Справа № 183/4294/25
№ 2/183/3550/25
25 червня 2025 року м. Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Парфьонова Д. О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про:
- визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 транспортного засобу марки «FORD TRANSIT», державний номер НОМЕР_1 , VIN номер - НОМЕР_2 , 2003 року випуску, та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації, що становить 1/2 частину вартості транспортного засобу марки «FORD TRANSIT», державний номер НОМЕР_1 , VIN номер - НОМЕР_2 , 2003 року випуску, у сумі 89 160,95 грн,
- припинення частки ОСОБА_1 у праві власності на 1/2 частину транспортного засобу «FORD TRANSIT», державний номер НОМЕР_3 , VIN номер - НОМЕР_2 , 2003 року випуску,
29 квітня 2025 року ОСОБА_1 (надалі - позивачка) в особі представника, адвоката Нестеченка Д. С., звернулась до суду з цим позовом, отриманим судом 02 травня 2025 року, в якому, окрім основних позовних вимог також просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу та судовий збір.
В обґрунтування позову представник позивачки вказав, що ОСОБА_1 13 травня 2006 року уклала шлюб з ОСОБА_2 (надалі - відповідач), цей факт доводиться за допомогою свідоцтва про шлюб від 13 травня 2006 року, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Новомосковську Новомосковського міськрайонного управління юстиції в Дніпропетровській області. 17 серпня 2020 року шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області. Під час перебування у шлюбі подружжям придбано автомобіль марки «FORD TRANSIT», державний номер НОМЕР_1 , VIN номер - НОМЕР_4 , 2003 року випуску. Автомобіль було зареєстровано на ім'я відповідача у справі, що доводиться копією відповіді Головного сервісного центру МВС в Дніпропетровській області від 26 жовтня 2023 року. На даний час саме відповідач користується автомобілем та не бажає сплатити 1/2 його вартості позивачці. За таких обставин позивачка змушена звернутися до суду з позовом про поділ майна подружжя.
В правове обґрунтування позову посилається на ч. 2 ст. 183, ст. 365, ч. 3 ст. 368, ч. 3 ст. 370 ЦК України, ст. 60, 63, ч. 2, 3 ст. 57, ст. 70, 71 СК України, висновки з питань застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20.
Наголошує, що позивачкою понесені судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн. Означений факт підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 01/12/23 від 01 грудня 2022 року та договором про надання правової допомоги від 01 грудня 2023 року. Вказує на висновки з питань застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19, пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, наводячи орієнтовний розрахунок витрат, які позивачка може понести під час розгляду судового процесу: поштові витрати - 300 грн; витрати пов'язані з прибуттям до суду - 300 грн; витрати на правничу допомогу - 15 000 грн.
Постановленою судом ухвалою від 28 травня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін з огляду на визначену позивачкою ціну позову 89 160,95 грн, яка не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та з врахуванням п. 1 ч. 4, п. 1 ч. 6 ст. 19, п.1 ч. 1, п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України. Встановлено строк для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень, клопотань про розгляд справи з викликом сторін.
Ухвалу доставлено до електронного кабінету представника позивачки 29 травня 2025 року /а.с.28/ та 30 травня 2025 року направлено відповідачеві /а.с.39/.
03 червня 2025 року судом отримано заяву представниці ОСОБА_2 , адвокатки Ляшенко М. Г., про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді та надання доступу до електронної справи, задоволену судом. Представниці надано доступ до справи 04 червня 2025 року.
06 червня 2025 року представницею ОСОБА_2 , адвокаткою Ляшенко М. Г., подано відзив на позовну заяву. У відзиві сторона відповідача просить відмовити в позові повністю та застосувати до позивачки заходи процесуального примусу, у вигляді штрафу, у розмірі, який на розсуд суду, буде достатнім для припинення з боку позивачки зловживання процесуальними правами.
В обґрунтування відзиву по суті вказує, що відповідач не заперечує проти факту перебування з позивачкою у шлюбі від 13 червня 2006 року, розірваного рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 серпня 2020 року у справі № 183/2643/20. Однак зазначає, що шлюб між сторонами розірвано за ініціативою саме позивачки. Судом у рішенні від 17 серпня 2020 року у мотивувальній частині вказано, що 18 травня 2020 року позивачка звернулась до суду із вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилається на те, що 13 травня 2006 року вона зареєструвала шлюб з відповідачем, від якого вони мають дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом з нею. Спільне життя з відповідачем не склалося через відсутність взаєморозуміння, внаслідок чого виникали сварки, які призвели до втрати почуття поваги та любові один до одного. Шлюбні відносини вони припинили у вересні 2018 року, з того часу спільне господарство разом не ведуть та проживають окремо. Спір щодо поділу майна буде вирішений окремо. Судом було встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 13 травня 2006 року. За час спільного проживання через взаємовідносини сторін, що склалися, враховуючи втрату ними почуття любові один до одного, припинення фактичних шлюбно-сімейних відносин та небажання їх поновлення, збереження сім'ї стало неможливим. Шлюбні відносини між сторонами припинені у вересні 2018 року, з того часу спільне господарство вони разом не ведуть та проживають окремо. Сторона відповідача не вважає за необхідне доказувати час припинення фактичних шлюбних відносин, оскільки такі обставини встановлені у рішенні суду у справі № 183/2643/20.
Представниця відповідача вказує, що спірний автомобіль було придбано вже після припинення фактичних шлюбних відносин, а тому він не є спільним сумісним майном та не підлягає поділу, оскільки є особистою приватною власністю відповідача. Зазначає, що тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу, покладається на того з подружжя, який її спростовує, водночас у цій справі доказування факту окремого проживання та відсутність спільного господарства не є необхідним через встановлення таких обставин рішенням суду.
Наголошує, що право власності на транспортний засіб марки «Ford Transit» 2003 року випуску з VIN номером НОМЕР_2 відповідач набув 05 вересня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеному в ТСЦ МВС № 5343 № 1651611 від 05 вересня 2019 року. Спірне майно придбано відповідачем 05 вересня 2019 року, коли, відповідно до обставин, встановлених рішенням суду, фактичні шлюбні відносини між сторонами були вже припинені. Доказів на підтвердження придбання спірного автомобіля за спільні кошти подружжя, яке вже понад рік не підтримувало фактичних шлюбних відносин на момент придбання спірного автомобіля у 2019 році, чи за особисті кошти позивачки суду не надано.
Щодо суми компенсації вказує, що до позовної заяви долучено висновок експерта № 9635 від 04 серпня 2023 року, відповідно до якого визначена середня ринкова вартість автомобілю марки «Ford Transit» 2003 року випуску - 178 321,90 грн. У висновку не зазначено, що об'єктом дослідження був саме транспортний засіб марки «Ford Transit» 2003 року випуску з VIN номером НОМЕР_2 , що вказує на його неналежність як доказу, оскільки висновки експерта не стосуються конкретного транспортного засобу, та здійснено без урахування його технічного стану. При цьому у договорі купівлі-продажу зазначена ціна транспортного засобу, яка на момент укладення договору з урахуванням технічного стану транспортного засобу - 40 000 грн. Також транспортний засіб за договором купівлі-продажу був проданий сину сторін - ОСОБА_4 у 2024 році за 20 000 грн.
В правове обґрунтування відзиву посилається на п. 3 ст. 57, ч. 1 ст. 60, ч. 1 ст. 69, ч. 1 ст. 70 СК України, висновки з питань застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2023 року у справі № 278/3095/21, від 15 квітня 2019 року у справі № 335/6544/14-ц.
Копію відзиву з додатками, згідно з трекінгом поштових відправлень вебсайту АТ «Укрпошта» (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html) за № 4900900109240 вручено позивачці 10 червня 2025 року.
Станом на 25 червня 2025 року відповіді на відзив, заяв, клопотань про розгляд справи з викликом сторін до суду не надходило.
Постановленими судом ухвалами від 25 червня 2025 року відмовлено в задоволенні клопотання представника позивачки про витребування доказів та клопотання представниці відповідача про застосування заходів процесуального примусу.
Дослідивши доводи заяв по суті справи наданими у справу доказами, судом установлено таке.
Згідно з засвідченою представником позивачки копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 від 13 травня 2006 року, 31 травня 2006 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 /а.с.22/. Обставини перебування у шлюбі не заперечуються й відповідачем.
Відповідно до засвідченої електронним підписом представниці відповідача копії договору купівлі-продажу 5343/2019/1651611 транспортного засобу, укладеного у м. Лубни 05 вересня 2019 року у ТСЦ МВС 5343 РСЦ МВС в Полтавській області, ОСОБА_6 придбано у ОСОБА_7 транспортний засіб марки «Ford» моделі «Transit», 2003 року випуску, колір білий, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_6 , номерний знак НОМЕР_7 . За домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 40 000,00 грн /а.с.54/.
05 вересня 2019 року право власності на транспортний засіб марки «Ford» моделі «Transit», 2003 року випуску, колір білий, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_2 , якому змінено реєстраційний номер на НОМЕР_3 зареєстровано за відповідачем, про що видане свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 , копію якого надано суду /а.с.58/.
Обставини щодо реєстрації транспортного засобу також підтверджені наданою представником позивачки у засвідченій копії відповіддю Начальника РСЦ ГСЦ МВС в Дніпропетровській області № 31/4-254сц-2023 від 26 жовтня 2023 року, якою підтверджено час та місце набуття транспортного засобу, його технічні характеристики /а.с.26/.
Дані Єдиного державного реєстру судових рішень та надана представником позивачки копія рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 183/2643/20 від 17 серпня 2020 року, яке набрало законної сили 17 вересня 2020 року, свідчать, що вказаним рішенням шлюб, укладений між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований 13 травня 2006 року відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Новомосковську Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 133 розірвано. В описовій частині вказаного рішення викладено, що 18 травня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом про розірвання шлюбу, в обґрунтування якого посилалася, окрім іншого, що спільне життя із ОСОБА_2 не склалося через відсутність взаєморозуміння, внаслідок чого виникали сварки, які призвели до втрати почуття поваги та любові один до одного. Шлюбні відносини вони припинили у вересні 2018 року, з того часу спільне господарство разом не ведуть та проживають окремо. Судом при розгляді справи встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 13 травня 2006 року, про що в Книзі реєстрації шлюбів відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Новомосковську Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області зроблено відповідний актовий запис за № 133 та видане свідоцтво про шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_5 у сторін від шлюбу народився син ОСОБА_9 та ІНФОРМАЦІЯ_6 народився син ОСОБА_10 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про їх народження, наданими суду у засвідчених позивачем копіях. За час спільного проживання через взаємовідносини сторін, що склалися, враховуючи втрату ними почуття любові один до одного, припинення фактичних шлюбно-сімейних відносин та небажання їх поновлення, збереження сім'ї стало неможливим. Шлюбні відносини між сторонами припинені у вересні 2018 року, з того часу спільне господарство вони разом не ведуть та проживають окремо /а.с.23-25/.
Постановленою суддею Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області 11 грудня 2023 року ухвалою у справі № 183/13438/23 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя (https://reyestr.court.gov.ua/Review/115557515).
Постановленою Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області 05 серпня 2024 року ухвалою у справі № 183/13438/23 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя залишено без розгляду (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120816923).
З наданої суду у засвідченій представницею відповідача електронним підписом копії договору купівлі-продажу транспортного засобу від 12 вересня 2024 року на підставі договору комісії, укладеного з власником транспортного засобу комісіонер ПП «БУД ПЛАТ ПОЛІМЕР» в особі Гуртової Г. В. на підставі договору комісії № 8249/24/1/004606 від 12 вересня 2024 року, укладеного з власником транспортного засобу, продав, а ОСОБА_4 придбав транспортний засіб марки «Ford» моделі «Transit», 2003 року випуску, колір білий, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_8 , номерний знак НОМЕР_3 , зареєстрований за власником 05 вересня 2019 року. За домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 20 000,00 грн /а.с.56-57/.
Також судом досліджено наданий представником позивачки у засвідченій копії Висновок № 9635 судового експерта - автотоварознавця по визначенню середньоринкової вартості КТЗ від 04 серпня 2023 року, з якого вбачається, що середньоринкова вартість автомобіля Ford Transit 2003 року виготовлення з об'ємом двигуна 2.0D, обладнаного механічною КП, з типом кузову - вантажопасажирський становить 178 321,90 грн. З висновку вбачається його складення судовим експертом Крутінь Володимиром Ігоровичем, який має вищу технічну освіту та кваліфікацію судового експерта (свідоцтво Центральної експертно-кваліфікаційної комісії Міністерства юстиції України № 1382 від 30 жовтня 2009 року, дійсне до 16 листопада 2024 року, спеціальність 12.2. «Визначення вартості колісних транспортних засобів, розміру збитку, заподіяному власнику транспортного засобу», стаж експертної роботи з 2009 року (Експерт наявний у Державному реєстрі атестованих судових експертів, має індекс експертної спеціальності 12.2). Також вбачається обізнаність експерта про кримінальну відповідальність за ст. 384, 385 КК України, використання ним відповідних методик, порівняльного підходу на аналізі цін КТЗ. У висновку експертом наведено застереження, що висновки дослідження є достовірні за умови, якщо дані про умови експлуатації КТЗ, представлені для дослідження, наявність або відсутність аварійних чи інших ушкоджень КТЗ до дати його оцінки, та інші дані, що використовуються в рахунках дослідження, достовірні. Перевірка відповідності зазначених умов виходить за межі компетенції спеціаліста з оцінки КТЗ.
Доводи, викладені у позовній заяві та відзиві на позов свідчать про існування спору між позивачкою та відповідачем з приводу майна, набутого під час зареєстрованого шлюбу та зареєстрованого на праві власності за одним з подружжя. Позивачка просить визнати вказане майно спільним сумісним, припинити її частку на нього та стягнути з відповідача компенсацію вартості частки. Відповідач указує на придбання майна, хоча і в період зареєстрованого шлюбу, однак після фактичного припинення шлюбно-сімейних відносин, заперечує його вартість.
Вирішуючи спір суд ураховує таке.
Відповідно до частин першої, шостої сьомої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені, крім спільних коштів, і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні відповідно до розміру внеску є його особистою приватною власністю.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
При вирішенні питання про правовий режим майна подружжя з'ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про окреме проживання подружжя у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу.
На майно, набуте дружиною, чоловіком у період шлюбу, але за час окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя.
Тому у разі виникнення спору щодо цього майна спростувати цю презумпцію має та сторона, яка вважає це майно особистою приватною власністю.
У цій справі позивачка зазначила, що сторони придбали автомобіль марки «Ford Transit» в період шлюбу, відтак спірне нерухоме майно є об'єктом їх спільної сумісної власності, відповідач заперечує цей факт, вказуючи що автомобіль набуто ним після фактичного припинення шлюбно-сімейних відносин та за його особисті кошти.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц зроблено висновок про те, що існує презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов'язком особи, яка з ним не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Отже, законодавством передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ані дружина, ані чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить спільно подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Втім, заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У такому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була придбана за його особисті кошти, не буде належно підтверджена, тоді презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.
Тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Подібні висновки Верховний Суд зробив і в інших постановах, на які заявниця посилається в касаційній скарзі, а саме у постановах від 31 січня 2019 року у справі № 686/23104/17, від 29 липня 2019 року у справі № 619/3728/16, від 17 грудня 2019 року у справі № 761/11015/16-ц, від 17 грудня 2019 року у справі № 753/9691/15-ц, від 21 січня 2020 року у справі № 462/6409/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 725/1776/18, від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18, від 30 червня 2020 року у справі № 383/875/17, від 19 листопада 2020 року у справі № 607/10913/17, від 29 січня 2021 року у справі № 161/14048/19.
Також у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц зроблено висновок про те, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов'язки. Договір, укладений одним із подружжя, створює обов'язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім'ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім'ї.
Потрібно також враховувати, що у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15 Верховний Суд України зробив висновки, що підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України. За змістом цих приписів належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. З урахуванням наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен встановити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
У постанові Верховного Суду України від 07 грудня 2016 року у справі № 370/443/13-ц зазначено, що належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи статтю 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Вважається, що правила статті 60 СК України застосовані правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам. Отже, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а є об'єктом права особистої приватної власності того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам лише факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу об'єкта права спільної сумісної власності подружжя.
Як роз'яснено у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Сам по собі факт придбання спірного майна за час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Так, ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України передбачають, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
У цій справі суд ураховує, що рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 183/2643/20 від 17 серпня 2020 року, яке набрало законної сили 17 вересня 2020 року встановлено, що шлюбні відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 припинені у вересні 2018 року, з того часу спільне господарство вони разом не ведуть та проживають окремо. При цьому, висновок суду у справі № 183/2643/20 про дату припинення шлюбних відносин сторін ґрунтується, в тому числі, на позовній заяві самої позивачки, яка звертаючись з позовом про розірвання шлюбу виклала таку обставину, зазначаючи, що з вересня 2018 року сторони не підтримують відносин.
При цьому, як до позову, так і після отримання відзиву позивачка не надала суду доказів, які б свідчили про погодження нею укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу від 05 вересня 2019 року в інтересах сім'ї, чи про те, що автомобіль придбано за рахунок особистих чи спільних коштів, з урахуванням того, що на момент придбання автомобіля у 2019 році подружжя вже рік не підтримувало фактичних шлюбних відносин. Крім того, доказів на спростування обставин, встановлених у рішенні № 183/2643/20 позивачкою суду не надано.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 сформульований висновок, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) базується на римській правовій максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Поведінка ОСОБА_1 , яка полягала у визнанні нею у справі № 183/2643/20 того факту, що з вересня 2018 року вона не підтримувала шлюбно-сімейних відносин з ОСОБА_2 з указівкою у позові у справі, що розглядається, що під час перебування у шлюбі автомобіль придбано подружжям свідчить про очевидну непослідовність процесуальної поведінки позивачки, яка не відповідає її попереднім діям.
За таких обставин відсутні підстави для висновку про те, що транспортний засіб марки «Ford» моделі «Transit», 2003 року випуску, колір білий, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_2 набутий відповідачем у шлюбі, за спільні сумісні кошти подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відтак відсутні й підстави для визнання за позивачкою частки від права власності та стягнення з відповідача компенсації.
При цьому, суд приймає до уваги висновки з питань застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2023 року у справі № 278/3095/21.
Інші доводи та посилання сторін у заявах по суті справи, зокрема, щодо неподільності автомобіля, платоспроможності відповідача, належності доказу у виді висновку експерта, вартості майна на момент розподілу, судом, з огляду на висновок про не підтвердження належності спірного майна до спільної сумісної власності через фактичне припинення шлюбно-сімейних відносин до його придбання, недоведеності використання спільних коштів для набуття майна, судом до уваги не приймаються та не аналізуються при ухваленні рішення.
При цьому, посилання сторони позивачки на висновки з питань застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2023 року у справі № 278/3095/21, не враховуються судом при розгляді цієї справи з огляду на підстави відмови у позові № 183/4294/25 та те, що у справі № 278/3095/21 майно, яке було предметом спору, придбане у період шлюбу за спільні кошти подружжя. Також не враховуються судом і посилання сторони відповідача на висновки з питань застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2019 року у справі № 335/6544/14-ц, оскільки у тій справі стороною відповідача заявлено зустрічний позов про визнання майна особистою приватною власністю.
Згідно з ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі у разі відмови в позові на позивача.
Відтак, судові витрати позивачки у виді судового збору в розмірі 1 211,20 грн та витрат на правову допомогу покладаються на позивачку.
Оскільки представницею відповідача у відзиві не зазначено про понесення відповідачем судових витрат, не наведено їх розміру, не надано попереднього розрахунку судових витрат, не зазначено про застосування ч. 8 ст. 141 ЦПК України, питання про стягнення судових витрат, понесених відповідачем судом не вирішується.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 5, 12, 77-82, 141, 258, 259, 264-265, 268 ЦПК України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Судові витрати у справі покласти на позивачку.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складене та підписане 25 червня 2025 року.
Учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; РНОКПП НОМЕР_9 ; проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_10 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Суддя Д. О. Парфьонов