25 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/112/25 пров. № А/857/7018/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року (ухвалене головуючим - суддею Гаврилком С.Є. у м. Ужгород) у справі №260/112/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 25.12.2021 по день фактичного розрахунку 12.12.2024;
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь за час затримки розрахунку при звільненні з 25.12.2021 по день фактичного розрахунку 12.12.2024.
В обґрунтування позовних вимог вказувала на те, що вона проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Відповідачем з 24 грудня 2021 року позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. В день звільнення з військової частини НОМЕР_1 , остання не виплатила позивачу індексації-різниці грошового забезпечення. На виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року по справі № 260/639/24 військовою частиною НОМЕР_1 , 13 грудня 2024 року проведено перерахунок вищенаведених виплат. Зазначає, що у зв'язку з непроведення повного розрахунку при його звільненні, відповідач зобов'язаний нарахувати та невиплати йому середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 25 грудня 2021 року по 12 грудня 2024 року. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь за час затримки розрахунку при звільненні з 25 грудня 2021 року по 12 грудня 2024 року в розмірі 119217,79 грн.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що не проведення з вини роботодавця розрахунку з працівником у відповідні строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме - виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, отже позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати спірної індексації.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що 23 листопада 2021 року наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23 листопада 2021 року № 588-ОС позивача звільнено з військової служби за підпунктом "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту) статті 26 частини 5 пункту 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у запас (а.с. 12 (на звороті)).
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 24 грудня 2021 року 649-ОС ОСОБА_2 24 грудня 2021 року виключено із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. (а.с. 13).
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року по справі № 260/639/24, визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 індексації - різниці грошового забезпечення за період із 01.03.2018 по 24.12.2021. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 індексацію - різницю грошового забезпечення за період із 01.03.2018 по 24.12.2021 включно у розмірі 4443,29 грн. на місяць відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003р. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року по справі № 260/639/24, апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) задоволено частково. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року в справі № 260/639/24, в частині задоволення позову, скасовано та прийнято постанову, якою позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не вирішення питання про право ОСОБА_2 на отримання індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 24 грудня 2021 року відповідно до вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 № 1078. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) вирішити питання про право ОСОБА_2 на отримання індексації грошового забезпечення, з врахуванням вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 № 1078 та висновків суду про те, що позивачка за період з 01 березня 2018 року по 24 грудня 2021 року має право на нарахування та виплату індексації - різниці, у випадку, якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) (березень 2018 року) розмір доходу менший за суму можливої індексації, визначеної в цьому місяці. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
На виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року по справі № 260/639/24, 13 грудня 2024 року позивачу було виплачено суму грошового забезпечення в розмірі 75471,64 грн, що підтверджується банківською випискою по картковому рахунку.
Позивач вважаючи що має право на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду з даним позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 116 КЗпП України визначає строки розрахунку при звільненні, згідно якої при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні визначає ст. 117 КЗпП України, відповідно до якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Наведені вище норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими військовослужбовцями та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату таким всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28.01.2021 (справа № 240/11214/19), від 21.04.2021 (справа №120/3857/19-а).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що до даних відносин також слід застосовувати норми ст.ст. 116 та 117 КЗпП України.
Згідно із ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Передбачений частиною першою ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Саме така правова позиція щодо застосування норм права до подібних правовідносин викладена в постановах Верховного Суду: у справі № 524/8023/16-а від 11.06.2019, у справі № 400/3365/19 від 12.08.2020.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон України № 2352-ІХ) текст статті 117 КЗпП України викладено в наступній редакції:
"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".
Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Разом з тим, позивачу не був здійснений розрахунок з 25 грудня 2021 року по 12 грудня 2024 року, він має право на отримання середнього заробітку за цей період як компенсацію за затримку виплати.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 25 грудня 2021 року, а 13 грудня 2024 року відповідач здійснив виплату позивачу належного грошового забезпечення.
Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні статті 117 КЗпП України, у редакції до 19 липня 2022 року, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Зазначений підхід Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті не відповідає правовому регулюванню, яке належить застосовувати до спірних правовідносин.
Згідно статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом України № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України № 2352-ІХ.
Підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Апеляційний суд звертає увагу, що стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України 19 липня 2022 року і після цього.
Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом України № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Період з 19 липня 2022 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативно правового регулювання спірних правовідносин.
Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 30 травня 2024 року у справі № 520/18807/23.
У межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Обставина невиконання Військовою частиною НОМЕР_1 відносно позивача вимог статті 116 КЗпП України підтверджена постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року по справі № 260/639/24, яке набрало законної сили.
Згідно статті 47 частини 1 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивача зі служби з 24 грудня 2021 року.
Згідно пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня.
Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі № 821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства. А тому строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 09 лютого 2022 року, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
Стосовно періоду до 19 липня 2022 року, тобто до набрання чинності Законом України № 2352-ІХ, суд зазначає наступне.
При визначенні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, такий розраховується шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді, виходячи з наступного.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Нормами пункту 2 абзацу 3 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 передбачено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (пункт 8 абзац 2 Порядку № 100).
Середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата (пункт 7 Наказ Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам»).
Як вбачається з довідки № 09/32, розмір місячного грошового забезпечення позивача становив у жовтні 2021 року 11708,20 грн, у листопаді 2021 року 11708,20, грн. Середньоденний заробіток позивача становить 383,88 грн (а.с. 39).
Відтак середньоденне грошове забезпечення позивача складає 383,88 грн.
Оскільки позивача з 24 грудня 2021 дня після цієї дати потрібно обраховувати невчасний розрахунок при звільненні.
За період з 25 грудня 2021 року по 18 липня 2022 року затримка розрахунку становить 126 днів.
Тому, сума середнього грошового забезпечення становить 48368,88 грн (383,88 грн х 126 дні).
Як вбачається з матеріалів смрави, позивачу виплачено належне грошове забезпечення в загальній сумі 75471,64 грн.
Тобто, з врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений в постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 75471,64 грн (виплачене грошове забезпечення) / 48368,88 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні) = 1,56 %.
Тому, сума яка підлягає відшкодуванню з врахуванням істотності частки заборгованості становить: 383,88 грн (середня заробітна плата за один день) * 1,56 % * 126 дні (дні затримки розрахунку) = 75455,47 грн.
Саме така правова позиція щодо обрахунку середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні викладена Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Відтак, за період до 19 липня 2022 року сума за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 75455,47 грн.
Стосовно періоду з 19 липня 2022 року по 15 грудня 2024 року, то такий регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями, відтак слід обраховувати суму за період від 19 липня 2022 по 24 жовтня 2024 року
Позивача звільнено зі служби 24 грудня 2021 року, а остаточний розрахунок проведено 13 грудня 2024 року, однак виходячи із норм статті 117 КЗпП України, в редакції чинній з 19 липня 2022 року середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, підлягає виплаті позивачу за шість місяців.
Відтак, за період з 19 липня 2022 року по 15 грудня 2024 року середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача складає 43762,32 грн (середньоденна заробітна плата 383,88 грн * 114 кількість днів затримки розрахунку).
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що при додаванні сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок у цій справі до і після набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України, становить 119217,79 грн (75455,47 грн + 43762,32 грн).
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року у справі №260/112/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула