25 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/58/25 пров. № А/857/9572/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року в справі № 260/58/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
суддя в 1-й інстанції - Калинич Я.М.,
час ухвалення рішення - 11 лютого 2025 року,
місце ухвалення рішення - м.Ужгород,
дата складання повного тексту рішення - 11 лютого 2025 року,
У січні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якому просила:
Визнати протиправними бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії за віком.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №172350005449 від 04.07.2024 року про відмову у поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області поновити ОСОБА_1 виплату раніше призначеної пенсії за віком з моменту припинення її виплати.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №172350005449 від 04.07.2024 року про відмову у поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за вислугу років згідно з Законом України №2262-ХІI з 26.06.2024 року.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове відмову в задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що в ЕПС наявна інформація, що позивач являється пенсіонером за віком з 13.12.2009 року (пенсійне посвідчення серії НОМЕР_1 , видане 01.06.2010 року та наявний штамп в трудовій книжці про призначення пенсії). Для призначення пенсії при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці, основним документом є пенсійна справа, в якій зібрано усі необхідні документи і яка підтверджує, що пенсіонер до переїзду на постійне або тимчасове місце проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці одержував пенсію. Вказані документи, а також довідку-атестат про дату припинення виплати пенсії на попередньому місці проживання пенсіонеру потрібно подати до органу Пенсійного фонду України за місцем свого постійного проживання. Звертає увагу суду, що до переліку документів позивачем не було долучено пенсійну справу та довідку-атестат про дату припинення виплати пенсії, що унеможливлює призначення пенсії (взяття на облік до органу Пенсійного фонду України) за місцем постійного або тимчасового проживання пенсіонера.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 набула право на пенсійне забезпечення та з 13.12.2009 року отримувала пенсію за віком та перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в АР Крим, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 від 01.06.2010 року. На момент призначення пенсії проживала в АР Крим за адресою АДРЕСА_1 .
В 2014 році позивач переїхала на не окуповану територію України, і проживає в АДРЕСА_2 , зареєстрована як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується довідкою №2106-5003323643 від 11.06.2024 року.
26.06.2024 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області з заявою про поновлення виплати пенсії.
Дана заява була розглянута за принципом екстериторіальності Головним Управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області.
Рішенням Головного управління ПФУ у Львівській області №172350005449 від 04.07.2024 року, позивачу було відмовлено у відновленні виплати пенсії. Підставою для прийняття оскаржуваного рішення слугувало те, що оскільки до переліку документів заявницею через вебпортал не долучено пенсійну справу, в якій зібрано усі необхідні документи так, як згідно пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 від 01.06.2010 пенсія призначена з 13.12.2009.
Для визначення права на призначення (поновлення) пенсійної виплати необхідно надати пенсійну справу, а також довідку - атестат про дату припинення виплати пенсії на попередньому місці проживання.
Вважаючи таке рішення органу Пенсійного фонду України протиправним, позивач звернулася за захистом свої прав до суду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
З 22.11.2014 набув чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» №1706-VII від 20.10.2014 (далі - Закон №1706-VII), яким відповідно до Конституції та Законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Згідно з ч.3 ст.7 Закону України №1706-VII громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Статтею 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами ОСОБА_2 перебувала на обліку в ГУ ПФУ в Автономній Республіці Крим та отримувалп пенсію за віком відповідно до Закону №2262-ХІI, тобто спір між сторонами щодо права позивача на призначення пенсії, відсутній, оскільки позивачу пенсія за віком уже була призначена.
При цьому, як встановлено судом, відмова у поновленні виплати пенсії позивачу пов'язана із відсутністю пенсійної справи та документів про припинення виплати пенсії в АР Крим.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (поновлення, перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1.
Згідно п.1.8 Порядку днем звернення за перерахунком пенсії, поновленням виплати пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.
Пунктом 2.1 Порядку №22-1 передбачений перелік документів, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком, в якому такий документ як атестат про припинення пенсії відсутній.
Водночас, згідно п.п.9 цієї норми, до заяви про призначення пенсії за віком додається заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації). Орган, що призначає пенсію, додає одержаний на запит документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення Російської Федерації як одержувач пенсії.
Також, пунктом 4.12 Порядку №22-1 передбачено, що при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації).
З урахуванням вище наведеного слідує, що саме на орган, що призначає пенсію, покладено обов'язок у разі переїзду пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці надсилання запиту про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонер.
Позивач є громадянином України, пенсія за віком була призначена їй за законодавством України.
Позиція Пенсійного органу суперечить принципу верховенства права, оскільки витребування пенсійної справи позивача з органу Пенсійного Фонду за попереднім місцем проживання (реєстрації) покладається саме на орган, що призначає (поновлює) пенсію, а позбавлення управління можливості направлення відповідного запиту про витребування пенсійної справи не може слугувати підставою для відмови у поновленні пенсії.
Право на поновлення пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин та, відповідно, відсутність чи неможливість витребування пенсійної справи й отримання атестату про припинення виплати пенсії органами пенсійного фонду російської федерації.
З огляду на викладене, суд зазначає, що позивач як громадянин України має право на отримання пенсії, призначеної йому відповідно до законодавства України, за місцем реєстрації фактичного проживання.
Така позиція узгоджується із висновками Верховному Суду, викладеними в постанові від 22.09.2021 у справі №308/3864/17, відповідно до яких відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв'язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення.
Таким чином, суд дійшов висновку щодо наявності у позивача права на поновлення (а не призначення, оскільки пенсія позивачу уже була призначена раніше) виплати пенсії.
Таким чином, суд попередньої інстанції дійшов підставного висновку про те, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, викладена у рішенні №172350005449 від 04.07.2024 року, є такою, що порушує право позивача на соціальних захист, не відповідає приписам чинного законодавства та принципу верховенства права, тому підлягає визнанню протиправною.
Оскільки позивачем заява подана відповідачу 14.02.2024 року, то пенсія їй має бути поновлена з 26.06.2024 року, як наслідок, належним способом захисту прав позивача, суд першої інстанції вважав, зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити виплату пенсії за вислугу років згідно з Законом №2262-ХІI з 26.06.2024.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року в справі № 260/58/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді С. М. Кузьмич
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 25 червня 2025 року.