Справа № 560/1058/24 Суддя (судді) першої інстанції: Салюк П.І.
25 червня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Собківа Я.М.,
суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Сьомого апеляційного адміністративного суду про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
22 січня 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач; ОСОБА_1 ) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Сьомого апеляційного адміністративного суду (далі - відповідач; Сьомий ААС), в якому просив:
- визнати дії протиправними та такими, які мають ознаки бездіяльності щодо не належного розгляду клопотання від 01 січня 2024 року, яке було адресоване до Сьомого апеляційного адміністративного суду;
- зобов'язати керівника Сьомого апеляційного адміністративного суду повторно розглянути клопотання 01 січня 2024 року і надати запитувані документи;
- зобов'язати керівника Сьомого апеляційного адміністративного суду подати звіт про виконання судового рішення.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року відмовлено у відкритті провадження за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Сьомого апеляційного адміністративного суду про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Не погоджуючись із ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року, 26 січня 2024 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення, а справу №560/1058/24 направити до Хмельницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
29 січня 2024 року до Сьомого апеляційного адміністративного суду надійшла вказана апеляційна скарга.
Розпорядженням голови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2024 року №22 матеріали апеляційної скарги передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для визначення підсудності.
Ухвалою Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 06 лютого 2024 року визначено підсудність адміністративної справи №560/1058/24 за Шостим апеляційним адміністративним судом.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2025 року продовжено строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін та призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги на більш тривалий, розумний термін, у відповідності до положень статті 309 КАС України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року відмовлено у відкритті провадження за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Сьомого апеляційного адміністративного суду про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач оскаржує дії (бездіяльність) працівників суду, яка пов'язана з відправленням правосуддя, а не із здійсненням управлінських функцій та предметом позовних вимог є саме процесуальні дії відповідача, які регулюються виключно нормами Кодексу адміністративного судочинства України щодо порядку та процедури розгляду справи та складення процесуальних документів.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Приписами частини першої статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, визначеним у цій статті шляхом.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Визначення публічно-правового спору міститься у пункту 2 частини першої статті 4 КАС України та означає спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг;
(або) - хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад, а участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
Проте, сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Слід зазначити, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень саме владних управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Ці положення не поширюють свою дію на правові ситуації, які вимагають інших форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Водночас поняття "позов, який не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства" необхідно тлумачити більш широко: вказане поняття стосується як позову, який не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства, так і тих позовів, які не підлягають судовому розгляду.
Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Обґрунтовуючи підстави для звернення до адміністративного суду з даним позовом ОСОБА_1 зазначає про те, що відповідач на звернення позивача від 01 січня 2024 року про видачу йому в паперовій формі копії рішення суду по справі №560/5009/22, листом від 19 січня 2024 року повідомив ОСОБА_1 про можливість отримати вищевказані документи безпосередньо в Хмельницькому окружному адміністративному суді. Позивач зазначає, що така бездіяльність відповідача позбавляє його можливості подати касаційну скаргу у разі незгоди із рішенням суду, оскільки станом на момент звернення позивача із цим позовом, ухвалу Сьомого ААС він не отримав. Наголошує, що Сьомий ААС мав надіслати позивачу паперову копію ухвали від 11 жовтня 2023 року у справі №560/5009/22 про відмову у відкритті апеляційного провадження, а не безпідставно посилатись на можливість позивача самостійно ознайомитись із вказаною ухвалою у ЄДРСР.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі Хмельницький окружний адміністративний суд зазначив, що позивач оскаржує дії (бездіяльність) працівників суду, яка пов'язана з відправленням правосуддя, а не з здійсненням управлінських функцій. В даному випадку предметом позовних вимог є саме процесуальні дії відповідача, які регулюються виключно нормами Кодексу адміністративного судочинства України щодо порядку та процедури розгляду справи та складення процесуальних документів.
Відповідно до висновків Верховного Суду викладених у постанові від 24 листопада 2022 року у справі №640/26829/21, вчинення працівниками апарату суду заходів, пов'язаних з автоматичним розподілом справ (матеріалів) між суддями, керівником апарату суду або іншою особою функцій, пов'язаних з судовим розглядом справи, не може бути самостійним предметом судового розгляду. У порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності та не пов'язані зі здійсненням судом провадження у справі, результатом якого є прийняття акту органом судової влади.
Також зазначені висновки підтримані Верховним судом у постанові від 12 квітня 2024 року у справі №380/21545/23.
Отже, враховуючи викладене вище, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в даному випадку предметом позовних вимог є саме процесуальні дії відповідача, які регулюються виключно нормами КАС України щодо порядку і процедури розгляду справи, складення процесуальних документів, а відтак не може бути оскаржена в судовому порядку.
Колегія суддів також погоджується з висновком Хмельницького окружного адміністративного суду, що ОСОБА_1 не позбавлений права у разі порушення його прав працівниками апарату суду звернутися до керівників апарату відповідних судів з відповідними скаргами з метою проведення службового розслідування та оцінки їх дій (бездіяльності).
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, обґрунтовано зазначивши про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи статті 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 170, 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення,
Ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені статтями 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Собків Я.М.
Суддя Сорочко Є.О.
Суддя Чаку Є.В.