Справа № 640/10146/22 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В.
25 червня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Сорочка Є.О., Коротких А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київської митниці на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом Підприємства з іноземними інвестиціями "Автоінвестстрой Брок" до Київської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, -
Підприємство з іноземними інвестиціями "Автоінвестстрой Брок" (далі- позивач) звернулося до суду з позовом до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів № UA100000/2021/000060/2 від 06 грудня 2021 року; визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100100/2021/00705 від 06 грудня 2021 року.
Київський окружний адміністративний суд своїм рішенням від 13 лютого 2025 року позов задовольнив.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. В апеляційній скарзі апелянт зазначив, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, апелянт посилається на необґрунтованість позовних вимог та хибність висновків суду першої інстанції про неправомірність рішення митного органу.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 10 грудня 2019 року ПІІ "Автоінвестстрой Брок" було укладено контракт № DB191202 з Компанією Dong Book Co., Ltd щодо купівлі-продажу вживаних автомобілів.
Згідно умов вказаного контракту ціни на постачаємий по цьому Контракту товар узгоджується сторонами в Інвойсах до Контракту, визначаються в доларах США (USD) і розуміються на умовах CFR-Черноморськ порт (Україна), якщо інше не обумовлено в товаросупровідних документах. Оплата за товар здійснюється покупцем банківським переводом в наступному порядку: 30% від суми, вказаній в Проформі-інвойсі підлягає оплаті не пізніше 7 днів з моменту отримання покупцем проформи-інвойса; оплату 70% вартості по проформі-інвойсу Покупець здійснює не пізніше 3 календарних днів до дати відправки товару в порт Черноморськ (Україна).
Оплата товару може бути здійснена в інші строки, окремо обумовлені між Покупцем і Продавцем
02 грудня 2021 року з метою митного оформлення зазначених товарів, позивачем була подана митна декларація ІМ 40 ДЕ № UA100100/2021/613099 на товар (7 автомобілів).
На підтвердження заявленої митної вартості товару декларантом разом із митною декларацією надано до митного органу, зокрема наступні документи: проформу-інвойс № DB210928-01 від 28 вересня 2021 року; комерційний інвойс № DB210928-01 від 28 вересня 2021 року; коносамент № CIGSINCR2110DB10 від 15 жовтня 2021 року; товарно-транспортну накладну CMR №192507/1 від 01 грудня 2021 року; сертифікат про походження № К017-21-0824317 від 01 листопада 2021 року; свідоцтво про реєстрацію транспортних засобів; платіжний документ (SWIFT) від 05 жовтня 2021 року; прайс-лист продавця від 10 вересня 2021 року; контракт № DB191202 від 10 грудня 2019 року; додаткову угоду від 02 серпня 2021 року до Контракту № DB191202 від 10 грудня 2019 року; зображення (скрин) сторінки з інтернет-сайту MarineTraffic щодо кодування морського порту INCHEON; лист ПП "Автоінвестстрой-Брок" щодо страхування № 181121/01 від 18 листопада 2021 року; перепустку для заїзду на територію доставки №В6-0025042 від 02 грудня 2021 року; зображення (скрин) з сайту Продавця щодо вартості автомобілів, що входили до партії товару; лист продавця від 18 листопада 2021 року щодо включення в ціну товару вартості переміщення по території Кореї, вантажних робіт та упаковки; копію митної декларації країни-відправлення № 10484-21-906560Х від 12 жовтня 2021 року; сертифікати відповідності на автомобілі.
За результатами розгляду поданих документів, відповідачем встановлено, що митна вартість товару, який ввозиться на митну територію України, не може бути визнана у зв'язку з тим, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом обраним декларантом та містять розбіжності.
Позивачу запропоновано протягом 10 календарних днів надати додаткові документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару шляхом надсилання електронного повідомлення.
Декларант позивача повідомив відповідача про неможливість надання інших додаткових документів.
06 грудня 2021 року Київською митницею прийнято рішення № UA100000/2021/000060/2 про коригування митної вартості товарів. В даному рішенні було зазначено, що митна вартість буде визначена за резервним методом згідно ст. 64 МК України.
Рішення про коригування митної вартості слугувало підставою для видання картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100100/2021/00705 від 06 грудня 2021 року.
Не погодившись з рішеннями відповідача, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно частини 1 статті 4 МК України митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.
Відповідно до статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Згідно з частиною 1 статті 257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.
Відповідно до статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення.
Митна декларація реєструється та приймається органом доходів і зборів у порядку, що визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Митна декларація приймається для митного оформлення, якщо вона подана за встановленою формою, підписана особою, яка її подала, і перевіркою цієї декларації встановлено, що вона містить всі необхідні відомості і до неї додано всі документи, визначені цим Кодексом. Факт прийняття митної декларації засвідчується посадовою особою органу доходів і зборів, яка її прийняла, шляхом проставлення на ній відбитка відповідного митного забезпечення та інших відміток (номера декларації, дати та часу її прийняття тощо), у тому числі з використанням інформаційних технологій (ст. 264 Кодексу).
У випадках, коли з причин, визнаних органом доходів і зборів обґрунтованими, окремі документи, визначені цим Кодексом, не можуть бути представлені разом з митною декларацією, дозволяється подання таких документів протягом часу, що визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику
З моменту прийняття органом доходів і зборів митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларації.
Орган доходів і зборів не має права відмовити у прийнятті митної декларації, якщо виконано всі умови, встановлені цим Кодексом.
Згідно зі статтею 264 Митного кодексу орган доходів і зборів відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав: 1) митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу; 2) електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов'язкових реквізитів; 3) митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.3 ст. 335 Митного кодексу України разом з митною декларацією митному органу подаються рахунок або інший документ, який визначає вартість товару, та, у випадках, встановлених цим Кодексом, декларація митної вартості. У встановленому цим Кодексом порядку в митній декларації декларантом або уповноваженою ним особою зазначаються відомості, зокрема у разі необхідності - документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів та обраний метод її визначення відповідно до статті 53 цього Кодексу.
У разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі (частина 12 статті 264 МК України).
В цій справі суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивачем у відповідності до вимог статей 52, 53 МК України подано всі необхідні документи для митного оформлення зазначеного товару за ціною договору, які підтверджують задекларовану митну вартість імпортованого товару.
Суд зазначив про відсутність підстав ставити під сумнів заявлену декларантом за першим методом митну вартість спірного товару, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості товару чи ознаки підробки, вони містять достатньо відомостей щодо ціни товару.
Натомість відповідач зазначив, що митна вартість товару не могла бути визнана за вартістю, визначеною декларантом щодо товарів, що імпортуються, у зв'язку із неподанням декларантом додаткових документів, витребуваних органом доходів і зборів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частині третій статті 53 Митного кодексу України.
Позивач не виконав вимоги контролюючого органу щодо надання пояснень та додаткових документів з приводу питань, які виникли при митному оформленні товару, у зв'язку з чим митниця правомірно вчинила дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товару, і при коригуванні митної вартості товару застосувала резервний метод визначення митної вартості відповідно до положень статті 59 МК України.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до статей 49, 50 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
Митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу (частини 1 та 2 статті 51 МК України).
Згідно статті 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VІІІ цього Кодексу та главою 8.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах 5 і 6 статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (ч.2 ст. 53 МК України).
Частиною третьою статті 53 Митного кодексу України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Згідно з частиною п'ятою цієї статті забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. При цьому, положеннями частини шостої цієї статті передбачено, що декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Відповідно до частини першої статті 54 МК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Отже митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом.
Разом з тим, у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару.
Системний аналіз наведених правових норм свідчить, що декларант при митному оформленні імпортованого товару зобов'язаний надати документи за переліком, визначеним частиною другою статті 53 Митного кодексу України. Контролюючий орган вправі витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов'язковою обставиною, з якою закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення митної вартості товару. Такі сумніви можуть бути зумовлені, зокрема неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, невідповідністю характеристик товару, зазначених у поданих документах, результату митного огляду цього товару, порівнянням заявленої митної вартості з митною вартістю ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товару.
При цьому лише виявлення одного або декількох з фактів, зазначених у частині третій статті 53 МК України (подані документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, мають ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари), є підставою для витребування додаткових документів, перелік яких наведений у цій нормі.
Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Колегією суддів встановлено, що позивачем до митного оформлення було подано пакет документів, передбачених частиною другою статті 53 МК України, а саме: проформу-інвойс № DB210928-01 від 28 вересня 2021 року; комерційний інвойс № DB210928-01 від 28 вересня 2021 року; коносамент № CIGSINCR2110DB10 від 15 жовтня 2021 року; товарно-транспортну накладну CMR №192507/1 від 01 грудня 2021 року; сертифікат про походження № К017-21-0824317 від 01 листопада 2021 року; свідоцтво про реєстрацію транспортних засобів; платіжний документ (SWIFT) від 05 жовтня 2021 року; прайс-лист продавця від 10 вересня 2021 року; контракт № DB191202 від 10 грудня 2019 року; додаткову угоду від 02 серпня 2021 року до Контракту № DB191202 від 10 грудня 2019 року; зображення (скрин) сторінки з інтернет-сайту MarineTraffic щодо кодування морського порту INCHEON; лист ПП "Автоінвестстрой-Брок" щодо страхування № 181121/01 від 18 листопада 2021 року; перепустку для заїзду на територію доставки №В6-0025042 від 02 грудня 2021 року; зображення (скрин) з сайту Продавця щодо вартості автомобілів, що входили до партії товару; лист продавця від 18 листопада 2021 року щодо включення в ціну товару вартості переміщення по території Кореї, вантажних робіт та упаковки; копію митної декларації країни-відправлення № 10484-21-906560Х від 12 жовтня 2021 року; сертифікати відповідності на автомобілі.
Вказані документи, не містять у собі будь-яких розбіжностей чи недостовірних відомостей.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача, наведені в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів, про те, що в наданих до митного оформлення документах позивача, які підтверджують митну вартість товарів, є розбіжності, а також що в них відсутні всі відомості, що б підтверджували числові значення складових митної вартості.
Так у рішенні про коригування митної вартості № UA100000/2021/000060/2 від 06 грудня 2021 року митний орган зазначив:
- проформа інвойсу до митного оформлення не надано, отже, не можливо перевірити суму, яка підлягає оплаті та реквізити для сплати;
- наданий платіжний документ (SWIFT) датований 05.10.2021 та посилається на інвойс №DB210928-01 від 28.09.2021, який до митного оформлення не наданий;
- сплачена у платіжному документі сума складає 27125 дол. США, що дорівнює 100% вартості від 28.09.221 № DB211007001, згідно якого здійснюється поставка товару. У зв'язку із відсутністю проформи інвойсу не можливо достовірно перевірити повноту перерахування коштів за товар;
- умовами Контракту передбачена оплата у розмірі 30% вартості не пізніше ніж через 7 днів від дати проформа інвойсу. Згідно наданого платіжного документа (SWIFT), оплата за товар відбулась через 8 днів, тобто з порушенням терміну оплати;
-наявні розбіжності щодо місця відвантаження: згідно коносаменту від 15.10.2021 №CIGSINCR2110DB10, інвойсу від 28.09.2021 № DB21007001 та сертифікату про походження від 01.11.2021 №К017-21-0824317, портом відвантаження є «INCHEON» (KOREA), разом із тим, згідно експортної митної декларації країни відправлення (КОРЕЯ) від 12.10.2021 №10484-21-906560Х портом відвантаження зазначено інший порт, а саме «KRINC»;
-експортна митна декларація від 12.10.2021 №10484-21-906560Х містить розбіжності щодо вартості автомобілів у порівнянні із інвойсом від 28.09.2021 №DB211007001, а саме: ціни кожного автомобілю, зазначені у експортній митній декларації не відповідають цінам, зазначеним у інвойсі на ці автомобілі;
Колегія суддів критично ставиться до всіх наведених недоліків з огляду на наступне.
Стосовно висновка відповідача про ненадання позивачем проформи інвойсу до митного оформлення, що не дало можливості перевірити суму, яка підлягає оплаті та реквізити для сплати, колегія суддів зазначає, що проформа-інвойс за № DB210928-01 від 28 вересня 2021 року була надана позивачем до митного оформлення разом з митною декларацією від 02 грудня 2021 року № UA100100/2021/613099, про що мається відповідне підтвердження в графі 44 ВМД.
Щодо сплати позивачем 100 % передоплати за товар всупереч умовам контракту № DB191202 від 10 грудня 2019 року, суд першої інстанції правильно зазначив, що такі обставини не можуть свідчити про заниження заявленої митної вартості, адже зміст таких доводів не стосується ні суми заявленої позивачем митної вартості, ні її складових, а фактично зводиться до порушення позивачем умовам вказаного контракту.
Необгрунтованими є й доводи відповідача про порушення позивачем 7 денного строку оплати від дати проформи інвойсу, оскільки він датований 28 вересня 2021 року, а сьомий день припадає на 05 жовтня 2021 року, в межах якого і відбувалась оплата.
Щодо висновків відповідача про наявні розбіжності щодо місця відвантаження, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно коносаменту № CIGSINCR2110DB10 від 15 жовтня 2021 року, інвойсу № DB210928-01 від 28 вересня 2021 року портом відвантаження є «INCHEON» (KOREA), а згідно експортної митної декларації країни відправлення портом відвантаження зазначено «KRINC».
Суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що «KRINC» є абревіатурою спеціального коду (LOCODE) саме порту «INCHEON» (KOREA) відповідно до Рекомендацій № 16 Європейської економічної комісії ООН "ЛОКОД ООН класифікатор портів та інших пунктів" (видання трете, Женева, грудень 1998 року). Згідно з цими Рекомендаціями вони застосовуються у всіх випадках при обміні інформацією між учасниками міжнародної торгівлі, коли виникає необхідність у кодованому позначенні назв портів, аеропортів, внутрішніх митних складів та товарних станцій та інших пунктів, таких як пункти отримання та постачання, що використовуються для перевезення товарів у зв'язку з торгівлею.
В листі № 181121/01 від 18 листопада 2021 року продавець товару вказав, що вартість переміщення автомобілів до порту відвантаження, а також навантажувальні роботи на території Кореї, вартість упаковки включена в вартість, зазначену в інвойсах, додаткових оплат немає. Доводи апелянта про те, що заявлена декларантом митна вартість не ґрунтується на «дійсній вартості» імпортованих товарів, враховуючи положення статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (ГАТТ), колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідачем не наведено пояснень чому заявлена декларантом митна вартість не відповідає поняттю «дійсна вартість».
Проаналізувавши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, суд дійшов висновку, що контролюючий орган не довів, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованого товару, та що у документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар.
Зі змісту спірного рішення слідує, що митний орган не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за основним методом визначення митної вартості.
Водночас колегія суддів вважає, що позивач надав митному органу для митного оформлення імпортованого товару документи, згідно з переліком, визначеним ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, які ідентифікують оцінюваний товар, містять об'єктивні та достовірні дані, які підтверджують заявлену митну вартість товару.
При цьому надані позивачем документи кореспондуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, а отже у сукупності ті відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), й не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом.
В той же час відповідачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанцій не надано жодних доказів недостовірності заявленої позивачем вартості товару, а саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.
Колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено наявності передбачених частиною третьою чи четвертою ст. 53 Митного кодексу України підстав для витребування від позивача (декларанта) додаткових документів, а саме відповідач не підтвердив належними доказами та аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Отже, відповідачем не наведено переконливих аргументів, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відповідачем не надано до суду жодних належних та допустимих доказів того, що подані позивачем документи не дозволяли митному органу у належний спосіб перевірити числове значення складових митної вартості товарів та відомості щодо їх ціни.
З огляду на викладене у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Київської митниці залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Є.О.Сорочко
А.Ю.Коротких