25 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/11810/24 пров. № А/857/632/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П.,
Обрізка І.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Морська Г.М.), ухвалене у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження в м. Львові 04 грудня 2024 року у справі № 380/11810/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій,
03.06.2024 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , просив: визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), які полягають у застосуванні розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з Постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня календарного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. Суд першої інстанції вказав, що розрахунковою величиною при обрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні є розмір місячного грошового забезпечення військовослужбовця. Суд першої інстанції зазначив, що на виконання рішення суду у справі №380/14411/23 позивачу проведено перерахунок розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, то відповідно, змінився загальний розмір грошового забезпечення позивача з якого мала розраховуватись одноразова грошова допомога при звільненні. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач застосовуючи при визначенні розміру грошової допомоги при звільненні прожитковий мінімум встановлений на 1 січня 2018 року, діяв протиправно.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року та у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що питання щодо застосування розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виникло у позивача із значним проміжком часу. Скаржник вказує, що до спірних правовідносин слід застосовувати спеціальний процесуальний строк передбачений ч.5 ст.122 КАС України - місячний строк на звернення до суду. Скаржник вважає що позов, оскільки його заявлено поза межами місячного строку, підлягав залишенню без розгляду. Окрім того зазначає, що в спірний період посадовий оклад позивача визначався на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 та наказу Міністерства внутрішніх справ №558 від 25.06.2018. Скаржник зауважує, що Верховний Суд у справах № 200/3757/20-а, № 200/3774/20-а та № 240/11952/19 дійшов висновку, що згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме: розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018. Вважає, що розрахунок посадового окладу військовослужбовцям прикордонного загону є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Вважає, що військова частина НОМЕР_1 діяла лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії є необґрунтованими, у задоволенні яких слід було відмовити в повному обсязі.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Державній прикордонній службі України. (військова частина НОМЕР_1 ).
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 29.04.2023 № 450-ОС майора ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення, звільненого з військової служби наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 11.04.2023 № 377-ОС за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мают.ь дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас, з 28.04.2023.
28.04.2024 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 380/14146/23, військовою частиною НОМЕР_1 виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 187 623,78 грн., що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
07.05.2024 представником ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) скерований адвокатський запит, щодо інформації про добровільне виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі від 30.11.2023 № 380/14146/23 з наданням детальних розрахунків нарахувань (із зазначенням видів та складових грошового забезпечення) та утримань проведених на виконання судового рішення.
У відповіді на адвокатський запит ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) у листі від 09.05.2024 зазначено, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 380/14146/23 стосовно нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 20 повних календарних років військової служби нараховано та виплачено з проведенням відповідних відрахувань згідно чинного законодавства у квітні 2024 року.
До відповіді долучено розрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні згідно з рішенням суду № 380/14146/23 від 30.11.2023, відповідно до якого для розрахунку вказаної допомоги взято посадовий оклад та оклад за військовим званням та інші похідні види грошового забезпечення виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2018.
Вважаючи, що нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби проведені з порушенням норм законодавства, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з частиною 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 (далі - Постанова №704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Додатком 2 до Постанови №704 визначено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби та Державної спеціальної служби транспорту.
Згідно з пунктом 4 Постанови №704 в первинній редакції розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 в первинній редакції містили примітки, відповідно до яких, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Отже, вказані додатки до пункту 4 Постанови № 704 дублювали положення пункту 4 Постанови №704 в частині зазначення розрахункової величини - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
Постанова №704 набрала чинності з 01.03.2018.
Водночас, пунктом 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103) пункт 4 Постанови №704 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.»
Вказана постанова набрала чинності 24 лютого 2018 року.
Отже, з 24 лютого 2018 року було змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Однак, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Відповідно, відновлено редакцію пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін та якою визначалось граничну нижню величину, яка береться для розрахунку посадового окладу, що складає розмір прожиткового мінімуму, встановлений на 1 січня відповідного року, але не менше 50% мінімальної заробітної плати станом на 1 січня відповідного року.
Отже, з 29.01.2020 відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.
Разом з тим, зміст приміток до Додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі №826/3858/18 не змінювався.
В подальшому, Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 № 1038, яка застосовується з 01.10.2020, внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України, зокрема від 30 серпня 2017 року № 704, а саме у примітки до Додатків 1, 12, 13, 14, де зазначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки, оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704.
Таким чином, станом на час звільнення позивача з військової служби законодавцем узгоджено положення пункту 4 Постанови №704 та Додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій визначає Закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III).
Згідно із положеннями статті 1 цього Закону: державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій; прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально- культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Отже, встановлений законом прожитковий мінімум є базовим державним соціальним стандартом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти. Такий щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» передбачено, що з 01.01.2023 прожитковий мінімум для працездатних осіб дорівнює 2684 грн.
При цьому, Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» не містить застереження щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року.
З долученого до матеріалів справи розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, судом першої інстанції встановлено, що при обрахунку такої допомоги відповідачем враховані такі складові: - оклад за військовим званням - 1 340,00 грн - посадовий оклад (26 т.р) - 5 360,00 грн; - вислуга років - 3 015,00 грн; - надбавка за ОПС - 3 886,00 грн; - премія - 23 584,00 грн; - надбавка за таємність - 536,00 грн; - надбавка за кваліфікацію - 375,20 грн.
Отже, застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, у розмірі 1762,00 грн.
Відповідно до абзацу 2 пункту 2 статті 15 Закону №2011-XII військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Наказом Міністерства внутрішніх справ від 25.06.2018 № 558 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Інструкція №558).
Відповідно до положень пункту 2 глави 9 Розділу V Інструкції №558 військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини та інші поважні причини, визначені Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413, які мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Згідно з підпунктом 1 пункту 6 глави 9 Розділу V Інструкції №558 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які в разі звільнення з військової служби мають право на отримання одноразової грошової допомоги, до їх грошового забезпечення, з якого нараховується ця одноразова грошова допомога, включаються: для військовослужбовців, що звільняються з посад, на які вони були призначені, - посадовий оклад, оклад за військовим званням і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород).
Наявність права позивача на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні підтверджено у рішенні Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/14146/23, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року та де вказано, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не виплати позивачу при звільненні з військової служби одноразової грошової допомоги, передбаченої абзацом 2 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Отже, оскільки розрахунковою величиною при обрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні є розмір місячного грошового забезпечення військовослужбовця, тоді як на виконання рішення суду у справі №380/14146/23 при нарахуванні та виплати ОСОБА_1 у зв'язку із звільненням одноразової грошової допомоги у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідач застосував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, за наведеного нормативно-правового регулювання, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для застосування розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023.
Щодо покликання скаржника на правові позиції Верховного Суду, викладені у справах № 200/3757/20-а, № 200/3774/20-а та № 240/11952/19, то такі сформовані за відмінних фактичних обставин та не є релевантними до спірних правовідносин, а тому не можуть бути застосовані судом апеляційної інстанції при перегляді рішення суду першої інстанції.
Щодо аргументів скаржника про пропуск позивачем строку звернення до суду, то такі, на переконання суду апеляційної інстанції, є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до частин 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України, у редакції, чинній після змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Відповідно до правової позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 та постанову Верховного Суду від 23 січня 2025 року у справі № 400/4829/24, згідно з якою початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову у частині вимог за період з 19 липня 2022 року слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Вказаний спір стосується застосування розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб при нарахуванні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, яка, водночас виплачена відповідачем 28.04.2024 на виконання судового рішення у справі №380/14146/23.
Так, довідка-розрахунок виплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні надана відповідачем разом з листом-відповіддю від 09.05.2024 на адвокатський запит представника позивача від 07.05.2024.
Отже, в межах спірних правовідносин тримісячний строк звернення до суду слід обчислювати саме з дати отримання позивачем вказаного листа, а тому, з врахуванням дати подачі позовної заяви, такий не пропущений.
Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати вирішення спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99).
У справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення. У справі Bellet v. Fгапсе Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Отже, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції про наявність підстав та доказів в їх обґрунтування для задоволення позовних вимог.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність рішення суду першої інстанції не впливають.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року у справі № 380/11810/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко