Справа № 203/115/25
Провадження № 2/0203/782/2025
10.06.2025 року Центральний районний суд міста Дніпра в складі:
головуючого-судді - Казака С.Ю.
при секретарі - Кринюк М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Страхова компанія «КРАЇНА», ОСОБА_2 , про стягнення пені за несвоєчасну виплату страхового відшкодування. Інфляційних втрат та трьох відсотків річних, стягнення моральної шкоди,-
Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що 16.09.2023 року в м.Дніпрі з вини водія ОСОБА_2 , який керував транспортним засобом «Volkswagen Multivan T6», д.н.з. НОМЕР_1 , сталась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено належний позивачу транспортний засіб «Mazda CX-5», д.н.з. НОМЕР_2 . Вина водія ОСОБА_2 встановлена постановою Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 18.10.2023 року. На момент ДТП цивільно-правова відповідальність винного водія була застрахована ПрАТ «СК «КРАЇНА» згідно полісу №АР 6821694 від 16.03.2023 року, з лімітом відповідальності за заподіяну майну збитки в розмірі 160000 грн. Згідно висновку експерта автотоварознавця №3778 від 12.10.2023 року, вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу «Mazda CX-5», д.н.з. НОМЕР_2 , з урахування зносу (матеріальний збиток), склала 115070 грн. 19 коп. Відповідно до ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач 15.10.2023 року надав страховику заяву про виплату страхового відшкодування, згідно якої 11.01.2024 року було здійснено виплату в сумі 74904 грн. 47 коп. З огляду на виконання страховиком не в повному обсязі своїх обов'язків, рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 01.08.2024 року по справі №203/923/24, яке було залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 12.12.2024 року, зі страхової компанії на користь позивача було стягнуто недоплачене страхове відшкодування в розмірі 40165 грн. 72 коп., пеню в сумі 1297 грн. 76 коп. та три відсотки річних в сумі 129 грн. за період з 12.01.2024 року по 20.02.2024 року. Добровільно рішення суду страховиком було виконане 26.12.2024 року. Таким чином, страховик частково виконав свої зобов'язання перед позивачем 11.01.2024 року на суму 74905 грн. 47 коп., остаточно розрахувався лише 26.12.2024 року. З огляду на це на недоплачене страхове відшкодування в сумі 40165 грн. 72 коп. за період часу з 12.01.2024 року по день повного розрахунку 26.12.2024 року відповідно до ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» нараховується пеня в сумі 10469 грн. 30 коп., у відповідності до ст.625 ЦК України - інфляційні витрати в сумі 4190 грн. 87 коп. та три відсотки річних в сумі 1152 грн., а разом 15812 грн. 17 коп. За вирахуванням пені та трьох відсотків річних, сплачених за судовим рішенням, залишок заборгованості складає 14385 грн. 41 коп. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з ПрАТ «СК «КРАЇНА» пеню за несвоєчасну виплату страхового відшкодування в розмірі 9171 грн. 54 коп., інфляційні втрати в розмірі 4190 грн. 87 коп., три відсотки річних в розмірі 1023 грн., а всього стягнути 14385 грн. 41 коп. Також посилаючись, що внаслідок пошкодження належного йому транспортного засобу з вини відповідача ОСОБА_2 йому було завдано моральну шкоду, що полягала у дискомфорті та душевних хвилюваннях внаслідок значного пошкодження єдиного транспортного засобу, відсутності з боку винної особи жодних намірів виправити негативні наслідки та компенсувати спричинені збитки; необхідності змінювати звичайний уклад життя задля відновлення порушеного права, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 у рахунок відшкодування моральної шкоди 1000 грн. Крім того, пропорційно до задоволених позовних вимог, позивач просив стягнути з відповідачів понесені по справі судові витрати у вигляді сплаченого судового збору та витрат на правову допомогу.
У наданому відзиві представник АТ «СК «КРАЇНА» просив відмовити в задоволенні позовних вимог, заявлених до страхової компанії. В обгрунтування заперечень посилався на те, що 18.09.2023 року страховиком від ОСОБА_1 було отримано повідомлення про ДТП, а 27.09.2023 року запрошення від позивача для здійснення огляду транспортного засобу. 29.09.2023 року в присутності позивача представником страховика було оглянуто транспортний засіб, здійснено фіксацію наявних пошкоджень та складено протокол огляду транспортного засобу. 17.10.2023 року страхова компанія отримала від позивача заяву на виплату страхового відшкодування. 11.01.2024 року було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 79522 грн. 38 коп. Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 01.08.2024 року по справі №203/923/24 з ПрАТ «СК «КРАЇНА» на користь ОСОБА_1 було стягнуто недоплачене страхове відшкодування в сумі 40165 грн., пеню в розмірі 1297 грн. 76 коп. та три відсотки річних в розмірі 129 грн., а також судові витрати. На вказане рішення страховою компанією було подано апеляційну скаргу. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12.12.2024 року рішення суду першої інстанції було залишено без змін. 26.12.2024 року, тобто на 14 день з дня набрання рішенням законної сили, страхова компанія перерахувала позивачу суму невиплаченого страхового відшкодування. Таким чином, виплату було прострочено виключно за період з 13.12.2024 року по 26.12.2024 року. 27.12.2024 рок від позивача було отримано заяву щодо виплати пені, інфляційних збитків та відсотків в порядку ст.625 ЦК України. 22.01.2025 року позивачу було виплачено пеню, інфляційні втрати та три відсотки річних в сумі 460 грн. 92 коп. Таким чином, останньому було здійснено виплату страхового відшкодування та штрафних санкцій в повному обсязі. Також у поданому відзиві представник відповідача заперечував проти заявлених до стягнення витрат на правову допомогу в сумі 7000 грн., вважаючи їх неспівмірними та непропорційними.
У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що передбаченою Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для зупинення виплати страхового відшкодування є відсутність саме судового рішення по факту ДТП, яке підтверджує настання цивільно-правової відповідальності застрахованої особи. В даному випадку справа по ДТП розглянута Самарським районним судом м.Дніпропетровська х винесенням постанови від 18.10.2023 року, якою встановлена вина водія ОСОБА_2 у ДТП. Крім того, безпосередня позиція страховика щодо невизнання вимог позивача з приводу оскарження розміру відшкодування, вказувала на те, що ухвалене ним рішення про виплату страхового відшкодування в розмірі 74904 грн. 47 коп. є остаточним. Ухвалене Кіровським районним судом м.Дніпропетровська рішення у справі №203/923/24 підтверджує факт вини саме страховика у виплаті страхового відшкодування в неналежному розмірі.
В запереченнях на відповідь на відзив представник АТ «СК «КРАЇНА» посилаючись на положення п.36.2 ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та відсутність вини страховика у прострочені виплати страхового відшкодування, вважав, що строк для виплати страхового відшкодування розпочався з моменту набрання законної сили рішенням суду першої інстанції про стягнення на користь позивача страхового відшкодування. Таким чином, як і у відзиві, вважав, що страховик прострочив виплату виключно в період з 13.12.2024 року по 26.12.2024 року, відповідно до чого виплатив за цей період позивачу пеню, інфляційні втрати та три відсотки річних.
Відповідач ОСОБА_2 відзиву на позовну заяву не надав.
Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська (після зміни найменування - Центральний районний суд міста Дніпра) від 28.02.2025 року позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено справу до розгляду в спрощеному позовному провадженні з повідомленням сторін.
В призначені судові засідання сторони не з'явились.
Представник позивача в наданій заяві просив розглядати справу без участі позивача та його представника, зазначивши про підтримання заявлених позовних вимог в повному обсязі.
Представник відповідача в наданому відзиві просив розглядати справу за відсутності представника страхової компанії.
Відповідач ОСОБА_2 про причини своєї неявки суд не повідомляв.
Враховуючи заяви сторони позивача та страхової компанії про розгляд справи без участі цих сторін, неодноразову неявку відповідача ОСОБА_2 та відсутність повідомлень з боку останнього про поважність причин такої неявки, надання відзиву та заперечень страховою компанією, в яких останньою висловлену свою позицію щодо пред'явленого позову, а також призначення справи до розгляду в спрощеному провадженні, суд, враховуючи положення ч.4 ст.12, ч.3 ст.13, ч.2 ст.43, ст.ст.211,223,247 ЦПК України, визнав за можливе провести подальший розгляд справи по суті за відсутності сторін, за наявними у справі матеріалами, а також без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Перевіривши доводи, викладені сторонами в заявах по суті справи та дослідивши матеріали останньої, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 16.09.2023 року в м.Дніпрі сталась ДТП за участю транспортного засобу «Volkswagen Multivan T6», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 та транспортного засобу «Mazda CX-5», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .
Постановою Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 18.10.2023 року у справі №206/4542/23, яка набрала законної сили 31.10.2023 року, за фактом ДТП ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Volkswagen Multivan T6», д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована ПрАТ «СК «КРАЇНА» (на теперішній час АТ «СК «КРАЇНА», згідно полісу №АР 6821694 від 16.03.2023 року, з лімітом відповідальності за заподіяну майну збитки в розмірі 160000 грн.
Згідно висновку експерта автотоварознавця №3778 від 12.10.2023 року, вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу «Mazda CX-5», д.н.з. НОМЕР_2 , власником якого є позивач, з урахування зносу (матеріальний збиток), склала 115070 грн. 19 коп.
Відповідно до ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач 15.10.2023 року надав страховику заяву про виплату страхового відшкодування, згідно якої 11.01.2024 року було здійснено виплату в сумі 74904 грн. 47 коп.
Не погоджуючись із розміром виплаченого страхового відшкодування, позивач звернувся з позовом до суду.
Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 01.08.2024 року по справі №203/923/24, яке було залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 12.12.2024 року, з ПрАТ «СК «КРАЇНА» на користь ОСОБА_1 було стягнуто недоплачену суму страхового відшкодування в розмірі 40165 грн. 72 коп., за період з 12.01.2024 року по 20.02.2024 року - пеню в розмірі 1297 грн. 76 коп. та три відсотки річних в сумі 129 грн., а також понесені по справі судові витрати.
На виконання рішення суду страховиком 26.12.2024 року було перераховано позивачу присуджені за рішенням суду кошти, а також за період з 13.12.2024 року по 26.12.2024 року виплачено пеню, інфляційні втрати та три відсотки річних в загальній сумі 460 грн. 92 коп.
В пред'явленому позові позивач, посилаючись на те, що страховик частково виконав свої зобов'язання перед позивачем 11.01.2024 року на суму 74905 грн. 47 коп., а остаточно розрахувався лише 26.12.2024 року, доплативши страхове відшкодування в сумі 40165 грн. 72 коп. просив за період часу з 12.01.2024 року по день повного розрахунку 26.12.2024 року відповідно до ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ст.625 ЦК України, з урахуванням стягнутих за рішенням суду пені та трьох відсотків річних, просив стягнути з ПрАТ «СК «КРАЇНА» пеню за несвоєчасну виплату страхового відшкодування в розмірі 9171 грн. 54 коп., інфляційні втрати в розмірі 4190 грн. 87 коп., три відсотки річних в розмірі 1023 грн., а всього стягнути 14385 грн. 41 коп.
Відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідно до п.36.2 ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на час розгляду справи він мав право призупинити виплату страхового відшкодування, в зв'язку з чим прострочення виплати мало місце лише в період з 13.12.2024 року (дати набрання рішенням законної сили) по 26.12.2024 року (день остаточного розрахунку), за який позивачу було виплачено пеню, інфляційні втрати та три відсотки річних в сумі 460 грн. 92 коп.
Правовідносини, які виникли між сторонами регулюються нормами ЦК України, Законом України №1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин.
Так, згідно ст.980 ЦК України предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.
Об'єктом страхування можуть бути: життя, здоров'я, працездатність та/або пенсійне забезпечення; майно на праві володіння, користування і розпорядження та/або можливі збитки чи витрати; відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.
Згідно ст.999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Статтею 992 ЦК України передбачено, що у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Згідно ст.6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон України №1961-IV) страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Пунктом 22.1 ст.22 Закону України №1961-IV визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України Закону України №1961-IV встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Згідно п.34.2,34.4 ст.34 Закону України №1961-IV протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених ст.41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
Для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти.
Відповідно до п.35.1 ст.35 Закону України №1961-IV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених ст.41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Статтею 36 Закону України №1961-IV встановлено, що страховик (у випадках, передбачених ст.41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою (п.36.1 ст.36).
Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у ст.35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний:
у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених ст.41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна;
у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або ст.37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених ст.41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.
У разі якщо заява про здійснення страхового відшкодування чи інші документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), подані з порушенням строку, встановленого цим Законом, строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплату збільшується на кількість днів такого прострочення.
Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик (МТСБУ) зобов'язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення (п.36.2 ст.36).
За кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня (п.36.5 ст.36).
Таким чином, положеннями п.36.2 Закону України №1961-IV передбачено, що строк виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) призупиняється лише за умови, якщо у суді розглядається справа стосовно встановлення вини учасника дорожньо-транспортної пригоди.
Тому, посилання представника відповідача щодо права страховика призупинити виплату страхового відшкодування на час розгляду судом спору щодо розміру страхового відшкодування у справі №203/923/24, суд вважає безпідставним та такими, що не грунтуються на законі.
Як встановлено рішенням суду у справі №203/923/24, постанова Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 18.10.2023 року у справі №206/4542/23, якою було встановлено вину водія ОСОБА_2 у ДТП, набрала законної сили 31.10.2023 року.
Також зазначеним вище рішенням суду встановлено, що заяву про виплату страхового відшкодування позивачем до страховиком було подано 15.10.2023 року.
В звязку з цим, у відповідності до п.36.2 ст.36 Закону України №1961-IV страхова компанія мала здійснити виплату страхового відшкодування в повному обсязі не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування, тобто в строк до 12.01.2024 року включно.
11.01.2024 року страховою компанію частково здійснено виплату страхового відшкодування в сумі 74905 грн. 47 коп.
Недоплачене страхове відшкодування в сумі 40165 грн. 72 коп. виплачено позивачу 26.12.2024 року.
Таким чином, за період з 12.01.2024 року до 26.12.2024 року страховик допустив прострочення грошового зобов'язання на суму 40165 грн. 72 коп.
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 року у справі №307/3192/19 зазначається, що відповідно до ст.625 ЦПК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання ст.625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому три проценти річних не є неустойкою у розумінні положень ст.549 цього Кодексу.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Аналогічний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати і три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У ч.3 ст.510 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Отже, грошовим слід вважати зобов'язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.
Саме до таких грошових зобов'язань належить укладений договір про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму.
З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія ч.2 ст.625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 07.06.2017 року №6-282цс17 та підтверджена висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 року у справі №758/1303/15-ц (провадження №14-68цс18).
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 року у справі №910/10156/17 (провадження №12-14гс18), вказала, що приписи ст.625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 року у справі №3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
У п.21 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ» від 01.03.2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам дано роз'яснення про те, що при безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу страхувальника зобов'язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст.526, ч.2 ст.625 ЦК України).
Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Крім того, у п.36.5 ст.36 Закону України №1961-IV визначено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
За вказаних обставин, суд вважає такими, що грунтуються на законі позовні вимоги позивача щодо стягнення зі страхової компанії інфляційних витрат на трьох відсотків річних на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, а також пені на підставі п.36.5 ст.36 Закону України №1961-IV за період прострочення виконання грошового зобов'язання на суму 40165 грн. 72 коп., за період з 12.01.2024 року по 26.12.2024 року.
Згідно долучених до позову розрахунків, з якими погоджується суд першої інстанції, пеня за зазначений вище період становить 10469 грн. 30 коп., інфляційні втрати - 4190 грн. 87 коп., три відсотки річних - 1152 грн.
Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 01.08.2024 року по справі №203/923/24, з ПрАТ «СК «КРАЇНА» на користь ОСОБА_1 було стягнуто за період з 12.01.2024 року по 20.02.2024 року - пеню в розмірі 1297 грн. 76 коп. та три відсотки річних в сумі 129 грн.
Відповідно до долучених до відзиву платіжних інструкцій страховиком добровільно було перераховано позивачу три відсотки річних в сумі 46 грн. 09 коп. та пеню в сумі 414 грн. 83 коп., нарахованих за період з 13.12.2024 року по 26.12.2024 року.
Таким чином, з урахуванням стягнутих за рішенням суду сум та сум, добровільно сплачених страховиком, з АТ «СК «КРАЇНА» на користь позивача ОСОБА_1 слід стягнути пеню в сумі 8756 грн. 71 коп. (10469,30 - 1297,76 - 414,83), інфляційні втрати в сумі 4190 грн. 87 коп., три відсотки річних в сумі 976 грн. 91 коп. (1152 - 129 - 46,09), а всього стягнути 13924 грн. 49 коп.
Відповідно до ч.ч.1-4 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Суд вважає доведеним позивачем, що йому було завдано моральну шкоду, яка полягала у душевних стражданнях та переживаннях в зв'язку із пережитим нервовим стресом внаслідок ДТП за його участю, суттєвого пошкодження належного йому транспортного засобу, у зміні звичайного ритму життя через необхідність витрачати додатковий час для вирішення питання щодо відшкодування завданих збитків, нести додаткові, незаплановані матеріальні витрати.
Враховуючи ступінь та тривалість моральних страждань, виходячи з принципів розумності та справедливості, суд вважає, що заявлена позивачем до стягнення сума моральної шкоди в розмірі 1000 грн., є співмірною із характером правопорушення, глибиною душевних страждань позивача, а тому приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в цій частині, стягнувши з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача у рахунок відшкодування моральної шкоди 1000 грн.
Стосовно розподілу заявлених до стягнення витрат на правову допомогу, суд враховує наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позовна заява в інтересах позивача була подана адвокатом Чіп Я.М., що представляв інтереси позивача на підставі договору про надання професійної правничої допомоги №02/01/25-1 від 02.01.2025 року та виданого на його підставі ордери від 03.01.2025 року.
Згідно рахунку №02/25-1 в рамках договору адвокатом було надано послуги на суму 7000 грн., що включають ознайомленні із суттю правових питань клієнта, у т.ч. аналізу наданих клієнтом документів, надання розгорнутої консультації з приводу можливих судових перспектив виконання договору щодо стягнення пені, інфляційних втрат та збитків в порядку ст.625 ЦК України (вартість послуги 500 грн.); підготовки та подання позовної заяви (вартість послуги 3500 грн.); комплексне ведення адвокатом цивільної справи, що включає в себе весь обсяг необхідної правничої допомоги (участь в судових засіданнях, підготовка заяв по суті справи та з процесуальних питань (вартість послуги 3000 грн.).
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Порядок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу здійснюється відповідно до ст.ст.134,137,141 ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст.134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявила клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частина 2 ст.141 ЦПК України передбачає, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.141 ЦПК України).
Витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23.09.2021 року у справі №904/1907/15).
Також суд враховує, що при визначенні суми відшкодування слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 року усправі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч.1 ст.1 Закону №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076-VI).
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону №5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини (постанова Великої Палати Верховного Суду справа №755/9215/15-ц від 19.02.2020 року).
Так, відповідно до положень ч.6 ст.137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витратна адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.3,5,9 ст.141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Аналогічна позиція відображена в п.119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року №922/1964/21.
Також, у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 року у справі №903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
Суд враховує, що адвокат Чіп Я.М. має достатній стаж роботи (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 17.11.2008 року). Заявлені у даній справі вимоги про стягнення пені, інфляційних витрат та трьох відсотків річних, випливають із спірних правовідносин стосовно виплати страхового відшкодування, що виникли раніше та були предметом розгляду у справі №203/923/24, по якій адвокат Чіп Я.М. також представляв інтереси позивача, приймав участь у розгляді справи, а тому був обізнаний про обставини справи, характер спірних правовідносин, правові підстави та можливі судові перспективи, мав в розпорядженні документи, що стосуються предмету спору та надавались до позовної заяви.
В ході розгляду справи представником позивача додатково подавалась лише відповідь на відзив на позовну заяву.
Також суд враховує, що вказана справа з огляду на ціну позову, в силу ст.19 ЦПК України віднесена до категорії малозначних та розглядається в спрощеному позовному провадженні. До позовної заяви додавались документи, що були у розпорядженні сторони позивача, а тому, підготовка документів для звернення до суду в рамках даної справи в суді першої інстанції за вказаних вище обставин не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи.
Сума заявлених до стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 7000 грн. становить 45,50% від ціни позову.
За вказаних обставин, виходячи із положень ч.3 ст.141 ЦПК України, суд вважає, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, ціною позову, обсягом та складністю виконаної адвокатом роботи, критеріями необхідності та значимості таких дій у справі, а тому вважає, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу є завищеними та підлягаю зменшенню до 4000 грн.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подачу позову в електронній формі з вимогою майнового характеру, позивач, з урахуванням ціни позову та ставок судового збору, встановлених ст.4 Закону України «Про судовий збір « мав сплатити судовий збір в сумі 968 грн. 96 коп.
З заявленої до стягнення суми в розмірі 15385 грн. 41 коп., судом задоволено вимоги на суму 14924 грн. 49 коп., що становить 97% від ціни позову.
Таким чином, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог, в загальному розмірі 939 грн. 89 коп. (968,96 : 100% х 97%).
Із загальної суми 14924 грн. 49 коп. з АТ «СК «КРАЇНА» стягується 13924 грн. 49 коп. (93,3% від задоволених позовних вимог), а з відповідача ОСОБА_2 - 1000 грн. (6,7% від задоволених позовних вимог).
З огляду на це, з АТ «СК «КРАЇНА» на користь позивача слід стягнути витрати по сплаті судового збору в сумі 876 грн. 92 коп. (939,89 : 100% х 93,№%), витрати на правову допомогу в сумі 3732 грн. (4000 : 100% х 93,3%), а всього судові витрати в сумі 4608 грн. 92 коп.
З відповідача ОСОБА_2 на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 62 грн. 97 коп. (939,89 : 100% х 6,7%), витрати на правову допомогу в сумі 268 грн. (4000 : 100% х 6,7%), а всього судові витрати в сумі 330 грн. 97 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.22,23,509,510,526,625,980,992,999,1167 ЦК України, ст.ст.6,12,22,29,35,36 Закону України №1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст.2,4,5,10-13,76-81,133,137,141,211,223,247,258, 259,263-268 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Страхова компанія «КРАЇНА», ОСОБА_2 , про стягнення пені за несвоєчасну виплату страхового відшкодування. Інфляційних втрат та трьох відсотків річних, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Страхова компанія «КРАЇНА» (04176, м.Київ, вул.Електриків, буд.29-а, код ЄДРПОУ 20842474) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) кошти в сумі 13924 грн. 49 коп., з яких: пеню в сумі 8756 грн. 71 коп., інфляційні втрати в сумі 4190 грн. 87 коп., три відсотки річних в сумі 976 грн. 91 коп.; а також стягнути судові витрати в сумі 4608 грн. 92 коп., з яких: витрати по сплаті судового збору в сумі 876 грн. 92 коп., витрати на правову допомогу в сумі 3732 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) у рахунок відшкодування моральної шкоди 1000 грн., а також судові витрати в сумі 330 грн. 97 коп., з яких: витрати по сплаті судового збору в сумі 62 грн. 97 коп., витрати на правову допомогу в сумі 268 грн.
В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 16 червня 2025 року.
Суддя С.Ю. Казак