Справа №522/13516/25
Провадження №1-кс/522/3858/25
24.06.2025 року м. Одеса
Слідчий суддя Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши клопотання слідчого СВ Відділу поліції №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 , погоджене з прокурором Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_4 , в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025162510000858 від 15.06.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, про арешт майна, -
Згідно клопотання, у провадженні слідчого відділення ВП № 2 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області перебуває кримінальне провадження №12025162510000858,
відомості про яке 15.06.2025 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що 15.06.2025 року до чергової частини відділу поліції №2 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області надійшло повідомлення на лінію 102 про те, що за адресою: м. Одеса, Куликове поле ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грубо порушує громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, із застосуванням предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень.
В ході подальшого досудового розслідування, 15.06.2025 року слідчо-оперативною групою відділу поліції №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області, за участю двох понятих, спеціаліста-криміналіста СКЗ СВ ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області проведено огляд місця події за адресою: місто Одеса, вул. Канатна, буд. 81, на території Куликове поле, в ході якого виявлено та вилучено предмет, зовні схожий на кухонний ніж.
Вищевказаний вилучений предмет має значення для об'єктивного досудового розслідування в рамках даного кримінального провадження та може бути використаний, як доказ факту чи обставин, які встановлюються під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, крім того може свідчити про вчинення інших кримінальних правопорушень. Крім цього, вилучений предмет необхідний для призначення ряду судових експертиз в рамках кримінального провадження.
У зв'язку із викладеним, вищезазначений вилучений предмет визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, порядок зберігання вказаних речових доказів встановлено відповідно до ст. 100 КПК України та «Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 р. № 1104, про що винесено відповідну постанову.
Слідчий до суду не з'явився, надав заяву про розгляд клопотання без його участі, клопотання підтримує та просить задовольнити.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачений цим Кодексом, в зв'язку з чим слідчий суддя вважає за можливе розглянути клопотання за відсутності слідчого та прокурора.
У відповідності до ч. 4 ст. 107 КПК України, розгляд клопотання проведено за відсутності учасників судового провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів, оскільки всі особи, які беруть участь у судовому провадженні до суду не з'явилися.
Розглянувши клопотання, вивчивши матеріали які обґрунтовують його доводи, слідчий суддя вважає, що клопотання підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Частиною 2 ст. 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Арештованим може бути майно, яким володіє, користується чи розпоряджається підозрюваний, обвинувачений, засуджений, треті особи, юридична особа, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру за рішенням, ухвалою суду, слідчого судді.
Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності». Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності (ст. 41 Конституції України).
Відповідно до ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а саме у рішенні по справі «Жушман проти України» зазначається - «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності».
Крім того, відповідно до сформованої Європейським судом з прав людини практики перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series А N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", п. 50, Series А N 98).
Статтею 98 КПК України передбачено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення . Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій статті 98 КПК України.
Частиною 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Враховуючи викладене вище та практику ЄСПЛ, застосування якої є безумовною складовою національного законодавства, є обґрунтовані підстави накладення арешту на відповідне майно, що при наявних обставинах кримінального провадження є виправданим та пропорційним заходом забезпечення кримінального провадження, який при наявних потребах досудового розслідування виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи особи, як арешт майна, який також необхідно накласти з метою збереження речових доказів.
З клопотання та наданих до нього матеріалів, вбачаються підстави у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна, а саме з метою забезпечення збереження вилучених у кримінальному провадженні речей та документів, які за обставинами кримінального провадження є речовими доказами, відповідають критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, зокрема використані як засоби вчинення кримінального правопорушення та зберегли на собі його сліди та є предметом злочину, тобто є доказом злочину, та можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Згідно з ч.1 ст. 131 КПК України, захід забезпечення кримінального провадження застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.
Слідчим в клопотанні конкретно вказаний перелік майна, на яке належить накласти арешт, а також до нього додані документи, якими він обґрунтовує його доводи.
Таким чином, слідчий суддя вважає, що клопотання є законним, обґрунтованим, та підлягає задоволенню.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 98, 131, 170-173, 376 КПК України, -
Клопотанняслідчого СВ Відділу поліції №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 , про арешт майна - задовольнити.
Накласти арешт на вилучений під час огляду місця події, проведеного 15.06.2025 року за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 81, на території Куликове поле, предмет, зовні схожий на кухонний ніж.
Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Подання апеляційноїскарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Слідчий суддя: