25 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/3775/25 пров. № А/857/16146/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Хобор Р.Б.,
суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року, що ухвалила суддя Комшелюк Т.О. в місті Рівне за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у справі № 460/3775/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,
Позивач звернувся в суд із позовом до відповідача в якому просив:
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії згідно вимог рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату основної пенсії ОСОБА_1 за період з 25.08.2024 відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)2021, відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР, у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком та виплачувати йому основну пенсію у розмірі не менше десяти мінімальних пенсій за віком (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
28 березня 2025 року Рівненський окружний адміністративний суд прийняв рішення, яким позов задовольнив частково.
Визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії згідно вимог рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-BP.
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату основної пенсії ОСОБА_1 відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР, у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком, за період з 25.08.2024 до зміни законодавства або зміни правового статусу позивача, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Приймаючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на перерахунок пенсії відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції, яка передбачає виплату пенсії у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком.
Суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання відповідача виплачувати позивачу основну пенсію у розмірі не менше десяти мінімальних пенсій за віком, як передчасної.
Не погодившись із цим рішенням, його оскаржив відповідач, подавши апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що, при виплаті позивачу пенсії, згідно із статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII (далі - Закон №796-XII), у спірний період, відповідач керувався нормою вказаної статті, а розмір пенсійних виплат, нарахованих та виплачених позивачу, відповідає розміру вказаному у частині третій статті 54 вказаного Закону зі змінами, внесеними Законом України №1584-ІХ від 29.06.2021 «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №1584-ІХ), які набрали чинності з 01.07.2021. Закон №1584-ІХ є чинним та його положення у встановленому законом порядку неконституційними не визнавалися. При цьому, приписи частини третьої статті 54 Закону №796-XII, у редакції Закону України №230/96-ВР від 06.06.1996 «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №230/96-ВР), не застосовуються, позаяк Верховна Рада України виконала рішення Конституційного Суду України у визначений у ньому термін та привела у відповідність приписи пенсійного забезпечення вказаної категорії осіб. Тому, виплачуючи позивачу пенсію відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», орган пенсійного фонду діяв на підставі та в межах своїх повноважень, а також у спосіб, що визначений чинним законодавством, а отже правомірно.
Також з вищевказаним судовим рішенням суду першої інстанції не погодився ОСОБА_1 (далі також апелянт 2).
У своїй апеляційній скарзі зазначив, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні позовної вимоги про виплату пенсії в майбутньому, оскільки захисту підлягають, у тому числі, оспорені або невизнані права, а не тільки порушені. Виплату пенсії не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки б це обмежувало право особи на отримання державної пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, яка має виплачуватися постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу.
Право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки за чинним законодавством України особа має право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та, якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.
Крім того, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і органи ПФУ, зокрема, зобов'язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді невиплати всієї суми недоотриманої пенсії, призначеної у неправильному розмірі або перераховану несвоєчасно, тому числі застосовуючи обмежений строк звернення за захистом своїх порушених прав, та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.
Отже, в даному випадку особа має передбачене законом право на автоматичний перерахунок пенсії без власних зустрічних дій, і це право є абсолютним і в тому випадку коли пенсія має виплачуватися постійно у майбутньому до зміни законодавства або статусу особи.
Апелянт 2 просив скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28.03.2025 у цій справі в частині відмови у задоволенні позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача виплачувати пенсію у розмірі не менше десяти мінімальних пенсій за віком та ухвалити нове рішення, яким зобов'язати відповідача здійснювати виплату у встановленому розмірі не лише за минулий період, а й у майбутньому (згідно з законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.
Суд першої інстанції встановив, що позивач має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 12.05.2020.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(II)/2021 було визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 року № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 року № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
У зв'язку із прийняттям Конституційним Судом України вказаного рішення, позивач звернувся з відповідним зверненням про перерахунок пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Однак, відповідач відмовив у задоволенні вказаної заяви.
Не погоджуючись із відмовою відповідача, з метою захисту свої прав та законних інтересів, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ.
Відповідно до частини четвертої статті 54 Закону №796-ХІІ, у редакції Закону №230/96-ВР, в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:
по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;
по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;
по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;
дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсії за віком.
28 грудня 2014 року Верховна Рада України прийняла Закон №76-VIII, яким текст статті 54 Закону №796-XII був викладений у редакції, згідно з якою умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначає Кабінет Міністрів України в актах із відповідних питань.
Згодом мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, було визначено у Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23 листопада 2011 року №1210 зі змінами (далі - Порядок №1210).
У Рішенні №1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021 Конституційний Суд України, здійснивши порівняльний аналіз частини четвертої ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону №230/96-ВР та пунктів 11, 12 Порядку №1210, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні частиною четвертою цієї статті Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України від 06.06.1996 №230/96-ВР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Водночас приписи статей 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв'язку зобов'язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров'ю.
Конституційний Суд України в Рішенні від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021 дійшов висновку, що положення частини третьої статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №76-VIII не відповідають Конституції України (є неконституційними) та встановив, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону №796-ХІІ, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього Закону в редакції Закону №76-VIII. З метою реального поновлення у правах громадян України, на яких поширюється дія статті 54 Закону№796-ХІІ, Конституційний Суд України вважав, що держава зобов'язана розробити порядок (юридичний механізм) відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії статті 54 Закону№796-ХІІ у редакції Закону №76-VIII.
Конституційний Суд України Рішенням від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021 встановив строк втрати чинності нормою закону, що визнана неконституційною, а саме через три місяці з дня ухвалення рішення, тобто із 07 липня 2021 року.
Водночас, 29 червня 2021 року Верховна Рада України на виконання Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(II)/2021 прийняла Закон №1584-IX, який набрав чинності 01 липня 2021 року, відповідно до якого частину третю статті 54 Закону №796-XII викладено в такій редакції: «в усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими:
для I групи інвалідності - 6000 гривень;
для II групи інвалідності - 4800 гривень;
для III групи інвалідності - 3700 гривень;
для дітей з інвалідністю - 3700 гривень.»
Як видно зі змісту статті 54 Закон №796-ХІІ у редакції пункту 2 розділу I Закону №1584-ІХ визначені розміри пенсій є нижчими, аніж були в редакції Закону №230/96-ВР.
У Рішенні №6-р/2018 від 17.07.2018 Конституційний Суд України зауважив, що скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов'язку держави, передбаченому у статті 16 Конституції України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України» (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України у Рішенні №4-р(І)/2024 від 03.04.2024 дійшов висновку, що пенсія по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України, як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров'я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною третьою статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» вчергове порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов'язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.
У цьому Рішенні Конституційний Суд України за результатом аналізу статей 3, 16, 50 Конституції України, Рішення №1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021 констатує, що Верховна Рада України Законом №1584-IX повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у частині третій статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України №230/96-ВР від 06.06.1996 «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Беручи до уваги зазначені висновки Конституційного Суду України та здійснивши аналіз норми статті 54 Закону №796-ХІІ в редакції Закону №1584-IX, апеляційний суд вважає, що незважаючи на те, що формально законодавець виконав Рішення Конституційного Суду України №1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021 (щодо повноваження уряду визначати розміри пенсій для осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи), проте встановлені нові розміри пенсій є суттєво меншими, аніж їх було гарантовано Законом №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР.
У зв'язку із цим, всупереч Рішенню Конституційного Суду України №1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021, прийняттям Закону №1584-ІХ не досягнуто мінімальних гарантій у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
У пункті 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021 приписано Верховній Раді України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закон №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.
Окремо Конституційний Суд України зауважив, що у разі неприведення нормативного регулювання, встановленого статтею 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, застосуванню підлягатиме частина четверта статті 54 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР.
Враховуючи, що внесеними Законом №1584-IX змінами до статті 54 Закону №796-XII встановлено менші розміри пенсії, аніж ті, які було передбачено зазначеною статтею в редакції Закону №230/96-ВР, судова палата констатує, що законодавець вчергове порушив право на належний рівень соціального захисту та засадничий обов'язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у зв'язку з чим до спірних правовідносин у цій справі слід застосувати норми Закону №796-XII у редакції Закону№230/96-ВР.
Аналогічні правові висновки сформував Верховний у постановах від 17.04.2024 у справі №460/20412/23, від 15.05.2024 у справі №400/12171/21, від 10.12.2024 у справі №240/1121/24.
Разом з тим, відповідно до наведених вище норм права, позивач має право на перерахунок пенсії, відповідно до Закону №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР відповідно до Рішення Конституційного Суду №1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021 з 07 липня 2021 року.
Позивач просив задовольнити позовні вимоги про виплату пенсії в розмірі десяти мінімальних пенсій за віком з 25.08.2024, тобто після дати з якої у позивача виникло право на перерахунок пенсії.
Тому позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії з 25.08.2024 року, згідно із рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р (1)/2021, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР в розмірі десяти мінімальних пенсій за віком необхідно задовольнити.
Крім того, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про передчасність позовних вимог щодо зобов'язання відповідача виплачувати в подальшому позивачу основну пенсію у розмірі не менше десяти мінімальних пенсій за віком (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік), оскільки в межах спірних правовідносин відповідач ще не ухвалював рішення щодо перерахунку позивачу пенсії на виконання цього рішення суду, а на момент прийняття рішення, відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні такого перерахунку будуть порушені.
Виходячи з завдань адміністративного судочинства, окреслених у ч. 1 ст. 2 КАС України, зокрема, того що судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог необхідно відмовити, як передчасних, про що вірно зазначив суд першої інстанції.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, дійшовши фактично вірних висновків щодо обраного способу захисту прав позивача, у п. 3 резолютивної частини рішення, всупереч власним висновкам у мотивувальній частині судового рішення, зобов'язав відповідача виплачувати позивачу основну пенсію у розмірі не менше десяти мінімальних пенсій за віком до зміни законодавства або правового статусу позивача, тобто на майбутнє.
З врахуванням того, що суд не вправі зобов'язувати відповідача вчиняти певні дії на майбутнє, п. 3 резолютивної частини рішення суду першої інстанції необхідно змінити, виключивши із цього пункту покликання на необхідність зобов'язання відповідача виплачувати позивачу пенсію у визначеному судом розмірі в майбутньому.
Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, п. 3 резолютивної частини рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28.03.2025 у цій справі необхідно змінити та викласти у наступній редакції: «Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 25.08.2024 перерахунок та виплату основної пенсії ОСОБА_1 відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР, у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.».
У іншій частині рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28.03.2025 у справі № 460/3775/25 необхідно залишити без змін.
Доводи апеляційних скарг Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та ОСОБА_1 є такими, що частково спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково.
Що стосується розподілу судових витрат, то апеляційний суд встановив, що позивач звільнений від сплати судового збору, а тому немає підстав здійснювати розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області та ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року в справі №460/775/25 змінити, виклавши п. 3 резолютивної частини рішення у наступній редакції:
«Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 25.08.2024 перерахунок та виплату основної пенсії ОСОБА_1 відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР, у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум».
У іншій частині рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року в справі №460/775/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуюча суддя Р. Б. Хобор
судді Н. В. Бруновська
Р. М. Шавель