчого органу міської ради міст обласного значення, ради об'єднаної територіальної громади, який після оцінювання потреби особи/сім'ї у соціальних послугах приймає рішення про надання чи відмову у наданні соціальних послуг, яке може бути оскаржено до суду (пункт 1 частини шостої статті 16, частина перша статті 19, стаття 20, частини перша, четверта статті 21 Закону України «Про соціальні послуги»).
Підставою для відмови особі, яка звернулася із заявою, у наданні соціальних послуг є відсутність потреби осіб/сімей, які належать до вразливих категорій населення або перебувають під впливом чинників, що можуть зумовити потрапляння у складні життєві обставини, в соціальних послугах за результатами оцінювання потреб особи/сім'ї (пункт 42 Порядку організації надання соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 587).
Таким чином, законодавством визначено позасудовий порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка за станом здоров'я потребує соціальної послуги з догляду, у зв'язку з чим такий факт не може встановлюватися в судовому порядку в окремому провадженні в порядку цивільного судочинства.
У разі не визнання уповноваженими особами Управління соціального захисту населення права, заявник не позбавлений можливості оскаржити їх дії чи бездіяльність у судовому порядку. За предметом та можливими правовими наслідками цей спір існуватиме у сфері публічно-правових відносин.
Суд застосовує норми права з урахуванням принципу розумності та справедливості.
У цьому контексті слід звернути увагу, що законодавець аналогічним чином унормував позасудовий порядок встановлення факту здійснення особою постійного догляду у законодавстві про мобілізаційну підготовку та порядок мобілізації.
Зокрема, у місцевому органі виконавчої влади передбачено створення комісії із встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду), яка, з урахуванням наданих районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки матеріалів, складає про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду). Зазначений акт є одним із документів, які надаються військовозобов'язаним до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (пункт 9 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», пункт 62, додаток 8 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560).
Такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 05 червня 2024 року у справі № 283/1199/23 (провадження № 61-12851св23), а також в постановах від 10 липня 2024 року у справі № 213/3417/23 (провадження № 61-16934св23), від 26 серпня 2024 року у справі № 214/3506/24 (провадження № 61-8564св24) та від 09 вересня 2024 року у справі № 569/20792/23 (провадження № 61-738св24), що свідчить про усталеність підходу у вирішенні цього питання.
Однією з підстав відмови у відкритті провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц зазначено, що «приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження; пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), «заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 109 КАС України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження), «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 170 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного чи адміністративного судочинства, відповідно, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами».
У поданій заяві, з метою отримання заявником статусу військовозобов'язаного, який не підлягає призову на військову службу під час мобілізації у відповідності до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», заявник просив встановити, що він є єдиною особою, яка зайнята постійним доглядом у зв'язку з відсутністю інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, за своєю бабкою, яка потребує постійного стороннього догляду.
Ураховуючи вищевикладене, оскільки розгляд заяви віднесено до повноважень інших органів і за законом не підлягає судовому розгляду, а також покладаючи в основу позицію Верхового Суду, викладену у постанові від 18.10.2024 у справі № 148/524/23 (провадження №61-12982св23), суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
Аргумент заяви про те, що лише в судовому порядку може бути підтверджено факт того, що він є єдиним надавачем соціальної послуги його бабці та відсутні інші особи, які можуть здійснювати такий догляд, спростовуються встановленим чинним законодавством порядком надання соціальних послуг, який допускає відмову у наданні соціальної послуги у випадку, якщо встановлено відсутність потреби у соціальній послузі.
У заяві відсутні відомості про те, що на підставі заяв бабусі заявника про надання соціальної послуги за місцем проживання підрозділ з питань соціального захисту населення оцінив потреби особи/сім'ї у соціальних послугах та ухвалив рішення про надання заявником соціальних послуг з постійного догляду за нею.
Також відсутні дані, що заявник як надавач соціальних послуг звертався із заявою до компетентних органів, був включений до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг або отримав відповідну відмову.
Таким чином, надані заявником докази не свідчать, що він використав позасудовий порядок встановлення факту, який він просить встановити суд.
Суд вважає незастосовними у справі, висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 11.12.2024 у справі № 153/247/24 та від 18.12.2024 у справі №352/1658/23 адже такі стосуються встановлення факту здійснення постійного догляду заявником, який є діючим військовослужбовцем, на противагу у даній справі, заявник просить встановити факт, з метою надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Керуючись статтями 186, 260, 261, 293, 315, 352-354 ЦПК України, суд
відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Міністерство оборони України, про встановлення факту, що має юридичне значення.
Роз'яснити заявнику, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із такою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена до Кропивницького апеляційного суду протягом 15 днів з дня її підписання.
Повний текст судового рішення складено 26.06.2025.
Суддя: М. В. ВЕНГРИН