Провадження № 22-ц/803/4883/25 Справа № 185/7453/24 Суддя у 1-й інстанції - Зінченко А. С. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.
24 червня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В.
суддів Новікової Г.В., Никифоряка Л.П.
за участю секретаря Гречишникової О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання при виконанні трудових обов'язків,
- за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля»,
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2025 року, -
16.07.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля», в якому просив стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на його користь 255 600 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання при виконання трудових обов'язків.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання при виконанні трудових обов'язків задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 120 000 (сто двадцять тисяч) грн в рахунок відшкодування моральної шкоди без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави судовий збір у розмірі 1200,00 гривень.
10.03.2025 року ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» подано апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2025 рокув частині стягнення моральної шкоди в розмірі 120 000 грн., судового збору 1200, 00 грн., зменшивши розмір моральної шкоди що підлягає стягненню на користь позивача в зв'язку з ушкодженням здоров'я до 60 000 грн. з утриманням податків та інших обов'язкових платежів, судового збору на користь держави до 600 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що позивач, укладаючи з відповідачем трудовий договір, був повідомлений під підпис, в порядку передбаченому ст.29 КЗпП України про важкі, шкідливі та небезпечні умови праці, можливі негативні наслідки цих умов праці на стан його здоров'я та пов'язані з цими умовами праці пільги та компенсації.
Позивач добровільно прийняв рішення працювати на підприємстві. Також щорічно проходив періодичний медичний огляд, і був усвідомлений про стан свого здоров'я (професійне захворювання виникає не раптово, а протягом певного періоду), і під час медоглядів при погіршенні стану, позивач також мав можливість припинити трудовий договір у разі погіршення стану здоров'я, однак добровільно продовжував працювати в шкідливих та небезпечних умовах, тобто свідомо йшов на ризик для свого здоров'я за для отримання пов'язаних з цим пільг та компенсацій: підвищеного заробітку, скороченого робочого дня, додаткових відпусток, пільгового стажу на пенсію та інше.
Протягом всього строку трудової діяльності від позивача не надходило ніяких скарг або зауважень щодо умов праці.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Від представника Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» Єлістратова Р.В. надійшла заява про розгляд справи без участі.
Позивач ОСОБА_1 належним чином повідомлений про день та час розгляду справи (а.с.98-100), у судове засідання не з'явився, що відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Відповідно до копії трудової книжки НОМЕР_1 , виданої 18.10.1995 на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач з 14.07.1994 по 31.01.1996 та з 10.07.1998 по 20.10.2003, з 30.10.2003 по 04.12.2006, з 10.04.2007 по 21.03.2017 працював на різних посадах у різних структурних підрозділах в Приватному акціонерному товаристві «ДТЕК Павлоградвугілля».
21.03.2017 позивача звільнено з роботи на підставі ст. 36 Кодексу законів про працю України за згодою сторін.
Згідно акту розслідування хронічного професійного захворювання форми П-4 від 12.02.2018 встановлено наявність у позивача професійних захворювань: радикулопатія попереково-грижова і шийна з вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим і м'язово-тонічним синдромами, периферичним нейросудинним синдромом, часто рецедивуючий перебіг з нейродистрофічними проявами у вигляді: остеоартрозу в поєднанні з періартрозам ліктьових та колінних суглобів (ПФ другого ст.), дв.плечолопаткового періартрозу (ПФС другого ст.), хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії ( пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії), група А, ЛН першого ступеня; нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху). Причина виникнення професійного захворювання: хімічні фактори, фізичні фактори, запиленість повітря робочої зони, перевищення рівня шуму, перевищення рівня фізичного навантаження, перевищення відносної вологості повітря тощо. Хронічне професійне захворювання виникло у позивача внаслідок роботи тривалий час в умовах дії шкідливих факторів в тому числі на підприємстві ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». Хронічне професійне захворювання позивача виявлено під час медичного огляду в 2018 році, повідомлення про наявність хронічного професійного захворювання позивача - 30.01.2018, встановлення остаточного діагнозу - 18.01.2018. Стаж роботи в умовах впливу шкідливих факторів - 21 рік 11 місяців.
Згідно з довідками Медико-соціальної експертної комісії за професійними захворюваннями від 11.04.2018 серія 12ААА № 051726 та серії 12ААА № 994765 позивачу за професійним захворюванням первинно встановлено 60% втрати працездатності, встановлено третю групу інвалідності позивачу за професійним захворюванням.
Згідно з довідками Медико-соціальної експертної комісії за професійними захворюваннями від 16.05.2023 серія 12ААА № 128787 та серія 12ААГ № 182785 позивачу за професійним захворюванням повторно безстроково встановлено 60% втрати працездатності, встановлено третю групу інвалідності за професійним захворюванням.
Триваючі проблеми зі здоров'ям, отримані внаслідок хронічного професійного захворювання позивача, періодичні лікування, підтверджуються, також, наданими виписками зі історій хвороб позивача.
В даному випадку професійне захворювання пов'язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).
Судом встановлено, що після роботи на підприємстві відповідача та зі звільнення за станом здоров'я до встановлення позивачу 60 % втрати працездатності та інвалідності за професійним захворюванням позивач на інших підприємствах не працював.
Позивачем надано належні та допустимі докази (довідки МСЕК, акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання), щодо встановлення інвалідності та 60 % втрати працездатності саме внаслідок професійного захворювання.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.
Надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров'я відбулося при виконанні ним трудових обов'язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, він вимушений систематично отримувати медичну допомогу, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.
Суд не може погодитись із запереченнями представника відповідача, який вважає не доведеним позивачем факт заподіяння моральної шкоди, так як не встановлені зміни у психічному стані, відповідні записи лікаря-психіатра, психотерапевта, психолога, відсутній висновок судово-психіатричної експертизи, оскільки згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що моральна шкода може складатися зокрема з моральних переживань у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного способу життя, при настанні інших негативних наслідків, що має місце в цьому випадку, тому що всі зазначені обставини в позивача наступили саме у результаті втрати професійної працездатності, внаслідок професійних захворювань.
З врахуванням викладеного, суд вважає законними та обґрунтованими вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, так як внаслідок отриманого професійного захворювання на виробництві останньому заподіяні фізичний біль і душевні страждання. Ушкодження здоров'я призвело до порушення його особистих немайнових прав, таких як, право на охорону здоров'я, на безпечну працю. Все це призвело до порушення його звичного образу життя та вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, що належним чином має бути компенсовано.
Крім того, суд зазначає, що первинна довідка щодо втрати працездатності отримана позивачем в 1997 році, а відповідно до чинного законодавства в період до 01.04.2001 моральна шкода відшкодовується роботодавцем.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд керується принципом розумності та справедливості, приймає до уваги стан здоров'я позивача, втрату професійної працездатності, інвалідність, вину підприємства в заподіянні шкоди, характер та об'єм його фізичних, душевних, психічних страждань від одержаного профзахворювання, втрату можливості його трудової та соціальної реабілітації, що призвело до значних тяжких змін життєвих зв'язків, а саме 60 % втрати професійної працездатності, істотність вимушених змін в життєвих стосунках, суд першої інстанції вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 120 000,00 грн в порядку відшкодування моральної шкоди.
З таким висновком погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до ч.1-3 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч.1 ст.1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Згідно з ч.1, 2 ст.153 Кодексу законів про працю України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.
Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Частинами 1 та 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відповідно до ст.173 КЗпП України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Частиною 1 ст.237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Тож, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, вважаючи доведеним спричинення позивачу моральної шкоди, провину відповідача в її спричиненні та причино-наслідковий зв'язок між діяннями відповідача та настанням у позивача негативних наслідків - втрати професійної працездатності.
Що стосується доводів апеляційної скарги про недоведення причинного зв'язку між діями відповідача та настанням у позивача негативних наслідків - виникненням хронічних захворювань, вони спростовуються Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 12 лютого 2018 року, у п.16 якого зазначено, що професійне захворювання виникло внаслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу на організм робочого, недосконалість технологічних процесів.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов'язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.
У постанові Великої палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Прийнявши до уваги розмір втрати професійної працездатності ОСОБА_1 та встановлення йому третьої групи інвалідності безстроково, глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, а також конкретні обставини по справі, характер професійних захворювань та їх наслідки для здоров'я позивача, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, на рівні 120 000 грн.
Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання ОСОБА_1 виникло під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов'язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало йому моральних страждань, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
При таких обставинах, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» не підлягає задоволенню.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Судом першої інстанції на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.
Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.
Таким чином, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд повно і всебічно перевіривши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову у відповідності з нормами матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2025 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: