Справа № 175/9337/24
Провадження № 2/175/1526/24
16 квітня 2025 року смт. Слобожанське
Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області
в складі: головуючого судді - Бойко О.М.
за участі:
секретаря судового засідання - Кальченко Ю.О.
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - Котовича М.О.,
представника відповідача - Звонарьової М.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-
В провадженні Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області знаходиться цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
20 червня 2024 року до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
20 червня 2024 року справа згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищевказаний позов було розподілено до провадження судді Бойка О.М.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2024 року дану справу прийнято до розгляду судді Бойка О.М. та відкрито провадження по справі.
В позовній заяві позивач просить суд:
-Стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07.09.2022 року по 19.06.2024 року в розмірі 244 920,28 грн.
-Стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 73369,57 грн.
-Судові витрати пов'язанні із розглядом цивільної справи.
Обґрунтував свій позов тим, що ОСОБА_1 , відповідно до наказу №82к від 28.12.2015 року був призначений на посаду директора територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Індустріальної районної у місті
Дніпрі ради, але розпорядженням голови Індустріальної районної ради у місті Дніпрі ради №188-рк від 03.09.2018 року був безпідставно звільнений.
Дніпровський апеляційний суд виніс постанову по справі №175/3500/18 від 07.09.2022 р., в якій ухвалив:
Скасувати розпорядження голови Індустріальної районної у місті Дніпрі ради №188-рк від 03.09.2018 року про звільнення ОСОБА_2 з посади директора територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг); Поновити ОСОБА_1 на попередньому місці роботи на посаді Директора територіального центру соціального обслуговування Індустріально: районної у місті Дніпрі ради. Стягнути з Індустріальної районної у місті Дніпрі ради на користь
ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення з 03 вересня 2018 року по 07 вересня 2022 року в сумі 498 775,42 грн., без урахування обов?язкових платежів (податків та зборів).
Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області виніс ухвалу по справі №175/3500/18 від 22.12.2022 року, яка залишена в силі постановою КЦС ВС по справі №175/3500/18 від 28.06.2023 року, в якій постановив наступне:
«Замінити сторону боржника у цивільній справі №175/3500/18 за позовом ОСОБА_1 до Індустріальної районної у місті Дніпрі ради про скасування розпорядження про звільнення, про поновлення на посаді та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з Індустріальної районної у місті Дніпрі ради на її правонаступника - Лівобережну адміністрацію Дніпровської міської ради»
3 огляду на викладене вище, позивач вважає, що саме на Лівобережну адміністрацію Дніпровської міської ради, яка в свою чергу є правонаступником Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, було накладено зобов?язання поновити ОСОБА_3 на минулій посаді (директора територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг)) та зобов?язано їх виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення з 03 вересня 2018 року по 07 вересня 2022 року в сумі 498 775,42 грн., без урахування обов?язкових платежів (податків та зборів).
В свою чергу, розрахунок середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу суд здійснив згідно довідки Пенсійного фонду України, наданої ОСОБА_1 , відповідно до якої середньоденна заробітна плата позивача за останні два календарні місяці перед звільненням (липень-серпень 2018 року) складала 525,58 грн., виходячи з розрахунку (14 422,80 грн. + 8 703,08 грн.) : (22 дні + 22 дні) = 525,58 грн. Період, за який суд стягував середній заробіток за час вимушеного прогулу, складав 949 днів, з 03
вересня 2018 року по 07 вересня 2022 року.
3 огляду на викладене вище, в рамках справи №175/3500/18 (постанова Дніпровського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року) вже було досліджено та встановлено факт того, що середньоденна заробітна плата позивача складає 525,58 (п?ятсот двадцять п?ять) гривень 58 копійок.
Також, позивач звернувся до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області про видачу Виконавчого листа по справі №175/3500/18 від 26.10.2022 р., відповідно до якого суд вирішив (присудив): поновити позивача на попередньому місці
роботи на посаді директора територіального центру соціального обслуговування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради.
ОСОБА_1 стверджує, що він неодноразово звертався до Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради з проханням поновити його на роботі, відповідно до рішення суду, та надати йому всі необхідні робочі умови, проте, відповідач постійно йому відмовляв спираючись на те, що у них відсутня така посада, як «директор територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг)», а надати йому рівнозначну посаду вони також не можуть через те, що у них відсутні вакантні місця.
В подальшому ОСОБА_1 офіційно звернувся до Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради з листом від 01 березня 2024 року, відповідно до якого він просив негайно поновити його на роботі, відповідно до вказаних вище рішень.
20 березня 2024 року від Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради надійшла відповідь на звернення ОСОБА_3 , відповідно до якої відповідач повідомив про те, що вони подали заяву про перегляд постанови Дніпровського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року по справі №175/3500/18 та будуть чекати на «надання Дніпровським апеляційним судом відповідного рішення».
Позивач не згодний з такими діями відповідача, мотивами та причинами відмови відповідача негайно поновити позивача на роботі, вважає дії відповідача протиправними та протизаконними, з огляду на наступне.
Постанова Дніпровського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року по справі №175/3500/18, відповідно до якої позивача було поновлено на попередньому місці роботи на посаді директора територіального центру соціального обслуговування (надання
соціальних послуг) та присуджено йому виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з моменту звільнення з 03 вересня 2018 року по 07 вересня 2022 року в сумі 498 775,42 грн., набрала законної сили з дня її прийняття, тобто 07 вересня 2022 року.
Відповідач по вказаній справі - Індустріальна районна у місті Дніпрі рада та її виконавчий комітет Індустріальної районної у місті Дніпрі ради на сьогоднішній день знаходяться в стадії ліквідації на підставі розпорядження міського голови від 13.11.2020 року №1323-р «Про створення комісії з припинення юридичних осіб - комітет Індустріальної районної у місті Дніпрі ради та її виконавчого комітету».
Таким чином, враховуючи те, що позовна заява була подана до Індустріальної районної у місті Дніпрі ради ще в 2018 році, а процедуру ліквідації відносно неї розпочато тільки в листопаді 2020 року, то такий відповідач був належним в розумінні норм ЦПК
України.
В той же час, на підставі рішення Дніпровської міської ради за №80/60 від 02.09.2020 року правонаступником Індустріальної районної у місті Дніпрі ради було визнано Адміністрацію Індустріального району Дніпровської міської ради.
Після цього, на підставі рішення Дніпровської міської ради за №71/4 від 24.02.2021 року правонаступником Адміністрації Індустріального району Дніпровської міської ради було визнано Лівобережну адміністрацію Дніпровської міської ради.
Тобто, позивач стверджує, вже на 07 вересня 2022 року, законним правонаступником відповідача - Індустріальної районної у місті Дніпрі ради була Лівобережна адміністрація Дніпровської міської ради.
Даний факт навіть не потребував окремого доказування, оскільки був встановлений відповідними рішеннями Дніпровської міської ради №80/60 від 02.09.2020 року та №71/4 від 24.02.2021 року.
Проте, після звернення ОСОБА_1 до Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, посадовими особами відповідача йому було відмовлено у поновленні на роботі, оскільки вони в тому числі не визнавали себе правонаступниками Індустріальної районної у місті Дніпрі ради. Після цього, позивач звернувся до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області про заміну відповідача в рамках справи №175/3500/18, за результатами чого, ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2022 року як раз і було замінено відповідача по справі №175/3500/18 з Індустріальної районної у місті Дніпрі ради на Лівобережну адміністрацію Дніпровської міської ради.
Таким чином, відповідач на підставі вже окремої ухвали зобов?язаний був виконати постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року по справі №175/3500/18.
Позивач вважає, що обов?язок по виконанню постанови
Дніпровського апеляційного суду перейшов до Лівобережної адміністрації
Дніпровської міської ради одразу після винесення Дніпровським апеляційним судом постанови від 07 вересня 2022 року, оскільки на той момент вже існували рішення Дніпровської міської ради №80/60 від 02.09.2020 року та №71/4 від 24.02.2021 року, відповідно до яких, як було зазначено вище, Лівобережна адміністрація Дніпровської міської ради вже була визнана правонаступником Індустріальної районної у місті
Дніпрі ради.
3 огляду на викладене вище, з моменту набрання законної
сили постанови Дніпровського апеляційного суду (07.09.2022 р.) по дату подання даної позовної заяви (19.06.2024 р.) минуло 466 робочих днів, проте, позивач так і не був поновлений на попередньому місці роботи на посаді директора територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) або на будь-якій іншій рівнозначній посаді та фактично так і не був допущений до виконання попередніх обов?язків саме через протиправні дії відповідача, який відмовляється поновити на роботі позивача та взагалі всіляко намагається уникнути від виконання законного рішення суду.
Більш того, на сьогоднішній день ОСОБА_1 так і не отримав ніякої взагалі виплати від відповідача присуджених йому грошових коштів за час вимушеного прогулу.
Звертає увагу суду на те, що з початку процесу оскарження розпорядження голови Індустріальної районної ради у місті Дніпрі ради №188-рк від 03.09.2018 р. про звільнення позивача з займаної посади в рамках справи №175/3500/18 по дату задоволення позовних вимог та набрання законної сили постанови Дніпровського апеляційного суду минуло 4 роки, тільки для того, щоб позивач зміг захистити свої порушені права.
Таким чином, обставини, які виникли внаслідок непоновлення на роботі позивача та невиплати компенсаційних грошових коштів відповідачем є такими, що погіршують майнове становище позивача та одночасно, збільшують суму стягнення грошових коштів (компенсації) за час вимушеного прогулу.
Відповідно, бездіяльність та протиправні дії відповідача збільшили період, за який відповідач повинен сплатити позивачу, розмір суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме з моменту набрання законної сили постанови Дніпровського апеляційного суду по справі №175/3500/18 від 07 вересня 2022 року до моменту подання цієї позовної заяви.
Також, позивач вважає, що з відповідача слід стягнути моральну шкоду на користь позивача, оскільки вже протягом тривалого часу його не поновлюють на робочому місці та не відшкодовують компенсаційні виплати.
Представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву в якій позовні вимоги заперечують у повному обсязі, з огляду на наступне.
3 07.09.2022 і по теперішній час Позивач не працював в Лівобережній адміністрації Дніпровської міської ради, трудовий договір з ним не укладався і, відповідно, наказ про його звільнення не видавався. Тобто, жодних трудових правовідносин між Позивачем і Відповідачем ніколи не існувало і не існує.
Як вбачається з наявної у даній справі постанови Дніпровського апеляційного суду від 07.09.2022 по справі №175/3500/18, ОСОБА_1 працював на посаді директора територіального центру соціального обслуговування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради.
Територіальний центр соціального обслуговування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради був окремою юридичною особою, яку ліквідовано 08.07.2019.
Ліквідація - це одна з форм припинення юридичної особи. Ліквідація юридичних осіб здійснюється без переходу прав та обов?язків підприємства, що ліквідується, до інших осіб, тобто без правонаступництва. При ліквідації підприємства його права та обов?язки припиняються.
Замість ліквідованого територіального центру Дніпровської міською
радою було утворено нову юридичну особу - Комунальну установу
«Дніпровський міський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг)» Дніпровської міської ради. Позивач не був переведений на роботу до новоутвореної комунальної установи.
Так, розпорядженням міського голови від 25.11.2020 №2-25/11-рк ОСОБА_1 був призначений на посаду голови адміністрації
Індустріального району Дніпровської міської ради.
Згідно з рішенням Дніпровської міської ради від 02.09.2020 №81/60 адміністрація Індустріального району Дніпровської міської ради є правонаступником Індустріальної районної у місті Дніпрі ради та виконавчого комітету Індустріальної районної у місті Дніпрі ради у зв?язку з їх реорганізацією шляхом приєднання.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07.09.2022 у справі №175/3500/18 зобов?язано Індустріальну районну у місті Дніпрі раду поновити ОСОБА_3 на попередньому місці роботи на посаді директора територіального центру соціального обслуговування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, стягнути з Індустріальної районної у місті Дніпрі ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення з 03.09.2018 року по 07.09.2022 року в сумі 498 775, 42 грн., без урахування обов?язкових платежів (податків та зборів).
Лівобережна адміністрація Дніпровської міської ради була утворена
06.07.2021.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22.12.2022 (залишеною в силі Постановою Верховного суду від 28.06.2023) замінено сторону боржника по цивільній справі №175/3500/18 з Індустріальної районної у місті Дніпрі ради на Лівобережну адміністрацію Дніпровської міської ради.
Частину боргу (29500 грн.) за даним судовим рішенням Позивачу сплачено. Станом на серпень місяць 2024 року залишок коштів, які підлягають до стягнення 469275,42 грн.
Сплата коштів за судовим рішенням здійснюється в межах бюджетних програм по виконанню судових рішень на 2023 - 2027 роки, згідно яких затверджено виплати в межах 25 000 грн. на рік.
Позивач ознайомившись із відзивом на позовну заяву надав до суду відповідь на відзив, в якому позовні вимоги підтримав та просив задовольнити, а ствердження відповідача викладенні в цьому відзиві повністю заперечував.
Вважає, що відповідач як правонаступник Індустріальної районної ради у місті Дніпрі несе усі його зобов'язання за ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22.12.2022 року у справі №175/3500/18.
Позивач вказав, що 25 000,00 грн., які він отримує на рік в якості виконання рішення суду у справі №175/3500/18 не є свідчення належного виконання судового рішення, оскільки на дату звернення до суду проєкти кошторису на 2025-2027 роки не затвердженні та можуть бути належними доказами виконання зобов'язання у майбутньому.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Котович М.О. позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.
В судовому засіданні представник відповідача - Звонарьова М.Л. позовні вимоги заперечувала та просила залишити їх без задоволення.
Всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-яким не забороненим законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши наданні докази, суд встановив, що ОСОБА_1 , відповідно до наказу №82к від 28.12.2015 року був призначений на посаду директора територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, але розпорядженням голови Індустріальної районної ради у місті Дніпрі ради №188-рк від 03.09.2018 року був звільнений.
Дніпровський апеляційний суд виніс постанову по справі №175/3500/18 від 07.09.2022 р., в якій ухвалив:
Скасувати розпорядження голови Індустріальної районної у місті Дніпрі ради №188-рк від 03.09.2018 року про звільнення ОСОБА_2 з посади директора територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг); Поновити ОСОБА_1 на попередньому місці роботи на посаді Директора територіального центру соціального обслуговування Індустріально: районної у місті Дніпрі ради. Стягнути з Індустріальної районної у місті Дніпрі ради на користь
ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення з 03 вересня 2018 року по 07 вересня 2022 року в сумі 498 775,42 грн., без урахування обов?язкових платежів (податків та зборів).
Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області виніс ухвалу по справі №175/3500/18 від 22.12.2022 року, яка залишена в силі постановою КЦС ВС по справі №175/3500/18 від 28.06.2023 року, в якій постановив наступне:
«Замінити сторону боржника у цивільній справі №175/3500/18 за позовом ОСОБА_1 до Індустріальної районної у місті Дніпрі ради про скасування розпорядження про звільнення, про поновлення на посаді та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з Індустріальної районної у місті Дніпрі ради на її правонаступника - Лівобережну адміністрацію Дніпровської міської ради»
3 огляду на викладене вище, позивач вважає, що саме на Лівобережну адміністрацію Дніпровської міської ради, яка в свою чергу є правонаступником Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, було накладено зобов?язання поновити ОСОБА_3 на минулій посаді (директора територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг)) та зобов?язано їх виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення з 03 вересня 2018 року по 07 вересня 2022 року в сумі 498 775,42 грн., без урахування обов?язкових платежів (податків та зборів).
Позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з
Відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Правовий аналіз норм частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) дозволяє стверджувати, що вимушеному прогулу повинно передувати розірвання трудового договору, тобто звільнення працівника на підставі відповідного рішення (наказу).
Вимушений прогул визначається як часовий відрізок, протягом якого людина позбавлена можливості працювати, внаслідок рішення керівника або уповноваженого ним органу.
Дане поняття актуально в наступних випадках: незаконна відмова прийняти співробітника на роботу; несвоєчасне оформлення трудового договору; незаконне усунення від роботи; незаконне звільнення, переведення на інше місце роботи; затримка видачі трудової книжки; некоректне формулювання причини звільнення в трудовій книжці, яка не дозволяє співробітнику влаштується на нову роботу.
Тобто, вимушений прогул відбувається виключно з вини роботодавця, який незаконно звільнив працюючого працівника. Тому, саме за цей час працівник має безумовне право отримати заробітну плату за вимушений прогул (Постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 3 серпня 2023 року у справі №683/1256/22 (провадження №61-4759св23)).
3 07.09.2022 і по теперішній час Позивач не працював в Лівобережній адміністрації Дніпровської міської ради, трудовий договір з ним не укладався і, відповідно, наказ про його звільнення не видавався. Тобто, жодних трудових правовідносин між Позивачем і Відповідачем не існувало і не існує.
Як вбачається з наявної у даній справі постанови Дніпровського апеляційного суду від 07.09.2022 по справі №175/3500/18, ОСОБА_1 працював на посаді директора територіального центру соціального обслуговування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради.
Територіальний центр соціального обслуговування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради був окремою юридичною особою, яку ліквідовано 08.07.2019.
Ліквідація - це одна з форм припинення юридичної особи. Ліквідація юридичних осіб здійснюється без переходу прав та обов?язків підприємства, що ліквідується, до інших осіб, тобто без правонаступництва. При ліквідації підприємства його права та обов?язки припиняються.
Замість ліквідованого територіального центру Дніпровської міською
радою було утворено нову юридичну особу - Комунальну установу
«Дніпровський міський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг)» Дніпровської міської ради. Позивач не був переведений на роботу до новоутвореної комунальної установи.
Відповідно до ст. 240-1 КЗпП України у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов?язує ліквідаційну комісію або роботодавця (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу.
На такого працівника поширюються пільги і компенсації, передбачені статтею 49 цього Кодексу для вивільнюваних
працівників, а його зайнятість забезпечується відповідно до Закону України «Про зайнятість населення»
При ліквідації підприємства, установи, організації правила пункту 1 ст. 40 КЗпП України можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не в праві вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був
переведений туди в установленому порядку.
Згідно з вимогами частини третьої статті 49-2 КЗпП України, при відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Так, розпорядженням міського голови від 25.11.2020 №2-25/11-рк ОСОБА_1 був призначений на посаду голови адміністрації
Індустріального району Дніпровської міської ради.
Згідно з рішенням Дніпровської міської ради від 02.09.2020 №81/60 адміністрація Індустріального району Дніпровської міської ради є правонаступником Індустріальної районної у місті Дніпрі ради та виконавчого комітету Індустріальної районної у місті Дніпрі ради у зв?язку з їх реорганізацією шляхом приєднання.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07.09.2022 у справі №175/3500/18 зобов?язано Індустріальну районну у місті Дніпрі раду поновити ОСОБА_3 на попередньому місці роботи на посаді директора територіального центру соціального обслуговування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, стягнути з Індустріальної районної у місті Дніпрі ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення з 03.09.2018 року по 07.09.2022 року в сумі 498 775, 42 грн., без урахування обов?язкових платежів (податків та зборів).
Лівобережна адміністрація Дніпровської міської ради була утворена
06.07.2021.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22.12.2022 (залишеною в силі Постановою Верховного суду від 28.06.2023) замінено сторону боржника по цивільній справі №175/3500/18 з Індустріальної районної у місті Дніпрі ради на Лівобережну адміністрацію Дніпровської міської ради.
Частину боргу (29500 грн.) за даним судовим рішенням Позивачу сплачено. Станом на серпень місяць 2024 року залишок коштів, які підлягають до стягнення 469275,42 грн.
Сплата коштів за судовим рішенням здійснюється в межах бюджетних програм по виконанню судових рішень на 2023 - 2027 роки, згідно яких затверджено виплати в межах 25 000 грн. на рік.
Отже, Лівобережна адміністрація Дніпровської міської ради належним чином виконує свої зобов?язання виключно в частині виплати коштів за судовим рішенням, як правонаступник Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, а ОСОБА_1 не мав і не має правових підстав на поновлення на роботі в Лівобережній адміністрації Дніпровської міської ради.
Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати №95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі
№1-13/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
У зв?язку з цим виплати, які в даному випадку просить стягнути Позивач, не можуть вважатися заробітною платою (середнім заробітком), оскільки не витікають із трудового договору.
Позивач з 07.09.2022 до 01.03.2024 року не звертався до Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради щодо поновлення його на роботі, письмове звернення Позивача у грудні 2023 року стосувалось виключно виплати йому грошових коштів на підставі судового рішення, яке набрало законної сили.
Дії учасників приватно-правових правовідносин мають бути
добросовісними, тобто відповідати певним стандартам поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони відповідного правовідношення. Поведінка Позивача, який подав черговий позов про стягнення коштів, свідчить про те, що основною його метою є намагання стягнути з Відповідача грошові кошти в якості середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вказаним стандартам не відповідає.
Доводи позовної заяви щодо наявності правових підстав для стягнення середнього заробітку за час нібито вимушеного прогулу не заслуговують на увагу, з огляду на те, що зазначені виплати стягуються тільки у разі поновлення на роботі, як взаємопов?язаної вимоги.
Зазначене відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах
Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі №753/5516/20, від 06 лютого 2020 року у справі №334/4230/16-ц, від 17 лютого 2022 року у справі №757/53948/16-ц.
Тобто, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу має місце тільки у разі поновлення на роботі.
Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи. Тобто, в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.
Отже, вимога про «стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу» за період з 07.09.2022 по 19.06.2024 не може бути задоволена судом.
Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі №752/17832/14ц моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться в разі, коли порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв?язків або змушує докладати додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв?язку з ушкодженням здоров?я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв?язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У постанові від 05 грудня 2022 року у справі №214/7462/20 Об?єднана палата КЦС зазначила, що зобов?язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв?язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Також у цій постанові Об?єднана палата КЦС зазначила, що відбувається такий розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв?язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Покладення обов?язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови,
коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.
Відповідно до пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 травня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Згідно з пунктом 5 Постанови №4 обов?язковому з?ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв?язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з?ясувати, чим підтверджується факт
заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат
немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до пункту 17 Постанови №4 з метою забезпечення своєчасного і правильного вирішення справи, суддя (суд), витребує від позивача подання доказів про порушення його законних прав і заподіяну моральну шкоду та подання доказів, що їх підтверджують.
Лівобережна адміністрація Дніпровської міської ради жодним чином не спричинила моральної шкоди Позивачу, а навпаки - виконує свої грошові зобов?язання, які перейшли до неї від Індустріальної районної у місті Дніпрі ради.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров?я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та
справедливості.
З викладеного слідує, що сам факт визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності роботодавця не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди.
У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв?язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв?язок з протиправними діями Відповідача.
Так, враховуючи всі доводи, які навів Позивач у своїй заяві, відсутність відповідних доказів, беручи до уваги особливе світосприйняття кожної людини у випадку порушення її прав, можна зробити висновок, що наведених доводів не достатньо для стягнення на його користь моральної шкоди.
Позивач не подав жодних доказів на підтвердження моральної шкоди у вигляді руйнування сподівань, мрій, планів, непотрібності суспільству, зупинення внутрішнього розвитку, демотивації, зневіри у справедливість, гальмуванні амбітності, приниженні честі, гідності та ділової репутації, руйнуванні позитивного іміджу, втраті нормальних життєвих зв?язків, зневіри і байдужості оточуючих, душевних страждань.
Також розмір моральної шкоди некоректно обраховано Позивачем в розмірі 10% від усієї суми, яку останньому було присуджено за судовим рішенням. При цьому Позивач не зазначає, що частину присудженої суми в розмірі 29500 грн. йому було виплачено.
В позовній заяві міститься також посилання на «появу гіпертонічних кризів, що погіршило психічне здоров?я Позивача», але жодного медичного документа хоча б про один гіпертонічний криз до позову не прикладено.
Самих лише посилань на вказані обставини не достатньо, оскільки
Позивач повинен послатися на конкретні докази, які, на його думку, могли б підтвердити ці обставини. Однак, такі докази відсутні.
Тобто, моральна шкода, як і будь-яка інша позовна вимога, є предметом доказування, а тому обов?язок доказування моральної шкоди покладається саме на ту сторону, яка просить про і стягнення - Позивача.
Слід взяти до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, що висловлена у рішенні у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства» (Abdulaziz, Cabales and Balkandali v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, у пунктах 95, 96 якого вказано, що «заявниці вимагали «значної», але конкретно не визначеної компенсації за моральну шкоду, завдану їм у формі приниження, страждання та тривоги… моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи... можуть зазнати страждань і тривоги. Але все ж таки,... суд вважає, що за обставин цієї справи визнання порушення є достатньою справедливою сатисфакцією. Таким чином, вимога заявниць про грошову компенсацію не може бути задоволена».
Таким чином, за обставин даної справи, а також враховуючи неподання Позивачем достатніх доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди та неналежного обґрунтування її розміру, визнання протиправним звільнення Позивача в судовому рішенні, яке набрало законної сили, є достатньою і справедливою сатисфакцією, що в повному обсязі узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 16 липня 2020 р. у справі №822/3180/15.
Отже, моральна шкода, заявлена Позивачем не підлягає стягненню.
17 березня 2025 року набрала законної сили ухвала
Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2025 року у справі №175/3500/18 (провадження №6/175/455/24) про визнання виконавчого листа у цивільній справі №175/3500/18 за позовом ОСОБА_1 до Індустріальної районної у місті Дніпрі ради про скасування розпорядження про звільнення, про поновлення на посаді та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу від 04.07.2024 таким, що не підлягає виконанню.
У даній цивільній справі №175/9337/24 (провадження №2/175/1526/24), яка розглядається, суть спірних правовідносин полягає у вирішенні питання щодо стягнення з Відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України.
Статтею 236 КЗпП України встановлено спеціальний вид відповідальності за «затримку виконання рішення про поновлення на роботі працівника»: «У разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки».
За змістом положень статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.
Обставини (причини) затримки (неможливості) виконання судового рішення про поновлення на роботі розглянуті і досліджені судом в іншій цивільній справі №175/3500/18 (провадження №6/175/455/24) і не потребують доказування в розумінні статті 82 ЦПК України.
Факти, встановлені в іншій справі №175/3500/18 (провадження
№6/175/455/24), мають преюдиційне значення для вирішення даної справи
№175/9337/24 (провадження №2/175/1526/24).
Оскільки виконавчий лист №175/3500/18 від 04.07.2024 про поновлення ОСОБА_1 на роботі визнано таким, що не підлягає виконанню, то відповідальність Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради на підставі статті 236 КЗпП України - відсутня.
Таким чином, вимоги Позивача про стягнення з Відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за затримку виконання судового рішення про поновлення на роботі, - не підлягають задоволенню
Необхідність прийняття до уваги судом вищевикладених обставин повному обсязі узгоджується з приписами пункту 2 частини і статті 264 ЦПК України, якою встановлено: «Під час ухвалення рішення суд вирішує питання: чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження».
Також, відповідно до листа УДКСУ в Індустріальному районі м. Дніпра №02-15-06/88 від 03.02.2025 року вбачається, що УДКСУ в Індустріальному районі м. Дніпра повідомляє, що згідно виконавчого листа виданого 30 вересня 2022 року по справі №175/3500/18
Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області, щодо примусового стягнення з Індустріальної районної у місті Дніпрі ради на користь ОСОБА_1 - середнього заробітку за час вимушеного прогулу з моменту звільнення з 03.09.2018 року по 07.09.2022 року та ухвали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області по справі №175/3500/18 від 22.12.2022 року про зміну сторони боржника з Індустріальної районної у місті Дніпрі ради на його правонаступника Лівобережну адміністрацію Дніпровської міської, були стягнуті кошти в розмірі 469275,42 грн. з Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради в повному обсязі.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд, дослідивши матеріали справи, надані до неї докази та посилання на докази, прослухавши ствердження сторін по справі, вважає, що в позовні вимоги слід залишити без задоволення у повному обсязі.
Отже, на підставі вищезазначеного, та керуючись ст.ст. 2, 4, 76, 80, 81, 82, 89, 263, 265 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди -залишити без задоволення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційну скаргу на рішення може бути подано протягом тридцяти днів до Дніпровського апеляційного суду з дня складання повного судового рішення.
Суддя Бойко О.М.