Справа № 204/4617/25
Провадження № 1-кп/204/825/25
24 червня 2025 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді: ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,
прокурора: ОСОБА_3 ,
представника малолітнього потерпілого адвоката ОСОБА_4 ,
захисників ОСОБА_5 ,
ОСОБА_6 ,
ОСОБА_7 ,
законного представника неповнолітнього
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
обвинувачених: ОСОБА_9 ,
ОСОБА_10 ,
ОСОБА_11 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, кримінальне провадження № 12024040000000274, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.03.2024, за обвинуваченням:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Молодогвардійськ Луганської області, громадянки України, українки, з середньою спеціальною освітою, не працевлаштованої, незаміжньої, маючої на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
- у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 149, ч. 4 ст. 301-1, ч. 2 ст. 304, ч. 2 ст. 156, ст.166 КК України,
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Новомосковська Дніпропетровської області, українця, громадянина України, не працевлаштованого, не одруженого, на утриманні нікого не маючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , раніше не судимого,
- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 301-1 КК України,
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, не працевлаштованого, не одруженого, на утриманні нікого не маючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
- у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.2, 3, 4 ст. 301-1 КК України,
У провадженні Чечелівського районного суду міста Дніпра перебуває вищевказана справа.
У судовому засіданні прокурор подала до суду клопотання про продовження запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, обраних стосовно ОСОБА_9 та ОСОБА_10 з визначенням застави ОСОБА_9 у розмірі 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, ОСОБА_10 у розмірі 429 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Клопотання прокурора обґрунтовані наявністю ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які обумовлені тим, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 обґрунтовано обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, якими передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років. Так, обвинувачені усвідомлюючи не відворотність покарання, яке їм загрожує, можуть переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду. Обвинувачена ОСОБА_9 постійного місця роботи не має, вчинила кримінальне правопорушення відносно свого малолітнього сина; обвинувачений ОСОБА_10 постійного місця роботи не має, не має постійного місця мешкання, оскільки певний час до затримання мешкав у свого знайомого, що свідчить про відсутність міцних соціальних зв'язків у обвинувачених. Вказане у сукупності є підставою для обґрунтованості наявності ризику передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України. Крім того, обвинувачені ОСОБА_9 , ОСОБА_10 можуть знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, що є ризиком передбаченим п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України. Ураховуючи, що під час проведення обшуків за місцем мешкання обвинувачених було вилучено технічні засоби (мобільні телефони), які у подальшому направлено для проведення відповідних експертиз, обвинувачені, володіючи інформацією щодо доступу до інтернет-аккаунтів, які знаходяться на технічних засобах, перебуваючи на свободі, можуть знищити інформацію, яка має значення для кримінального провадження.
Крім цього, на теперішній час встановлено, що ОСОБА_9 , ОСОБА_10 збували порнографічну продукцію громадянам інших держав, відносно яких на теперішній час проводяться слідчі дії з метою викриття злочинної діяльності, а тому перебуваючи на волі вони зможуть вплинути на встановлення обставин кримінального провадження. Також, обвинувачені можуть незаконно впливати на потерпілого або свідків, у цьому ж кримінальному провадженні, що є ризиком передбаченим п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. Оскільки обвинувачені усвідомлюють, що вручене їм письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, базується, у тому числі, на показаннях свідків серед яких є діти та близькі родичі обвинуваченої ОСОБА_9 , а саме: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , а також потерпілий ОСОБА_14 . Таким чином, обвинувачені можуть впливати на потерпілого та свідків, шляхом вмовляння, підкупу, психологічними чи фізичними методами впливу, з метою схилення їх до зміни показань, чим перешкоджатимуть забезпеченню швидкого та повного розгляду даного кримінального провадження. Крім того, обвинувачені можуть іншим чином перешкодити кримінальному провадженню, a саме створити штучні докази своєї невинуватості, враховуючи, що вчинення кримінального правопорушення здійснено за допомогою мережі інтернет, соціальних мереж для спілкування, тому перебуваючи на волі ОСОБА_9 , ОСОБА_10 мають можливість вільного доступу до цих мереж та створення штучних обставин, начебто, вчинення кримінального правопорушення іншими особами. Вказане свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Ураховуючи факт, що обвинувачені не мають постійного джерела доходу окрім, як дохід отриманий ним від розповсюдження та збуту дитячої порнографії, останні перебуваючи на свободі можуть вчиняти інші кримінальні правопорушення з метою отримання прибутку, або продовжити кримінальне правопорушення з тією ж метою. Інші більш м'які запобіжні заходи не пов'язані з триманням під вартою не зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених та виконання ними покладених процесуальних обов'язків.
Прокурор у судовому засіданні подані клопотання підтримала, просила суд їх задовольнити.
У судовому засіданні представник малолітнього потерпілого клопотання прокурора підтримав.
Обвинувачена ОСОБА_9 , захисник обвинуваченої - адвокат ОСОБА_5 , вирішення клопотання прокурора залишили на розсуд суду.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_11 , захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7 , законний представник обвинуваченого ОСОБА_8 , вирішення клопотання прокурора залишили на розсуд суду.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_10 проти задоволення клопотання прокурора заперечував, оскільки прокурором у клопотанні вказані ризики, які вже не існують. Просив суд обрати йому більш м'який запобіжний захід.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_6 у судовому засіданні проти задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечувала, просила суд змінити обвинуваченому запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт або зменшити розмір застави.
Вислухавши клопотання прокурора, вислухавши позиції учасників процесу, суд доходить наступних висновків.
Відповідно до ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Згідно з ч. 4 ст. 199 КПК України, суд зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, вимоги якої, в силу ч. 3 ст. 315 КПК України, є обов'язковими й для суду під час проведення підготовчого судового засідання.
Відповідно до п. 5 ч.1 ст.176 КПК тримання під вартою є запобіжним заходом.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про запобіжний захід, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України, необхідно враховувати в тому числі й вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання винуватим, вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого, міцність його соціальних зв'язків, наявність постійного місця роботи, навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання раніше застосованих запобіжних заходів та інше.
Згідно ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у виді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як, до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
При розгляді клопотання прокурора судом враховано положення ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою гарантоване основоположне право на свободу та недоторканість, яке є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим або не мати продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбувалось за умов, встановлених у п.1 ст.5 Конвенції. Цей перелік винятків є вичерпним і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи. Для того, щоб позбавлення свободи не вважалось свавільним, додержання національного закону при його застосуванні є недостатнім. Такий захід має бути необхідним за конкретних обставин.
Таким чином, тримання під вартою відповідно до підпункту (c) пункту 1 статті 5 Конвенції має задовольняти вимогу пропорційності. Тобто, суд повинен розглядати питання, чи взяття особи під варту є конче необхідним та чи можуть інші, менш суворі заходи бути достатніми для досягнення цієї цілі.
При розгляді клопотань про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд враховує вимоги п.п.3,4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження прав особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. Зокрема, при розгляді клопотання суд оцінює підстави для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з урахуванням конкретних обставин справи.
Як зазначив Європейський суд з прав людини, ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Becciev v. Moldova («Бекчиєв проти Молдови») § 58).
Крім цього, ураховуючи практику Європейського суду та положення ч.1 ст. 178 КПК України, при розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою суд бере до уваги характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством. При цьому практика ЄСПЛ виходить з того, що тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна розглядати як обставину, що може спонукати його до втечі (рішення у справах «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, «Ілійков проти Болгарії»)
Також суд враховує, що відповідно до практики ЄСПЛ, суворість передбаченого покарання, врахування тяжкості злочину, ступеню суспільної небезпечності особи та інтересів суспільства є суттєвими елементами при прогнозуванні та оцінці ймовірної майбутньої поведінки особи. Доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Продовження строку тримання під вартою, як підстава для втручання в право особи на свободу, має містити його обґрунтування, доцільність, аналіз ризиків у конкретних обставинах та інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи. («W проти Швейцарії», «Тейс проти Румунії» та ін.).
Розглядаючи подані прокурором клопотання, суд уважає, що стороною обвинувачення доведено наявність ризиків, передбачених п.п. 1,2,3,4,5 ч.1 ст.177 КПК України з боку обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , а також недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання встановленим, існуючим ризикам, зазначеним у клопотанні, при цьому суд виходить з такого.
Судом встановлено, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, у тому числі, передбачених: ч. 2 ст. 156 КК України - умисне вчинення розпусних дій щодо малолітньої особи, вчинених членами сім'ї чи близькими родичами; ч. 4 ст. 301-1 КК України - умисне виготовлення, зберігання з метою збуту, збут дитячої порнографії, вчинене за попередньою змовою групою осіб; ч. 2 ст. 304 КК України - втягнення неповнолітніх у протиправну діяльність, вчинене щодо малолітньої особи, вчиненого матір'ю; ч. 3 ст. 149 КК України - торгівля людиною, а саме передача людини, вчиненого з метою експлуатації, з використанням уразливого стану потерпілого, вчиненого щодо малолітнього; які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень. ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 301-1 КК України, що у відповідності до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином.
Злочини інкриміновані обвинуваченим мають високий ступінь суспільної небезпеки, тому, усвідомлюючи невідворотність покарання, яке може бути їм призначено судом у випадку визнання винуватими у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, обвинувачені можуть вживати заходів, спрямованих на переховування від суду. При цьому ризик втечі може бути розцінений ними як менш небезпечне діяння ніж покарання та процедура його виконання. На переконання суду вже лише ця обставина спонукає людину до вчинення дій, спрямованих на ухилення від кримінальної відповідальності, що кореспондується з позицією ЄСПЛ щодо необхідності оцінки ризику втечі у світлі фактів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню. Таким чином, наявний ризик можливого переховування обвинувачених від суду.
Крім того, виходячи з обставин, які зазначені в обвинувальному акті, обвинувачені характеризуються схильністю до вчинення кримінальних правопорушень, відтак існує ризик, що вони можуть продовжити вчиняти кримінальні правопорушення у цьому провадженні або вчинити інше правопорушення у разі не застосування до них запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Суд зазначає, що ОСОБА_9 не працевлаштована, не має джерела доходу, до обрання запобіжного заходу постійно проживала з дітьми, у тому числі зі своїм малолітнім сином ОСОБА_14 , у вчиненні кримінальних правопорушень, відносно якого обвинувачується. ОСОБА_10 характеризується відсутністю міцних соціальних зв'язків, роботи та стримуючих факторів, які б вказували на те, що ним не будуть вживатися перешкоди щодо цього кримінального провадження. Крім того, обвинувачений зареєстрований в Одеській області, та до затримання мешкав у м. Новомосковську Дніпропетровської області, що є віддаленим від м. Дніпра, отже, обвинувачений ОСОБА_10 характеризується відсутністю стимулюючих факторів, які б могли утримати його від залишення місця проживання з метою ухилення від суду.
Таким чином, суд уважає, що ризик переховування від суду з боку обвинувачених з метою уникнення кримінальної відповідальності дійсно має місце і на даний час реально існує.
Оцінюючи наявність ризику, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд виходить з того, обвинувачені можуть знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
Оскільки судове провадження у кримінальній справі ще не розпочато, перебуваючи на свободі, та під загрозою можливого застосування тяжкого покарання, у разі визнання винуватими у вчиненні інкримінованих злочинів, що є вагомим психологічним фактором, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 можуть впливати на малолітнього потерпілого, свідків, які не допитані в судовому засіданні.
При встановленні ризику впливу на малолітнього потерпілого та свідків в даному кримінальному провадженні слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК).
Згідно ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового розгляду, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, а тому ризик впливу на потерпілого, свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від зазначених осіб та дослідження їх судом.
Суд звертає увагу на малолітній вік потерпілого та відповідно можливість у обвинуваченого ОСОБА_10 вибудувати рівень довіри, завдяки якому, він може спонукати потерпілого надати свідчення на його користь.
Оцінюючи ризик впливу на малолітнього потерпілого з боку обвинуваченої ОСОБА_9 , судом враховано, що остання обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень по відношенню до своєї малолітньої дитини, з якою остання проживала за однією адресою, а тому в разі зміни запобіжного заходу на більш м'який, у обвинуваченої ОСОБА_9 буде реальна можливість здійснювати тиск на нього шляхом вмовлянь та певних пропозицій за для того, щоб останній змінив свої показання в суді, або ж відмовився від їх надання. Слід також зазначити, що ризик впливу обвинуваченої ОСОБА_9 на малолітнього потерпілого є дуже великим, оскільки він є малолітньою особою, а тому є вразливим.
Також, оцінюючи ризик незаконного впливу на потерпілого і свідків, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, ризик того, що затриманий, якщо його звільнять, може чинити тиск на свідків чи інших підозрюваних або іншим чином перешкоджати провадженню часто є особливо високим у справах, що стосуються організованої злочинної діяльності чи злочинних угруповань («Штвртецький проти Словаччини» (Stvrtecky v. Slovakia), § 61; «Подескі проти Сан Маріно» (Podeschi v. San Marino), § 149).
Щодо існування ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином слід ураховувати мету, спосіб, обстановку кримінальних правопорушень у вчиненні, яких обвинувачуються ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , а саме обвинувачені можуть створити штучні докази своєї невинуватості, враховуючи, що вчинення кримінальних правопорушень здійснено за допомогою мережі Інтернет, соціальних мереж для спілкування, отже маючи можливість вільного доступу до цих мереж обвинувачені мають можливість створення штучних обставин вчинення кримінальних правопорушень іншими особами. Окрім того, також слід враховувати, що в умовах воєнного стану, який оголошено по всій території України, обвинувачені, які не працюють, можуть перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Оцінюючи наявність ризику вчинення обвинуваченими іншого кримінального правопорушення, суд виходить з того, що як встановлено з обвинувального акта обвинувачені ОСОБА_9 , ОСОБА_10 не працювали, тобто характеризуються відсутністю постійного, законного джерела доходів, та з урахуванням викладених в обвинувальному акті обставин, можна дійти висновку про наявність ризику вчинення ним інших кримінальних правопорушень.
У сукупності наведені обставини свідчать про достатні ризики втечі з метою ухилення від кримінальної відповідальності, впливу на потерпілого та свідків, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинення інших кримінальних правопорушень.
Що стосується клопотання обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'який, або зменшення розміру застави, суд уважає, що інший більш м'який запобіжний захід є такими, що не здатний забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого. При цьому, судом також ураховується і та обставина, що під час розгляду заявленого клопотання стороною захисту не надано жодного доказу, який свідчив би про зменшення або відсутність ризиків у даному кримінальному провадженні, а обставини, на які посилається сторона захисту зводяться до незгоди з клопотанням прокурора. При цьому, слід також зауважити, що будь-яких відомостей, які б вказували на неможливість застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не встановлено. Відтак клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на більш м'який задоволенню не підлягає.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов'язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину розмір застави визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 5 ст. 182 КПК України, передбачено, що у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
ОСОБА_9 , ОСОБА_10 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжких кримінальних правопорушень, враховуючи обставини кримінального правопорушення, майновий стан обвинувачених, дані про них, ризики кримінального провадження, суд доходить висновку, що застава у розмірі раніше визначеному слідчим суддею щодо кожного з обвинувачених, є такими, що достатньою мірою гарантує виконання покладених на них процесуальних обов'язків та забезпечує їх належну поведінку у кримінальному провадженні, є обґрунтованим, а тому підстави для зменшення визначеного розміру застави відсутні.
Визначений обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 розмір застави не виходить за межі, встановлені КПК, є розумними та такими, що здатні утримати обвинувачених у разі внесення застави та звільнення у зв'язку з цим з-під варти, від дій, які перешкоджатимуть кримінальному провадженню встановленими законом правовими наслідками порушення умов цього запобіжного заходу та забезпечить їх належну поведінку у кримінальному провадженні.
Ураховуючи зазначене, оцінюючи суспільний інтерес, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до свободи особистості, суд вважає що продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 є виправданим, не виходить за межі розумного строку. Підстави для зменшення розміру застави обвинуваченому ОСОБА_10 не встановлено, а тому у задоволенні клопотання сторони захисту про зменшення обвинуваченому розміру застави задоволенню не підлягає.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотань прокурора та продовження запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, обраних стосовно ОСОБА_9 , ОСОБА_10 відповідно до ч. 1 ст. 197 КПК України на 60 днів з визначенням застави обвинуваченій ОСОБА_9 у розмірі 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, обвинуваченому ОСОБА_10 у розмірі 429 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених на 01.01.2025, з покладенням у відповідності до ст. 194 КПК України певних обов'язків.
На підставі викладеного, керуючись статтями 110, 176-178, 183, 193-194, 197, 331, 369- 372, 376, 392-393 КПК України, суд
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_9 -задовольнити.
Продовжити обвинуваченій ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів до 22 серпня 2025 року включно.
Визначити стосовно обвинуваченої ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу в кримінальному провадженні у розмірі 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у розмірі 1514000 грн.
У випадку внесення обвинуваченою ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановленої застави у розмірі 1514000 гривень, вважати, що до неї обрано запобіжний захід у вигляді застави.
У разі внесення застави зобов'язати обвинувачену ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком до 22.08.2024 виконувати наступні обов'язки: прибувати до прокурора або суду із встановленою періодичністю; не відлучатися із населеного пункту, в якому вона зареєстрована, проживає чи перебуває без дозволу прокурора або суду; повідомляти суд або прокурора про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_10 - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів до 22 серпня 2025 року включно.
Визначити відносно обвинуваченого ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , заставу в кримінальному провадженні у розмірі 429 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у розмірі 1299012 гривень.
У випадку внесення обвинуваченим ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , встановленої застави у розмірі 1299012 гривень, вважати, що до нього обрано запобіжний захід у вигляді застави.
У разі внесення застави зобов'язати обвинуваченого ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , строком до 22.08.2025 виконувати наступні обов'язки: прибувати до прокурора або суду із встановленою періодичністю; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває без дозволу прокурора або суду; повідомляти прокурора або суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.
Роз'яснити обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 що в разі невиконання покладених на них обов'язків, застава звертається в дохід держави, а до них для забезпечення виконання визначених законом обов'язків, може бути застосовано інший запобіжний захід.
У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_10 , захисника обвинуваченого ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу на більш м'який або зменшення розміру застави - відмовити.
Контроль за виконанням ухвали суду покласти на прокурора.
Копію ухвали направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» для виконання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали складено 25.06.2025.
Суддя ОСОБА_1