25 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/6784/24 пров. № А/857/8490/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Кузьмича С. М., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року в справі № 500/6784/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
суддя в 1-й інстанції - Подлісна І.М.,
час ухвалення рішення - 07 лютого 2025 року,
місце ухвалення рішення - м.Тернопіль,
дата складання повного тексту рішення - 07 лютого 2025 року,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - ГУ ПФУ у Тернопільській області, відповідач), в якому просила:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови ОСОБА_1 пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, починаючи з 18.04.2023 року призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст.40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плахи в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2020, 2021, 2022 роки.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року позовну заяву залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови ОСОБА_1 у застосуванні показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки (2020-2022 роки), які передують року звернення із заявою про призначення пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 13.05.2024 пенсії за віком у відповідності до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки (2020-2022 роки), які передують року звернення із заявою про призначення пенсії за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про задоволення позову повністю.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідно до ч.5 ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів 3 дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.
Зміст листа Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 02 жовтня 2024 року № 7745-7676/6-02/8- 1900/24, яким розглянуто заяву Позивача, не вказує на суто інформативний характер, а свідчить, що відповідач саме відмовив Позивачу, тобто прийняв рішення у формі листа на підставі поданої Позивачем заяви. Відповідач у наведеному листі не вказав про те, що заява Позивача не стосується призначення (поновлення) пенсії та подана без будь-яких документів передбачених законом, що унеможливлює прийняти відповідне рішення. Не дотримання Відповідачем порядку, строків та форми прийняття рішення за результатами звернення Позивача, не може бути підставою для обмеження захисту порушених прав Позивача. Лист від 02 жовтня 2024 р. містить вичерпну відповідь про відсутність законодавчих підстав для переведення пенсії за віком відповідно до Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) за 2020 -2022 роки. Крім того, Відповідач у даному листі роз'яснює: якщо Позивач вважає, що його права порушені, за їх захистом Позивач може звернутись до суду. Тобто, такий лист від 02 жовтня 2024 р. містить чіткі ознаки прийнятого Відповідачем рішення. Крім того, сам Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву посилається на відсутність підстав для задоволення заяви Позивача та не заперечує факт прийняття ним рішення за результатами звернення Позивача. Таким чином, суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку, що Відповідач надав відповідь Позивачу в порядку Закону України «Про звернення громадян», а позовні вимоги є передчасними та зобов'язав Відповідача провести перерахунок та виплату пенсії лише з 13.05.2024 (в межах шестимісячного строку звернення до суду), а не з моменту виникнення права - з 18.04.2023.
Відповідач подав до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому висловив незгоду з її доводами, вважає оскаржуване рішення суду обґрунтованим та законним. Просить оскаржене рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до приписів Закону України «Про пенсійне забезпечення» та скориставшись своїм правом виходу на пенсію, до 17 квітня 2023 року отримувала пенсію за вислугою років, розмір якої було розраховано за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно заяви від 18 квітня2023 року її переведено з пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно ст. 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
20 вересня 2024 року позивач направила заяву до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з вимогою призначення їй пенсії за віком після досягнення віку 60 років і застосування середньої заробітної плати за 2020-2022 роки при переведенні з одного виду пенсії на інший.
02 жовтня 2024 року № 7745-7676/Б-02/8-1900/24 позивач отримала від Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області відмову. Відповідно до даного листа управління посилається на те, що “відповідно до частини третьої статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виключно цим Законом визначаються умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат. Розмір пенсії кожного пенсіонера визначається індивідуально в залежності від набутого ним страхового стажу та отриманого заробітку, з якого сплачувалися страхові внески.
У випадку, якщо особа отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", розмір якої було визначено відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та згідно заяви її було переведено на пенсію за віком відповідно до п.3 ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із змінами відповідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», згідно якого показник середньої заробітної плати (доходу) залишається таким, який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії за 2014, 2015 та 2016 роки, тобто із суми 3764,40 грн, виходячи із величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1 %.
З 1 березня 2024 року пенсію перераховано відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» від 23 лютого 2024 року №185 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні - 7994,47 грн. (3764,40*1,17*1,11*1,11*1,14*1,197*1,0796).
Оскільки раніше позивачу була призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) в середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії при переході на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (2020-2022) немає підстав.
Це означає, що при переведенні позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», розмір пенсії розраховано з урахуванням проіндексованої середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки, яка враховувалася під час призначення пенсії за вислугу років.
Не погоджуючись з такими діями суб'єкта владних повноважень, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року запропоновано ОСОБА_1 навести поважні причини пропуску строку звернення до суду, про що протягом п'ятиденного строку з моменту вручення копій цієї ухвали подати відповідну заяву до апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до преамбули Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV), він визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
У статті 9 Закону №1058-ІV зазначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону №1058-ІV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Частиною третьою статті 45 Закону №1058-ІV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Подібні правовідносини були предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові від 16.06.2020 (справа №127/7522/17) Верховний Суд зазначив, що за змістом частини третьої статті 45 Закону №1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви, на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Таким чином, лише при переведенні з одного виду пенсії на інший можуть застосовуватись норми частини третьої статті 45 Закону №1058-ІV щодо застосування показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Також зазначені висновки Верховного Суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду України, який у постанові від 29.11.2016 у справі №133/476/15-а (№21-6331а15) обґрунтовано зазначив, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1788-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно із частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV.
Зазначена правова позиція Верховного Суду України була підтримана і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 у праві № 876/5312/17.
У справі, яка розглядається, судовим розглядом встановлено, що позивачці з 22 грудня 2017 року було призначено пенсію за вислугу років, як працівнику освіти, відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV вона звернулася вперше 18 квітня 2023 року, відтак доводи пенсійного органу про те, що в цьому випадку мало місце призначення одного й того самого виду пенсії (пенсії за віком), відтак показник середньої заробітної плати при переведенні з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час первинного призначення пенсії за віком (у спірному випадку - пенсії за вислугу років), не є правильними, тому колегія суддів відхиляє доводи про здійснення призначення одного й того самого виду пенсії в межах одного Закону відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058-IV.
Тотожний підхід до правозастосування наведений Верховним Судом у постанові від 08 лютого 2024 року в справі №500/1216/23.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції доходить висновку про наявність у позивача права на нарахування та виплату територіальним органом Пенсійного фонду України пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, а саме: за 2020-2022 роки.
Щодо дати з якої позивачка має право на перерахунок пенсійної виплати та доводів апеляційної скарги з цього питання, то колегія суддів зазначає наступне.
Право на перерахунок пенсії не є абсолютним і його захист може бути обмеженим строком звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів, встановленим процесуальним законом.
Це, насамперед, зумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними, оскільки реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Так, відповідно до частин першої, другої та третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Звернувшись до суду з цим позовом 13 листопада 2024 року позивачка заявила вимоги про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії із 18 квітня 2023 року.
Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно.
Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України за №7745-7676/Б-02/В-1900/24 від 02.10.2024 у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
Таким чином, з врахуванням наведеного вище колегія суддів вважає неприпустимими доводи про те, що про порушення своїх прав позивач дізнався лише у вересні 2024 року, оскільки з цього моменту позивач лише почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується та не змінює початок перебігу строку звернення до суду за захистом порушених саме цих прав.
Вказаний підхід продемонстрований Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду під час вирішення справи №560/8194/20 і наведений в постанові від 02 квітня 2024 року, який в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Про факт виплати пенсії в неналежному розмірі позивачу не могло не бути відомо принаймні з червня 2023 року, тобто з моменту отримання пенсії за травень 2023 року. У свою чергу доказів вчинення будь-яких дій з метою з'ясування розміру пенсії та відповідної доплати позивачем не надано.
Необізнаність про свої права, не свідчить про поважність причини пропуску строку звернення за захистом таких.
Враховуючи наведене, а також те, що позивачка звернулась до суду з цим позовом 13 листопада 2024 року її права можуть бути захищені судом з 13 травня 2024 - тобто в межах шестимісячного строку, встановленого частиною другою статті 122 КАС України, а не з 18 квітня 2023 року, як просила позивачка.
Однак визначаючи саме таку дату, суд першої інстанції не застосував наслідків пропущення строків звернення до адміністративного суду.
Попри те, що ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, матеріали справи не містять процесуальних рішень якими підстави, вказані позивачкою в заяві у відповідь на таку ухвалу, визнані судом неповажними, що б зумовило залишення позовної заяви без розгляду.
Зазначений недолік рішення суду першої інстанції підлягає виправленню в апеляційному порядку.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року відхилено доводи позивачки про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду та запропоновано ОСОБА_1 навести поважні причини пропуску строку звернення до суду, про що протягом п'ятиденного строку з моменту вручення копій цієї ухвали подати відповідну заяву до апеляційного суду.
На виконання ухвали апеляційного суду позивачка подала заяву, в якій вказала, що про невідповідність розмірів пенсії вимогам Конституції України та інших законодавчих актів позивачка дізналася із засобів масової інформації напередодні звернення до Головного управління Пенсійного фонду України Тернопільській області, в вересні 2024 року. До цього моменту не передбачала, що орган держави, в даному випадку Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, який покликаний захищати права та законні інтереси громадян у сфері пенсійного та соціального забезпечення, може ці права порушувати. Покликається на відсутність юридичної освіти, знань особливостей пенсійного законодавства, у зв'язку з чим не могла знати, що права порушуються, тобто, що розмір пенсії не відповідає вимогам законодавства. Компетентні органи з приводу цього не інформували.
Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема, статті 46 Закону № 1058-IV (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії) підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:
1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;
2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
При цьому, у справі, яка розглядається, фактичні обставини свідчать про те, позивачці пенсія із застосуванням показника середньої заробітної плахи в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2020, 2021, 2022 роки, фактично не нараховувалася, тому відсутні підстави для застосування норми щодо необмеження будь-яким строком виплати пенсіонерові суми пенсії.
Колегія суддів зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Суд апеляційної інстанції враховує те, що причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Разом з тим, такі обставини не можуть вважатися поважними причинами пропуску строку звернення до суду, оскільки, як вже було наголошено вище, згадані виплати мають щомісячний характер і про їх припинення, зменшення чи нарахування у неправильному розмірі позивачу мало бути відомо не пізніше неотримання/отримання вперше такої виплати у межах спірного періоду.
Необізнаність про свої права, не свідчить про поважність причини пропуску строку звернення за захистом таких.
За приписами статті 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Наведене узгоджується з принципом римського права "знання закону презюмується", згідно з яким закон поширюється на кожного, навіть якщо особа і не знає про нього. Зворотнім боком презумпції знання закону виступає загальновизнаний принцип права "незнання закону не звільняє від відповідальності", що часто позначається за допомогою латинської формули ignorantia legis non excusat. Ignorantia juris non excusat або ignorantia legis neminem excusat (з латинської - "незнання закону не є виправданням ні для кого") - це правовий принцип, згідно з яким людина, яка не знає певного закону, не може уникнути відповідальності за порушення такого закону лише тому, що вона не знала про нього.
Колегія суддів звертає увагу на те, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
У зв'язку із чим оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов - частковому задоволенню шляхом зобов'язання відповідача здійснити з 13.05.2024 перерахунок та виплату пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застосовуючи показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме: за 2020-2022 роки, з урахуванням раніше виплачених сум, позовні вимоги за період з 18.04.2023 до 12.05.2024 слід залишити без розгляду відповідно до статті 123 КАС України.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно з ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, враховуючи задоволення апеляційної скарги та позовних вимог, судові витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до п.4 ч.1, ч.2 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення через неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст.308,315,317,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року в справі № 500/6784/24 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в перерахунку та виплаті ОСОБА_1 пенсії за віком, із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2020, 2021, 2022 роки, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити з 13 травня 2024 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застосовуючи показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме: за 2020, 2021, 2022, з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії за період з 18 квітня 2023 року до 12 травня 2024 року залишити без розгляду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді С. М. Кузьмич
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 25 червня 2025 року.