25 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/6317/24 пров. № А/857/1650/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Іщук Л.П.,
суддів Обрізка І.М., Шинкар Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року, головуючий суддя Гебеш С.А., ухвалене у м. Ужгород, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся в суд з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 23.08.2024 року ПС 909190846878 про відмову у зарахуванні до стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, періоду проходження строкової військової служби, половини строку навчання за денною формою в Українській юридичній академії ім. Ф.Е. Дзержинського на денному факультеті і роботу стажером та консультантом суду та про відмову у здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання із урахуванням зазначеного стажу згідно заяви від 16.08.2024 року на підставі розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 14.08.2024 року за № 5- 123-2024 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці період проходження строкової військової служби з 12.05.1977 по 08.05.1979 року - 1 рік 11 місяців 26 днів, половину строку навчання за денною формою в Українській юридичній академії ім. Ф.Е. Дзержинського на денному факультеті з 01.09.1981 по 01.07.1985 - 1 рік 11 місяців і роботу стажером Кіровського районного суду м. Донецька, консультантом з правової пропаганди відділу юстиції Донецького облвиконкому, консультантом по статистиці та спецроботі відділу юстиції Донецького облвиконкому 01.08.1985 - 21.06.1987 - 01 рік 10 місяців 21 день, згідно розрахунку стажу, виданого Луганським апеляційним судом 14.08.2024 року за № 5-123-2024 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити призначення та виплату щомісячного грошового утримання судді у відставці з 16 серпня 2024 року, виходячи зі стажу роботи 35 років 03 місяці 09 днів в розмірі 80% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, згідно розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 14.08.2024 за №5-123-2024, виданого Луганським апеляційним судом, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що із заявою про відставку позивач звернувся до ВРЮ у грудні 2016 року. На той час Закон №2453-VI діяв у редакції, викладеній згідно із Законом №192-VIII. Стосовно того, робота на якій посаді зараховується до стажу роботи на посаді судді, то відповідні положення поміщено у вже згаданій вище частині першій статті 135 цього Закону. Аналогічного змісту положення Закон №2453-VI містив й у редакції, у якій він діяв до 29 березня 2015 року, тобто до набрання чинності Законом №192-VIII (частина перша статті 131 Закону №2453-VI). Так, з набранням чинності Законом №192-VIII (з 29 березня 2015 року) Закон №2453-VI викладено в новій редакції, утім нова редакція охопила основну частину цього Закону, тобто ту, яка безпосередньо стосується організації судової влади та здійснення правосуддя. Структура Закону №2453-VI у новій редакції не передбачає такої структурної частини як прикінцеві та перехідні положення, які містив Закон №2453-VI у первинній його редакції і які стосувалися окремих питань, пов'язаних зі змінами у правовому регулюванні суспільних правовідносин у сфері правосуддя і організації судової влади. Так, Закон №192-VIII теж включає такий розділ як Прикінцеві та перехідні положення (розділ ІІ цього Закону), але норми цього розділу обумовлюють застосування положень саме Закону №192-VIII, яким поряд з викладенням в новій редакції Закону №2453-VI, внесено низку змін і доповнень до інших законодавчих актів у сфері правосуддя. Суд першої інстанції виснував, що норми розділу ХІІ Прикінцеві положення та розділу ХІІІ Перехідні положення Закону №2453-VI, позаяк такі не зазнали змін і нова редакція цього Закону їх не зачепила, але які були та залишаються невід'ємною частиною вказаного законодавчого акта, є застосовними також і до правовідносин, сферу правового регулювання яких охоплює Закон №2453-VI і які виникли після того, як він почав діяти у новій редакції.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що абзацом 4 п. 34 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону №1402-VIII встановлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання). Водночас при обчисленні стажу, який дає право на відставку, за висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 вересня 2020 року у справі №9901/302/19, окремо слід застосовувати положення частин першої та другої статті 137 Закону № 1402-VIII як стаж, який зараховується додатково.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 22.06.1987 ОСОБА_1 обрано народним суддею Ясиноватського міськнарсуду, 18.12.1987 - обраний членом Ворошиловградського обласного суду на підставі Постанови Президії Верховної Ради УРСР від 10.12.1987 №5026-ХІ, 19.06.1997 обраний суддею Луганського обласного суду, 14.12.2016 - звільнений з посади судді Апеляційного суду Луганської області відповідно до рішення Вищої ради юстиції від 08.12.2016 №3182 у зв'язку з поданням заяви про відставку.
ОСОБА_1 є суддею у відставці Апеляційного суду Луганської області та перебуває на обліку в органі Пенсійного фонду, де отримує довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VІІІ, яке становить 68 % від грошового забезпечення діючого судді з врахуванням періоду роботи на посаді судді - 29 років 5 місяців 22 дні.
Луганським апеляційним судом за № 5-123-2024 від 14.08.2024 року видано ОСОБА_1 довідку- розрахунок, відповідно до якої, згідно з документами, які містяться в матеріалах особової справи, навчання, проходження військової служби та стаж роботи за юридичною спеціальністю становить: служба в армії: 12.05.1977 - 08.05.1979, тривалість стажу 01 рік 11 місяців 26 днів; Харківський юридичний інститут (на теперішній час Українська юридична академія ім. Ф.Е. Дзержинського): 01.09.1981 - 01.07.1985, тривалість стажу: 03 роки, 10 місяців 00 днів, 50% - 01 рік 11 місяців 00 днів; стажер Кіровського районного суду м. Донецька, консультант з правової пропаганди відділу юстиції, консультант по статистиці та спецроботі відділу юстиції Донецького облвиконкому: 01.08.1985 - 21.06.1987, тривалість стажу: 01 рік 10 місяців 21 день.
16.08.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про проведення перерахунку пенсії відповідно до довідки Луганського апеляційного суду за № 5-123-2024 від 14.08.2024 року.
23.08.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області (надалі відповідач) за наслідками розгляду заяви від 16.08.2024р. прийнято рішення ПС 909190846878 про відмову у перерахунку пенсії із посиланням на положення статті 137, частину 6 статті 69 і статтю 142 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII, оскільки підстав для зарахування половини строку навчання, проходження військової служби, роботи стажером та консультантом при обчисленні розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці немає.
Вважаючи вказане рішення протиправним та таким, що порушує його право на соціальний захист, позивач звернувся з даним позовом до адміністративного суду.
Вирішуючи даний спір, колегія суддів виходить з наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
У статті 126 Конституції України зазначено, що підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Відповідно до частини третьої статті 142 Закону №1402-VІІІ щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Частиною першою статті 116 Закону №1402-VIIІ передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Статтею 137 Закону №1402-VIIІ передбачено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Також колегія суддів вважає за необхідне звернути на те, що згідно з пунктом 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VІІ судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Так, на день призначення ОСОБА_1 на посаду судді зазначені правовідносини регулювались Законом України від 15.12.1992 № 2862-ХІІ «Про статус суддів» та Указом Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів».
Відповідно до частини першої статті 43 Закону №2862-ХІІ кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень.
Абзацом другим частини четвертої цієї статті передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Також відповідно до абзацу другого статті 1 Указу Президента України від 10.07.1995 №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», в редакції чинній на момент призначення позивача на посаду судді, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Таким чином, законодавством, яке діяло на момент призначення позивача суддею, було передбачено право зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та періоду проходження строкової військової служби.
Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 27.02.2018 у справі № 127/20301/17, від 06.03.2018 у справі № 308/6953/17, від 20.03.2018 у справі № 520/5814/17, від 22.03.2018 року справа № 520/5412/17, від 22.05.2018 у справі № 490/1719/17, від 12.07.2019 у справі №404/5988/17, від 31.10.2019 №766/17221/16-а, від 15.01.2020 у справі №683/600/17, від 12.05.2020 у справі №303/1504/17-а, від 29.04.2020 у справі №426/12415/16-а, від 31.03.2021 у справі № 235/7316/16-а, від 23.06.2022 у справі №420/1987/21, від 31.08.2022 у справі №695/2602/17, від 30.03.2023 у справі №280/2167/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Виходячи з наведеного, колегія суддів прийшла до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині та зобов'язання відповідача зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, який дає право на призначення та обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, період проходження строкової військової служби з 12.05.1977 по 08.05.1979 року - 1 рік 11 місяців 26 днів та половину строку навчання за денною формою в Українській юридичній академії ім. Ф.Е. Дзержинського на денному факультеті з 01.09.1981 по 01.07.1985 - 1 рік 11 місяців.
Щодо зобов'язання зарахувати період роботи стажером Кіровського районного суду м. Донецька, консультантом з правової пропаганди відділу юстиції Донецького облвиконкому, консультантом по статистиці та спецроботі відділу юстиції Донецького облвиконкому 01.08.1985 - 21.06.1987 - 01 рік 10 місяців 21 день, які позивач просив зарахувати як стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, колегія суддів зазначає наступне.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» від 12 липня 2018 року № 2509-VIII статтю 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» доповнено частиною другою, згідно з якою до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
При цьому абзацом четвертим пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Отже, при обчисленні стажу роботи на посаді судді підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на день призначення (обрання) відповідного судді. При цьому при обчисленні стажу, який дає право на відставку окремо слід застосовувати положення частини першої статті 137 зазначеного закону і положення частини другої цієї статті, як стаж, який зараховується додатково.
З аналізу наведених норм вбачається, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж роботи судді в галузі права, який вимагався законом, як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення.
З цього питання також висловлювалася Велика Палата Верховного Суду, яка зазначила, що внесені до ст. 137 Закону №1402 зміни дозволили зарахувати стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення на посаду судді (постанова від 30 травня 2019 року у справі №11-1481заі18).
У випадку зайняття посади судді без проведення конкурсних процедур стаж роботи (професійної діяльності), передбачений частиною другою статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначається на момент призначення на посаду судді вперше.
Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 9901/302/19.
Велика Палата Верховного Суду констатувала, що вимоги до кандидатів на посаду судді були по-різному визначені законодавством України, що діяло на день їх призначення (обрання) на посаду судді, а тому такі вимоги можуть вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою різниці при вирішенні питання щодо обчислення стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, залежно від змісту цих вимог, визначених законодавством, яке було чинним на час призначення (обрання) на посаду судді.
Аналогічну правову позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 24 жовтня 2019 року у справі № 9901/2/19.
Колегія суддів звертає увагу, що Закон Української РСР «Про судоустрій Української РСР» від 05.06.1981 № 2022-X (далі - Закон № 2022, діяв у період з 26.06.1981 до 01.12.1989), який був чинним на час обрання позивача народним суддею ( 22.06.1987 ), не встановлював жодних вимог щодо юридичного стажу роботи кандидатів у судді і народних засідателів при обранні на посаду вперше.
Статтею 55 Закону № 2022 було передбачено, що суддею і народним засідателем міг бути обраний кожний громадянин Української РСР, який досяг на день виборів 25 років.
Таким чином, на момент призначення позивача суддею вперше у 1987 році для зайняття посади судді не встановлювалось законом необхідності мати стаж роботи в галузі права.
З огляду на зазначене, немає підстав для зарахування позивачу стажу роботи стажером Кіровського районного суду м. Донецька, консультантом з правової пропаганди відділу юстиції Донецького облвиконкому, консультантом по статистиці та спецроботі відділу юстиції Донецького облвиконкому як стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом, та надавала право для призначення на посаду судді.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що стаж роботи позивача на посаді судді, який дає право на призначення та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці становить 33 роки 4 місяці 18 днів та складається із добровільно зарахованого відповідачем періоду роботи на посаді судді - 29 років 5 місяців 22 дні, та протиправно не зарахованого періоду проходження строкової військової служби з 12.05.1977 по 08.05.1979 року - 1 рік 11 місяців 26 днів і половини строку навчання за денною формою в Українській юридичній академії ім. Ф.Е. Дзержинського на денному факультеті з 01.09.1981 по 01.07.1985 - 1 рік 11 місяців.
Перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 слід здійснювати виходячи із 76% ( 50% (за 20 років стажу) + 26% (за 13 років стажу понад 20 років*2)) від суддівської винагороди та загального стажу роботи на посаді судді - 33 роки 4 місяці 18 днів.
З врахуванням висновків апеляційного суду про протиправне незарахування позивачу суддівського стажу і встановлення відсоткового значення належного позивачу розміру суддівської винагороди - 76%, відповідача слід зобов'язати здійснити, починаючи з дня звернення із відповідною заявою (16.08.2024), перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , виходячи із 76% від суддівської винагороди, враховуючи його стаж роботи на посаді судді 33 роки 04 місяці 18 днів.
При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
З огляду на наведене, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення, а відтак рішення суду слід скасувати та ухвалити постанову про часткове задоволення позову.
Щодо розподілу судових витрат, то відповідно до ст. 139 КАС України з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені ним судові витрати, які складаються з судового збору за подання позову - 1211,20 грн. та за подання апеляційної скарги - 1816,80 грн.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року у справі №260/6317/24 скасувати та ухвалити постанову, якою позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 23.08.2024 року ПС 909190846878 про відмову у зарахуванні ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, який дає право на призначення та обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, періоду проходження строкової військової служби, половини строку навчання за денною формою в Українській юридичній академії ім. Ф.Е. Дзержинського.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати ОСОБА_1 додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на призначення та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, період проходження строкової військової служби з 12.05.1977 по 08.05.1979 року - 1 рік 11 місяців 26 днів і половину строку навчання на денній формі в Українській юридичній академії ім. Ф.Е. Дзержинського з 01.09.1981 по 01.07.1985 - 1 рік 11 місяців згідно розрахунку стажу, виданого Луганським апеляційним судом 14.08.2024 року за № 5-123-2024 та провести ОСОБА_1 з 16.08.2024 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи із 76% від суддівської винагороди та стажу роботи на посаді судді - 33 роки 04 місяці 18 днів.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (ЄДРПОУ 20453063) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її підписання.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
Т. І. Шинкар