Дата документу 18.06.2025 Справа № 333/9931/24
Єдиний унікальний №333/9931/24 Головуючий у 1 інстанції Ковальова Ю.В.
Провадження № 22-ц/807/1075/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
18 червня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Гончар М.С.,
Трофимової Д.А.
за участю секретаря судового засідання Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 березня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
В листопаді 2024 року Акціонерне товариство «Універсал Банк» звернулося до суду з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 15.08.2018 року станом на 21.03.2024 року у розмірі 214318.12 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача вказував, що 15.08.2018 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Анкету - заяву до Договору про надання банківських послуг від 15.08.2018 року.
На підставі укладеного договору відповідач отримав кредит у розмірі 80000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка НОМЕР_1 .
Вказував, що банк свої зобов'язання перед відповідачем виконав в повному обсязі, а саме, надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту.
Станом на 28.12.2022 рік у відповідача прострочення зобов'язання із сплати щомісячного мінімального платежу за договором сягнуло понад 90 днів, у зв'язку з чим, на підставі положення п.5.17 п.5 розділу ІІ Умов відбулось істотне порушення клієнтом зобов'язань, вся заборгованість за кредитом стала простроченою. Банк 28.12.2022 року направив відповідачеві повідомлення «пуш» про істотне порушення умов договору та про необхідність погасити суму заборгованості. Проте відповідач на контакт не виходив та не вчинив жодної дії, направленої на погашення заборгованості, в зв'язку з чим та відповідно до п. 5.18, 5.19 кредит 26.01.2023 року став у формі «на вимогу».
Загальний залишок заборгованості ОСОБА_1 , яка утворилась станом на 21.03.2024 року, становить 214318.12 грн. (тіло кредиту).
Просили стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 214 318,12 грн та судові витрати.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 березня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» заборгованість за кредитним договором «Мonobank» від 15.08.2018, в розмірі 214 318 гривень 12 копійок та витрати по сплаті судового збору в сумі 3 214 гривень 77 копійок.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати в частині стягнення 101 870,87 грн з пропорційним зменшенням судового збору, в іншій частині залишити без змін.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про узгодженість між сторонами розміру базової процентної ставки за користування кредитом, що виключає можливість задоволення позовних вимог в повному обсязі, оскільки до суми заборгованості включено несанкціоновані списання відсотків.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, представників не направили, причини суду не повідомили.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Отже, зі змісту вказаної норми права вбачається, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. З врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
З огляду на вказане та враховуючи баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, обізнаність учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з'явився в судове засідання.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає повною мірою.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей.
Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі суд першої інстанції виходив з того, що підписавши анкету-заяву, яка є складовою частиною кредитного договору, відповідач відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодив умови кредитного договору та взяв на себе відповідні зобов'язання, які в подальшому не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Як встановлено та підтверджується матеріалами справи, 15.08.2018 ОСОБА_1 звернувся до АТ «Універсал Банк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг. Оригінал анкети-заяви досліджено в судовому засіданні.
Положеннями анкети-заяви визначено, що анкета-заява разом з Умовами, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складає договір про надання банківських послуг. Відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку вказаних документів, що складають Договір та зобов'язується виконувати його умови.
На підставі укладеного договору відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок.
Згідно п.п. 2.2 п. 2 Розділу 1 Умов, статті 628 ЦК України договір, що укладається між банком та клієнтом є змішаним договором, в якому містяться елементи різних договорів.
Між сторонами відповідно до п. п. 5.3, 5.8.1 п. 5 розділу 1 Умов погоджено, що операції, здійснені з використанням коду доступу до додатка, визнаються вчиненими клієнтом і оскарженню не підлягають, за винятком випадків, прямо передбачених законодавством України. Клієнт може скористатися послугами банку через мобільний додаток та інші канали обслуговування в Інтернет для отримання інформації та здійснення операцій.
Для надання послуг банк видає клієнту картку (платіжну картку). Підписанням анкети-заяви клієнт і банк уклали договір про надання банківських послуг «Мonobank». Дата укладення договору є дата підписання клієнтом анкети-заяви та отримання картки. Платіжна карта передається клієнту не активованою, активується банком при додаванні інформації з картки на мобільний додаток з авторизацією за номером телефону. З метою ідентифікації клієнта при проведенні операцій з використанням картки при активації картки встановлюється ПІН-код (п.п. 2.1, 2.4, 5.5 розділу ІІ Умов).
На суму наданого кредиту банк нараховує відсотки. Відсотки нараховуються за кожен календарний день використання кредитного ліміту, з розрахунку 365/366 календарних днів у році, за процентними ставками, зазначеними у тарифах (п. 5.9 розділу ІІ Умов).
Клієнт зобов'язаний щомісяця сплачувати щомісячний мінімальний платіж в розмірі та в термін, що зазначені в мобільному додатку. При несплаті щомісячного мінімального платежу клієнт повинен сплатити штраф за несплату щомісячного мінімального платежу згідно з Тарифами. Банк розглядає будь-який надісланий платіж клієнта як визнання клієнтом даного штрафу в розмірі платежу, що надійшов, але не більше суми штрафу, визначеного тарифами (п.5.11 розділу ІІ Умов).
Так, згідно з Тарифами банку, пільговий період за карткою встановлюється до 62 днів (діє з моменту виникнення заборгованості до кінця календарного місяця, наступного за датою виникнення заборгованості, при умові її погашення в повному обсязі); пільгова відсоткова ставка 0,00001% річних; базова відсоткова ставка 3,1% на місяць (нараховується на максимальну заборгованість на день, за умови непогашення заборгованості в повному обсязі в пільговий період, за кожен день з моменту виникнення заборгованості; збільшена відсоткова ставка на місяць за карткою на суму загальної заборгованості 6,2% на місяць (нараховується у випадку наявності простроченої заборгованості).
У разі виникнення прострочених зобов'язань за кредитом, клієнт сплачує банку відсотки в подвійному розмірі від зазначених у тарифах, що діють на дату нарахування. Відсотки нараховуються від суми загальної заборгованості за кожен день прострочення замість базової процентної ставки, зазначеної в Тарифах (п.п. 5.15 розділу ІІ Умов).
Відповідно до п. 5.16 розділу ІІ Умов у разі порушення терміну сплати щомісячного мінімального платежу понад 90 днів вся заборгованість за кредитом вважається простроченою (істотне порушення клієнтом зобов'язань). На залишок простроченої заборгованості банк нараховує, а клієнт сплачує штраф у розмірі згідно з Тарифами, але не більше 50% від суми одержаного клієнтом кредиту. При цьому діє відсоткова ставка за користування кредитом у розмірі 0,00001 % річних.
У випадку настання істотного порушення клієнтом зобов'язань банк не пізніше наступного робочого дня у Мобільному додатку не пізніше 3 робочих днів за допомогою менеджерів та СМС направляє клієнту повідомлення про відповідне порушення із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. (п.5.17 розділу ІІ Умов).
У разі, якщо клієнт погасить заборгованість зі сплати обов'язкового платежу, яка виникла до настання істотного порушення клієнтом зобов'язань, та сплатить штраф і щомісячний мінімальний платіж у строк до 120 календарних днів (з моменту порушення терміну сплати щомісячного мінімального платежу), вимога банку, зазначена у повідомленні, втрачає чинність, а попередньо узгоджені умови кредитування (у тому числі щодо сплати щомісячних мінімальних платежів та відсотків за користування кредитом) поновлюються. Банк на власний розсуд має право збільшити строк, зазначений в абз. 1 цього пункту, але не більше ніж до 210 календарних днів (з моменту порушення терміну сплати щомісячного мінімального платежу) (п. 5.18 розділу ІІ Умов).
У випадку, якщо істотне порушення клієнтом зобов'язань не буде усунуто протягом строку, зазначеного у п. 5.18, кредит стає у формі «на вимогу», а банк не пізніше наступного робочого дня за допомогою мобільного додатку направляє клієнту вимогу про повне повернення всієї суми заборгованості за кредитом (з урахуванням відсотків) та нарахованих штрафних санкцій. (п. 5.19 розділу ІІ).
Відповідно до п. 5.23 п. 4 Розділу ІІ Умов, при перевитраті кредитного ліміту , банк має право призупинити здійснення розрахунків або визнати карту недійсною до моменту усунення зазначених порушень.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії").
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Суд при розгляді справи застосовує правовий зміст норм, які регулюють загальні умови, строки виконання зобов'язань учасниками цивільних правовідносин, правові наслідки їх порушень, зокрема, у відносинах щодо позики, а саме, ст. 207, 509, 525-527, 599, 610, 611, 625, 1048-1050, 1054, 1056-1 ЦК України.
Крім того, на дані правовідносини, поширюються положення про договір (ст. 626-629, 631 ЦК України). Зокрема, ч.1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За приписами ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, судом враховується позиція Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 03.07.2019 у цивільній справі №342/180/17, пр. 14-131цс19.
Відповідно до ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Із прийняттям Закону України Про електронну комерцію № 675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина 6 статті 11 вказаного Закону).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII.
За змістом статті 12 вказаного Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, Визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року N 1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - Закон N 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону N 1023-ХІІ споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", прийняті 09 квітня 1985 року N 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року N 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 11 липня 2013 року у справі N 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у свої постанові від 03.07.2019 № 342/180/17-ц зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Колегія суддів вважає, що АТ «Універсал Банк» виконало свої зобов'язання за вказаним кредитним договором про надання банківських послуг, а саме, відкрив на ім'я відповідача картковий рахунок, видав платіжну картку із встановленим лімітом, яку використовував відповідач протягом строку користування нею, що надає підстави для звернення до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості.
Проте, колегія суддів звертає увагу на наступне.
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У частинах другій, четвертій статті 83 ЦПК України зазначено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої - шостої статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.
Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.
Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Суд має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судом встановлено, що в анкеті - заяві позичальника від 15.08.2018 року не зазначено розмір базової процентної ставки.
Проте, згідно розрахунку заборгованості за договором без номеру від 15.08.2018 року, позивачем здійснювалось нарахування та списання відсотків за користування кредиту.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що матеріали справи не містять доказів узгодження між сторонами реальної базової процентної ставки за користування кредитом.
Тобто, з наданого банком розрахунку заборгованості випливає, що прострочене тіло кредиту утворювалось у зв'язку з включенням до нього всіх несплачених відповідачем нарахувань, постійно збільшуючи його, що не було передбачено узгодженими умовами договору.
Колегія суддів звертає увагу, що внаслідок таких дій банку тіло кредиту безпідставно збільшено на суму нарахованих та несплачених відповідачем відсотків за користування кредитом та не враховані в погашення боргу списані суми відсотків, однак з одного боку фактично зазначена сума позичальником не витрачалася, а з іншого - заборгованість за тілом кредиту не зменшувалась, а тому визначена банком заборгованість за тілом кредиту з урахуванням відсотків є необґрунтованою.
Так, банк нараховував та автоматично списував з рахунку відсотки за користування кредитом, сплата та розмір яких не була погоджена сторонами, що свідчить про те, що сплачені відповідачем кошти на погашення фактично отриманих коштів (тіла кредиту) зараховувалися Банком не на його погашення, а на погашення відсотків.
Тобто, за своєю суттю заборгованість за тілом кредиту, на яке вказує позивач у своїй позовній заяві, є завуальованими відсотками за користування кредитними коштами та пенею, адже до нього входить плата за користування кредитом, а не, власне, надані позичальнику в користування кошти.
Як вбачається з виписки руху коштів по картці відповідача від 12.12.2024 року за період з 01.07.2024 року по 01.10.2022 року всього списано відсотків на суму 101 870,87 гривень, а оскільки вказана відповідальність не передбачена умовами кредитного договору, яким є Анкета-заява від 15.08.2018 року, вказані грошові кошти підлягають вирахуванню з загальної суми боргу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу, скасувати оскаржуване рішення, прийняти нове, яким позовні вимоги АТ «Універсал Банк» задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь Банку заборгованість за Договором про надання банківських послуг «Monobank» (Анкета-заява) від 15.08.2018 у сумі 112 447 гривень 25 копійок.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Доводи апеляційної скарги зайшли своє підтвердження під час розгляду колегією суддів матеріалів справи.
Враховуючи встановлені вище обставини справи, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, порушення судом норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовної заяви про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1 686 гривень 71 копійок.
Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 376, 381-384ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 березня 2025 року скасувати.
Позов Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» заборгованість за кредитним договором «Мonobank» від 15.08.2018 в розмірі 112 447 гривень 25 копійок та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 686 гривень 71 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 25 червня 2025 року.
Головуючий
Судді: