Справа № 199/2568/25
(2/199/2664/25)
Іменем України
22.05.2025 року м. Дніпро
Суддя Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра Кошля А.О., за участю секретаря судового засідання Кахикало А.С., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
В обґрунтування позову зазначено, що 02 серпня 2008 року Дніпровським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського міського управління юстиції Дніпропетровської області між Позивачем та Відповідачем було зареєстровано шлюб, актовий запис № 423.
За час перебування у шлюбі у Позивача з Відповідачем народились діти - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Шлюбні відносини між ними фактично припинені, сторони не ведуть спільного господарства, мешкають окремо. Позивач вважає, що сім'я розпалась остаточно, намірів зберігти її не має. Їхнє подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечить їхнім інтересам.
У сторін існує спір стосовно того з ким залишаться діти після розірвання шлюбу, тому, зважаючи на те, що у позивача з дітьми склалися надзвичайно теплі, дружні стосунки, між позивачем та дітьми встановлено міцний психологічний зв'язок, існує довіра, взаєморозуміння, позивач має стабільний дохід, діти зареєстровані за місцем фактичного проживання позивача, ОСОБА_1 просить суд визначити місце проживання дітей з ним.
Ухвалою судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська Кошлі А.О. від 21.03.2025 року відкрито позовне провадження по справі та призначено підготовче судове засідання по справі.
Позивач у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. У матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не прибула, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. У матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Статтею 51 Конституції України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Аналогічні положення містяться у ч. 1 статті 24 Сімейного кодексу України, якою передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Положеннями ч.ч. 3 та 4 ст. 56 Сімейного кодексу України визначено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Отже, одним із принципів побудови сімейних та шлюбних відносин є принцип вільної згоди та добровільності їх існування. Шлюбні відносини тривають доти, доки існує бажання подружжя і надалі виконувати сімейні функції і надалі реалізовувати завдання сім'ї. Кожен з подружжя у будь-який час за наявності підстав, які унеможливлюють подальше шлюбне життя, має право висловити своє бажання розірвати шлюбні відносини. Реалізація цього права, яким наділений кожен з подружжя, повинна відбуватися з чіткім дотриманням матеріальних та процесуальних норм, для запобігання порушення інтересів іншого з подружжя або прав та інтересів дітей.
Згідно з ч. 2 статті 104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Частиною 3 статті 105 Сімейного кодексу України передбачено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Судом встановлено, що 02.08.2008 року між Позивачем та Відповідачем був укладений шлюб, про що свідчить наявне у матеріалах справи Свідоцтво про шлюб, видане повторно 20.02.2025 року Галицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 423.
Згідно матеріалів справи у шлюбі у сторін народилась діти - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Матеріали справи свідчать про те, що сторони не підтримують подружніх відносин, не ведуть спільного господарства, Позивач не має наміру відновлювати сім'ю та бажає розірвати шлюб, оскільки них з Відповідачем відсутні спільні інтереси, наявні різні погляди на сімейне життя та обов'язки, відсутнє взаєморозуміння, подружжя втратило почуття любові та поваги один до одного.
Згідно ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Добровільність шлюбу - це одна з основних його засад, шлюб - це сімейний союз, при цьому слово сімейний засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово союз підкреслює договірну природу шлюбу, яка обумовлює його добровільний характер.
Таким чином, враховуючи наведені вище обставини та фактичні взаємини сторін, суд приходить до висновку, що сім'я у сторін остаточно розпалась і зберегти її уже не можливо.
Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.
За таких обставин суд приходить до висновку, що позов в частині розірвання шлюбу підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про визначення місця проживання неповнолітнього сина з позивачем, то суд доходить наступного висновку.
Позивач ОСОБА_1 просить визначити місце проживання неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із позивачем.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно зі ст. 141 СК мати й батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до ст.157 СК питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини другої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 160 СК України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Частиною першою статті 161 ЦК України визначено, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Таким чином, у разі спору місце проживання малолітньої дитини (фізичної особи у віці до чотирнадцяти років) визначається органом опіки та піклування або судом, проте при вирішенні вказаного питання, що стосується дитини, яка досягла 14 років, то закон не передбачає можливості вирішення такого спору органом опіки та піклування або судом, оскільки в цьому випадку слід керуватися частиною третьою статті 160 СК України та положеннями частини другої статті 29 ЦК України.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 і на час звернення до суду з позовом дітям виповнилося 14 років та 16 років відповідно.
Отже, в силу вищенаведених норм чинного законодавства неповнолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 можуть вільно обирати собі місце проживання з кимось із батьків.
Суд не може визначати місце проживання дитини, яка досягла 14 років за позовом когось із батьків, оскільки таке право вибору місця проживання надано законом самій дитині.
Приймаючи до уваги викладене, враховуючи положення частини другої статті 29 ЦК України та частини третьої статті 160 СК України, суд вважає, що підстави для визначення судом місця проживання дітей, яким виповнилось 14 років, відсутні, тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання неповнолітніх дітей разом з батьком, слід відмовити.
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі №537/5119/15-ц (провадження № 61-1229св18), від 28 січня 2021 року у справі №753/6498/15 (провадження № 61-10851св20), від 28 вересня 2022 року у справі №686/18140/21 (провадження №61-6611св22), від 17 травня 2023 року у справі №351/611/21 (провадження №61-990св23).
В порядку ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 206, 263-265 Цивільно-процесуального кодексу України, статтями 110, 112 Сімейного кодексу України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей - задовольнити частково.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 02 серпня 2008 року Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 423 - розірвати.
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1211, 20 грн.
Рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано протягом встановленого законом строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Шлюб припиняється у день набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу.
Повний текст рішення складено 29.05.2025 року.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач - ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Суддя А.О. Кошля