Справа № 127/17978/25
Провадження 2/127/3629/25
24 червня 2025 року м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Горбатюк В.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
До Вінницького міського суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Зазначена позовна заява не відповідає вимогам, встановленим ст. 175, 177 ЦПК України, з таких підстав.
Як встановлено з долученого до матеріалів позовної заяви свідоцтва про шлюб, відповідач є громадянином Румунії.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», позов про розірвання шлюбу з особою, яка не має в Україні місця проживання або місце проживання якої невідоме, може пред'являтися за місцем знаходження майна відповідача, або за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а у випадку, коли з позивачем проживають його малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача - за місцем проживання позивача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за місцем проживання будь-кого з них.
Відповідно до інформації Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради від 18.06.2025 року та з Державного демографічного реєстру №1508138 від 24.06.2025 ОСОБА_2 не зареєстрований на час звернення та не був зареєстрований раніше на території м. Вінниці.
У разі розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами.
Відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Будь-яких відомостей про те, що відповідач спільно проживав з позивачем, чи був зареєстрований, чи має нерухоме майно на території України, позивачем до матеріалів справи не надано.
Таким чином, місце проживання/реєстрації відповідача на території України судом не встановлено. Водночас відповідач є громадянином Румунії.
Визначення поняття «іноземний елемент» наведено у пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право». Іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: 1) хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; 2) об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; 3) юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Розглядаючи справи за участю іноземного елемента, судам слід з'ясовувати наявність чинного між державами договору та за його наявності - порядку регулювання спірних правовідносин, що виникли.
Порядок розірвання шлюбу, укладеного між громадянином України та іноземцем, має ряд особливостей. Основним у цьому питанні є визначення закону, відповідно до якого буде проводитися розірвання шлюбу.
Статтею 497 ЦПК України визначено, що підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє в даний час щодо правових наслідків шлюбу.
Згідно із частиною першою статті 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.
Частинами другою, третьою статті 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання. Вибір права згідно з частиною другою цієї статті обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя без застосування частини другої статті 16 цього Закону. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним.
До такої події можна віднести укладання шлюбу між громадянином України і іноземцем на території України і видання відповідного свідоцтва про шлюб.
З матеріалів справи встановлено, що шлюб між сторонами був зареєстрований 04.10.2021 державною службою реєстрації актів цивільного стану муніципалітету Буфтя, Румунія.
У позовній заяві зазначено місце проживання відповідача: АДРЕСА_1 , проте позивачкою не надано доказів, що сторони спільно проживали на території України та що відповідач на території України має будь-яке нерухоме майно, а також місце його знаходження в разі наявності.
Крім того, відповідно до частини першої статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи відповідача, а також, якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території.
Позивачка не надала докази на підтвердження, що відповідач спільно проживав з позивачкою, був зареєстрований чи мав останнє відоме місце проживання на території м. Вінниці чи має нерухоме майно на території України, а також не надано відомостей, що сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України.
Матеріали позовної заяви також не містять інформації про зареєстроване місце проживання відповідача в країні громадянства.
Водночас суд враховує, що іноземні особи мають процесуальні права та обов'язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 496 ЦПК України).
Одними із принципів цивільного судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, відкритість судового процесу, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункти 2, 3, 8, 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Так, частина п'ята статті 4 ЦПК України встановлює, що жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.
Статтею 6 ЦПК України суд зобов'язано, зокрема, здійснювати правосуддя на засадах рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.
Частиною першою статті 8 ЦПК України встановлено, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до приписів статті 9 ЦПК України суд має забезпечити рівність прав учасників судового процесу за мовною ознакою та гарантує право учасникам судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.
Згідно з ч. 2 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Положенням ЦПК України передбачено необхідність вручення відповідачу позовної заяви із доданими до неї документами, а також надання можливості відповідачу подати відзив на позов, скористатись іншими процесуальними правами, визначеними законом.
Принцип рівності сторін у процесі (в розумінні «справедливого балансу» між сторонами) вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону в суттєво невигідне становище відносно до другої сторони (рішення у справах «Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands» від 27 жовтня 1993 р., заява № 14448/88, п. 33, та «Ankerl v. Switzerland» від 23 жовтня 1996 р., заява № 17748/91 п. 38.)
Тобто, у даному випадку виникає необхідність вручення документів відповідачу на території держави Румунії у рамках реалізації міжнародної співпраці.
Порядок провадження у справах за участю іноземних осіб врегульовано розділом ХІ ЦПК України, Законом України "Про міжнародне приватне право".
Відповідно до ч. 1 ст. 498 ЦПК України у разі якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Аналогічна норма передбачена ст. 80 Закону України «Про міжнародне приватне право», де зазначено, що у разі якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому процесуальним законом України або міжнародним договором України.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про міжнародне приватне право», якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору.
Згідно зі ст. 8 вказаної Угоди запит про надання правової допомоги та документи, що до нього додаються, складаються мовою запитуючої Сторони і направляються разом із завіреним перекладом на мову запитуваної Сторони або на англійську мову.
Частиною третьою статті 499 ЦПК України встановлено, що судове доручення про надання правової допомоги оформлюється українською мовою. До судового доручення додається засвідчений переклад офіційною мовою відповідної держави, якщо інше не встановлено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Оскільки суду не відомо зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідача на території України, тому, відповідно до статті 498 ЦПК України, суд України повинен звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Питання оформлення окремих судових доручень про надання міжнародної правової допомоги в цивільних справах регулюються також Інструкцією про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Державної судової адміністрації України від 27 червня 2008 року № 1092/5/54, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України за № 573/15264.
Відповідно до пункту 2.3 Інструкції доручення та документи, що до нього додаються, складаються мовою, передбаченою відповідним міжнародним договором України. Якщо доручення чи документи, що до нього додаються, складено українською мовою, слід додавати завірений переклад на мову запитуваної держави або на іншу мову, передбачену міжнародним договором України. Документи, що підлягають врученню згідно з дорученням суду України, складаються мовою запитуваної держави чи іншою мовою, передбаченою міжнародним договором України, або супроводжуються завіреним перекладом на таку мову. У відповідних випадках документи, що підлягають врученню, можуть бути складені або перекладені на ту мову, яку, як є підстави вважати, розуміє особа, якій необхідно вручити документи. Це окремо визначається судом України у дорученні.
Відповідно до статті 79 Закону України «Про нотаріат» нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови. Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус.
Відповідно до статті 2 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, кожна Договірна Держава призначає Центральний Орган, обов'язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав.
Статтею 3 цієї Конвенції визначено, що орган влади чи судовий працівник, компетентний, відповідно до права запитуючої Держави, направляють Центральному органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей. До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Прохання і документ надаються в двох примірниках.
Відповідно до статті 5 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, Центральний Орган запитуваної Держави власноручно вручає документ або забезпечує його вручення відповідним органом: a) у спосіб, визначений його внутрішнім правом для вручення документів, складених в цій державі, особам, що перебувають на її території, або b) в особливий спосіб, обумовлений запитуючим органом, якщо такий спосіб не є несумісним з законами запитуваної Держави. З урахуванням положень пункту (b) частини першої цієї статті документ може завжди бути вручений шляхом безпосередньої доставки одержувачу, який приймає його добровільно. Якщо документ має бути вручений відповідно до частини першої цієї статті, то Центральний Орган може вимагати, щоб документ був складений або перекладений офіційною мовою або однією з офіційних мов запитуваної Держави.
Суд звертає увагу, що оформлення документів для їх можливого використання як за кордоном так і на території України є проставляння апостиля, запровадженого Гаазькою Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року.
Гаазька Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, згода на обов'язковість якої надана Законом України від 10 січня 2002 року «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів», набула чинності між Україною і державами-учасницями Конвенції, що не висловили заперечень проти її приєднання, з 22 грудня 2003 року.
Апостиль - це спеціальний штамп, який проставляється на офіційних документах, що надходять від держав - учасниць зазначеної Конвенції. Він засвідчує справжність підпису особи під документом і автентичність відбитку печатки або штампа, якими скріплено відповідний документ.
Відповідно до статей 2, 3 зазначеної Конвенції кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставляння апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Згідно із положеннями вказаної Конвенції документ, на якому проставлено апостиль, не потребує жодного додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний в будь-якій іншій державі-учасниці цієї Конвенції.
Таким чином, підготовка цієї справи до судового розгляду буде проводитися із застосуванням положень Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України від 27 червня 2008 року № 1092/5/54.
У разі відкриття провадження у справі, в порядку підготовки справи до судового розгляду, судом буде направлятися до компетентного органу Румунії за місцем знаходження відповідача доручення про вручення судових документів та виконання окремих процесуальних дій.
Отже, саме на позивача покладається обов'язок забезпечити подання до суду належно оформлених, перекладених, нотаріально посвідчених документів, після чого вони надсилаються судом у порядку повідомлення, визначеного вказаною Інструкцією.
Враховуючи такі приписи цивільного процесуального законодавства, суд зобов'язаний забезпечити відповідача інформацією про порушення в суді на території України справи щодо нього, про дату, час і місце судового розгляду справи, про суть позовної вимоги, тощо. З цією метою суд має вручити відповідачу через Міністерство юстиції України та Міністерство юстиції Румунії копії відповідних документів з перекладом на державну мову запитуваної Сторони або англійську.
Проте позивачка не додала до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, із завіреним перекладом, який повинен бути засвідчений офіційним перекладачем або нотаріусом для виконання певних процесуальних дій і вручення документів відповідачу.
Вказані у цій ухвалі недоліки є суттєвими та такими, що унеможливлюють забезпечення судом прав відповідача і належне виконання міжнародного договору відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства.
З огляду на викладене позивачка має надати докази на підтвердження, що відповідач спільно проживав з позивачкою, був зареєстрований чи мав останнє відоме місце проживання на території м. Вінниці чи має нерухоме майно на території України, а також що сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України.
У випадку проживання (реєстрації) відповідача на території Румунії позивачці необхідно надати відомості про зареєстроване місце проживання відповідача на території Румунії та документи, що це підтверджують, а також належним чином засвідчений переклад позовної заяви в двох екземплярах та усіх додатків до неї на офіційну мову запитуваної держави, для вручення їх відповідачу за місцем його проживання (реєстрації).
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись ст. 185, 260, 261, 353 ЦПК України,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - залишити без руху.
Надати позивачеві п'ятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви.
Роз'яснити, що в разі неусунення недоліків, позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею, заперечення на неї можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя В. В. Горбатюк